Одіссея капітана Блада

Розділ XXX. Останній бій «Арабелли»

— Шого ви чекайт, мій друк? — бурчав ван дер Кейлен.

— А й справді, в ім’я Бога, чого ви чекаєте? — роздратовано повторював за ним Віллоґбі.

Це було у другій половині того ж дня, і два піратські кораблі м’яко погойдувалися на хвилях, і вітер, що дув від рейду Порт-Ройяла, ліниво грався їхніми вітрилами. З підвітряного боку кораблів тяглася довга морська коса, утворюючи природну гавань Порт-Ройяла. Кораблі стояли менше ніж за милю від вузької, захищеної фортом протоки, що вела в гавань. Минуло вже понад дві години, як вони підійшли сюди, ніким не помічені ні з форту, ні з кораблів де Рівароля. Між французами і захисниками Порт-Ройяла точився бій, і повітря весь час здригалося від реву гармат, що били з суші і з моря.

Тривале чекання в стані повної бездіяльності відбилося на нервах лорда Віллогбі та ван дер Кейлена.

— Ви обіцяйт показат нам незвичайний річ. Де ж воно, сей річ? — адмірал підійшов до Блада.

Блад стояв перед ними, упевнено посміхаючись. Він готувався до бою і одягав захист із чорної сталі на спину і груди.

— Не буду зловживати вашим терпінням, — сказав Блад у відповідь. — Вогонь, здається, затихає. Та справа в тому, що поспішати зараз нам невигідно. А вдаривши в слушний момент, ми виграємо дуже багато. Скоро я доведу це.

Лорд Віллогбі глянув на нього з підозрою.

— Ви гадаєте, що на той час може повернутися Бішоп або підійде ескадра ван дер Кейлена?

— Звичайно, зараз я думаю не про це. Я думаю ось про що: з де Рівароля, як я пересвідчився, поганий командир, і його ескадра в бою з фортом неодмінно дістане пошкодження, які хоч трохи зменшать його перевагу над нами. А коли форт вистріляє всі ядра, тоді ми вступимо в бій.

— Так, так! — схвально вигукнув маленький генерал-губернатор. — Я підтримую ваші наміри. У вас якості талановитого командира, капітане Блад. Пробачте, що не зрозумів вас одразу.

— Це дуже люб’язно з вашого боку вашої світлості. Річ у тім, що я набув деякого досвіду у веденні таких боїв і піду на будь-який ризик, коли він неминучий, але ніколи не ризикуватиму, якщо в цьому немає необхідності. Так... — Він замовк і прислухався. — Ага. Я так і думав. Канонада вщухає. Це означає кінець опору Меллера у форту. Вперед, Джеремі!

Він перехилився через різьблені поручні й віддав чіткий наказ. Пронизливо засурмив ріжок боцмана, і за якусь мить корабель, що, здавалося, дрімав на хвилях, прокинувся. Почулося тупотіння ніг на палубах, заскреготіли блоки, залопотіли вітрила. Круто повернулося стерно, і «Арабелла» рушила вперед. Слідом за нею вирушила й «Елізабет». Блад покликав до себе Оґла. Канонір, діставши наказ, метнувся до гармат.

За чверть години вони, обігнувши мис, підійшли до виходу в гавань і несподівано на відстані пострілу дрібнокаліберних гармат з’явилися перед трьома кораблями де Рівароля.

На місці форту курилася купа руїн, а переможці з вимпелами Франції на грот-щоглах поспішали на шлюпках до берега, щоб оволодіти багатим містом, укріплення якого вони щойно рознесли вщент.

Блад дивився на ці французькі кораблі й усміхався. «Віктор’єз» і «Медуза», певно, обійшлися без серйозних пошкоджень, а ось третій корабель — «Балейн» — зовсім вибув із ладу. У його правому борту зяяла величезна пробоїна, і капітан, рятуючи судно, поклав його в дрейф на лівий борт, щоб у пробоїну не ринула вода.

— Подивіться! — крикнув Блад ван дер Кейлену і, не чекаючи схвального бурчання голландця, віддав наказ: — За кермом, ліво руля!

Вид цього великого червоного корабля з позолоченим носом у формі пташиного дзьоба і відкритими портами приголомшив де Рівароля, сп’янілого від щойно здобутої перемоги. Та не встиг він ще й зрушити з місця, щоб віддати наказ, не встиг навіть добре осмислити, який саме наказ віддавати, як смертоносний шквал вогню й металу від бортового залпу піратів змив геть усе з палуби «Віктор’єз». Не міняючи курсу, «Арабелла» поступилася місцем «Елізабет», яка йшла слідом за «Арабеллою» та повторила саме її маневр. Поки охоплені панікою французи могли хоч що-небудь зрозуміти, «Арабелла», зробивши поворот оверштаг, повернулася на попередній курс у протилежному напрямку і вдарила по «Віктор’єз» з усіх гармат лівого борту. Ще один залп прогримів з «Елізабет», після чого сурмач «Арабелли» передав сигнал, і Хаґторп прекрасно його зрозумів.

— О, тепер твій вихід, Джеремі! Повний вперед! — закричав Блад. — Просто на них, поки вони не оговталися! Увага! Приготуватися до абордажу! Хейтон... абордажні гаки! А канонірові передай наказ невпинно підтримувати нас вогнем.

Він зняв капелюха з пером, і надів стальний шолом, який йому підніс хлопчик-негр. Блад підготувався особисто керувати абордажем і коротко пояснив своїм гостям:

— Абордаж — це зараз наш єдиний шанс перемогти. Вони надто сильно озброєні.

І, наче на підтримку його слів, відгукнулись гармати французів. Оговтавшись від паніки, два кораблі французів майже разом відкрили бортовий вогонь по «Арабеллі», яка була ближче до них і сильніше озброєна, а тому й більш небезпечна з двох піратських кораблів.

На відміну від корсарів, які спрямували вогонь на палуби, щоб покалічити більше ворогів, французи посилали ядра низько, намагаючись пошкодити корпус піратського корабля. «Арабелла» тряслась і здригалася від шквалу снарядів, хоч Пітт і намагався тримати її носом до французів — так вона являла собою найменшу мішень для противника. На якусь мить корабель зупинявся, але зразу ж рушав знову вперед. Проте носову частину корабля було пробито, півбак знесено, а трохи вище ватерлінії зяяла велика пробоїна. Щоб не затопило трюму, Блад наказав негайно скинути за борт носові гармати, якорі, бочки з водою і все інше, що можна було зірвати з місця.

Французи, зробивши поворот оверштаг, обстріляли залпом і «Елізабет». «Арабелла» ж, скористувавшись слабким попутним вітром, намагалась підійти до свого противника впритул. Та перш ніж піратам вдалося здійснити свій намір, «Віктор’єз», перезарядивши гармати правого борту і скориставшись з того, що «Арабелла» підійшла ближче, вдруге сипонув градом ядер. Напівзруйнована «Арабелла» в гуркоті канонади, серед трісок шпангоутів і криків поранених захиталася і обволоклася хмарою диму, який сховав її від французів. А через кілька хвилин Хейтон закричав, що «Арабелла» носом занурюється в воду.

Серце Блада зупинилося. Здавалося, порятунку нема, та ось крізь дим показався синій з позолотою борт «Віктор’єз». Однак понівечена «Арабелла» рухалася надто повільно, і Блад зрозумів, що вони будуть на дні раніше, ніж встигнуть підійти до «Віктор’єз».

Таку ж думку з прокльонами висловив і голландський адмірал, а лорд Віллогбі на чім світ стоїть кляв Блада — той, ідучи на абордаж, азартно поставив на карту і долю корабля, і долі всіх, хто на ньому був.

— У нас іншого виходу не було! — вигукнув Блад, шаленіючи. — По-вашому, це був одчайдушний і нерозсудливий крок. Що ж, не заперечую. Але обставини і надто малі сили не давали змоги діяти інакше. Я зазнаю поразки, коли перемога так близько.

Та пірати ще не думали про поразку. Хейтон з двома десятками кремезних головорізів, що збіглися на його поклик, причаїлися серед уламків з абордажними гаками напоготові. Ярдів за сім-вісім від «Віктор’єз», коли, здавалося, вже все було кінчено і носова палуба «Арабелли» на очах переможно тріумфуючих французів почала занурюватись у воду, пірати Хейтона схопилися і з дикими криками кинули через безодню абордажні гаки. Два з них досягли палуби французьких кораблів і вп’ялися в дерево. Не гаючи й секунди, з блискавичною швидкістю досвідчені пірати вхопилися за ланцюг одного з гаків і з усіх сил почали тягти його до себе, щоб зблизити кораблі.

Блад, який з квартердеку стежив за цією сміливою операцією, закричав громовим голосом:

— Мушкетери — на ніс!

Готові до бою мушкетери на своїх позиціях на шкафуті, за мить зібралися на носі, бо знали, що від швидкості дій залежить їхній порятунок. П’ятдесят мушкетерів відважно кинулися вперед, і з-за уламків півбака над головами людей Хейтона засвистіли кулі. Це було вчасно, бо французи, переконавшись, що звільнитись від гаків, які глибоко вп’ялися в борт і палубу «Віктор’єз», неможливо, саме налаштувались відкрити вогонь по піратах.

Кораблі з сухим стукотом вдарилися правими бортами. Спустившись із квартердеку на шкафут, Блад віддавав накази, орієнтуючись і діючи зі швидкістю урагану. За мить спустили паруси, обрубали канати, що підтримували реї, на кормі вишикувався авангард абордажного загону — сотня кремезних дужих людей, а на потрібних місцях були розставлені люди з абордажними гаками, готові до негайних дій за командою Блада. В одну мить півдюжини гаків міцно пришвартували «Арабеллу», яка почала занурюватися у воду, до «Вікторієз», що став буквально тримати тепер її на плаву.

Віллогбі і ван дер Кейлен, затамувавши дух, стояли на юті і зачудовано спостерігали, з якою неймовірною швидкістю й точністю діяли Блад та його відчайдушна команда. Нарешті сурмач засурмив атаку, Блад стрімко кинувся на палубу французького корабля, ведучи за собою інших. Пірати з ар’єргардної групи, на чолі з каноніром Оґлом, гармати якого залила вода, з криком перескакували на носову частину «Віктор’єз», до рівня якого вже опустилася висока корма пошкодженої «Арабелли».

За прикладом свого командира, корсари налетіли на французів, як гончі пси на загнаного оленя. За першими сміливцями на борт ворожого судна кинулась і решта піратів. На «Арабеллі» залишились тільки Віллогбі та голландець, які не припиняли з квартердеку своїх спостережень за боєм.

Увесь бій тривав не більше як півгодини. З носової частини він перекинувся на бак, а звідти на шкафут, де сутичка була особливо жорстокою. Французи чинили одчайдушний опір, підбадьорюючи себе тим, що кількісно переважають противника. Та, незважаючи на всі зусилля, під тиском піратів французи швидко відступили на один бік палуби, а «Віктор’єз» під вагою напівзануреної в воду «Арабелли» загрозливо кренився на правий борт. Пірати билися з відчайдушною хоробрістю людей, які знали, що відступати нікуди і що вони мають або перемогти, або загинути.

І врешті ця перемога прийшла. Вони оволоділи «Віктор’єз», заплативши за це життям половини екіпажу. Загнана на квартердек жменька вцілілих французів, слухаючись наказів очманілого де Рівароля, з останніх сил намагалася стримати піратів. Але коли де Рівароль упав з простреленою головою, десятки зо два його співвітчизників, які ще лишалися живими, заблагали пощади.

Але й після цього людям Блада не було спочинку. «Елізабет» і «Медуза», зчеплені абордажними гаками, являли собою єдине поле бою, і французи вже вдруге відкидали людей Хаґторпа зі свого корабля. Хаґторпу потрібна була негайна допомога. Поки Пітт з матросами займався вітрилами, а Оґл з канонірами порався на нижній гарматній палубі, Блад наказав негайно звільнити «Віктор’єз» від абордажних гаків. Лорд Віллогбі і адмірал ван дер Кейлен уже теж перейшли на борт французького корабля, коли він робив поворот, поспішаючи на підмогу Хаґторпу. Блад, стоячи на квартердеку французького флагмана, востаннє подивився на свій корабель, що так довго служив йому і став трохи не частиною його самого. Звільнивши «Віктор’єз» від своїх чіпких обіймів, «Арабелла» ще кілька хвилин погойдалася на хвилях, а потім почала повільно занурюватись, і незабаром там, де вона затонула, завирували водяні кружала навколо верхівок щогл — оце і все, що лишилося від корабля і вказувало на місце її вічного спочинку.

Блад мовчки стояв серед трупів та уламків, не зводячи очей з місця загибелі «Арабелли». Він не чув, як хтось підійшов до нього, і опам’ятався тільки тоді, коли за спиною пролунав голос:

— Вже вдруге за сьогоднішній день я повинен просити у вас пробачення, капітане Блад. Ніколи до цього мені не доводилось бачити, як відвага і винахідливість із неможливого роблять можливе, а поразку перетворюють на перемогу.

Блад різко обернувся, і тільки тепер Віллоґбі побачив страшний вигляд капітана. Шолом його був збитий, передня частина кіраси прогнута, замість правого рукава камзола теліпалось ганчір’я, яке ледве прикривало оголену руку. Весь він з голови до п’ят був забризканий кров’ю. З-під скуйовдженого волосся тоненькою цівочкою стікав червоний струмочок. Кров, змішуючись з кіптявою порохового диму, перетворювала його змучене обличчя на жахливу маску.

Та крізь цю страшну маску надприродним блиском світилися ясні блакитні очі, а з них, змиваючи кров, бруд і порохову кіптяву, котилися сльози.