Одіссея капітана Блада

Розділ XV. Викуп

Погідного наступного ранку, в блискучому та прозорому після бурі повітрі почувався свіжий солонуватий присмак, що ширився від озер на півдні острова. На піщаній обмілині Вірґен Маґра, біля підніжжя білих дюн, де притулився парусиновий намет Левассера, відбувалася страшна сцена.

Сидячи на порожній бочці, французький флібустьєр розмірковував над важливою справою: як урятуватися від гніву губернатора Тортуґи.

Навколо нього, наче почесний караул, вешталося з півдюжини офіцерів; п’ятеро з них були грубі й простакуваті мисливці в затасканих шкіряних куртках і таких самих штанях, а шостий — Каузак. Перед ним, пильнований двома напівголими неграми, стояв молодий д’Ожерон, у сорочці з оборками на рукавах, сатинових коротких панталонах і красивих черевиках з дубленої козлячої шкіри. Він був позбавлений камзола, зі зв’язаними за спиною руками. Миловидне обличчя юнака змарніло. Тут же, на піщаному горбочку, теж під охороною, хоч і не зв’язана, зіщулилась його сестра. Вона була смертельно бліда і марно намагалася під маскою гордовитості приховати страх і сльози, що душили її.

Левассер звернувся до молодого д’Ожерона. Говорив він довго. В кінці кінців з удаваною ввічливістю сказав:

— Я сподіваюся, месьє, що ясно висловився. Але, щоб не було ніяких непорозумінь, я готовий повторити. Викуп визначається у двадцять тисяч песо, і якщо видасте слово, що повернетесь, то можете хоч зараз вирушати по них на Тортуґу. На поїздку я даю вам місяць і забезпечую всіма засобами, щоб дістатися туди вчасно. А мадемуазель д’Ожерон поки що залишиться тут заручницею. Навряд щоб ваш батько вважав цю суму занадто великою, адже сюди входить ціна за звільнення сина і вартість доччиного посагу. Чорти б мене взяли, я, здається, надто скромний! Адже кажуть, що мосьє д’Ожерон — людина з грошима.

Д’Ожерон-молодший підвів голову і сміливо глянув в обличчя капітана.

— Я відмовляюся цілком і абсолютно, розумієш? Роби зі мною що хочеш, і будь ти проклятий, підлий пірате без совісті й честі.

— О, які слова! — Левассер засміявся. — Який запал і яка дурість! Ти не подумав про наслідки. Подумавши, ти не був би таким гарячим і впертим. У нас є чим підхльоснути впертих. Я попереджаю: навіть не думай дати мені слово, а потім гратися зі мною. Я знаю, як знайти й покарати тебе. І пам’ятай, що в моїх руках честь твоєї сестри. Якщо ти забудеш повернутися з приданим, то не дивуйся, коли я забуду одружитися з твоєю сестричкою.

Усміхнені очі Левассера пильно дивилися на обличчя юнака — він побачив жах, який з’явився в його погляді. Дико глянувши на сестру, д’Ожерон побачив у її очах відчай, що спотворив усю дівочу вроду. Огида й лють переповнили серце юнака.

Але він зібрався з силами і рішуче відповів:

— Ні, собако! Тисячу разів ні!

— Які безглузді слова! — Левассер говорив без гніву, з холодно глузливим жалем. Пальці його гарячково в’язали вузли на мотузку. Піднявши мотузок, він промовив: — Знаєш, що це? Це чотки болю. Після знайомства з ними не один єретик став ревним католиком. Ці чотки допомагають людям стати розумнішими, від них очі вилазять на лоб. Отож дивись!

Він кинув шнур одному з негрів, який тієї ж миті обкрутив його навколо голови юнака. Потім між шнуром і черепом встромив невеликий металевий стрижень, круглий і виточений, як чубук люльки. Приготувавшись, негр виряченими очима втупився в капітана, чекаючи сигналу, щоб розпочати тортури.

Левассер розглядав свою жертву: він побачив його напруження, але й готовність знести все — змарніле обличчя зблідло, краплі поту поблискували на чолі під шнуром.

Мадемуазель д’Ожерон зойкнула і хотіла підвестись, але охоронці затримали її, і вона, застогнавши, безсило опустилася на пісок.

— Схаменись, прошу, пожалій себе і сестру, — сказав капітан, — будь розумним. Невже, зрештою, то завелика сума — та, яку я назвав? Для твого багатого батька це ж дрібничка. Повторюю ще раз: я надто скромний. Але оскільки вже сказано — двадцять тисяч песо, то хай так і залишається.

— Будь ласка, а для чого ви призначили двадцять тисяч песо?

Сказано це було ламаною французькою мовою, але приємним і рішучим голосом, у якому, здавалось, вчувалися нотки тієї злої іронії, якою завжди хизувався Левассер.

Здригнувшись, Левассер і його офіцери подивилися вгору. На гребені дюни вони побачили високий різкий силует на тлі глибокого кобальтового неба — худорлява фігура, зодягнена в бездоганний камзол зі срібним мереживом, малиновий плюмаж зі страусового пір’я ледь заходив за широкі криси його капелюха. Цей капелюх прикривав смагляве обличчя капітана Блада.

Левассер, вилаявшись від подиву, підвівся з бочки. Він думав, що капітан Блад зараз уже за обрієм, дорогою на Тортуґу, припустивши, що йому таки пощастило пережити вчорашню бурю.

Зійшовши на сипкий пісок, у якому він загруз до литок у чудових чоботях з м’якої шкіри іспанської вичинки, капітан Блад опинився на березі. Його супроводили Волверстон і ще чоловік дванадцять із команди «Арабелли». Підійшовши до приголомшеної купки людей, Блад граціозно зняв капелюха і низько вклонився дівчині; після чого повернувся до Левассера.

— Доброго ранку, мій капітане, — сказав він, і став далі пояснювати свою присутність: — Учорашній ураган змусив нас повернутися. Нам не лишалося нічого іншого, як спустити вітрила й покластися на ласку стихії. От нас і пригнало назад. Крім того — чорти з ним! — на «Сант-Яґо» тріснула грот-щогла, і тому я був радий знайти бухточку на заході острова в декількох милях звідси. Ну, а потім ми вирішили розім’яти ноги і привітати вас... Та хто ці люди? — він показав на юнака й дівчину.

Каузак знизав плечима і звів очі до неба.

— Оце й уся комедія! — сказав він, звертаючись до небосхилу.

Левассер прикусив язика та змінився на обличчі. Але він достатньо опанував себе, щоб чемно відповісти:

— Як бачите, мої двоє бранців.

— А! Їх теж прибило штормом минулої ночі, так?

— Ні, не так. — Левассер насилу стримував себе, шаленіючі від цієї іронії. — Вони були на голландському бризі.

— Не пам’ятаю, щоб ти згадував про них раніше.

— Я й не робив цього. Вони мої власні в’язні, це особиста справа. Вони французи.

— Французи? — Світлі очі капітана Блада зупинилися на Левассері, потім на в’язнях.

Нерви молодого д’Ожерона, як і раніше, були напружені до краю, але жах зник із виду. Це втручання, несподіване і для його мучителя, і для нього самого, запалило вогник надії в серці юнака. Його не менш схвильована сестра, широко розкривши очі, подалась наперед.

А капітан Блад, закусивши в задумі губу, похмуро дивився на Левассера.

— Учора ви мене здивували, розпочавши війну з дружніми до нас голландцями. Але тепер здається, що навіть ваші співвітчизники мають вас остерігатися.

— Хіба я не сказав, що ці..., що це справа стосується мене особисто?

— А, розумію! То як їх звуть?

Рішучий, владний, трохи презирливий тон капітана Блада просто дратував Левассера. На блідому обличчі проступили яскраво-червоні плями, а погляд став нахабним, майже погрозливим. Тим часом за нього відповів в’язень.

— Я Анрі д’Ожерон, а це моя сестра.

— Д’Ожерон? — здивувався капітан Блад. — Чи ви часом не родичі мого доброго друга губернатора Тортуґи?

— Так, це мій батько.

Левассер хитнувся, а потім підскочив, поливаючи лайкою всіх і все на світі. Здивування капітана Блада загасило в ньому всі інші емоції.

— Сили небесні, бережіть нас! Ви зовсім збожеволіли, Левассер? Спочатку ви напали на голландців, наших друзів, потім берете в полон двох французів, своїх земляків і, як виявляється згодом, дітей губернатора Тортуґи — єдиного безпечного для нас притулку в цих краях...

Левассер гнівно його перервав:

— Я мушу знову нагадати вам, що це питання моє особисте. Я сам відповідатиму перед губернатором Тортуґи.

— А двадцять тисяч песо? Це теж ваше особисте питання?

— Так, моє.

— От тепер я зовсім не згоден з вами. — Капітан Блад сів на бочку, на якій останнім часом сидів Левассер, і подивився на нього спокійно й лагідно. — Щоб заощадити час, можу сказати, що я чув вашу пропозицію цій леді й цьому джентльменові. Можу також нагадати, що ми зв’язані договором, який не допускає двох різних тлумачень. Ви призначили їм викуп у двадцять тисяч песо. Отже, ця сума, згідно з нашою домовленістю, належить як вашій, так і моїй командам у частках, визначених угодою. Гадаю, що ви не станете цього заперечувати. Однак найприкрішим і найнеприємнішим є те, що ви приховали від мене частину трофеїв, захоплених під час вашої останньої операції. Такі дії за нашим договором караються і, як вам відомо, досить-таки суворо.

— Хо-хо! — Левассер огидно розсміявся. А потім додав: — Якщо вам не подобається моя поведінка, ми можемо розірвати наш тимчасовий союз.

— Це я й маю намір зробити. Але ми розірвемо угоду тоді й у тому порядку, як я вважатиму за потрібне. Це станеться негайно, щойно ви виконаєте умови договору, укладеного нами перед виходом у плавання.

— Що ви хочете цим сказати?

— Буду максимально стислим, — відповів капітан Блад. — Я на хвилину відкину неприпустимість війни з голландцями, захоплення французьких полонених, що неодмінно спровокує гнів губернатора Тортуґи. Розглянемо ситуацію такою, якою вона є тепер. Ви самі встановили суму викупу за цих людей у двадцять тисяч песо, і, наскільки я розумію, дівчина має бути вашою заручницею. Але чому вона має належати вам, а не комусь іншому, адже за угодою вона належить усім нам як військовий трофей?

Обличчя Левассера почорніло.

— Проте, — додав капітан Блад, — я не заперечуватиму, якщо ви готові викупити її.

— Викупити?

— Так, за ту ціну, що тільки-но призначили.

Левассер стримав лють, сподіваючись, що зможе переконати ірландця.

— То є викуп за юнака. Він має бути сплачений за нього губернатором Тортуґи.

— О ні. Ви вже об’єднали їх разом — дуже дивно, мушу визнати. Ви назначили за них ціну у двадцять тисяч песо, отже, за таку суму ви можете забрати їх, якщо так хочете. Але вам доведеться заплатити за них двадцять тисяч песо, які потім одержите як викуп за одного і посаг для другої. Усі гроші буде розділено між нашими командами. У цьому разі наші люди, можливо, поставляться до вас не так суворо за порушення спільно укладеного договору.

Левассер огидно зареготав:

— Он як?! Тисяча чортів! Непоганий жарт.

— Цілком згоден з вами, — відказав капітан Блад.

Левассер убачав жарт у тому, що капітан Блад намагається залякувати його гнівом нещасної дюжини своїх людей, у той час, коли він сам мав сотню — і для їхньої появи треба було лише крикнути. Однак французький капітан не врахував обставини, на яку саме й покладався його противник. Усе ще сміючись, Левассер повернувся до своїх офіцерів, шукаючи в них підтримки — але побачив таке, від чого сміх застряв у нього в горлі. Капітан Блад, як видно, вдало зіграв на безмірній жадібності авантюристів — головному стимулі їхньої піратської діяльності. І Левассер без помилок прочитав на обличчях своїх помічників цілковиту згоду з пропозицією капітана Блада — вони вже мріяли про розподіл викупу, який їхній ватажок збирався привласнити.

Це змусило негідника замовкнути, і, проклинаючи в душі жадібність своїх людей, вірних лише власній ненажерливості, він відчув — і якраз вчасно, — що краще діяти обережніше.

— Ви не зрозуміли, — сказав він, проковтнувши гнів. — Викуп буде поділений, тільки-но обробимо справу. Дівчина поки що буде моєю.

— Добре! — пробурчав Каузак. — У такому разі все влаштується само собою.

— Ви так думаєте? — спитав капітан Блад. — Але що станеться, коли д’Ожерон відмовиться платити викуп? Що тоді?

Він засміявся й ліниво підвівся.

— Хоча... Якщо капітан Левассер бажає утримувати дівчину, як пропонує, то нехай платить цей викуп і залишає собі ризик не отримати згодом жодного песо.

— Так! Так! Це діло! — вигукнув один з офіцерів Левассера.

А Каузак додав:

— Так повинно бути! Блад має рацію. Це відповідає угоді.

— Що відповідає угоді, дурні? — Левассер ледь не втратив розум. — Прокляття на вашу голову! Ви хоч подумали, де я зараз візьму двадцять тисяч песо? Уся моя частка, здобута в цьому поході, не становить і половини цієї суми. Я буду вашим боржником, поки не зароблю такої суми. Це вас влаштовує?

З огляду на всі обставини, немає сумніву, що пірати погодилися б, якби Блад не мав іншої думки.

— А якщо ви помрете, перш ніж заробите ці гроші? Наша професія сповнена ризику, капітане.

— Будь ти проклятий! — Левассер побагровів від люті та смикнувся в бік Блада. — Невже тобі всього мало?

— О, чому ж «мало»? Двадцять тисяч песо для негайного розподілу.

— У мене їх нема.

— Тоді хай полонених купить той, хто має гроші.

— А в кого, по-вашому, вони є, якщо їх немає в мене? Хто може внести таку суму?

— Я, — відповів капітан Блад.

— Ти? — У Левассера відвисла щелепа. — Ти... ти хочеш дівчину?

— Чому ж ні? І я перевершу вас і в галантності, бо піду на деякі матеріальні жертви, щоб мати цю дівчину, і в чесності, бо готовий заплатити за те, що мені потрібне.

Левассер дивився на нього, по-дурному роззявивши рота. Позаду нього, також спантеличені, скупчилися його офіцери.

Капітан Блад знову сів на бочку й витягнув із внутрішньої кишені камзолу маленьку шкіряну торбинку.

— Я радий, що в змозі вирішити труднощі, що в якийсь момент здавалися нерозв’язними.

І перед виряченими очима Левассера і його офіцерів він розв’язав торбинку й висипав у ліву долоню чотири чи п’ять перлин, кожна завбільшки з горобине яйце. У торбинці було двадцять таких. Найдобірніші з них були часткою трофеїв, що залишилися ув Блада після нальоту флотилію шукачів перлин.

— Ви хвалилися, що добре розумієтесь на перлах, Каузак. У скільки ви оціните оцю?

Бретонець пожадливо схопив грубими пальцями кульку, що мінилася всіма барвами райдуги, оцінюючи її своїм єдиним, але натренованим у цьому ділі оком.

— Тисяча песо, — коротко кинув він.

— Ви отримаєте за них значно більше на Тортузі або Ямайці, — сказав капітан Блад, — і вдвічі більше у Європі. Але я приймаю вашу оцінку. Вони всі майже одного розміру, як ви можете бачити. Тут дванадцять, загальною вартістю дванадцять тисяч песо, тобто саме стільки, скільки належить команді «Ла Фудр». Ось і маєте ваші три п’ятих, що обумовлені угодою. Що ж до восьми тисяч песо, які належать команді «Арабелли», то я відповім перед своїми людьми. А ти, Волверстон, забери, будь ласка, мою власність на борт «Арабелли».

Показавши на бранців, Блад знову підвівся.

— О ні! — крикнув Левассер, нарешті давши волю гніву. — Не чіпайте її!

Він був кинувся на капітана Блада, який, міцно стуливши губи, стояв трохи осторонь, насторожено спостерігаючи за противником.

Але дорогу Левассерові заступив один із його офіцерів.

— Заради Бога, капітане! Що ви збираєтесь робити? Адже справу вирішено. Вирішено по честі й із задоволенням для всіх.

— Для всіх? — роз’ярився Левассер. — Он як! Для всіх вас, ви, тварюки! А про мене ви подумали?

Каузак, із перлами, затиснутими в його величезному кулаці, підійшов до Левассера з іншого боку.

— Не будь дурнем, капітане. Тобі хочеться сутички між командами? Адже в нього мало не вдвічі більше людей. Навіщо тобі ця дівчина? Бог з нею, хай бере. Він добре заплатив за неї, та й обійшовся з нами чесно.

— Обійшовся чесно? — кричав розлючений капітан. — Ах ви...

У його багатому й мерзенному словнику забракло відповідної лайки, щоб схарактеризувати лейтенанта. Він ударив Каузака кулаком, що той аж поточився і мало не впав. Перлини розсипалися по піску.

Каузак пірнув за ними, немов плавець у воду, його товариші за ним. Бо з помстою можна й зачекати. Кілька хвилин вони мацали там, стоячи на рачки, старанно вишукуючи перлини і забувши про все на світі, навіть не помітивши, як закінчилася почата перед ними драма.

Рука Левассера схопилася за шпагу, його обличчя обернулось на білу маску люті, і він рішуче заступив дорогу Бладу, що збирався йти....

— Ти не візьмеш її, поки я живий! — вигукував він.

— Тоді я заберу її, коли ти помреш, — сказав капітан Блад, і його власний клинок спалахнув у сонячному сяйві. — В угоді сказано, що будь-яка людина, незалежно від рангу, яка приховає хоч найменшу частину трофеїв, бодай одне песо, має бути повішеною на нок-реї. Власне, я й збирався зробити це з тобою. Але, бачу, ти хочеш іншої смерті, паскудо, то хай буде по-твоєму!

Він відмахнувся від тих, хто волів їм завадити, і шпаги капітанів, дзенькнувши, схрестилися.

Молодий д’Ожерон дивився, приголомшений, не в змозі навіть уявити, якими будуть для нього наслідки такого двобою. Між тим двоє людей Блада, які зайняли місце негрів-охоронців біля французів, одразу ж зняли мотузок із голови д’Ожерона.

Бій закінчився швидко. Звіряча сила, на яку Левассер так упевнено покладався, не змогла протистояти спритності й відпрацьованій майстерності ірландця. Коли Левассер лежав долілиць на білому піску з проткнутими обома легенями, викашлюючи своє шахрайське життя, капітан Блад, стоячи над поваленим супротивником, спокійно й рішуче глянув на Каузака.

— Гадаю, це скасовує угоду між нами, — сказав він.

Бездушним, цинічним поглядом спостерігав Каузак, як смикається тіло його недавнього ватажка. Якби Левассер був людиною іншої вдачі, справа могла б закінчитися зовсім не так. Але тоді, звичайно, капітан Блад удався б до іншої тактики. А тепер люди Левассера не відчували до нього ні любові, ні жалості, ні будь-якої відданості. Його прихильники були найзапеклішими негідниками серед «берегового братства», і єдиною їхньою пристрастю була ненаситна зажерливість. Капітан Блад добре зіграв на цій зажерливості, довівши їм, що Левассер завинив перед ними в найтяжчому злочині — у привласненні того, що можна було перетворити на золото й розділити між ними.

Ось тому, коли загрозливий натовп корсарів підійшов до театру цієї швидкої трагікомедії, Каузак втихомирив їх кількома словами.

Бачачи, що вони все ще вагаються, Блад для прискорення благополучної розв’язки додав:

— Якщо ви прийдете до нашої якірної стоянки, ви отримаєте свою частку здобичі із захопленого нами «Сант-Яґо» і можете розпоряджатися нею, як заманеться.

Вони перетнули острів, забравши обох полонених. Здобич було поділено, вони вже могли розійтися, але Каузак, якого більшість команди обрала наступником Левассера, заново запропонував Бладу послуги всієї французької команди.

— Ви можете знову плавати зі мною, — відповів йому капітан: — Але можете зробити це за умови, що ви помиритеся з голландцями й повернете їм бриг разом із його вантажем.

Умову було прийнято, і капітан Блад пішов відвідати своїх гостей — дітей губернатора Тортуги.

Мадемуазель д’Ожерон і її брат, з рук якого зняли мотузок, сиділи у великій каюті «Арабелли».

Негр Бенджамін, стюард і кок капітана Блада, приніс на стіл їжу та вино, запросивши гостей попоїсти. Але обоє д’Ожеронів ні до чого не торкнулися. Брат і сестра мучилися від болісних передчуттів, думаючи, що потрапили з дощу та під ринву. Нарешті, не витримавши напруги, мадемуазель д’Ожерон упала перед своїм братом на коліна, благаючи в нього прощення за все те лихо, до якого призвело її безумство.

Проте її брат не був у настрої прощати.

— Я радий, що ти хоч тепер зрозуміла, що накоїла. І тепер інший пірат уже купив тебе, і ти належиш йому. Сподіваюся, що це ти теж розумієш.

Він міг би сказати більше, але перервався, побачивши, що двері каюти відчиняються. Капітан Блад, який щойно владнав справу з прихильниками Левассера, прийшов сюди. Юний д’Ожерон навіть не спробував стишити пронизливий голос, тож капітан почув дві останні фрази француза. Тому він чудово розумів, чому дівчина за його появи схопилася та злякано відсахнулася.

— Мадемуазель, — сказав він своєю поганенькою, але біглою французькою, — прошу вас звільнитися від страху. На борту цього корабля до вас будуть ставитись з усією належною вам пошаною. Щойно будемо готові вийти в море, ми візьмемо курс на Тортуґу, щоб відвезти вас до вашого батька. І благаю, не вважайте, що я купив вас, як сказав ваш брат. Щоб відвести небезпеку, я був змушений підкупити банду негідників — тільки так вони б вийшли з покори тому мерзотникові, який захопив вас. Так я зміг урятувати вас від загибелі. Якщо бажаєте, то можете вважати сплачений мною викуп дружньою позичкою, яку повернете за нагоди.

Дівчина, сама собі не вірячи, зачудовано дивилася на нього, а юний д’Ожерон навіть підвівся від подиву.

— Мосьє, ви кажете це серйозно?

— Так. У наш час це трапляється не так часто. Може, я і пірат, але мої шляхи не шляхи Левассера, якому слід було лишитися в Європі та красти гаманці з кишень. У мене є честь свого роду — скажімо так... деякі рештки честі, що нагадують мені про кращі часи. — І вже більш діловим тоном Блад додав: — За годину в нас обід, і я сподіваюся, що ви зробите мені честь і пообідаєте зі мною разом. Тим часом Бенджамін подбає про ваш гардероб.

Він вклонився їм і знову повернувся, щоб піти, але мадемуазель затримала його.

— Мсьє! — вигукнула вона.

Він зупинився й обернувся, дівчина повільно підійшла до нього, усе ще з острахом і подивом.

— Ви благородна людина!

— Я про себе сказати такого не можу, — відповів він.

— Ні, ні! Ви справді благородний. І я повинна розповісти вам усе. Ви маєте на це право...

— Мадлен! — вигукнув юнак, намагаючись стримати сестру.

Але вона вже не стримувалась. Її сповнене вдячності серце потребувало цього.

— Мосьє, у тому, що сталося, я винна сама. Ця людина, цей Левассер...

Він скептично поглянув на неї.

— Боже! Хіба це можливо? Це ж тварина!

Дівчина раптом упала на коліна, схопила руку Блада і, перш ніж він устиг опам’ятатися, поцілувала її.

— Що ви робите? — вигукнув Блад.

— Повірте, на мою думку, я завинила перед вами, визнавши, що ви подібний до нього, а ваша бійка з Левассером — бій між шакалами. На колінах, мосьє, я благаю вас, пробачте мені.

Капітан Блад подивився на неї згори вниз, і на його смаглявому обличчі майнула усмішка, засвітивши яскравим вогником його напрочуд блакитні очі.

— Не треба, дитино, — сказав він, — я визнав би непростимою дурістю, коли б ви подумали інакше.

Він допоміг дівчині підвестися, водночас запевняв себе, що, зрештою, здійснив досить непоганий учинок, але тут потайки зітхнув. Сумнівна його слава, яка так швидко поширилась Карибами, либонь, дійшла вже й до Арабелли Бішоп. Те, що вона зневажатиме його, не викликало в нього жодного сумніву, адже, напевно, вважає, що він такий самий негідник, як і всі пірати. Саме тому він тішив себе надією, що якийсь відгомін про його сьогоднішній учинок дійде й до неї і хоч трохи зменшить її презирство. Звичайно, він приховав від мадемуазель д’Ожерон справжню причину її порятунку, хоча ризикував своїм життям, заспокоюючи себе думкою, що Арабелла Бішоп лишилася б задоволена ним, якби була свідком усіх цих подій.