Паперові солдати

20

Розкішна зала готелю «Білтморт» цього вечора сяяла, наче зоряне небо. Ще б пак — тут проходила одинадцята церемонія вручення нагород Кіноакадемії. Розкішні вбрання ретельно приховували вади фігур, а блискучі посмішки — таємні заздрощі та взаємну ненависть. Зграя журналістів юрмилася біля проходів, виловлюючи зірок для інтерв’ю.

— Містере Дісней, можна вас на декілька слів? — судячи з інтонації, цей репортер радше наказував, ніж просив, але хто ж здатен відмовити пресі, тим більше у такий момент?

Волт Дісней залишив дружину під опікою брата Роя і зробив крок убік. Блиснув спалах фотокамери.

Ви прийшли сюди за восьмим «Оскаром»? — перше питання, як завжди, було компліментарним.

Дісней посміхнувся:

— Можна сказати й так. Принаймні я не пригадаю, коли востаннє нам його не давали.

— У списку номінацій чотири ваші мультфільми. На який ви зробили би ставку?

— Навіть і не знаю. Мабуть, на «Бугая Фердинанда» чи «Хороброго кравця». Хоча «Матінка Гуска» та «Добрі скаути» теж нічогенькі. Це все одно, що спитати, кого з дітей ви більше любите.

— Без інтриги не нудно?

— Просто ми — найкращі.

Репортер зіщулився, як усі вони роблять перед тим, як сказати капость.

— А ви не боїтеся невдачі, як торік?

— Ви про що? — брови Діснея злетіли вгору. — Торік переміг наш «Старий млин».

— Я про «Білосніжку». Стільки було шуму, але в результаті жодної нагороди і лише одна номінація за музику.

Дісней був готовий до відповіді. Ще б пак — весь рік тільки про це й розпитували.

— Я гадаю, академіки просто розгубилися. Повнометражний мультфільм — з ким йому змагатися? З художніми фільмами чи з короткими мультиками? І як відзначити гру акторів?

— Ходять чутки, що вам довелося заставити будинок, щоб зняти цей фільм?

— Хочете нажитися на перепродажу? — засміявся Дісней. — Я вже відкупив його. Фільм мав чудові збори і зараз поїхав до Європи. А щодо нагород — то я вам скажу, новаторам завжди непросто. От у майбутньому, коли зніматимуть багато повнометражних мультфільмів...

— Ви гадаєте, так буде?

— Ну, принаймні ми збираємося це робити.

— А що у планах?

— Піноккіо, італійська казка про дерев’яного хлопця з довгим носом, який дуже любив брехати. Як і ви, репортери.

Задоволений вдалим дотепом Дісней пішов до свого місця в залі.

Одинадцята церемонія «Оскара» розпочинала друге десятиліття премії, тому організатори не поскупилися на новації. Уперше за приз змагався іноземний фільм, який привезли з Парижа. «Правила гри» Жана Ренуара зчинили фурор у пресі — ще б пак, з-за океану замахнулися на американську монополію у кіновиробництві. Крім того організатори вперше вирішили обійтися без постійного ведучого, кожну номінацію оголошувала нова пара акторів.

— Почесним призом Кіноакадемії на знак визнання патріотичних заслуг у виробництві історичних короткометражних фільмів, що представляють видатні епізоди боротьби американського народу за свободу нагороджується Гаррі Моріс Ворнер!

Найстарший з чотирьох братів Ворнерів із широкою усмішкою попрямував до сцени.

— І, до речі, ніякий він не Гаррі Моріс, а Герш Мойзес, — одразу прокоментував хтось за плечима Діснеїв. — Моя бабуся з того ж самого польського села, що і його батьки.

У Голлівуді любили пліткувати.

— А зараз дозвольте вручити ще один почесний приз Кіноакадемії. За створення «Білосніжки та семи гномів», визнаною видатною кіноінновацією, яка зачарувала мільйони і стала піонером великого нового розважального терену для мультиплікації, нагороджується Волт Дісней!

Сусіди, як і годиться, заозиралися на родину переможців. Брат Рой поплескав Волта по плечу:

— Непогано вечір починається!

— Щось вони ранувато сьогодні, — бурмотів той, просуваючись до сцени.

Але швидко повернув посмішку на вуста, як і годилося переможцеві. Лампи світили в очі, зала аплодувала. Дісней прийняв традиційні привітання від ведучих, обернувся і побачив, як на сцену одна за одною виходять дівчата з призами. Багато дівчат.

— Отже, наш переможець отримує традиційну фігурку «Оскара», а також...

Зал засміявся і вибухнув оплесками. Дісней обернувся і закляк. Бо поруч із великою статуеткою один за одним з’явилися сім маленьких «Оскарів» — по одному на кожного гнома.

Бенкет з приводу нагородження «Білосніжки» був бучним — ще б пак, відхопити одразу вісім «Оскарів» за один фільм! Винуватці торжества стояли на окремому подіумі — один великий і сім маленьких, щоб кожен причетний міг сфотографуватися поруч, а причетними були всі: і художники з помічниками, і звуковики, і цех фарби та чорнила, і моделі, і навіть фінансові консультанти, які привели на свято дружин, щоб у їхніх очах виглядати іще впливовішими.

Усміхнений та осяйний Волт Дісней царював над усіма і приймав заслужені вітання.

— Білле, — Арт Беббіт нахилився до вуха свого друга. — Здається, бос вважає, що це його перемога.

— А хіба ні? — здивувався Титла. — Він бос.

— А ти? А я? — голос Арта забринів обуренням. — Академіки дали вісім фігурок і цим прозоро натякнули, що переможців багато. Як мінімум, це художники.

Білл дещо розгубився від таких слів і поглянув на Адрієн, яка супроводжувала його на святі, незважаючи на помітне вже черевце, що невдовзі обіцяло збільшення кількості Титл.

— Я робив свою роботу, — сказав Білл дещо невпевнено. — І отримував за неї гроші.

— До речі, щодо грошей, — підхопив Беббіт. — Чув, що «Білосніжку» дивляться в Європі?

— Так.

— А виплати за неї отримуєш?

Титла засміявся і погладив дружину по плечу.

— То ти про це! Знаєш, мені грошей не бракує.

— Я не про гроші, а про принцип. Ти коли востаннє перечитував свій контракт?

— Навіщо? — здивовано розвів руками Білл.

Беббіт переможно звів вгору свого великого носа.

— Так от, за контрактом ми отримуємо гроші тільки з продажів у Америці. А з Європи — тільки містер Дісней.

— Бо він бос, — заперечив Білл.

— Бо на студії немає профспілок, які б захищали наші права, — якщо Беббіт починав сперечатися, зупинити його було неможливо.

— Арте, зачекай, — поспішила на допомогу чоловікові Адрієн. — Наскільки я знаю, для того, щоб зняти «Білосніжку» містер Дісней заклав власний будинок. А що було б, якби фільм провалився?

— Так, Арте, — приєднався Титла. — Ми з тобою отримали гроші за роботу, нічим не ризикуючи. А хто робить ставку, той і виграє, хіба не так?

— Не так! — Беббіт так гаряче трусив головою, що його ніс ставав схожим на дзьоб велетенського птаха. — Мультиплікація — мистецтво колективне. Ніхто не може самостійно намалювати цілий фільм, хай би він був тричі генієм. А значить, кожен художник віддає туди своє власне «я» і має бути відповідно винагороджений. Хто зняв «Білосніжку»? Дісней! Хто отримав «Оскара»? Дісней! Хто заробив гроші? Дісней. Ми з тобою — лише імена в титрах. Нас не існує! Знаєш, чому на картинах олією художники ставлять свій підпис? Щоб глядач розумів, чиїми очима він дивиться на світ. Щоб наступного разу шукав ті самі очі, розумієш? Коли ти дивишся на фрески Рівери, ти сам стаєш Ріверою. А очей Діснея не існує. Його очі — це ми. І якщо завтра ми звільнимося, він стане сліпим!

Очі Адрієн округлилися від здивування:

— Ти надумав звільнитися?

— Звісно, ні! Але й плекати таку ситуацію не збираюся.

Адрієн з Біллом перезирнулися. Раптом гомін у залі змінився тишею, в якій гучною сурмою залунав голос Діснея:

— А зараз, шановні друзі, я хочу ще раз відрекомендувати вам команду аніматорів, яка працювала над цією перемогою та подякувати їм за чудову роботу.

Адрієн посміхнулася Беббіту:

— От бачиш, а ти казав!

— Недарма свій фільм я почав із подяки працівникам, чия лояльність та креативність зробили можливим неможливе, — продовжував Дісней. — І передусім аніматорам, які віддали нашим героям частину себе. Гамільтон Ласк!

З-поміж публіки виступив Ласк, розпашілий від вина та загальної уваги, його і без того великі м’ясисті вуха просто палали.

— Білл Титла! — продовжував викликати у мікрофон Дісней.

— Любий, це тебе, — Адрієн злегка підштовхнула чоловіка, і той раптом теж почервонів. — Що сталося?

— Нам, художникам, якось звичніше на самоті, — пробуркотів Білл, але почимчикував до подіуму зі статуетками.

— Фред Мур, Норман Фергюсон, — Дісней майже не робив пауз між іменами, адже над фільмом працювало три десятки художників.

Врешті дійшла черга й до Беббіта, і він, хоч і скрививши незадоволену мармизу, швидко приєднався до колег.

Замиготіли спалахи фотографів, заблищали посмішки та очі художників.

Наступними свою хвилину слави отримали сценаристи, потім арт-директори та композитори. Ніхто не залишився поза увагою, адже йшлося про безпрецедентний прорив у світовому кіномистецтві.

Репортери, які були присутні у залі, одразу напали на головних героїв вечірки. Один із них підійшов і до Білла.

— Містер Титла, ви були супервайзером над аніматорами. За якою ділянкою ви наглядали?

— За гномами, — посміхнувся Білл.

— Тобто оці маленькі «Оскари», — репортер показав рукою, — насправді ваші?

— Та ну, що ви! — Білл заперечливо підняв руку. — Це заслуга всіх аніматорів і передусім людини, що вигадала наш фільм, містера Діснея.

— Але самі гноми... — почав репортер.

— Особисто я малював лише двох, — перервав його Білл. — Мудрика та Буркотуна.

— Буркотун — мій улюблений. Складно було його вигадати?

— Складно було знайти прототип, решта вже справа техніки.

Репортер зацікавлено підняв очі від блокнота, в якому занотовував:

— І хто ж був прототипом цього гнома.

Білл посміхнувся:

— Буряк. Звичайнісінький буряк.

Він подивився у бік дружини, яку знову опікував Беббіт, і помахав їй рукою.

— Як цікаво. Містер Титла. У вашому прізвищі явно відчувається слов’янське походження. Ви чех?

— Ні, — Білл похитав головою.

— Поляк?

— Ні.

— А хто ж ви, містер Титла?

— Українець. Пробачте, на мене чекає дружина, — не схильний до порожніх розмов Білл залишив репортера над блокнотом і за мить уже приєднався до коханої.