Одіссея капітана Блада

Розділ XXVI Де Рівароль

Капітан Блад іще залишався в тому ж незадоволеному настрої, коли відплив з Тортуґи, його настрій не покращав і коли він підійшов до причалів у бухті Петі-Гоав. У тому ж настрої він вітав барона де Рівароля, коли в середині лютого той нарешті прибув зі своєю ескадрою із п’яти військових кораблів і кинув якір поряд із кораблями піратів. Як пояснив де Рівароль, через негоду вони добиралися сюди аж шість тижнів.

Викликаний до нього капітан Блад вирушив у замок Петі-Гоав, де мала відбутися зустріч. Барон, високий горбоносий чоловік років сорока, тримався холодно і сухо. Він з явним несхваленням зміряв поглядом капітана Блада з ніг до голови, а на Хаґторпа, Ібервіля та Волверстона, що стояли позаду капітана, навіть не глянув. Де Кюссі запросив Блада сісти.

— Хвилинку, мсьє де Кюссі. Думаю, пан барон не помітив, що я не сам. Дозвольте мені представити вам, сер, моїх супутників: капітан Хаґторп з «Елізабет», капітан Волверстон з «Атропо» і капітан Ібервіль з «Лахезіс».

Барон важко і гордовито дивився на капітана Блада, а потім сухо і ледь помітно кивнув кожному з представлених йому піратів. Усією своєю поведінкою він давав зрозуміти, що зневажає їх усіх і хоче, щоб вони це помітили. Поведінка барона викликала в капітана Блада несподівану реакцію — вона розбудила в ньому диявола, а разом із цим і почуття власної гідності, що останнім часом було задрімало. Йому раптом стало соромно за свій неохайний вигляд, і це, очевидно, примусило його триматися ще зухваліше. Жест, яким він поправив портупею так, щоб оздоблений ефес його довгої шпаги було видно де Ріваролю, був майже натяком. Звернувшись до своїх капітанів, Блад показав рукою на стільці вздовж стіни.

— Присувайтеся ближче до столу, хлопці. Ми змушуємо барона чекати.

Капітани послухались, а Волверстон при цьому багатозначно посміхнувся. Вираз обличчя мосьє де Рівароля став іще чванливішим. Він мав за безчестя сидіти за одним столом із цими бандитами, вважаючи, що всі вони, крім, хіба, самого капітана Блада, мали вислухати його стоячи. І, щоб підкреслити різницю між собою і піратами, він зробив єдине, що йому залишалось, — надів капелюха.

— Це дуже мудро, — привітно сказав Блад. — Я й сам відчуваю протяг.

І він сховався під крислатим капелюхом із плюмажем.

Обличчя де Рівароля змінило колір. Він помітно тремтів від гніву, і якусь мить, перш ніж заговорити, ледве стримувався, щоб не скипіти. Мосьє де Кюссі, вочевидь було моторошно.

— Сер, — крижаним тоном почав барон, — ви примушуєте мене нагадати вам, що маєте лише звання капітана першого рангу і перебуваєте в присутності генерала, командувача сухопутних і військово-морських сил Франції в Америці. Я змушений нагадати, що вам слід із пошаною ставитися до людини мого рангу.

— Радий вас запевнити, — відповів капітан Блад, — що це нагадування зайве. Я, між іншим, вважаю себе джентльменом, хоч зараз і дуже мало на нього схожий, і, як джентльмен, я завжди поважаю як тих, кого природа й доля поставили наді мною, так і тих, хто стоїть нижче і не має можливості обуритись, коли до нього виявляють зневагу. — Це був тонкий докір. Де Рівароль, не уявляючи, як заперечити, прикусив язика, а Блад, не даючи йому можливості відповісти, вів далі: — Ну а зараз, коли ми порозумілися, може, перейдемо до справи? Де Рівароль якусь мить понуро розглядав його.

Жорсткі очі де Рівароля якусь мить розглядали його.

— Можливо, так буде краще, — сказав він і взяв аркуш паперу. — Це копія угоди, яку ви підписали з паном де Кюссі. Перш ніж вести далі розмову, я мушу відзначити, що пан де Кюссі перевищив свої повноваження, давши вам право на одну п’яту захоплених трофеїв. Він не мав повноважень погоджуватись на більшу частку, ніж одна десята.

— Це питання ви будете вирішувати з паном де Кюссі, мій генералі.

— О ні! Це справа між мною і вами.

— Перепрошую, мій генерале. Угода вже підписана. А оскільки в цьому зацікавлені і ми, то я вважаю це питання вичерпаним. З поваги до мосьє де Кюссі нам не хотілося б слухати ваші докори на його адресу.

— Те, що я казатиму пану де Кюссі, вас не стосується.

— Це саме те, що я й мав на увазі, мій генерале.

— Але, мені здається, вас має цікавити, що ми не зможемо дати вам більше, як одну десяту частку здобичі. — Де Рівароль обурено вдарив кулаком по столу: цей пірат був диявольськи спритний у суперечці, справжній фехтувальник словами.

— А ви певні, пане бароне, в тому, що ви... не можете дати більше?

— Певен, що не дам!

Капітан Блад знизав плечима й подивився собі під ноги.

— У цьому разі, — сказав він, — мені залишається тільки пред’явити вам рахунок, зазначивши суму, яка компенсує нам згаяний час і порушення наших планів у зв’язку з прибуттям у Петі-Ґоав. Щойно це питання буде врегульоване, ми розійдемося друзями, пане бароне. Поки що ніхто нікому не заподіяв шкоди.

— Якого біса ви маєте на увазі? — Барон схопився з місця, подавшись усім тілом через стіл до Блада.

— Невже я незрозуміло висловився? Можливо, я не досить вільно розмовляю французькою, але...

— О, ваша французька досить вільна; занадто вільна часом, дозволю собі зауважити. А тепер послухайте мене, мосьє флібустьєр. Я не та людина, з якої можна клеїти дурня, у чому ви незабаром пересвідчитесь. Ви з вашими людьми перейшли на службу до короля Франції. Ви маєте звання капітана першого рангу і одержуєте за це платню, а ваші офіцери мають звання лейтенантів. Ці ранги накладають на вас не тільки обов’язки, які вам слід добре вивчити, а й покарання за невиконання цих обов’язків, що вам теж не зашкодить знати. Покарання ці бувають часом досить суворими. Найпершим обов’язком офіцера є покора. Звертаю на це вашу увагу. Ви не повинні тішити себе обманом, що ви мій союзник у намічених мною операціях. Усі ви — тільки мої підлеглі і не більше. У моїй особі ви бачите командира, який командує вами, а не компаньйона і рівню. Сподіваюсь, ви зрозуміли мене?

— О, будьте впевнені, я розумію, — розсміявся Блад. Конфлікт із бароном повернув Бладові його колишнє вміння володіти собою. Тільки одна думка псувала йому настрій — він картав себе за те, що був неголений. — Запевняю вас, генерале, я нічого не забуваю. Наприклад, я пам’ятаю — чого не можна сказати про вас, — що умови нашої служби скріплені нашими підписами в договорі, а в ньому зазначено, що ми одержуємо одну п’яту частку здобичі. Якщо ви відмовляєтесь від цього зобов’язання, ви скасовуєте угоду, а разом із тим звільняєте нас від узятих зобов’язань і позбавляєте честі служити у військово-морському флоті під вашим командуванням.

Усі три його офіцери вголос висловили своє схвалення.

Рівароль пильно подивився на них — так, це була поразка, він це відчув.

— Коли говорити відверто... — боязко почав де Кюссі.

— Коли говорити відверто, мосьє, все це ваша робота! — накинувся на нього барон, зрадівши, що нарешті знайшовся винний, на якому він може зігнати свою злість. — Вас слід покарати за це. Ви зганьбили королівську службу, ви поставили мене, представника його величності, в безглузде становище.

— Отже, неможливо нагородити нас однією п’ятою? — спитав Блад м’яко. — У цьому разі немає ніякої потреби кричати на пана де Кюссі або карати його. Він не винен, що на меншу частку ми не погоджувались. Оскільки ви сказали, що не можете дотриматись умови, ми йдемо від вас. Становище залишається таким, яким воно й мало бути, коли б пан де Кюссі точно дотримувався ваших інструкцій. Ви, по суті, скасували наш договір, а тому, говорячи по честі, не можете претендувати на наші послуги, так само як і затримувати нас.

— «По честі», сер? Чорт забирай ваше нахабство! Чи ви натякаєте, що я можу в якійсь мірі бути нечесним?

— Я ні на що не натякаю, і не будемо більше сперечатися, — кинув капітан Блад. — Слово за вами, генерале: скасовуєте ви угоду чи ні?

Барон сів.

— Я обдумаю це питання, — буркнув він сердито. — Про моє рішення вас повідомлять.

Капітан Блад підвівся. За ним підвелися і його офіцери.

— Мосьє бароне! — вклонився Блад.

Потім він і його корсари мовчки вийшли з каюти, давши командувачу королівських сухопутних і військово-морських сил Франції в Америці можливість подумати.

Ви можете собі уявити, як мосьє де Кюссі надзвичайно туго довелось у наступні чверть години. На нашу думку, йому слід навіть поспівчувати. Як осіння буря зриває пушинки з кульбаби, так гнів барона де Рівароля розвіяв самовпевненість пана де Кюссі. Командувач королівських армій повівся з губернатором Еспаньйоли як із хлопчиськом. А де Кюссі захищався, хапаючись за той-таки погляд, що його капітан Блад так чудово вже виклав баронові: якщо угоду з піратами не схвалено, то ніхто нікому не завдав ніяких збитків. Однак де Рівароль погрозами і лайкою вибив і цю його зброю, примусивши губернатора замовкнути.

Від лайки барон перейшов до приниження. Оскільки, на його думку, де Кюссі довів свою нездатність посідати пост губернатора Еспаньйоли, то він вирішив сам виконувати обов’язки губернатора на час свого перебування на цьому острові. На підтвердження своїх слів він познімав з кораблів частину солдатів і встановив постійну охорону навколо замку де Кюссі.

Через ці дії барона почали відбуватися неприємності. Коли вранці наступного дня на берег зійшов Волверстон у барвистій хусточці на голові — він узагалі любив одягатись у все яскраве, — якийсь французький офіцер поглузував з нього. Незвичний до такого ставлення, Волверстон у свою чергу висміяв офіцера. У відповідь офіцер перейшов до образ, але його відразу ж звалив важкий кулак велетня. Десь за годину про цей випадок дізнався де Рівароль і наказав негайно ж заарештувати Волверстона й відправити під варту в замок.

Барон тільки-но сів обідати з паном де Кюссі, коли служник-негр доповів про прихід капітана Блада. Де Рівароль роздратованим голосом погодився прийняти його. До кімнати увійшов елегантно одягнений джентльмен у чорному, гаптованому сріблом камзолі. Його смагляве, з правильними рисами обличчя було старанно поголене. На комір з тонких мережив спадали кучері чорного парика. У правій руці джентльмен тримав чорного крислатого капелюха з плюмажем із червоного страусового пір’я, а в лівій — тростину з чорного дерева. Підв’язки з пишними бантами зі стрічок підтримували його шовкові панчохи. Чорні розетки на черевиках були майстерно оздоблені золотом.

На мить де Рівароль не впізнав його. Блад помолодшав років на десять, ніж був учора. Але яскраві та гострі блакитні очі під рівними чорними бровами не можна було забути, вони доводили, що перед ним саме той, про кого щойно доповідали. Почуття власної гідності остаточно повернулося до Блада, і навіть зовнішністю він хотів підкреслити, що розмовлятиме з бароном як рівний з рівним.

— Я прийшов геть невчасно, — чемно вибачився Блад. — Перепрошую. Але справа не може зачекати. Це стосується, мосьє де Кюссі, капітана Волверстона з «Лахезіс», якого ви помістили під арешт.

— Це зроблено за моїм наказом, — вихопився де Рівароль.

— За вашим!? Але я думав, що мосьє де Кюссі губернатор Еспаньйоли.

— Поки я тут, мосьє, я верховна влада. І ви повинні добре це зрозуміти.

— Чудово. Але вам, очевидно, невідомо, що тут сталася помилка.

— Як ви сказали? Помилка?

— Так, я кажу про помилку. Відверто кажучи, я вжив занадто пристойне слово. Але воно в якійсь мірі доцільне, бо позбавляє нас зайвих суперечок. Ваші люди, мосьє де Рівароль, заарештували не того, кого слід. Винен французький офіцер, який поводився нахабно і задирливо, а затримали Волверстона. Прошу негайно скасувати ваше розпорядження.

Яструбине обличчя де Рівароля запалало червоним. Він витріщив свої темні очі.

— Сер, ви... ви знахабніли! Ваше нахабство нестерпне! — зарепетував він, затинаючись, хоча взагалі і вмів опановувати себе.

— Мосьє бароне, ви марнуєте слова. Ми з вами в Новому Світі, і зветься він так не випадково. Тут усе нове для людини, що виросла серед забобонів Старого Світу. У вас, звичайно, ще не було часу зрозуміти всю його новизну, тому я й не звертаю уваги на образливі слова, які ви щойно тут виголошували. Однак справедливість залишається однаковим поняттям і в Новому Світі, і в Старому Світі. У даному разі справедливість вимагає звільнення мого офіцера і покарання вашого. Я уклінно прошу вас задовольнити моє клопотання.

— Уклінно? — зневажливо пирхнув розгніваний барон.

— З крайньою покірністю, генерале. Але водночас хочу нагадати, мосьє барон, що за мною вісімсот піратів, а у вас тільки п’ятсот солдатів. Пан де Кюссі підтвердить, що один пірат у бою вартий трьох солдатів. Я цілком одвертий з вами, бароне, щоб не марнувати часу і не ображати один одного. Або ви негайно звільните капітана Волверстона, або ми будемо змушені звільнити його самі. Наслідки можуть бути жахливими, і це на вашому сумлінні, бароне. Ви тут найвища влада. Слово за вами.

Де Рівароль зблід, і губи його посиніли. За все його життя ще ніхто не розмовляв з ним так сміливо й зухвало. Але він визнав за краще стриматись.

— Буду вдячний, якщо ви почекаєте в передпокої. Я хочу переговорити з мосьє де Кюссі й повідомлю вас про моє рішення.

Тільки-но за капітаном зачинилися двері, вся злість барона обернулась проти де Кюссі.

— Так ось яких людей ви взяли на службу короля! Людей, які повинні служити мені, — людей, які не служать, а диктують мені умови, до того ж перед виконанням завдання, заради якого я прибув сюди з Франції! Яке пояснення ви можете мені дати, пане де Кюссі? Так от знайте: я незадоволений вами. Ба більше, та ви й самі це бачите — я просто обурений.

Обличчя де Кюссі витяглося, а сам він випростався й гордовито промовив:

— Вам не дають права докоряти мені ані ваш ранг, сер, ані ті факти, якими ви оперуєте. Я завербував до вас на службу саме тих, кого ви просили. І не моя провина, що ви не вмієте поводитися з ними. Як вам уже говорив капітан Блад, ви перебуваєте в Новому Світі.

— Так, так! — злорадно посміхнувся де Рівароль. — Ви, бачу, не тільки даєте пояснення, а ще й насмілились доводити, що я ж сам і винен! Мені подобається ваша відвага! Але досить! Ви кажете, що в Новому Світі нові й звичаї? Хай так, але з часом я змушу цей Новий Світ пристосуватися до мене! — У голосі барона зазвучала погроза. — На жаль, я змушений приймати все таким, як є. І ви, мосьє, знаючи варварські порядки Нового Світу, порадите, спираючись на свій досвід, що нам робити.

— Бароне! Арешт капітана буканьєрів був безглуздям. Тримати його під арештом і далі стане божевіллям. У нас замало солдатів, щоб відповісти силою на силу.

— У такому разі, мосьє, може, ви скажете мені, що ж нам робити далі? Виходить, мені доведеться підкоритися диктату цього капітана Блада? Виходить, операція, яку ми намітили, буде проводитися так, як він захоче? Чи повинен я, представник короля Франції в Америці, бути весь час у цілковитій залежності від цих негідників?

— О ні, в жодному разі. У жодному разі! Я вербую добровольців тут, на острові Еспаньйола, і набираю загін чорношкірих. Я розрахував, що, коли все буде зроблено, ми будемо мати силу до тисячі чоловік без піратів.

— Чому б тоді нам зараз же не відмовитись від їхніх послуг?

— Тому що вони завтра будуть вістрям тієї зброї, яку ми викуємо. У військових діях того типу, що ми плануємо, вони більш досвідчені, і те, що сказав Блад, не є перебільшенням. Один пірату бою справді вартий трьох солдатів. А після завершення мого задуму у нас буде досить сил, щоб тримати піратів у руках. Хочу нагадати, що в них тверді поняття про честь. Вони точно дотримуватимуться умов і зовсім не завдадуть нам неприємностей, якщо ми будемо з ними справедливі. Повірте моєму слову, а мені не вперше доводиться мати з ними справу.

Де Рівароль удав, що слова де Кюссі заспокоїли його. Баронові необхідно було врятувати свій престиж. А оскільки губернатор якоюсь мірою підказав йому засоби до цього і дав певні гарантії на майбутнє, то він піднісся духом.

— Гаразд, — сказав він. — Запросіть сюди, будь ласка, капітана Блада.

Блад увійшов до кімнати, сповнений гідності. Самовпевненість корсара дратувала де Рівароля, але він вирішив за краще приховати своє роздратування.

— Капітане, я порадився з губернатором і з нашої розмови допускаю, що могла статися помилка. Справедливість, можете бути певні, переможе. Я сам головуватиму на раді, до складу якої, крім мене, увійдуть два моїх старших офіцери, ви і один з ваших офіцерів. Ми зразу ж проведемо безстороннє розслідування, і винний, тобто той, хто розпочав сварку, буде покараний.

Блад вклонився. Він не бажав вдаватися до крайніх заходів.

— Прекрасно, пане бароне. А зараз дозвольте ще одне запитання. Ідеться про нашу угоду. Я хотів би знати: стверджуєте ви її чи анулюєте?

Очі де Рівароля перетворились на ледве помітні щілинки. Його захопила думка про те, що йому сказав де Кюссі: пірати повинні бути вістрям тієї зброї, яку він викує. Без них обійтися не можна. Він зрозумів, що припустився тактичної помилки, коли відмовив Бладу. Відступ у таких випадках завжди пов’язаний зі втратою престижу. Адже де Кюссі набирав тепер добровольців, щоб зміцнити його сили. Коли він матиме їх у своєму розпорядженні, питання про розподіл трофеїв можна буде переглянути. А поки що необхідно відступити якомога пристойніше.

— Я розмірковував над цим. — Він ледь помітно нахилив голову. — І хоча моя думка залишається незмінною, я мушу визнати, що, оскільки мосьє де Кюссі вже дав згоду на ваші умови, ми повинні задовольнити їх. Угоду затверджено, сер.

Капітан Блад знову вклонився. Даремно де Рівароль шукав на його міцно стиснутих устах хоч найменшого натяку на переможну посмішку. Обличчя пірата, як і раніше, залишалося спокійним.

Того ж дня, опівдні, Волверстона звільнили, а французькому офіцерові, який розпочав із ним сварку, присудили два місяці арешту. Таким чином, справедливість перемогла. Але Блад розумів, що такий початок не обіцяє нічого доброго, і виявилось, що він не помилявся: за цим випадком потяглася ціла низка нових конфліктів.

Через тиждень Блада і його офіцерів викликали на нараду, яка мала розробити плани операцій проти Іспанії. Де Рівароль виклав свій проект нападу на багате іспанське місто Картахену. Капітан Блад не міг приховати свого здивування. Коли ж де Рівароль роздратовано попросив його пояснити, чому той так здивувався, Блад одверто заявив:

— Коли б я командував французькими королівськими військами в Америці, я б не мав жодного сумніву чи вагання в тому, як найкраще послужити своєму королю і французькому народові. Думаю, що для мосьє де Кюссі, як і для мене, зрозуміло, що зараз ми повинні негайно захопити іспанську частину острова Еспаньйола й перетворити весь цей родючий і прекрасний острів на власність Франції.

— Це можна зробити потім, — відповів де Рівароль. — А я хочу почати з Картахени.

— Ви маєте на увазі, сер, що ми маємо вирушити Карибським басейном на авантюрні експедиції, нехтуючи тим, що лежить тут, просто біля нашої двері. За нашої відсутності можливе вторгнення іспанців у французьку Еспаньйолу. Якщо ж ми почнемо з того, що розгромимо іспанців тут, то позбудемося такої небезпеки. До того ж Франція дістала б у своє володіння одну з найбільш жаданих колоній у Вест-Індії. Ця операція не становить собою особливих труднощів, її можна провести дуже швидко. А коли ми її здійснимо, то матимемо досить часу, щоб вирішити плани дальших дій. Мені здається, що треба починати саме з такої операції.

Він замовк, настала тиша. Де Рівароль відкинувся на спинку крісла, покусуючи краєчок гусячого пера. Аж ось він відкашлявся й запитав:

— Хто ще підтримує думку капітана Блада?

Ніхто йому не відповів. Його офіцери були паралізовані благоговійним страхом; послідовники Блада, природно, хоч і віддавали перевагу нападу на Картахену, бо ця операція обіцяла значно більшу здобич, з поваги до свого ватажка не наважувалися висловити своїх думок.

— Ви, здається, самотні у своїй думці, — зауважив барон із кислою посмішкою.

Капітан Блад розсміявся. Він раптом прочитав баронові думки. Глибше заглянув у дріб’язкову душу цієї людини і зрозумів, чого домагався барон. Проте в його посмішці було більше гніву, ніж презирства. Марно він тішив себе думкою, що піратству покладено край. Виходило, він обдурював сам себе. Тільки віра в те, що на французькій службі йому не доведеться вдаватися до піратства, спонукала його погодитися. І ось зараз бундючний зарозумілий джентльмен у чині генерала французької армії пропонує грабіжницький рейд, який, коли з нього зірвати безчесну маску законних військових дій, нічим не відрізняється від звичайного піратського нападу.

Де Рівароль, заінтригований його веселощами, похмуро подивився на нього.

— Чому ви смієтеся, мосьє?

— А тому, що у всій цій історії я побачив аж занадто іронії. Ви, бароне, командувач сухопутних і військово-морських сил Франції в Америці, пропонуєте операцію, яка по суті є звичайнісіньким піратським рейдом, тоді як я, пірат, наполягаю на операції, яка підтримала б честь Франції. Чи не здається вам це смішним?

Слова Блада розбудили нестримний гнів барона. Він схопився на ноги, мов опечений, і всі, хто був у кімнаті, швиденько підвелися зі своїх місць. Тільки де Кюссі залишився сидіти, і на його обличчі промайнула невесела посмішка. Він, як і Блад, легко читав думки барона, і так само, як і Блад, сповнювався презирством до пожадливого генерала.

— Пане пірате! — хрипко закричав де Рівароль. — Невже мені треба нагадувати вам, що я ваш старший офіцер?!

— Мій старший офіцер! Ви! Боже милосердний! Ви просто звичайнісінький пірат! Але на цей раз ви вислухаєте всю правду про себе, вислухаєте її перед усіма цими джентльменами, які мають честь служити королю Франції. Мені, піратові і морському розбійникові, доводиться стояти отут і пояснювати вам, у чому полягають інтереси і честь Франції. Ви ж, французький генерал, нехтуючи всім цим, намагаєтеся витрачати кошти, надані у ваше розпорядження, на авантюру, що не має ніякісінького значення для Франції, хочете пролити кров французьких солдатів, щоб захопити місто, яке не зможете утримати. Ви йдете на це, бо вам сказали, що в Картахені багато золота і після її пограбування ви розбагатієте. Так може робити тільки лихвар, який торгується, намагаючись урвати хоч шматочок із частки здобичі, і виторговує поступки після того, як угода підписана. Якщо я помиляюся, хай мосьє де Кюссі про це скаже. Якщо не моя правда, доведіть мені це, і я перепрошу у вас. А зараз я не бажаю брати участі у ваших нарадах. Я пішов на службу до короля Франції з чесними намірами. Але чесна служба несумісна з нападами і пограбуваннями, і я не можу погодитись на марні витрати і смерть своїх людей. Відповідальність за такі речі цілком ляже на вас, генерале, і тільки на вас. Я хочу, щоб мосьє де Кюссі передав мою думку французькому урядові. Я, звичайно, виконуватиму ваші накази і чекатиму на них на борту свого корабля, оскільки наша угода лишається в силі. Якщо ж вас ображають мої слова, то я завжди до ваших послуг. Маю честь кланятися, бароне. До побачення.

Він вийшов, і його три капітани, хоча вони думали, що він божевільний, — вийшли слідом у цілковитому мовчанні.

Де Рівароль задихався, як риба, яку хвилі викинули на берег. Сувора правда позбавила його мови. Коли ж оговтався, то подякував Богові, що капітан Блад з власної ініціативи звільнив їх від своєї присутності. У душі де Рівароль згоряв від сорому і злості. З нього зірвали маску, його взяли на кпини, і це — його, командувача сухопутних і військово-морських сил Франції в Америці...

Але в середині березня ескадра таки відпливла до Картахени. Загін, що перебував під командою де Рівароля, підсилений добровольцями й неграми, налічував тепер близько тисячі двохсот чоловік. Де Рівароль вважав, що, маючи у своєму розпорядженні такі сили, він легко зможе тримати піратів у покорі.

Вони становили значну частину флоту на чолі з флагманом барона де Рівароля, «Віктор’єз», могутнім вісімдесяти-гарматним кораблем. Інші чотири французькі кораблі не поступалися своїми бойовими якостями перед «Арабеллою» Блада, що мала на озброєнні сорок гармат. За ескадрою йшли менші за водотоннажністю піратські кораблі «Елізабет», «Лахезіс» і «Атропо», а за ними дванадцять фрегатів, навантажених припасами, а також маленькі судна та човни, що йшли за вітрильниками на буксирі.

Вони ледь не зіткнулися з флотом Ямайки та полковником Бішопом, який вирушив на північ, до Тортуґи, через два дні після того, як барон де Рівароль вирушив на південь.