Одіссея капітана Блада

Розділ XXI. На службі в короля Якова

Наступного дня, ледь зажеврів горизонт, Арабелла Бішоп прокинулась під пронизливі звуки ріжка і настирливе калатання суднового дзвону. Остаточно прогнавши сон, вона розплющила очі й байдуже подивилась на спінену зеленаву воду, що стрімко бігла повз позолочений ілюмінатор. Поволі до її свідомості долинув шум, схожий на метушню: з кают-компанії, якраз над її ліжком, долинав тупіт ніг, хрипкі вигуки та стукіт важких предметів. Відчувши, що шум цей не схожий на звичайну роботу команди. Арабелла, охоплена тривожним передчуттям, підвелася й розбудила свою служницю.

Тим часом у каюті з правого борту, сполоханий цим самим гамором, гарячково одягався лорд Джуліан. Вибігши на палубу, він здивовано поглянув на громаду вітрил над собою, їх підняли, щоб піймати ранковий бриз. А попереду, праворуч і ліворуч розлягалася неозора гладінь океану, що, мінячись сліпучими блискітками, купалася в золоті сонця, палючий диск якого ще тільки наполовину вийшов із-за обрію.

На шкафуті, де звечора було так тихо й мирно, нервово метушилося людей із шістдесят. Біля поручнів пів’юта, над самою головою в лорда Джуліана, капітан Блад палко сперечався з однооким розхристаним велетнем Волверстоном, голова якого була пов’язана червоною ситцевою хусткою.

Ледве показався його світлість, як вони одразу ж замовкли, і капітан Блад, повернувшись, привітався з лордом.

— Доброго ранку, сер! — сказав він: — Я припустився непоправної помилки. Мені не слід було так близько підходити до Ямайки вночі. Але я хотів якнайскоріше висадити вас. Підніміться-но сюди, сер, і я вам дещо покажу.

Нічого не розуміючи, лорд Джуліан піднявся по трапу. Зупинившись біля капітана, він глянув на корму, куди кивнув Блад, і аж скрикнув від подиву. Там, не більше як за три милі на захід від них, ясно-зеленою смугою тягнулася земля. А милі за дві з боку чистого океану йшли три великі білі кораблі.

— Вони без вимпелів, але, безумовно, це частина ямайської ескадри, — спокійно сказав капітан Блад. — Ми зустрілися з ними на світанку; вони повернули й відтоді не припиняють погоні. А тимчасом «Арабелла» вже чотири місяці у плаванні, дно її дуже обросло, і ми не можемо розвинути необхідної швидкості.

Волверстон, заклавши свої великі руки за широкий шкіряний пояс, з височини свого велетенського зросту насмішкувато глянув на лорда Джуліана, хоч той теж був досить високий.

— Схоже на те, що вам, ваша світлість, доведеться ще раз побувати в морському бою, доки ми не покінчимо із цими кораблями, — сказав велетень.

— Саме зараз ми про це й сперечалися, — погодився Блад. — Я вважаю, що ми не можемо починати бій за таких обставин.

— Біс із ними, з обставинами! — вигукнув Волверстон, уперто випнувши свою масивну щелепу. — Для нас такі обставини не первина. В Маракаїбо було набагато гірше, однак ми ж не тільки перемогли, але й захопили три кораблі. А вчора, коли ми розпочали бій із доном Міґелем, хіба було не гірше?

— Так, але ж то були іспанці.

— А ці хіба кращі? Невже ти боїшся цього незграбного барбадоського бабака? Що тебе мучить, Пітере? Раніш я ніколи не бачив тебе таким.

У цей час десь позаду гримнув гарматний постріл.

— Це сигнал, щоб ми лягли у дрейф, — мовив Блад тим самим байдужим голосом і тяжко зітхнув.

Волверстон не витримав:

— Та я краще погоджуся зустрітися з полковником Бішопом у пеклі, аніж лягти в дрейф за його наказом! — загорлав він, люто плюнувши на палубу.

Тут у розмову втрутився його світлість.

— 0,3 вашого дозволу я насмілюсь зауважити, що нам нічого боятися полковника Бішопа, враховуючи вашу послугу його племінниці та мені...

Волверстон, хрипко засміявшись, перервав лорда Джуліана.

— Не гарячкуйте, пане! — вигукнув він глузливо. — Ви не знаєте полковника Бішопа. Ні заради племінниці, ні заради дочки чи рідної матері він не відмовиться від крові, якої прагне. Він кровопивця! Підла тварюка! Нам із капітаном Бладом це добре відомо. Ми були його рабами.

— Але ж із вами я, — з неабиякою пихою зауважив його світлість.

Сміх Волверстона збентежив лорда, і він трохи підвищив тон свого голосу:

— Запевняю вас, моє слово дещо важить в Англії.

— Хіба що в Англії! Але тут, кат би його взяв, не Англія!

Загримів другий постріл, і тої ж миті за кормою закипіла вода.

Капітан Блад перегнувся через поручні і спокійно сказав білявому штурвальному, що стояв унизу якраз під ним:

— Накажи спустити вітрила, Джеремі. Ми лягаємо в дрейф.

Але Волверстон, шарпнувшись уперед, ревнув:

— Не смій, Джеремі! Зачекай! — Він рвучко повернувся до капітана Блада, а той спокійно поклав йому на плече руку і сумно посміхнувся, стримуючи його порив.

— Спокійно, старий вовче! Спокійно!

— Краще заспокоїв би ти себе, Пітере. Ти збожеволів! А може, збираєшся спровадити нас усіх у пекло заради цієї холодної тендітної панночки?

— Замовчи! — люто крикнув Блад.

Та Волверстона не так легко було залякати.

— Хіба жне правда, йолопе! Через цю прокляту спідницю ти став боягузом. Ти тремтиш за неї, а хто вона? Племінниця полковника Бішопа, будь він тричі проклятий! Присягаюся Богом, що тобі захотілося бунту на кораблі, і, будь певен, я сам його зчиню. Це все-таки краще, ніж здатися і гойдатись на шибениці в Порт-Ройялі!

Їхні погляди зустрілися. В одному палав сильний гнів і виклик, а в другому — подив і біль.

— Хіба ж я кажу, що маю здати всіх? Здаюся тільки я сам, — проказав Блад. — Якщо Бішоп сповістить в Англію, що мене схопили й повісили, він і прославиться, і водночас задовольнить свою особисту ненависть до мене. Це його цілком влаштує. Я тільки надішлю йому листа й повідомлю, що готовий з’явитися до нього на корабель разом із міс Бішоп та лордом Джуліаном і здатись, але за тієї умови, що «Арабеллі» дадуть можливість безперешкодно йти своїм курсом. Наскільки я знаю полковника, він пристане на таку угоду.

— Такої угоди ніколи не буде! — відрубав Волверстон, не тямлячи себе від гніву. — Ти, Пітере, остаточно з’їхав з глузду, якщо так думаєш!

— Але не більше за тебе, якщо ти збираєшся почати бій. — По цих словах Блад показав на кораблі, що поволі, але невблаганно напосідали на них. — Подивись, не встигнемо ми пройти й півмилі, як потрапимо під нищівний вогонь ворожих гармат.

Волверстон люто вилаявся, а потім раптово замовк — краєм свого єдиного ока він побачив, як по трапу піднімається чепурненька фігурка в сірій шовковій сукні. Запалившись суперечкою, вони з Бладом не помітили, коли саме з каюти вийшла Арабелла Бішоп, не помітили вони й Оґла, що кілька хвилин тому виринув з люка і тепер стояв осторонь, оточений кількома піратами-канонірами, і щось їм гнівно доводив.

Та Блад не помічав ні Оґла, ні його людей — він обернувся, щоб глянути на міс Бішоп. Його дивувало, як це вона наважилась зійти на квартердек, хоч ще вчора вперто уникала зустрічі з ним. Тим більше, що коли врахувати характер його суперечки з Волверстоном, саме зараз її присутність була зовсім недоречною.

Приваблива й чарівна у своєму сірому вбранні, стояла перед ним дівчина. Щоки її трохи зарожевіли, а ясні карі очі світилися іскорками збудження. Вона була без капелюшка, і вранішній бриз пустотливо бавився її кучерями.

Знявши капелюх, капітан Блад шанобливо вклонився. Дівчина відповіла на привітання стримано й церемонно.

— Що тут відбувається, лорде Джуліане? — звернулася вона до Вейда.

У відповідь на її запитання гримнув третій постріл з кораблів, які вона здивовано розглядала. Наморщивши лоба, Арабелла пильно подивилась на чоловіків, що, похмурі й мовчазні, стояли тут.

— Це кораблі ямайської ескадри, — наважився відповісти його світлість.

Може, лорд Джуліан і хотів дещо додати, але увагу Арабелли, як і його власну, прикувало інше. По трапу біг Оґл, а за ним поспішали його каноніри.

Побачивши збуджений натовп, присутні збентежились. Та коли Оґл був уже на верхньому щаблі, Блад заступив йому дорогу. Обличчя і вся постать капітана виявляли непохитну волю й суворість.

— Що це таке? — різко запитав капітан. — Твоє місце на гарматній палубі. Чому ти пішов звідти?

Така зустріч враз остудила запал Оґла. В цьому виявились і звичка каноніра до покори, і той величезний авторитет капітана Блада серед його людей, у якому, власне, і крився увесь секрет його влади над ними. Оґл зупинився, але від свого наміру не відмовився.

— Капітане, — мовив він, показуючи на англійські кораблі. — Нас доганяє полковник Бішоп, а ми не можемо ані втекти, ані битись.

Вираз обличчя Блада посуворішав. Присутнім навіть здалося, ніби він став вищим на зріст.

— Оґл, — сказав він крижаним і гострим, як лезо, голосом, — твоє місце на гарматній палубі. Ти негайно повернешся туди й забереш своїх людей або...

Але тут Огл, усією постаттю виражаючи непокору, перервав Блада.

— Погрози марні, капітане!

— Невже?

Уперше за всю піратську діяльність Блада було не виконано його наказу, вперше він утратив владу над тими, хто колись сліпо йшов за ним. І лише те, що непокірним виявився один із його найдавніших друзів по Барбадосу, на кого він найбільше покладався і кому найбільше вірив, примусило його з болем у душі стриматися й не вчинити тієї розправи, яка необхідна в таких випадках. Рука його заклякла на рукоятці пістолета, що стирчав за поясом.

— Це тобі не допоможе, — з гнівом у голосі застеріг його Оґл. — Мене підтримають наші люди, і вони доб’ються свого.

— А чого саме вони доб’ються?

— Нашого порятунку. Поки цей шанс у наших руках, нас і не потоплять, і не повісять.

Збуджений натовп корсарів, що з’юрмилися на шканцях, схвальними вигуками підтримав його слова. Капітан Блад, перебігши поглядом по суворих рішучих обличчях піратів, ще раз подивився на Оґла.

На кораблі повіяло грізним, бунтівливим духом, якого Блад ще не міг зрозуміти.

— Отже, ти прийшов, щоб дати мені пораду, чи що? — спитав він Оґла так само суворо.

— Авжеж, капітане, пораду. Ця дівчина, — і він показав на Арабеллу, — племінниця полковника Бішопа, губернатора Ямайки... Ми вимагаємо, щоб вона була заручницею нашої безпеки.

— Правильно, — ревнули хором прибічники Оґла, і кілька окремих вигуків знизу підтримали це загальне схвалення.

Уява капітана Блада блискавично змалювала все, що могло статися, і в серце його закрався страх. Проте зовні він залишався спокійним і владним.

— Мені не зрозуміло, як саме міс Бішоп може бути заручницею?

— Це ж само провидіння послало її нам на борт. Це ж просто чудо. Накажи лягти в дрейф і просигналити їм, щоб вислали до нас шлюп і на власні очі переконалися, що міс тут, на кораблі. Після цього попередь їх, що в тому разі, коли вони спробують затримати нас, ми спочатку повісимо її, а потім будемо битися. Можливо, це трохи остудить запал полковника Бішопа.

— А можливо, що й ні, — почувся у відповідь спокійний, але сповнений глуму голос Волверстона. І несподіваний спільник став поруч із капітаном. — Дехто із цих жовторотих пташенят може й справді повірити такій байці! — По цих нищівних словах він презирливо ткнув великим пальцем у натовп піратів, який дедалі зростав. — Але не повірять ті, хто мучився на Барбадосі і так само, як і я, добре знають, на що здатний полковник Бішоп. Якщо тобі, Оґл, заманулося зіграти на добрих почуттях Бішопа, то ти ще більший дурень у всьому, крім того, що стосується гармат, ніж я думав. Ні, ми не ляжемо в дрейф, щоб нас одразу потопили. Коли б навіть наш корабель був навантажений самими тільки племінницями полковника Бішопа, то й тоді це не справило б ніякого враження на нього. Чому, спитаєш? Я щойно говорив його світлості, що теж, як і ти, вважав, ніби поки в нас на борту Арабелла Бішоп, нам нема чого боятися. Але ж цей падлюка-рабовласник заради рідної неньки не відмовиться від помсти. Якби ти не був йолопом, Оґл, то мені не довелося б утлумачувати все це у твою дурну макітру. Ми будемо битися, друзі...

— Як ми можемо битися, чоловіче? — вихором налетів на нього Оґл, силкуючись розвіяти враження, яке справили на піратів переконливі слова старого вовка. — Може, ти й маєш рацію, а може, й ні. Ми мусимо спробувати. Це наш єдиний вихід...

Його слова потонули у хвилі збуджених вигуків — пірати вимагали дівчини. Але цієї миті, зі ще більшою силою, ніж раніше, прогуркотів гарматний постріл ліворуч, і всі побачили, як далеко за правим бортом «Арабелли» зметнувся вгору фонтан збуреної ядром води.

— Вони вже в радіусі обстрілу наших гармат, — закричав Оґл і, перехилившись через бильця, скомандував:

— Покласти руля!

Пітт, що стояв поряд зі стерновим, повернувся до збудженого каноніра.

— Звідколи ти, Оґл, став командувати тут, а не біля гармат? Я виконую тільки накази капітана!

— Цього разу ти виконаєш і мій, або ж, клянусь богом...

— Стій! — крикнув Блад, схопивши гармаша за руку. — У нас є кращий вихід.

Він озирнувся через плече, на корму, на кораблі, які наступали і головні з яких були тепер за чверть милі від них, потім на мить затримав погляд на міс Бішоп та лорді Джуліані, які стояли за кілька кроків від нього. Блад помітив, що Арабелла, стривожена, бліда, з трохи розтуленими губами, не зводила з нього зажурених очей.

Напружено й гарячково обдумуючи ситуацію, Блад намагався уявити, що буде, коли він уб’є Оґла і спричинить цим бунт. Дехто неодмінно стане на його бік. Але більшість, і він щодо цього не сумнівався, постане проти нього. Тоді вони доб’ються свого, і Арабелла так чи інакше загине. Навіть і в тому разі, коли Бішоп згодиться на їхні умови, вони затримають дівчину, щоб узяти за неї якнайбільший викуп, і, кінець кінцем, розправляться з нею.

Оґл, ще більше розпалюючись, люто дивився в обличчя капітанові Бладу, що тримав його за руку, й горлав:

— Який же це кращий вихід? Ні, мене не заколисали слова Волверстона! У нас немає іншого виходу, крім того, якого я вимагаю. Я вже виклав єдиний наш шанс, і ми повинні використати його. Але капітан Блад не слухав Оґла. Він зважував усі «за» і «проти». Для нього найкращим виходом був той, про який він уже говорив Волверстону. Та чи варто про це говорити зараз, коли люди, налаштовані Оґлом і охоплені панікою, навряд чи здатні логічно мислити? Він розумів одне: якщо вони й погодяться на те, щоб він здався, то від наміру зробити Арабеллу заручницею ніколи не відступляться, а добровільну здачу самого Блада використають, як додатковий козир у грі проти губернатора Ямайки.

— Це через неї ми потрапили в пастку! — не вгавав Оґл. — Через неї та через тебе! Ти ризикував нашим життям заради того, щоб доправити її на Ямайку. Але ми не збираємося гинути, поки в нас є хоч маленький шанс...

Оґл знову повернувся до стернового, і хоч Блад іще міцніше стис руку каноніра, той із прокляттям відвернувся від нього. І тут Блад зважився. Зволікати нема коли. Хоч рішення й малопривабливе, і навіть відразливе, а проте він мусить скористатися ним.

— Заждіть! — гукнув він. — У мене кращий вихід і надійніший! — Він перегнувся через поручні й наказав Пітту:

— Покласти руля і просигналити, щоб вислали шлюпку.

Мовчання подиву запало на кораблі — мовчання, сповнене подиву і тривоги — ніхто не розумів справжньої причини такої несподіваної поступки свого капітана. Але Пітт, хоч він теж поділяв настрій своїх товаришів, ураз скорився. Пролунала його команда, і після короткої паузи чоловік із двадцять піратів кинулися виконувати наказ.

Заскреготіли блоки, залопотіли на вітрі паруси. Капітан Блад обернувся і кивком голови покликав лорда Джуліана. Його світлість завагався, але все ж підійшов, здивований і недовірливий. Недовір’я його поділяла і міс Бішоп, яка, так само, як і Вейд і команда корабля, була приголомшена поступкою Блада. Правда, для цього в неї були зовсім інші причини.

Підійшовши з лордом Джуліаном до поручнів шкафуту, капітан Блад стисло розповів команді про мету приїзду лорда Джуліана в Карибське море і про ту пропозицію, яку йому вчора виклав лорд Вейд.

— Я відхилив цю пропозицію, вважаючи її образливою для мене. Ті з вас, хто зазнав від короля Якова, зрозуміють мене. Але зараз, у такій безвиході, коли на нас напосідають переважні сили ворога, як тут каже Оґл, я згоден наслідувати приклад Морґана — цебто піти на службу до короля і цим прикрити вас усіх.

На якусь мить усі заніміли, наче від грому й блискавки, а потім зчинилася справжня веремія. Більшість піратів зраділи з такого виходу, і радість ця була зрозумілою: люди, що збиралися помирати, раптом побачили можливість залишитися живими. Але чимало було й таких, що не склали остаточної думки, поки капітан Блад не дасть ясної відповіді на кілька запитань, головне з яких поставив Огл:

— А чи зважатиме Бішоп на королівський патент, коли ти його матимеш?

На ці слова відповів лорд Джуліан:

— Якщо він надумає знехтувати владою короля, то це йому так не минеться. Навіть коли б він і спробував виявити непокору, то офіцери ескадри ніколи його не підтримають.

— Так! — зауважив Оґл. — Це правда.

Проте кілька піратів категорично повстали проти такого рішення. Серед них був і Волверстон.

— Краще гнити в пеклі, аніж служити королю! — несамовито ревнув старий вовк.

Але Блад заспокоїв його й однодумців.

— Ті з вас, хто не бажає йти на королівську службу, не повинен іти за мною. Такого в наших умовах не передбачалося. Я йду тільки з тими, хто цього хоче. Не думайте, що я охоче зважився на такий крок. Як на мене, то я цілком поділяю думку Волверстона, але ж у нас із вами немає іншої можливості врятуватися від загибелі. Ніхто й пальцем не торкнеться тих, хто не забажає піти зі мною. Вони залишаться на волі. Тільки в такому разі я продам себе королю. Хай лорд Джуліан, представник міністра закордонних справ, скаже, чи пристає він на такі умови.

Вейд одразу ж погодився і мерщій подався у свою каюту за патентом, задоволений, що йому так добре вдалося виконати доручення уряду.

Тим часом боцман просигналив до кораблів ямайської ескадри, викликаючи шлюпку. Пірати на шкафуті з’юрмилися вздовж бортів, недовірливо і з острахом розглядаючи велетенські галіони, що підходили до «Арабелли».

Тільки-но Оґл залишив квартердек, Блад обернувся до міс Бішоп. Вона не зводила з нього сяйливих від захвату очей. Але, помітивши, що капітан раптом спохмурнів і насупився, і сама занепала духом. Дівчина зрозуміла, що його гнітить щойно ухвалене рішення, і, збентежена, несподівано торкнулася руки Блада:

— Ви вчинили правильно, сер, — похвалила вона його, — навіть і в тому разі, коли це суперечить вашому бажанню.

Блад сердито зиркнув на жінку, заради якої пішов на таку жертву, і тихо відповів:

— Я завдячую цим вам або думаю, що завдячую! — тихо сказав він.

Арабелла не зрозуміла його.

— Ви врятували мене від найстрашнішої небезпеки, — визнала вона і здригнулась від самої думки про можливі наслідки. — Але я не розумію, чому ви досі відхиляли пропозицію лорда Вейда. Адже це почесна служба.

— Служити королю Якову? — з глумом перепитав Блад.

— Англії, — поправила вона його з докором. — Країна — це все, сер, а суверен[21] — ніщо. Король Яків одійде, його місце посядуть інші, що теж відійдуть, а Англія залишиться, залишиться для того, щоб їй чесно служили її сини, незважаючи на їх злість до людей, які тимчасово стоять при владі.

Блада трохи здивували ці слова, але потім він посміхнувся.

— Проникливий і розумний захист, — схвалив він. — Вам треба було сказати про це команді. — І глузливо, але добродушно поцікавився: Чи не вважаєте ви, що така почесна служба допомогла б розбійникові й піратові спокутувати гріхи?

Дівчина потупила очі й відповіла уривчасто:

— Якщо він... хоче знати, то, можливо, ні, напевне... йому був винесений надто суворий присуд...

Блакитні очі Блада спалахнули, а твердо стиснуті уста посміхнулися:

— Ну... якщо ви так думаєте, — сказав він з якоюсь дивною пожадливістю в погляді променистих очей, — тоді, кінець кінцем, навіть служба королю Якову може видатись терпимою.

Дивлячись поза неї на море, Блад помітив, як від одного з великих кораблів, що важко погойдувалися на рейді милі за три від них, відчалила шлюпка. Капітан Блад враз став зібраним і зосередженим, відчувши нові сили й бадьорість, як це часом буває у хворого, що почав одужувати від тяжкої хвороби.

— Якщо ви спуститеся вниз, заберете служницю й свої речі, то ми зараз же відправимо вас на один із кораблів ескадри, — сказав він дівчині, показуючи на шлюпку.

Арабелла пішла, а Блад, покликавши Волверстона і, схилившись на поручні, почав разом із ним розглядати шлюпку, в якій сиділи дванадцять гребців і офіцер у червоному мундирі. Капітан навів на нього підзорну трубу.

— Це не Бішоп, — невпевнено зауважив Волверстон.

— Ні, — відповів Блад, складаючи трубу. — Не знаю, хто б це міг бути.

— Ага! — насмішкувато і гнівно вигукнув старий вовк. — Хоч полковника і бере нетерплячка, та все ж він, як видно, не поспішає прибути сюди власною персоною. Він уже побував у нас, тоді як ми влаштували йому холодний купіль. А в нього непогана пам’ять, і він визнав за краще послати свого заступника.

Цим заступником виявився Келверлей — енергійний, самовпевнений офіцер, який нещодавно прибув із Англії. З того, як він тримався, видно було, що полковник Бішоп старанно проінструктував офіцера, як слід поводитися з піратами. Вираз його обличчя, коли він ступив на шкафут «Арабелли», був зарозумілий, суворий і зневажливий.

Блад із королівським патентом у кишені стояв поруч із лордом Джуліаном і чекав на прибулого. Капітан Келверлей помітно збентежився, побачивши перед собою одразу двох чоловіків, зовсім не схожих на тих, яких він сподівався зустріти на піратському кораблі. Та це, однак, не перешкодило йому кинути лінивий зневажливий погляд на розлючену орду напівголих піратів, що з’юрмилися за капітаном Бладом і Вейдом.

— Добрий день, сер, — чемно звернувся до нього Блад. — Мені випала честь вітати вас на борту «Арабелли». Мене звуть Блад. Можливо, ви вже чули про мене.

Капітан Келверлей понуро глянув на Блада. Невимушені манери та й увесь незалежний вигляд цього грізного корсара аж ніяк не свідчили, що перед ним людина, приречена на ганебну капітуляцію, не помітно було й будь-яких ознак відчаю. Од усього цього гордовито стиснуті губи Келверлея спотворила неприємна, кисла посмішка:

— Хизуватися будемо на шибениці! — презирливо буркнув він. — А зараз, чоловіче, мені потрібна твоя капітуляція, а не твоє нахабство.

Удавши, що слова Келверлея його боляче вразили і здивували, Блад обернувся до лорда Джуліана:

— Чуєте? Ви хоч коли-небудь чули щось подібне? Бачите, мілорд, як прикро помиляється цей джентльмен? Може, ми й обійдемось без ламання кісток декому, якщо ваша світлість пояснить, хто я такий.

Лорд Джуліан ступив крок наперед і недбало, навіть зневажливо вклонився цьому нещодавно пихатому, а зараз сторопілому офіцерові. Пітт, перехилившись через поручні квартердеку, уважно стежив за всім, що відбувалося внизу. Згодом він розповідав у своїх записках, що його світлість був похмурий, як піп перед вішальником. Проте я схильний підозрювати, що це була тільки маска, якою бавився лорд Джуліан.

— Маю честь повідомити вас, сер, — стримано заявив лорд, — що капітан Блад перебуває на службі в короля і має офіцерський патент, скріплений печаткою лорда Сандерленда, міністра закордонних справ його величності короля Англії.

У капітана Келверлея від несподіванки аж очі полізли на лоба й обличчя вкрилося червоними плямами. Серед натовпу корсарів почулися регіт, крута лайка й радісні вигуки — команда висловлювала своє задоволення із цієї комедії. Кілька хвилин офіцер мовчки дивився на Вейда, силкуючись усвідомити, звідки в цього пройдисвіта дорогий, елегантний одяг, спокійна впевненість, холодна і витончена мова. Схоже на те, що цей жевжик колись належав до вищого світу.

— Хто ж ти такий, кат би тебе взяв? — скипів він нарешті.

Його світлість зауважив тихим і холодним, як крига, голосом:

— Ви не дуже виховані, сер, як я вже помітив. Я — Вейд. Лорд Джуліан Вейд, посол його величності в цих диких місцях і близький родич лорда Сандерленда. Полковника Бішопа мали повідомити про мій приїзд.

Раптові зміни в поведінці Келверлея, коли він почув ім’я лорда Вейда, свідчили, що таке повідомлення дійшло до Ямайки і що Бішоп добре знає про це.

— Я... я думаю, що полковника повідомили, — промимрив він чи то із сумнівом, чи з підозрою. — Тобто його повідомляли, що має прибути лорд Джуліан Вейд. Але... але... на цьому кораблі? — Він безпорадно розвів руками і, остаточно розгубившись, замовк зовсім.

— Я виходив на «Ройял Мері»...

— Нас так і повідомляли.

— Але «Ройял Мері» стала жертвою іспанського капера, і я ніколи б не дістався сюди, якби не хоробрість капітана Блада, який урятував мене.

У голові Келверлея дещо прояснилося.

— Бачу, розумію...

— Маю великі сумніви, — так само суворо зауважив його світлість. — Але нічого, це згодом мине... Капітане Блад, пред’явіть йому ваш патент. Це, можливо, розвіє всі його сумніви. Я був би радий скоріше добратися до Порт-Ройяла.

Капітан Блад ткнув пергамент просто у витріщені очі Келверлея. Офіцер уважно ознайомився з документом, особливо придивлявся до печаток і підписів. Нарешті, остаточно спантеличений, він одійшов і розгублено вклонився.

— Я мушу повернутися до полковника Бішопа за розпорядженнями, — зніяковіло пробурмотів він.

Цієї миті натовп піратів розступився, і всі побачили міс Бішоп зі служницею-мулаткою. Глянувши через плече, Блад помітив Арабеллу.

— Може, ви відвезете заодно до полковника його племінницю? — звернувся до Келверлея Блад. — Міс Бішоп теж була разом з його світлістю на «Ройял Мері». Вона зможе ознайомити дядю з усіма подробицями загибелі їхнього корабля і з тим, яке тепер становище.

Не отямившись від подиву, капітан Келверлей тільки поклоном зміг відповісти на цей новий сюрприз.

— Що ж до мене, — тягуче проказав лорд Джуліан, — то я залишусь на борту «Арабелли» до прибуття в Порт-Ройял. Передайте Бішопу від мене привіт і скажіть, що незабаром я сподіваюся з ним познайомитися.