Одіссея капітана Блада

Розділ XXVIІ. Картахена

Стримувана вітрами французька ескадра перетнула Карибське море в перші дні квітня і лягла в дрейф навпроти Картахени. Для (обговорення плану штурму міста де Рівароль скликав на борту свого флагманського судна капітанів усіх кораблів.

— Це має важливе значення, панове, — взяти місто зненацька. Так ми не тільки не дамо іспанцям змоги організувати оборону, а й перешкодимо їм вивезти з міста в глиб країни цінності. Я пропоную сьогодні пізно ввечері висадити на північ від міста загін, який зміг би виконати це завдання. — І він виклав деталі розробленого ним плану.

Офіцери де Рівароля вислухали його з пошаною і схваленням, Блад — з презирством, а капітани решти піратських кораблів — байдуже. Блад теж був присутній на цьому засіданні (читач пам’ятає, що він відмовився брати участь у нарадах, які скликатимуться де Ріваролем), бо відмовився з’являтися лише на нарадах, де вирішувалися плани майбутніх операцій.

Капітан Блад був єдиним серед учасників наради, хто точно знав, як краще захопити місто. Два роки тому він сам мав намір напасти на це місто, і тоді вдався до детальної розвідки — тепер же він міг розповісти багато корисного.

Пропозиція барона була саме такою, на яку слід було очікувати від командира, чиї знання Картахени базувались виключно на мапах.

Картахену з географічної та стратегічної точок зору можна було б назвати цікавим містом. Воно являє собою майже чотирикутник, прикритий зі сходу й півночі пагорбами. Південною частиною місто спускається до внутрішньої гавані, яка є одним з двох підступів до нього з моря. Зовнішня гавань являє собою лагуну милі зо три завширшки; до неї можна було ввійти через вузьку протоку, відому під назвою Бока Чік, або Маленька Горловина. Ця протока перебувала під захистом форту. Довга коса, покрита густим лісом, виступає на захід і служить природним молом для Картахени. А ближче до внутрішньої гавані під прямим кутом до природного молу прилягає ще одна смужка землі. Вона простягається на схід у напрямку материка. Поблизу материка ця смужка обривається, утворюючи глибокий, але дуже вузький канал, який служить своєрідними ворітьми в безпечну внутрішню гавань. Цей прохід захищений другим фортом. На схід і на північ від Картахени лежить материк, про який мова зараз не йде. Але на заході й на північному заході місто, так добре захищене з інших боків, виходить безпосередньо до моря. Тут воно підступає майже до берега і, крім невисоких кам’яних стін, здавалось, не має ніяких інших укріплень. Та ця видимість була облудною, і де Рівароль, складаючи свій план, не врахував цього.

Капітану Бладу залишилося пояснити труднощі, коли барон де Рівароль повідомив, що честь першого удару за прописаним планом надається піратам.

Блад саркастично посміхнувся, слухаючи, як розійшовся барон, розповідаючи про виявлення піратам такої честі. Цього він і чекав. На долю буканьєрів випадала лише небезпека та честь пролити ріки крові, а на долю де Рівароля — честь, слава і здобич.

— Я змушений відмовитись від високої честі, яку ви нам пропонуєте, — холодно зауважив капітан.

Волверстон схвалено крякнув, а Хаґторп кивнув. Ібервіль, якого разом з іншими обурювало чванство високопоставленого співвітчизника, ніколи не брав під сумнів рішень свого капітана. Шість французьких офіцерів з гордовитим подивом втупилися у ватажка піратів, а барон запитав зухвало:

— Як? Ви відмовляєтеся від неї, сер? Ви розумієте, що це є пряме непідкорення наказам?

— Наскільки я розумію, пане бароне, ви покликали нас обговорити план штурму.

— У такому разі ви мене неправильно зрозуміли, пане капітане. Я викликав вас сюди, щоб передати вам свій наказ. Я вже все продумав і вирішив. Сподіваюсь, що тепер ви розумієте?

— О так, я розумію, — засміявся Блад. — Але чи розумієте це ви? — Аби не дати можливості баронові вибухнути лайкою, яка ось-ось мала зірватися з його вуст, він заговорив: — Ви кажете, що все вже обміркували і вирішили. Але якщо ваше рішення ґрунтується на бажанні знищити більшість моїх людей, ви зміните його, коли я розповім вам дещо з того, що знаю. Місто Картахена здається вам дуже вразливим з півночі, де воно відкрите з боку моря. А чи не поставало, пане бароне, перед вами питання, чому саме іспанці, які будували це місто, так старанно подбали про те, щоб укріпити його з півдня, коли з півночі воно таке доступне для нападу?

Де Рівароль тільки зараз над цим замислився. Тому він мовчав.

— Іспанці, — вів далі Блад, — зовсім недурні, якими ви їх собі уявляєте. Дозвольте мені, панове, сказати вам, що два роки тому, готуючись до нападу на Картахену, я провів ретельну розвідку міста. Переодягнувшись індіанцем, я прибув туди з кількома дружніми до мене індіанцями-торговцями і залишався у місті цілий тиждень, аби старанно вивчити всі підходи до нього. З боку моря це місто здається таким принадно доступним для нападу, більш ніж на півмилі від берега тягнеться мілина, а цього, запевняю вас, цілком достатньо, щоб не дати жодному кораблю можливості наблизитися до міста на відстань гарматного пострілу. А підійти до берега на відстань, більшу за три чверті милі, вже небезпечно.

— Але ж ми висадимо десант на каное, пірогах і плоскодонках! — нетерпляче вигукнув один з офіцерів.

— У найспокійнішу пору року прибій буде вам перешкоджати. Слід також мати на увазі, що якби висадка десанту була й можлива, то ми не змогли б прикрити його вогнем корабельних гармат. Людям загрожуватиме небезпека від своєї ж артилерії.

— Якщо атака проводитиметься вночі, як я пропоную, то її не потрібно буде прикривати вогнем гармат, — сказав де Рівароль. — Ви з вашим загоном будете на березі раніше, ніж іспанці зрозуміють наші наміри.

— Ви вважаєте, що в Картахені живуть тільки дурні та сліпі і що вони ще не полічили наші вітрила і не замислились над питанням, хто ми такі і з якою метою прибули сюди.

— Але коли вони вважають себе надійно захищеними з півночі, як ви запевняєте, — нетерпляче вигукнув барон, — то ця безпечність і присипляє їхню пильність!

— Можливо. Місто справді має добрий захист. Будь-яка спроба висадити десант із цього боку приречена на поразку самою природою.

— І все ж ми вдамося до такої спроби! — уперто наполягав барон, який не звик ні в чому поступатися, та ще й у присутності своїх підлеглих.

— Ну якщо вас не переконали мої слова, то дійте, звичайно, — сказав Блад, — це ваше право. Але я не поведу своїх людей на неминучу смерть.

— А коли я накажу вам... — почав барон. Але Блад безцеремонно перервав його:

— Мосьє бароне, коли мосьє де Кюссі від вашого імені брав нас на службу, то враховувались не тільки наші сили, а й наші знання та досвіду воєнних діях такого роду. Я зараз виклав перед вами свої власні знання й досвід щодо штурму Картахени. Додам, що свого часу я відмовився від наміру напасти на місто, бо не мав у своєму розпорядженні достатньо сил, щоб захопити вхід до гавані — ці єдині ворота в місто. Тепер же наших спільних сил вистачить для виконання такого завдання.

— Але поки ми займатимемось цією операцією, іспанці встигнуть вивезти більшу частину багатств. Нам треба напасти на них несподівано.

Капітан Блад знизав плечима.

— Якщо це просто піратський напад, то, звичайно, ви розмірковуєте цілком слушно. Так було і зі мною. Але якщо ви мрієте збити пиху з Іспанії і підняти прапор Франції на фортах міста, то втрата якоїсь частини багатств не повинна мати для вас серйозного значення.

Де Рівароль з досади закусив губу і з похмурою ненавистю втупився в буканьєра, який тримався так незалежно.

— А якщо я накажу вам висадитись десантом... тобто вдатися до спроби? — спитав він. — Відповідайте мені, пане. Давайте раз і назавжди уточнимо наші функції. Хто командує експедицією — ви чи я?

— Ваші слова та хибні міркування мені просто набридли, — сказав Блад у відповідь і рвучко обернувся до де Кюссі, який почувався надзвичайно незручно і сидів, кусаючи губи. — Я звертаюсь до вас, мосьє. Доведіть генералу, що я маю рацію.

Де Кюссі відірвався від своїх похмурих думок. Він відкашлявся. Губернатор був дуже знервованим.

— У зв’язку з тим, що капітан Блад подавав на розгляд...

— На якого дідька все це мені! — різко обірвав його де Рівароль. — Здається, мене оточують самі боягузи! Послухайте, пане пірате, коли ви боїтеся взятися за цю операцію, то я сам візьмуся за неї. Погода стоїть сприятлива, і ми успішно висадимось на берег. І якщо мені пощастить, а я певен цього, то завтра вам доведеться вислухати дещо не зовсім приємне для вас. Я надто великодушний з вами, сер! — Він зробив широкий жест рукою. — Дозволяю вам іти.

Відверта впертість і порожня гордість керували ним, і де Рівароль дістав урок, на який він заслужив. У другій половині дня ескадра стала за милю від берега. Під прикриттям темряви триста чоловік, двісті з яких були негри (тобто всі негри, що брали участь в експедиції), в каное, пірогах і шлюпках вирушили на берег. Самовпевненість де Рівароля примусила його взяти особисто на себе командування десантним загоном, хоч ця ризикована операція зовсім не приваблювала його.

Перші шість човнів, підхоплені прибоєм, були розбиті на друзки ще до того, як їхні пасажири встигли кинутись у воду. Гуркіт хвиль і крики утопальників попередили тих, що пливли слідом за ними, і врятували їх від такої ж долі. За наказом барона вони відійшли від небезпечної зони й кинулись рятувати тих, кому пощастило добратися до них. У цій авантюрі загинуло близько п’ятдесяти чоловік і було втрачено шість човнів з боєприпасами та зброєю.

Барон повернувся на свій флагман розлючений, але не порозумнішав. Мудрість — навіть та, яка набувається життєвим досвідом, — була недоступна для таких людей, як де Рівароль. Він гнівався на всіх і на все, але ненависть його у першу чергу падала на капітана Блада. Вкладаючись спати, він злісно відкидав настирливі думки про те, що скаже завтра Блад.

На світанку барона розбудив рев гарматних залпів. У нічному ковпаку і кімнатних пантофлях він вибіг на корму і побачив картину, від якої його лють подвоїлась. Чотири піратські кораблі, піднявши всі вітрила, провадили якісь дивовижні маневри за півмилі від Бока Чіка і трохи більше як за півмилі від французької ескадри. Щоразу, коли вони наближалися до берега, бортова артилерія вивергала клуби порохового диму і вогню, обстрілюючи великий круглий форт, що захищав вузький прохід у гавань. Гармати форту відповідали на вогонь, але жодне ядро не влучало в ціль. Пірати весь час маневрували і стріляли з такою точністю, що їх вогонь накривав захисників форту в той самий момент, коли вони перезаряджали гармати. Зробивши постріл, кораблі піратів круто обертались так, що каноніри форту бачили перед собою весь час рухому мішень: корму або ніс корабля, а за якусь мить до того, як іспанці мали обрушити на них вогонь усіх гармат форту, кораблі піратів вишиковувались у перпендикулярній позиції до форту так, що їх щогли зливалися в одну лінію.

Невиразно бурмочучи прокляття і чортихаючись, барон де Рівароль спостерігав бій, який самовпевнений Блад розпочав на свій ризик.

Офіцери «Віктор’єза» стовпилися навколо нього, але коли до них приєднався де Кюссі, гнів барона, що весь час розпирав його груди, прорвався. Власне, де Кюссі сам накликав на себе цю бурю. Він підійшов до барона, потираючи руки від неприхованого задоволення енергійними діями тих, кого він завербував на службу.

— Ну як, пане де Рівароль?! — з посмішкою почав він. — Добре знає свою справу цей капітан Блад, погодьтесь? Ще до сніданку він підніме на форту прапор Франції.

В очах у барона спалахнув гнів. Він рвучко обернувся до губернатора і вишкірився.

— Кажете, він знає свою справу?! Його справа, дозвольте зауважити, мосьє де Кюссі, — виконувати мої накази, а я, сто чортів йому в пельку, такого наказу не давав! Коли все це скінчиться, я розправлюся з ним за його самочинство.

— Певен, бароне, що його дії будуть виправдані, якщо забезпечать успіх.

— Виправдані! О прокляття! Та чи можна виправдати самовільні вчинки солдата!? — скипів барон.

Офіцери, які поділяли ненависть де Рівароля до капітана Блада, підтримували командувача.

Тим часом бій тривав. Форт дуже постраждав. Але й пірати, незважаючи на їх спритні маневри, теж зазнали чималих втрат від вогню з форту. Планшир правого борту «Атропо» був розбитий на тріски, а одно з ядер розірвалося в кормовій каюті корабля. На «Елізабет» носову частину було серйозно пошкоджено, а на «Арабеллі» збили грот-щоглу. «Лахезіс» вийшов із бою, втративши стерно, і зараз маневрував за допомогою довгих весел.

Сповнений люті погляд барона свідчив про те, що він задоволений тим, що бачить.

— Благаю небо, щоб іспанці потопили всі його диявольські кораблі! — вигукнув він, згоряючи від ненависті.

Але небеса його не почули. Не встиг він договорити, як пролунав страхітливий вибух, і половина форту перетворилася на руїни. Вдалий постріл піратів знайшов пороховий погріб.

Кілька годин по тому капітан Блад, спокійний і вичепурений, наче він щойно повернувся з балу, ступив на квартердек «Віктор’єза». Його зустрів де Рівароль, усе ще в халаті й у нічному ковпаку.

— Дозвольте доповісти, пане бароне: ми оволоділи фортом на Бока Чіка. На руїнах башти майорить прапор Франції, і шляху зовнішню гавань для нашої ескадри відкритий.

Де Рівароль був змушений стримати гнів, хоч мало не задихався від нього. Його офіцери так палко висловлювали своє захоплення, що лаяти Блада було просто незручно. Але в очах генерала не згасала лють, а на блідому обличчі відбивалася внутрішня боротьба.

— Вам пощастило, пане Блад, пощастило, що це вам вдалося так легко, — сказав він. — У разі поразки ви жорстоко поплатилися б за це. Іншим разом прошу чекати моїх наказів, бо не завжди у вас будуть такі щасливі виправдання, як сьогодні.

Блад посміхнувся, блиснувши рядком білих зубів, і вклонився.

— Зараз я був би радий дістати від вас, генерале, наказ розвивати наступ, скориставшись цією першою перемогою. Гадаю, що ви розумієте, як важлива швидкість дій у цьому разі.

Рівароль розгублено блимнув на нього. Через гнів він узагалі забув про те, що має керувати дальшими операціями.

— Зайдіть до мене! — владно наказав він Бладу й обернувся, щоб піти, але Блад зупинив його.

— Упевнений, генерале, що нам краще переговорити тут, коли перед вами розгорнена вся картина наших майбутніх дій. — І він показав рукою на лагуну, де велике місто було як на долоні, хоч і на далекій відстані від берега. — Якщо це не буде розцінюватись як моя самовпевненість, мені б хотілося внести пропозицію...

Він замовк.

Де Рівароль пильно поглянув на нього, запідозривши в його словах глузування. Але смагляве обличчя пірата було непорушним, а проникливі очі — спокійними і серйозними.

— Ну що ж, вислухаємо, — милостиво погодився барон.

Блад показав на форт у гирлі внутрішньої гавані, вежі якого ледве виднілися за пальмами на вузенькій смужці землі. Він показав, що цей форт не так добре озброєний, як зовнішній, саме той, що вони захопили. Але канал поряд з ним набагато вужчий від Бока Чіка, і перш ніж вирішити проходити каналом, було б краще захопити укріплення, яке його захищає. Він запропонував, аби французькі кораблі увійшли в зовнішню гавань і звідти почали бомбардування форту. У той же час триста піратів висадяться з гарматами на східному узбережжі лагуни, густо вкритому фруктовими деревами. Тільки-но почнеться бомбардування з моря, пірати з тилу почнуть штурм форту. Блад вважав, що іспанці, оточені з двох боків і деморалізовані втратою сильнішого зовнішнього форту, не зможуть чинити тривалого опору. Після цього загін де Рівароля залишиться у форту, а Блад зі своїми людьми наступатиме далі й захопить церкву Нуестра Сеньйора де ла Попа, яка бовваніла на високому узгір’ї на схід від міста. Захопивши цю висоту, вони матимуть не тільки прекрасну стратегічну перевагу, а й можливість контролювати єдину дорогу з Картахени в глиб країни. Коли ця дорога буде в їхніх руках, то іспанці не зможуть вивезти з міста своїх цінностей.

Для де Рівароля, — як капітан Блад розсудив, — останній аргумент був найбільш переконливим. До цього барон зневажливо слухав пірата, збираючись розкритикувати його пропозицію, та при останніх словах Блада обличчя де Рівароля раптом змінилося і сам він пожвавішав. Стримано похваливши план Блада, барон наказав негайно бомбардувати форт.

Немає потреби описувати всі подробиці цієї операції. Через бездарність та грубі помилки французьких офіцерів вона пройшла не зовсім вдало: гарматним вогнем форту було потоплено два французькі кораблі. Але під вечір, не витримавши шаленої атаки піратів з тилу, форт капітулював. Ще до ночі Блад зі своїми людьми захопив висоту Нуестра Сеньйора де ла Попа, що височіла над містом, і встановив там гармати, піднявши їх на мулах.

Опівдні наступного дня Картахена, позбавлена захисту й налякана бомбардуванням, повідомила де Рівароля про капітуляцію.

Роздувшись від непомірних гордощів за перемогу, яку він цілком приписував собі, барон продиктував умови капітуляції: місто має здати всі громадські гроші, товари і коштовності. Мешканці можуть лишитися в місті або покинути його, але ті, хто схоче виїхати, мають здати все своє майно. Ті ж, хто залишається, здавали тільки половину майна і віднині ставали підданими короля Франції. Де Рівароль обіцяв не руйнувати церкви і молитовні будинки, якщо вони подадуть повний звіт про цінності, які є в їхньому розпорядженні.

Картахена погодилася на ці умови, бо іншого виходу в неї не було, і наступного дня, п’ятого квітня, барон де Рівароль вступив із військом у місто і оголосив його французькою колонією, призначивши де Кюссі її губернатором. Після цього в кафедральному соборі на честь перемоги було відправлено обідню. Але це було тільки передишкою, бо одразу ж після обідні де Рівароль почав грабування міста. Захоплення Картахени відрізнялося від звичайного піратського нападу тільки тим, що солдатам під страхом найжорстокіших покарань заборонялось заходити в будинки городян. Проте ця видимість захисту особи і власності переможених аж ніяк не свідчила про гуманність де Рівароля. Він переймався, щоб жоден дублон з того непомірного багатства, яке потекло в скарбницю, відкриту іменем короля Франції, не потрапив до кишені солдата. Та щойно золотий потік вичерпався, барон зняв усі обмеження і віддав місто своїм солдатам, які не проминули навіть тієї частки майна нових підданих Франції, яку де Рівароль обіцяв лишити недоторканною. Здобич була величезною. Чотири дні понад сотню мулів возили золото в порт, а звідти на кораблі.