Пiснi

Тілько-м ро­ди­лась, злая не­до­ля

Стала, ска­за­ла без жа­лю:

"Будеш ту­жи­ти, сер­це в'яли­ти,

те­бе я тим бла­гос­лов­лю!"

З тої го­ди­ни щас­тя уп­ли­ло,

І слід не­до­ля за­ме­ла,

Звалився камінь тяж­кий на гру­ди,

На сер­це ту­ге за­ляг­ла.

Де ступ­нем ступ­лю, тер­ни­на ко­ле,

Кров об­ки­пає на но­гах;

Де оком гля­ну, сум­но та тем­но,

Ніби намітка на очах.

Не світить місяць, не гріє сон­це,

Чорніє не­бо, як зем­ля;

І, як в склепінні ме­жи вмер­ли­ти,

Межи жи­ви­ми ход­жу я.

Знущайся, до­ле, не жа­луй си­ли!..

До каплі кров мою іспий!

І від лю­дей за­би­те тіло

Землею тем­ною нак­рий!