Паперові солдати

12

Чутки про те, що аніматор Білл Титла та модель Адрієн ле Клер закрутили роман, розповзлися по студії Діснея, мабуть, швидше, ніж закохані усвідомили свої стосунки. Фарбувальниці говорили про це з легкими заздрощами, колеги-художники — з іронією, властивою усім чоловікам, коли ідеться про почуття. І лише Арт Беббіт висловлювався прямо і категорично:

— Жінки і творчість несумісні! Подивися, на що ти перетворився!

Білл дивився і нічого страшного не бачив. Ну, почав трохи охайніше вдягатися, частіше голитися — що ж тут страшного?

— Це убиває мистецтво! — наполягав Арт. — Художник, який зосереджується на власній зовнішності, не встигає думати про свої твори!

Утім, коли справа врешті-решт природним чином наблизилася до заручин, Беббіт несподівано сильно перейнявся майбутнім ритуалом.

— Ти підібрав обручку? — запитав він у Білла.

— Так, приглянув у Гаррі Вінстона на Даунтауні.

— І як ти збираєшся її дарувати?

Білл знизав плечима:

— Ну як, звичайно. Замовлю гарне пакування, стану на одне коліно...

— Білле, ти ж художник! Ар-тист! — Беббіт вимовив це слово по складах, щоб підкреслити його велич. — Яку тебе тільки язик повертається вимовляти слово «звичайно»?

І зрештою, якщо кохання Білла з Адрієн і стало комусь перешкодою для творчості, то це Артові. Він тепер і години не міг працювати, щоб не виголосити нової ідеї:

— Слухай, давай ти вдягнешся Міккі Маусом, а обручку ми вдягнемо на хвіст.

— Тоді вже краще під хвіст, — огризався Білл.

— Або так. Сидите ви в ресторані, і раптом підбігає собака, а в зубах у нього — коробочка з обручкою. Га?

— Ну а якщо собака не послухається, ти за ним потім будеш бігати? А якщо розкусить коробку або ще гірше — вкусить Адрієн?

Розчарований Беббіт повертався до роботи, щоб за якийсь час спалахнути новою ідеєю.

— Вигадав! Білосніжка!

— Що Білосніжка?

— Уяви собі — вона кусає чарівне яблуко, а всередині обручка. Га?

— І ламає зуб. А ти потім оплачуєш дантиста, — Біллові важко було догодити. — І потім, як ти засунеш обручку в яблуко?

— Ну тоді у банан, шкірку можна заклеїти, — не здавався Беббіт.

— Ти хочеш, щоб я подарував коханій банан?

— Ні, не годиться. Тоді запроси її пограти у більярд, а під биток підклади обручку. Вона вдарить — і опля!

— Адрієн не грає у більярд.

— А у що вона грає?

— У крепс.

Знову пауза. Зате зранку цілий феєрверк ідей:

— Зав’яжи на обручці нитку і непомітно опусти їй за викот сукні.

— Як ти це собі уявляєш? Непомітно залізти дівчині за викот?

— У мене є знайомий фокусник, він тебе навчить.

— А можна щось простіше і пристойніше?

— Поклади у салат.

— І вона його буде облизувати?

— У пляшку з шампанським. Офіціант наливає їй — опля!

— Пляшка закоркована.

— Хай офіціант відкриє і підкладе.

— Обручка не пролізе у горлечко.

Це нагадувало гру у пінг-понг. Арт все подавав і подавав, а Білл відбивав його закручені подачі однією фразою.

— Ти скептик, — сварився Арт. — Як скептик може малювати мультфільми?

Але одного дня він без жодного слова підійшов до Біллового столу, витягнув з кишені шматочок кіноплівки і підпалив його. Целулоїд загорівся високим полум’ям і видав характерне шипіння.

— Ти хочеш спалити студію? — поцікавився Білл.

— Я хочу тебе оженити. Щоб ти нарешті міг зосередитися на творчості.

— Я?

— А хто ж?

— Еге. І для цього ти палиш плівку?

— Точно. Дивися, ми загортаємо твою обручку у кіноплівку. Це символ. Бо ти працюєш у кіно.

— Ну і? — Білл розумів, що це ще не все.

— Кажеш їй, що хочеш показати їй новий мультик, кладеш плівку на стіл, а потім начебто ненавмисне її підпалюєш. Виходить феєрверк, а під ним — обручка.

Білл замислено подивився на друга.

— Феєрверк? Це має спрацювати.

— Геть сумніви! З тебе обручка. Пакування я беру на себе.

Вирішальний день настав за тиждень. З огляду на французьке походження Адрієн Білл запросив її у «Коулс», що славився своїми французькими соусами. Коли він попросив офіціанта принести порожню тарілку і виклав на неї моток плівки, дівчина здивувалася:

— Що це?

— Мій найкращий фільм.

— І як ми його подивимося?

— Зараз побачиш.

Білл потягнув на себе перші кадри, чиркнув сірником, роблячи вигляд, що збирається у його світлі показати щось коханій, тоді ніби з необережності підніс вогонь надто близько до плівки. Все спрацювало так, як і розраховували — целулоїд зайнявся миттєво. Адрієн ахнула від несподіванки. І Білл зрозумів, що справив враження.

Але Беббіт у пориві натхнення, певно, перестарався і накрутив на коробочку з обручкою забагато плівки — за мить полум’я на столі спалахнуло не на жарт, язик його піднявся дюймів на десять, так що Білл навіть почав дмухати, щоб задути його. Та де там — плівка горить швидко і потужно. Запахло димом. Білл безпорадно заозирався, коли раптом офіціант, що опинився поруч, вилив на целулоїдне багаття келих вина, що його ніс клієнтам. Полум’я трохи вгамувалося, і тоді Адрієн з Біллом і собі стали поливати його вином із власних келихів.

Спільними зусиллями пожежу вдалося загасити.

— Містере, чого це вам спало на думку розпалювати багаття? — запитав офіціант.

— Ми ненавмисне, — запевнила Адрієн.

Вона теж була шокована, але вдало приховувала емоції.

— Але за вино вам доведеться заплатити.

Офіціант взявся прибирати зі столу наслідки пожежі, однак Білл зупинив його. Він спробував витягти з недогорілої купи свій подарунок, утім це виявилося справою нелегкою. Врешті, дуючи на обпалені пучки, він видобув з попелу підгорілу і намоклу оксамитову коробочку, відкрив і простягнув Адрієн:

— Ти вийдеш за мене?

— Якщо ти пообіцяєш, що не спалиш наш дім.

І вони поцілувалися, як ніколи до того дня — ніжно та пристрасно.

Весілля — це великий клопіт, але й велике шоу. Тим паче, що дружки молодої були моделями, а дружба молодого — художниками. Старі Титли — Петро з Марією — приїхали з Коннектикуту за тиждень до події, щоб познайомитися з нареченою та майбутніми сватами. Адрієн одразу сподобалася мамі, батько ж бурчав, бо волів невістку-українку. Підготовка до свята перетворилася на веселу метушню, що тривала цілоденно й ціловечірньо, аж поки розпочалася власне церемонія, на якій, як і годиться, нареченій під ноги кидали пелюстки квітів, матері молодят синхронно витирали очі, дружба по-гусячому ґелґотіла та запрошувала дружок танцювати під запальний джаз чорношкірих музикантів. Звісно, це коштувало недешево, але врешті-решт художник Діснея — це не робітник з автосервісу, а модель — не ткаля з фабрики. Статус зобов’язує.

— Ой, боюся, гості залишаться голодними. Що про нас скажуть? — турбувалася Титла-мати, дивлячись на скромно, як на українське око, накриті столи.

— Маріє, це ж американці. Вони п’ють без закуски, — заспокоював її Титла-батько.

Білл, станцювавши обов’язкові для молодого танці, вмостився на поручнях сходів, видобув з кишені блокнот і олівець та заходився робити начерки усіх, кого бачив — танцюристів, музик, офіціантів. Адрієн підійшла і зазирнула через плече.

— Що там у тебе?

— Дивись, який бородань, — похвалився Білл, вказуючи на чорнявого бородатого гостя, який азартно поїдав смажене м’ясо. — Викапаний Стромболі, правда?

— А Стромболі це хто, пробач?

— Це з «Піноккіо», господар усіх ляльок. Я ж тобі розповідав про наш новий проект.

— А-а! — Адрієн кивнула і повернулася до дружок.

— Він малює? — здивовано запитала Клер, головна і найближча подруга. — На власному весіллі?

— Здається, єдиний спосіб відволікти його від малювання — це стати на порозі голою, — зауважила Адрієн, і всі дівчата засміялися.

Ввечері після забави, коли молодят оплесками проводили до спеціально прикрашеного готельного номера, Адрієн найперше скинула з ніг туфлі.

— Боже, яке щастя! — зітхнула вона.

— Я теж дуже щасливий, — зізнався Білл.

— Не вірю, — посміхнулася Адрієн. — Ти ж не ходив цілий день на підборах. Чоловіче! — вона подивилася йому в очі.

Він обійняв її двома руками.

— Що, дружино?

— Поцілуй мене, — чи то попрохала, чи звеліла вона, а втім, у такій ситуації прохання мало відрізняється від наказу, і він поспішив скоритися.

Вони цілувалися, поки забракло повітря, а потім вона сказала:

— А тепер як чоловік починай виконувати свій подружній обов’язок.

— Охоче! — він підняв її та зробив крок до розкішного ліжка.

— Ні! Не цей. Зроби те, що жінка сама не може.

Білл дещо розгубився:

— Так я ж наче й збирався...

Вона посміхнулася, зняла його руки зі своєї талії й обернулася спиною.

— Ну!

Він знову обійняв її та притиснув до себе. Вона деякий час стояла, насолоджуючись обіймами, а потім сказала:

— Сукню розстібни!

— Тобто? — не зрозумів Білл.

— Там гачки на спині. Я до них не дістану.

— А-а! — засміявся він і почав шукати застібку.

— Це — те, що жінка не може зробити сама.

— Невже? А я думав...

— Усе по черзі.

Коли він нарешті впорався з останньою защіпкою, Адрієн спритно вислизнула з його рук і грайливо посміхнулася:

— Я пішла до ванної, а ти тут без мене не засинай. Домовилися?

— Ну що ти!

Ванна — одна з улюблених жіночих розваг, а особливо коли йдеться про визначні моменти життя, яким, безперечно, є весілля. Адрієн ніжилася у гарячій воді, даючи відпочинок стомленим ногам та заряджаючись енергією на майбутню ніч.

І коли вона нарешті вийшла з ванної, то побачила, що її чоловік сидить на тумбочці і перемальовує свої начерки у великий альбом, який невідь-як опинився в номері.

— Білле! — здивовано вигукнула вона.

— Кохана, пробач, мені треба привести до ладу замальовки, поки з голови не вивітрилося. Я швидко.

— Білле! — у голосі задзвенів метал.

— Так-так, я вже закінчую, — він не відривався від малювання.

Здивування Адрієн погрожувало перерости у роздратування, але вона раптом згадала свою розмову із дружками і посміхнулася. Руки розв’язали пояс білого купального халата.

— Білле, поглянь на мене, — сказала вона ніжно, майже не чутно.

І водночас із тим, як його обличчя піднімалося вгору, назустріч голосу, халат почав сповзати вниз, залишаючи власницю голою і бездоганною, якою й має бути дружина у першу шлюбну ніч.

Пальці Білла випустили олівець, і він без звуку упав на м’який килим, а за ним на підлогу полетів альбом із начерками. Бо скільки б разів художник не малював модель, йому не притлумити одвічних інстинктів, що тримають на світі людство. Інстинктів першотворчості, які врешті-решт і народжують усі мистецтва.