Невермур. Випробування Морріґан Кроу

Розділ двадцять перший. Випробувальний Показ

— О, казкові тягучки, — сказав Готорн, махаючи до працівника Тролезею в уніформі, що продавав солодощі. — Пригостити? Бабуся подарувала мені гроші на Різдво.

Морріґан похитала головою. У її шлунку було достатньо місця. Але його займали хвилювання, нудота та впевненість, що сьогодні буде найбільш принизливий день у її житті.

— Ти хіба не нервуєшся?

Готорн стенув плечима і відірвав зубами великий шматок тягучки:

— Трохи. Напевно. Хоча сьогодні нових фокусів не робитиму. Нен думає, мені варто загострити увагу на своїх найкращих. Просто я хотів би обрати сам, на якому драконі летіти.

— Хіба ти не летітимеш на своєму?

Готорн реготнув.

— На моєму? Ти здуріла? У мене свого немає. Чиї батьки можуть дозволити купити дитині дракона?

Він облизав залишки рожевого горіхового цукру з пальців.

— Я їжджу на одному з найлегших, які є в Молодшій Лізі наїзників драконів, коли роблю трюки. Зазвичай або на Тій, що Летить Легко, наче Відкинута Вітром Цукеркова Обгортка, або на Тому, що Променить на Сонці, як Плямка Олії на Поверхні Океану. Плямка Олії, безумовно, краще тренований, але Цукеркова Обгортка набагато хоробріша. На ній непогано виконувати круті пірнання.

— Чому ти не візьмеш одного з них?

— Ти ж знаєш, яке воно, те Товариство.

Морріґан промовчала, що ні, не знає, адже вона з Республіки.

— Вони вважають, їхні дракони кращі від тих, які в Лізі. Нен каже, краще не сперечатися. Сподіваюсь, мені не дістанеться Висококраєва порода. Вони такі громіздкі, ніколи не міг нормально керувати ними. О, глянь, починається.

«Ну нарешті», — подумала Морріґан, спостерігаючи, як Старійшини заходять у Тролезей.

Трибунами прошелестіли овації. Старійшина Квінн підняла руку, закликаючи всіх до тиші, і заговорила в мікрофон:

— Ласкаво просимо, — пролунав її голос з динаміків, — на останнє випробування Групи 919 Товариства Дивообраних.

Знов овації. У Морріґан задзвеніло у вухах.

Стадіон був забитий не лише іншими учасниками, але й їхніми наставниками, членами Товариства, які прийшли, аби відкрити новий талант, і, звісна річ, друзями та родичами.

Батьки Готорна були десь на трибунах, як і Джек, котрий спеціально приїхав додому на вихідні, аби підтримати Морріґан, що її здивувало і, чесно кажучи, зворушило. У повітрі Тролезею панувала святкова атмосфера, як ніби був звичайний вихідний і всі налаштувалися дивитись, як два тролі вибивають один одному мізки.

— Ласкаво просимо, почесні члени Товариства. Ласкаво просимо, наставники. Але понад усе — ласкаво просимо, наші учасники, сімдесят п’ять хоробрих юних душ, які зайшли так далеко, так багато досягли і змусили мене і моїх приятелів Старійшин ними страшенно пишатись. Учасники, сьогодні по приїзді всім вам випадковим чином був обраний номер, що визначатиме порядок ваших випробувань. Представник Товариства забере вас із ваших місць групами по п’ять осіб. Будьте готові швидко рухатися, коли назвуть ваш номер. Ідіть за представником до воріт, де ваш наставник зустріне вас та проведе до арени.

— Так, якщо мені пощастить, — пробубніла Морріґан, і Готорн приснув, співчутливо їй усміхаючись.

Він виступатиме одинадцятим, а Морріґан дістався номер сімдесят три, який спочатку її засмутив, адже це означало довге, нервове очікування. Але, як зазначив Готорн, чим пізніше буде її вихід, тим більше в Юпітера буде часу, щоб сюди дістатися.

— Якщо після випробування, — продовжила Старійшина, — ви здобудете місце в дев’ятці найкращих, ваше ім’я з’явиться на рейтинговій дошці. Якщо ні… Ну що ж, ми побажаємо вам успіху, але десь в іншому місці. Щасти вам, дівчатка і хлопчики. Почнімо!

Першою учасницею на арені була Діна Кілберн із Курного Перехрестя. Ще до початку її наставник розпорядився, аби на арену винесли стільці, столи та драбини і склали їх у хаотично розташовані вежі, створюючи таким чином подобу цілих акробатичних джунглів.

Діна вражала. Надрухлива альпіністка, неймовірна акробатка і, Морріґан з подивом усвідомила…

— Мавпа?

Готорн зареготав і одразу ж винувато заозирався.

— Морріґан! Не можна її так називати. Вона ж не справжня мавпа. Просто в неї є хвіст.

Діна майстерно перестрибувала з вежі на вежу, балансувала на верхівках і висіла догори ногами лишень на самому хвості. Закінчила вона свій виступ бездоганним приземленням. Усього через хвилину Старійшини винесли вирок і прогнали її з Тролезею, не додавши її ім’я в рейтинг найкращих. Діна виглядала розбитою.

— Ого, — сказав наїжачений Готорн. — Жорсткий початок.

Морріґан була збентежена. Що саме шукають Старійшини? Яка саме людина, на їхню думку, відповідає вимогам Товариства Дивообраних? Вона згадала знайомих їй членів Товариства. Юпітер, прихованим даром якого було вміння бачити те, що не бачили інші. Дама Чанда Калі, визнана оперна співачка і збирачка маленьких лісових тварин. Невже в одинадцять років вони були ще більш видатними, ніж надзвичайна акробатка з мавпячим хвостом Діна Кілберн? Чи, може, Старійшини шукають щось інше? Якусь невизначену рису, що дозволить тобі стати членом Товариства?

Далі ставало тільки гірше.

Ніхто з наступних учасників: ні художник-пейзажист, ні бігун з перешкодами, ні ілюзіоніст, ні хлопець, який грав на укулеле, — не потрапив у дев’ятку найкращих. Коли настала черга другої групи кандидатів, на дошці все ще не було жодного імені.

Аж доки не вийшов дев’ятий учасник Шеферд Джонс, хлопчик, який стверджував, що вміє розмовляти з собаками. Він виступив із незвичайними трюками з десятком представників сімейства собачих, з малими й великими. Він гавкав їм команди, натовп аплодував, а пси стрибали через обручі, ходили задом наперед на передніх лапах і танцювали один з одним. Старійшини, проте, були налаштовані скептично.

— Пришліть-но до мене одного з псів, — скомандувала Старійшина Квінн. Шеферд гавкнув на вівчарку, і та піднялася на трибуни до Старійшини, яка показала собаці вміст своєї сумки й відіслала його назад. — Тепер скажи, що побачив пес.

Шеферд став навколішки й перемовився кількома словами з собакою.

— Гаманець, пиріг зі свининою, парасолька, губна помада, згорнута газета, окуляри, олівець.

Пес гавкнув.

— Ой, і шматок сиру.

Старійшина Квінн кивнула, і публіка зааплодувала.

Пес двічі гавкнув. Шеферд, ніяковіючи, підвів погляд на неї:

— М-м… Він питає, чи можна йому пирога зі свининою, якщо ваша ласка?

Старійшина Квінн засяяла і скинула Шефердові пирога.

— Тримай, хай бере ще й сир.

Пес завив і тричі гавкнув. Шеферд почервонів.

— Я їм цього не передаватиму, — сказав він тихо.

— Хлопче, що він каже? — спитав Старійшина Вонґ.

Шеферд Джонс почухав потилицю та опустив очі:

— Він каже, від сиру в нього бувають закрепи.

Шеферд Джонс став першим учасником, чиє ім’я потрапило на дошку лідерства, і Тролезеєм лунали шалені оплески.

Десята учасниця, якою виявилася Міладора Вест, за одинадцять хвилин змайструвала три незвичайні капелюхи й презентувала їх Старійшинам, але її не обрали.

Далі був Готорн. Морріґан побажала йому успіхів, і хлопця поквапили до арени разом із наступною групою з п’яти учасників. Він був з голови до ніг зодягнутий у коричневу шкіру, і коли Нен Доусон проголосила: «Готорн Свіфт із Невермура!» — Готорн застебнув шолом і захист на стегні та зап’ястках. Публіка сахнулася, коли приборкувач драконів із Товариства Дивообраних вивів шестиметрового дракона з зеленою лускою, яка переливалась веселкою, та довгим блискучим хвостом.

Морріґан бачила картинки драконів, звісна річ. (У Республіці їх вважали небезпечними верхівковими хижаками класу А та шкідниками, що розносять лихо, а Служба знищення небезпечних диких тварин часто робила попередження на першій шпальті в сезон вибракування. У таких випадках, вони або успішно знищували драконяче гніздо, або висмалювали їхні обличчя.) Але це було ніщо порівняно з зустріччю із цими створіннями в реальному житті. Готорн декілька разів пропонував нишком провести Морріґан у стійло, адже приходити до нього на тренування їй не дозволялось. Але Юпітер заборонив, пояснивши, що йому більше подобається Морріґан зі всіма чотирма кінцівками на місцях.

Ящір великим спалахом випустив палке повітря зі щілиноподібних ніздрів, розмахуючи головою справа наліво. Натовп відхилився на своїх сидіннях назад.

Готорна, здавалося б, таке тісне перебування в компанії давньої рептилії, яка могла засмажити його, просто невдало чхнувши, узагалі не насторожувало. Упродовж декількох хвилин він знайомився з твариною, даючи їй змогу звикнути до себе та обережно, але впевнено поплескуючи дракона по боку. Дракон уважно спостерігав за його діями полум’яним помаранчевим оком.

Готорн обійшов навколо нього, проводячи долонею по жорстких боках ящера, щоб той знав, де хлопець перебуває. Морріґан якось бачила, як конюх у маєтку Кроу робив те саме з їздовими кіньми її батька. Старійшини нахилилися вперед, пильно спостерігаючи за цим дійством.

Старійшина Вонґ виглядав особливо враженим і постійно зачіпав Старійшину Квінн, шепочучи тій щось на вухо.

Готорн узяв величезний шмат сирого м’яса з рук приборкувача і нагодував ним дракона, сміливіше пестячи тварину. Після цього хлопець нарешті розігнався і хвацько видерся на спину драконові, де між лопаток розмістилося сідло. Він смикнув шкіряний повід і нахилився вперед, і величезна зелена рептилія, вдаривши крильми, злетіла в повітря.

Готорн із драконом зробили широке коло над ареною і почали виступ. Готорн вигукнув команду, яку Морріґан не змогла розібрати, копнув тварину каблуками в бік, і вони піднялися вище, клубками перевертаючись у неймовірних сальто, перелітаючи над трибунами і стрімголов кидаючись вниз до землі, злітаючи знову в повітря на останній секунді.

Потім дракон прискорився, розгорнувши крила, і Готорн піднявся з сідла, повторюючи руками рухи крилатого створіння, неначе то він сам летів. Тоді хлопець опустився в сідло знову, викрикнув команду, і дракон, тісно склавши крила, обернувся навколо своєї осі й знов опинився в початковому положенні — і все це на незмінній висоті.

Морріґан досі ще не бачила друга таким — абсолютно впевненим і зосередженим, неначе він створений тільки для цього. Пряма спина, високо підняте підборіддя. Він майстерно командував драконом, ніби тіло ящера було його власним. Готорн мав вигляд того самого чемпіона, якого Нен Доусон описувала.

І реакція публіки лише була підтвердженням цьому. Усі без винятку — навіть Старійшини — були в захваті. Вони охкали, кричали, коли Готорн кидався вниз, і аплодували, коли в останню мить він виринав назад чи облітав трибуни Тролезею в сантиметрах над їхніми головами. Морріґан була вражена талантом друга. Не те щоб вона не вірила в Готорнів успіх. Просто складно було впізнати в цьому урівноваженому, блискучому приборкувачеві хлопця, що якось ввечері показував їй, як пукати пахвами.

Як вишеньку на торті Готорн використав драконячий полум’яний подих, аби димом написати в небі свої ініціали. Тоді він хвацько приземлився на арену.

Глядачі й Старійшини підірвались зі своїх місць і зааплодували Готорну, який зліз із дракона і вклонився. Найгучніше аплодувала Морріґан.

Старійшини швиденько порадились, але, здавалося, ніхто не сумнівався в тому, що Готорнове ім’я має бути в таблиці обраних першим.

З наступними виступами прогресу, однак, не відбулося: ніхто з наступних трьох груп не потрапив у дев’ятку найкращих.

Нарешті настала черга виступу кандидатки, який Морріґан мріяла побачити увесь рік. Без Чарльтон оголосив ім’я Ноель Деверо зі Срібного округу, і Ноель випливла на арену, наче королівна. Через хвильку вона відкрила рота, і це було так, ніби вибухнув хор ангелів і розсипав зірковий пил по Тролезею.

Слів у пісні не було. Це була чиста, ніжна мелодія, колискова, що хмаринкою огортала Морріґан своїм досконалим наповненням. Дівчинка окинула оком глядачів і побачила, що вона не одна така. Блиск в очах і умиротворені усмішки виднілися кругом, ніби голос Ноель створював дивне, благословенне закляття. Морріґан не хотіла, щоб пісня закінчувалась. Вона мусила визнати, що дар Ноель, безперечно, неперевершений.

Як прикро.

Увесь Тролезей — навіть Морріґан — дико аплодував, поки Ноель кланялась, робила реверанси, розкидала повітряні поцілунки і всміхалася Старійшинам. Готорн торкнувся Морріґан і зімітував блювотні звуки, але запізно — Морріґан уже помітила, як хлопець нишком витер сльозу, коли пісня скінчилася.

Старійшина Квінн змахнула тонкою рукою на рейтингову дошку, й імена помінялися місцями так, що Ноель опинилася на другому місці після Готорна, а Шеферд був після них на третьому. На мить обличчя Ноель спохмурніло — вона не очікувала опинитися не на першому місці, але вона швидко отямилась і покинула арену з високо задертим носом.

Морріґан скрутило живіт. Ноель потрапить у Товариство. Популярна, талановита Ноель буде в Групі 919, як і Готорн, і вони стануть найкращими друзями. Готорн забуде про Морріґан, і їй доведеться покинути Невермур, і Юпітера, і всіх її друзів у готелі «Девкаліон», і вона ніколи їх більше не побачить. Вона настільки переконалась у невідворотності цих нещасть, що їй забило подих, неначе великий депресивний слон усівся на груди.

Готорн, здавалося, зрозумів, про що вона думає. (Можливо, не ту частину зі слоном.)

— На початку найлегше потрапити до дев’ятки, — сказав хлопець, торкнувши її в бік ліктем, відкусивши великий шмат м’ятної шипучки. — Ще багато народу може витіснити Ноель із дошки. І мене, напевне, витіснять.

Морріґан знала, що він прибідняється, але все одно була йому вдячна.

— Ти ж знаєш, що пройдеш, — сказала вона, торкнувшись його у відповідь. — Ти був пречудовий.

Під вечір передбачення Готорна виявилося ще менш вірогідним. Хоча Шеферда все-таки швиденько викинули з дев’ятки, Ноель тільки спустилася на два місця вниз. Перед нею був Готорн, який посідав друге місце, а на третьому був хлопчик на ймення Магір Ібрагім, який прочитав довгий монолог тридцятьма сімома мовами з «бездоганною інтонацією», як назвала це Старійшина Квінн.

Наразі перше місце посідала Ана, пухкенька гарненька дівчинка з золотими кучерями, яку Морріґан запам’ятала з Прийому Дивообраних. Вона була зодягнута в блідо-жовту сукенку, шкіряні туфлі, волосся зав’язане позаду в пучок — ніби зібралася в недільну школу. Тому Морріґан цілковито не була готова до її незвичайного вміння.

Наставниця Ани, яку звали Суматі Мішра, хвалилася, що її підопічна володіє майстерністю знання людського тіла. Аби довести це, вона добровільно вляглася на залізну медичну каталку, і Ана розітнула її скальпелем, видалила апендикс і зашила маленькими акуратними стібками. Найдивовижніше було те, що все це Ана зробила із зав’язаними очима.

Морріґан із величезним задоволенням спостерігала за збентеженим обличчям Ноель Деверо, коли Ана посіла перше місце й витіснила її аж на четверте.

Надалі виступи закінчувалися кожен по-різному, й учасник за учасником знервовано виходили на центр арени. Дехто поводився впевнено і зухвало, інші мали такий вигляд, ніби молились, аби підлога арени розверзлась і проковтнула їх.

Одна перелякана дівчинка так сильно тремтіла, що почала розчинятися в повітрі і стала безтілесною від страху перед сценою. На щастя, набуття безтілесності і було її талантом. Вона мерехтіла, як молочно-перламутровий привид у світлі сонця, і на доказ своєї нематеріальності пройшла крізь стіл Старійшин. Публіка була вражена. І поступово впевненість дівчинки зросла.

На жаль, виявилося, що її вміння прямо залежить від переляку, оскільки, щойно дівчинка заспокоїлась і почала отримувати задоволення від процесу, її тіло знову стало матеріальним. По дорозі назад крізь стіл вона врізалася в нього і перевернула кухоль із водою, що перелетів через голову Старійшини Вонґа. На дошку її ім’я не потрапило.

Тим часом Морріґан намагалася вгамувати тривогу, що поступово наростала в неї. Між виступами вона окидала поглядом натовп наставників.

«Де ж він?»

— Він з’явиться. — Готорн запропонував їй попкорн, та вона відмовилася. — Юпітер ніколи б не пропустив твоє останнє випробування.

— А якщо не встигне?

— Встигне.

— А якщо ні? — повторила Морріґан, перекрикуючи рев натовпу. Лін Май-Лінґ якраз пробігла дистанцію вздовж усього Тролезею за дванадцять секунд і роздратовано тупнула ногою, коли Старійшини попросили її на вихід. Глядачі співчутливо охнули.

— Я навіть не знаю, яким має бути мій дар! Як я повинна пройти випробування без нього?

— Слухай, він устигне, чуєш? Але якщо ні… — Готорн витягнув шию, оглянувши стадіон. — Якщо ні, я спущуся на арену з тобою. Ми що-небудь придумаємо.

Морріґан підняла брову:

— Наприклад?

Він жував попкорн і серйозно замислився на хвилину.

— Ти зможеш пукати пахвами?

Сонце над Тролезеєм зайшло, і ввімкнулися прожектори. Для Морріґан вони були гігантськими софітами, створеними якраз для того, аби якнайкраще освітити її публічне приниження.

Рейтинг постійно змінювався, й учасники з дев’ятки найкращих стурбовано слідкували за дошкою. Щоразу, коли проголошували ім’я чергового щасливця, чулися стогони, і сльози, і вибухи роздратування тих, кого витіснили з рейтингу найкращих.

Морріґан поглянула на Ноель, що сиділа на два ряди нижче і гризла нігті, кожні п’ять секунд поглядаючи на таблицю. Наразі вона була сьомою.

Прямо над нею був хлопець, якого Морріґан запам’ятала з Книжкового Випробування. Френсіс Фіцвільям приготував для суддів вечерю з семи страв, кожна з яких викликала найрізноманітніші емоції: від страшної параної після страви з грильованим восьминогом до щасливого сміху після чорничного суфле.

На п’ятому місці була Таддея Маклеод, м’язиста рудоволоса дівчинка з Верховин, яка перемогла справжнього дорослого троля в бою сам на сам.

Готорн опустився на четверте місце і був після маленького янголоподібного хлопчика Архана Тета. Архан був скрипаль, і, граючи, він жваво рухався по арені й між рядами, не пропускаючи ні ноти.

Він був чудовим, але Старійшини не поспішали додавати його ім’я в таблицю аж доки в самому кінці миловидний Архан не показав свій справжній талант. З усмішкою овечки він спустошив свої кишені, які були набиті прикрасами, гаманцями, годинниками й монетами, які він спромігся дістати, граючи на скрипці. Морріґан була страшенно вражена. Він навіть поцупив сережку Старійшини Квінн прямо з її вуха!

Готорн зовсім не засмутився, що кишеньковий злодій випередив його. Дар Архана йому сподобався, навіть коли він усвідомив, що його власні шкіряні рукавиці були серед украденого Арханом Тейтом. Тепер хлопчик повертав крадене власникам, річ за річчю.

— Як він це зробив? — повторював Готорн, широко всміхаючись та розглядаючи свої рукавички, ніби вони мали пояснити йому це.

Морріґан збиралася в двадцять сьомий раз сказати, що вона не знає, і чи не був би він ласкавий перестати питати, коли раптом на арену вийшла подружка Ноель із Безом Чарльтоном.

— Он вона, — сказала Морріґан Готорну. — Та дівчинка, яку ми бачили у внутрішньому дворику на Випробуванні Страхом. Пам’ятаєш? Як її там звали?..

Вона була вже восьмою учасницею, яку представив містер Чарльтон сьогодні. Поки їх усіх випереджала Ноель. Морріґан глянула на неї. Ноель спостерігала за подругою з порожнім виразом обличчя без жодної цікавості, ніби це звичайна чергова учасниця.

Готорн похитав головою.

— Про що це ти?

— Ти що, справді не пам’ятаєш?

— Кого не пам’ятаю?

Натовпом учасників зашелестіло знуджене буркотіння, коли Без Чарльтон оголосив ім’я Каденс Блекберн з Невермура. Його голос ледве вирізнявся з-поміж невгамовної балаканини. Але, на відміну від інших, Морріґан слухала дуже уважно.

— Каденс! От як її звати. Я забула. Як я могла забути? — сказала Морріґан, і Готорн стенув плечима.

— Прошу, — сказала Старійшина Квінн, наливаючи собі чаю. Судді теж починали показувати ознаки виснаження. Після багатьох годин показів вони почали зиркати на годинники, опускати підборіддя на руки і довго неприховано позіхати.

Без Чарльтон подав знак комусь у маленькій кімнатці з віконечком поверх трибун. Прожектори згасли, публіку поглинула темрява, а на великих екранах почали крутити фільм.