Розділ XIV. «Геройства» Левассера

Уранці, за годину до відплиття, до борту «Ла Фудр» підплив легенький човен-каное. З нього мотузяним трапом на корабель став підніматися метис. Він був одягнений в короткі волохаті штани з невичиненої шкури, а червона ковдра правила йому за плащ. Він ніс складений клаптик паперу для капітана Левассера.

Левассер розгорнув листа, замацаного й зім’ятого брудними пальцями посланця. Його зміст був приблизно такий:


Мій коханий. Я на голландському бризі «Джонґроув», який от-от вийде в море. Доля розлучає нас назавжди. Мій жорстокий батько відправляє мене в Європу під опікою брата. Благаю вас, покваптесь мені на допомогу. Звільни мене, мій любий герою! Нещасна Мадлен, що любить тебе всім серцем.


«Любий герой» був до глибини души зворушений таким листом. Його похмурий погляд охопив бухту, шукаючи в ній голландський бриг, який мав вийти в Амстердам з вантажем шкір та тютюну.

Але у вузький скелястій гавані не було видно жодного брига. Левассер заревів від люті.

У відповідь метис показав на піну прибою, яка видавала лінію рифів — одного з головних оборонних рубежів фортеці. Далеко від берега, у милі чи ще далі, білів прус.

— Вона там, — сказав він.

— Аж там?! — Збліднувши як полотно, француз уп’явся поглядом у морську далечінь, і знов, не стримавши люті, загорлав: — Де ж ти досі ходив, проклята твоя душа? Не мовчи ж, дурню!

Метис здригнувся перед його люттю. Паралізований страхом, він не міг сказати жодного слова на свій захист. Левассер узяв його за горло, із сердитим гарчанням двічі струсонув і жбурнув до борту. Падаючи, бідолаха вдарився головою об планшир і вже не дихаючи простягнувся на палубі; з його рота цівочкою потекла кров.

Левассер витер долоні, наче вони були забруднені.

— Киньте цю гидоту за борт, — наказав він піратам, що без діла тинялися на шкафуті. — А потім, не гаючи часу, піднімайте якір, і ми негайно вирушаємо за голландцем.

— Стійте, капітане. Що сталося?

Стримувальна рука лягла на його плече, і перед ним виникло незворушне широке обличчя його лейтенанта Каузака — кремезного, дужого кривоногого бретонця.

Левассер, через слово переходячи на лайку, пояснив йому свій намір.

Каузак похитав головою:

— Голландський бриг? Ні, цього не буде! Цього нам ніхто не дозволить.

— А хто, в біса, може нам це дозволити? — вибухнув Левассер, і в його голосі зазвучали і подив, і лють.

— Ваша власна команда не надто охоче підтримає цю авантюру, це по-перше. З іншого боку, є капітан Блад.

— Мені начхати на капітана Блада...

— Не слід навіть казати таке! У нього є сила, зброя і люди, і, наскільки я його знаю, він скоріше потопить нас, аніж потерпить напад на голландців. Він має свої погляди на каперство, цей капітан Блад, я вже попереджав вас.

— До біса! — Левассер скреготнув зубами. Його очі, дивлячись на той далекий парус, були похмуро-задумливими. Але ненадовго. Багата уява й винахідливість цієї людини, підмічені свого часу і капітаном Бладом, незабаром знайшли вихід.

Проклинаючи в душі договір із Бладом, він уже розмірковував про те, як обійти цю угоду. Безумовно Каузак мав рацію: Блад у жодному разі не потерпить нападу на голландців. Але хіба цього не можна зробити за його відсутності? Пізніше Блад, хоче він того чи ні, змушений буде вибачити цей учинок, адже протестувати буде пізно.

Через годину «Арабелла» і «Ла Фурд» разом вийшли в море. Не розуміючи, чому плани раптом змінилися, капітан Блад, прийняв це як є і знявся з якоря раніше від призначеного часу, побачивши, що його союзник підняв якір.

Весь день голландський бриг був далеко, але в полі зору, хоча надвечір він зменшився до ледве помітної цяточки на північному обрії. Курс, яким планували йти Блад і Левассер, пролягав на схід уздовж північного узбережжя Еспаньйоли. Усю ніч «Арабелла» трималася визначеного курсу, але, коли зайнявся світанок, виявилось, що вона лишилася сама. «Ла Фурд», піднявши на реях усі вітрила, під прикриттям ночі повернув на північний схід.

Каузак ще раз спробував сперечатися з капітаном.

— Диявол тебе забери! — відповів йому Левассер. — Корабель є корабель, байдуже, голландський він або іспанський, а кораблі — це те, чого нам зараз бракує. Цього буде достатньо для моїх людей.

Його лейтенант більше нічого не сказав. Але, знаючи зміст листа, він здогадувався, що дівчина, а не корабель була справжньою метою капітана. Він похмуро похитав головою, проте, перевалюючись на кривих ногах, пішов дати необхідні розпорядження.

На світанку, коли «Ла Фудр» уже наступав на п’яти голландця, з’явившись менш ніж за милю за кормою, на «Джонґроуві» занепокоїлись. Поза сумнівом, брат мадемуазель д’Ожерон добре знав корабель Левассера. Люди Левассера побачили, що «Джонґроув» підняв додаткові вітрила, марно прагнучи відійти якомога далі. Пірати звернули трохи праворуч і не припиняли погоні, аж поки не змогли дати пострілу впоперек курсу голландця. Це було попередження. У відповідь «Джонґроув», повернувшись кормою, відкрив вігонь, і невеликі гарматні ядра зі свистом пронеслись над кораблем Левассера, завдавши незначної шкоди вітрилам. Бій тривав недовго, голландцям пощастило зробити тільки один бортовий залп.

Через п’ять хвилин після того, як вони зійшлись бортами, «Ла Фудр» міцно тримав «Джонґроув» у лабетах абордажних гаків, і пірати з галасом посипалися на шкафут.

Капітан голландця, з багровим обличчям, сміливо виступив уперед, назустріч піратові, а за ним ішов тендітний блідий джентльмен, в якому Левассер упізнав свого майбутнього шуряка.

— Капітан Левассер, це свавілля, за яке ви будете відповідати. Що ви шукаєте на борту мого корабля?

— Спочатку я шукав тільки те, що належить мені, що в мене вкрали. Але оскільки ви першими розпочали воєнні дії, своїм вогнем завдавши шкоди моєму кораблю і вбивши п’ять матросів, то нам залишилось тільки прийняти виклик, і ваш корабель стане моїм воєнним трофеєм.

Мадемуазель д’Ожерон стояла біля боту й палючим поглядом з невимовним захопленням дивилася вниз на свого улюбленого героя. Він здавався втіленням героїзму, що тільки й можна уявити — свавільний, зухвалий, красивий. Левассер угледів дівчину і з радісним криком кинувся до неї. Голландський капітан, простягнувши руки, намагався зупинити його. А Левассеру кортіло скоріше обняти кохану.

Він розмахнувся алебардою, і голландець з розколотим черепом повалився на палубу... Пристрасний коханець, у якого й на обличчі світилася радість, переступив через труп і кинувся до дівчини.

Але мадемуазель із жахом відсахнулася. Це була дівчина на порозі жіночності, висока, з чудовими формами, з важкими кучерями блискучого чорного волосся навколо обличчя кольору слонової кістки. Вираз обличчя та низько опущені вії великих темних очей тільки підкреслювали її гордовитість.

За мить коханий був поруч із нею — кинувши свою закривавлену алебарду, він широко розкинув руки, щоб обійняти її. Проте, потрапивши в його обійми, з яких їй уже не легко було вирватись, дівчина тільки зіщулилась; страх спотворив її майже досконале обличчя, вибивши з нього залишки гордовитості.

— Моя, моя, нарешті, і на зло всім! — тріумфально вигукнув він, театрально, але й по-справжньому героїчно.

Але дівчина, упираючись щосили руками в його груди, силувалась відштовхнути свого героя:

— Чому... чому ти вбив його?

Він засміявся, як і личить героєві; і з міною бога, який зглянувся на простого смертного, пишномовно відповів:

— Він став між нами. Хай смерть його буде символом і пересторогою для тих, хто наважиться розділити нас! Вони згадають його і затремтять!

Це було так красиво, приголомшливо — жести Левассера були такими широкими й витонченими, а його магнетизм настільки переконливим, що дівчина, відкинувши свій безглуздий страх, безсило впала йому на груди. А він, перекинувши її через плече, під схвальні вигуки команди легко й урочисто поніс дорогоцінну ношу на палубу свого корабля. Її неуважний брат, можливо, порушив ту романтичну ідилію, але завжди пильний Каузак спокійно збив його з ніг, а потім зв’язав, як дичину.

Після цього, поки капітан у каюті втішався усмішками коханої, Каузак заходився коло трофеїв. Голландській команді було наказано взяти баркас і забиратися хоч у пекло. На щастя, екіпаж був невеликий — менше ніж тридцять людей, і баркас, хоч і перевантажений, вмістив усіх. Потім Каузак, оглянувши вантаж, залишив на «Джонґроуві» свого старшину і два десятки людей з наказом іти за «Ла Фудр», який він вів на південь — до Підвітряних островів.

Каузак зараз не був схильний радіти. Ризик, на який вони пішли, захопивши голландський бриг і вчинивши насильство до членів сім’ї губернатора Тортуґи, був незмірно вищий, ніж вартість здобутих трофеїв. З похмурим обличчям він це й сказав Левассеру.

— Тримай свої думки при собі, — відповів йому капітан. — Невже ти думаєш, що я дурень і, підставляючи шию для петлі, не подбав про те, щоб розрізати мотузок? Я поставлю губернаторові Тортуґи такі умови, які він буде змушений прийняти. Установіть курс на Вірген Магра. Там ми зійдемо на берег і все влаштуємо. А ще приведи в каюту того шмаркача д’Ожерона.

Левассер повернувся до дами свого серця.

За хвилину туди ж привели і брата цієї леді. Капітан підвівся, щоб зустріти його, пригнувшись, щоб не стукнутись головою об стелю каюти. Мадемуазель теж піднялася.

— А оце навіщо? — спитала вона Левассера, показуючи на зв’язані руки її брата — залишки обережності Каузака.

— Мені самому шкода, — мовив Левассер, — і хочеться покласти цьому край. Хай мосьє д’Ожерон дасть мені слово честі...

— Я не дам вам жодного слова! — вигукнув зблідлий юнак, якому не бракувало сили духу.

— Сама бачиш — Левассер стенув плечима, ніби з глибоким жалем, і обурена мадемуазель повернулася до свого брата.

— Анрі, це нерозумно! Ти поводишся зовсім не як мій друг. Ти...

— Дурненька, маленька... — відповів її брат. Це «маленька» було не на своєму місці; бо дівчина була вища за хлопця. — Дурненька, ти думаєш, я міг би залишитися твоїм другом, якби принизився до переговорів із цим мерзенним піратом?

— Спокійно, мій юний півнику! — Левассер засміявся, але сміх цей не обіцяв нічого приємного.

— Хіба ти не бачиш, скільки лиха завдало твоє безумство! Скільки загинуло людей з примхи цього чудовиська! Невже не бачиш, що ти потрапила до пастки звіра, собаки, народженого на смітнику і вихованого серед злодіїв та вбивць?..

Він міг би сказати більше, але Левассер ударив його по обличчю. Левассер, бачте, не любив почути правду про себе.

Мадемуазель д’Ожерон ледь стрималась від крику, а хлопець відсахнувся під ударом. Він прихилився з розсіченою губою до стіни каюти. Але дух його зломлено не було, на його блідому обличчі заграла жахлива посмішка, а очі шукали сестру.

— Бачиш, — сказав він просто. — Він б’є бранця, у якого зв’язані руки Прості слова, сповнені неймовірного презирства, розбудили в Левассера нестримну лють, яка завжди тільки й чекала нагоди, щоб вибухнути.

— Що б ти зробив, щеня, якби твої руки були вільні? — Він схопив хлопця за комір камзола і струсонув. — Відповідай! Що б ти зробив? Базіко! Пустодзвін... — Слідом хлинув потік слів, значення яких дівчина не знала, але легко могла здогадатися про їхній брудний зміст.

З блідими щічками, вона стояла біля столу в каюті та благала Левассера, щоб той зупинився. У відповідь пірат, скорчившись, розчахнув двері й виштовхнув її брата з каюти.

— Киньте цю погань у трюм, до нових розпоряджень! — загарчав він і зачинив двері.

Заспокоївшись, він знову повернувся до дівчини з примирливою посмішкою. Але вона не всміхнулася йому у відповідь. Вона побачила природу свого героя без красивої обгортки, як це було раніше, і знайшла видовище відразливим і страшним. Дівчина згадала звіряче вбивство капітана голландців і нарешті зрозуміла, що її брат сказав правду. Вираз панічного страху спотворив обличчя Мадлен, і, щоб не впасти, вона схопилася за стіл.

— Люба, що це з тобою? — Левассер підійшов ближче. Вона відступила перед ним. Від його посмішки та блиску очей в неї боляче стислося серце.

А коли вона дійшла до кінця каюти і далі відступати було нікуди, він схопив жертву довгими руками і грубо притяг до себе.

— Ні, ні! — вона задихалась.

— Так, так... — Він знущався з неї, та його насмішка була найстрашнішою річчю з усіх. Дівчина пручалася, намагаючись вирватися з його обіймів, а Левассер, навмисне завдаючи їй болю, незграбно притиснув її до себе й поцілував, зірвавши із себе залишки маски героя.

— Дурненька, ти не почула, що твій брат сказав? Тепер ти в моїй владі! Пам’ятай це, і пам’ятай, що ти сама написала мені. Я не той чоловік, хто дозволяє жінкам дуріти. Отож раджу взятися за розум, моя мила, ти ж знала, на що йшла. Маєш те, чого хотіла. — Він ще раз поцілував її, на цей раз майже з презирством, і відштовхнув від себе, порадивши: — Годі гніватись! Щоб потім не довелося пошкодувати.

Раптом хтось постукав. Проклинаючи непроханих гостей, Левассер пішов відчинити. Перед ним стояв Каузак. Обличчя бретонця було серйозним. Він прийшов, щоб повідомити, що внаслідок одного з пострілів голландця виникла теча. Стривожившись, Левассер вийшов разом із ним. У хорошу погоду ця теча загрозливою не була, але на випадок шторму могла стати серйозною небезпекою. За борт спустили матроса, щоб він прикрив пробоїну парусиною. Запрацювали насоси.

Попереду, над самим обрієм, тепер можна було побачити низькі хмари. Хмурий Каузак пояснив, що це найпівнічніший із групи Віргінських островів..

— Ми маємо якнайшвидше дістатися туди — там знайдемо собі притулок і відремонтуємо корабель, — сказав Левассер. — Ця спека надто підозріла. Шторм може захопити нас раніше, ніж ми досягнемо суші.

— Шторм або щось іще, — сказав Каузак похмуро. — Хіба ви не помітили?

Він показав далеко за правий борт.

Левассер перевів погляд, і в нього перехопило дух. Миль за п’ять від них він побачив два великі кораблі, що прямували до них.

— А що буде, коли вони почнуть переслідувати нас? — не міг заспокоїтися Каузак.

— Ми? Будемо битися попри те, готові ми до цього чи ні, — вилаявся Левассер.

— Рішення відчаю, — презирливо просичав Каузак. Щоб підкреслити це, він сплюнув на палубу. — Ось що буває, коли виходиш у море з закоханим відчайдухом. Треба взяти себе в руки, капітане! Із цієї брудної історії з голландцем ми так просто не викрутимось.

Решту дня думки Левассера непокоїло все, що завгодно, — крім кохання. Він залишався на палубі, його очі тепер раз у раз поглядали то на сушу, то на кораблі, що поволі наближалися. Марно було шукати порятунку у чистому морі, та й теча могла стати небезпечною. Він знав, що сутичка неминуча. І тільки надвечір, коли до берега лишалося три милі й Левассер уже зібрався наказувати, щоб приготувалися до бою, він почув голос матроса зі спостережної рубки, який повідомив, що більший з двох кораблів — «Арабелла», а її супутник, напевне, трофейний.

Але настрій Каузака не поліпшився.

— Це лише менше зло, — прогарчав він. — Що скаже Блад про голландця?

— Нехай каже все, що заманеться, — розсміявся Левассер з великим полегшенням.

— А як бути з дітьми губернатора Тортуґи?

— Він не повинен про них знати.

— Зрештою він усе одно дізнається.

— Так, але тоді, чорти б його взяли, зі справою ми вже обробимося. Я дійду згоди з губернатором. Кажу ж тобі, що маю можливість змусити д’Ожерона згодитися.

Незабаром усі чотири судна лежали біля північного берега Вірґен Маґра — вузького острівця, безводного і безлісого, завбільшки близько дванадцяти миль на три, заселеного тільки птахами й черепахами. Єдиною цінністю на ньому була сіль: у південній частині острова розляглося чимало соляних озер.

Левассер у супроводі Каузака та двох офіцерів попрямував до Блада, щоб відвідати його на борту «Арабелли».

— Наша коротка розлука була дуже вдалою, — привітався капітан Блад. — Обом було над чим попрацювати.

Він був у доброму гуморі, а тепер у супроводі Лавассера прямував до великої каюті для підбиття рахунків.

Високий корабель, який супроводжував «Арабеллу», виявився іспанським судном «Сант-Яґо» — великий іспанський двадцятишестигарматний корабель з Пуерто-Ріко, який віз сто двадцять тисяч фунтів какао, сорок тисяч песо і різних цінностей на десять тисяч песо. Дві п’ятих цієї багатої здобичі, за умовою, віддавалися Левассеру та його команді. Гроші й цінності поділили одразу, а какао домовилися продати на Тортузі..

Потім настала черга Левассера — слухаючи розповідь француза, капітан Блад постійно супив чорні брови. Нарешті він уголос висловив своє незадоволення. Нерозумно було нападати на дружніх голландців і робити з них ворогів через таку дрібницю, як шкіра й тютюн, за які не виручиш і двадцяти тисяч песо.

Але Левассер відповів, так само, як він відповів Каузаку, що корабель це корабель, а їм кораблі потрібні для здійснення запланованого походу. Можливо, тому, що того дня все пішло добре, Блад замовчав і обговорення припинилося. Потім Левассер запропонував, щоб «Арабелла» та захоплене Бладом судно повернулися на Тортуґу, вивантажили там какао і щоб Блад навербував іще людей — перевезти їх, до речі, зараз є на чому. Сам Левассер тим часом збирався провести необхідний ремонт свого корабля, щоб потім вирушити на південь до острова Салтатюдос, який був зручно розташований на одинадцяти градусах північної широти. Там він мав намір зачекати свого адмірала, капітана Блада, щоб, об’єднавшись, вирушити в похід на Маракаїбо.

На щастя для Левассера, капітан Блад не тільки погодився, але сказав, що готовий вирушати негайно.

Не встигла Арабелла відійти, як Левассер завів свої кораблі в лагуну й наказав своєму екіпажу на час ремонту «Ла Фудр» напнути на березі тимчасові намети для себе, своїх людей і його вимушених гостей.

Надвечір, коли заходило сонце, вітер подужчав, переріс у шторм, а потім в ураган. Левассер був радий, що встиг вивезти людей на берег, а кораблям знайшов затишний притулок. На якусь мить він замислився над тим, як у такий шторм доводиться капітанові Бладу, але враз відігнав ці думки — не в його характері було вболівати за інших.

Загрузка...