Пiснi

Дочекався я

Свого свя­тонька

Виряджала в світ

Мене матінка.

Виряджала в світ

Мати рідная

І про­мо­ви­ла

Мені, бідная:

"Нехай, си­ну мій,

Ми пра­цюємо.

Нехай цілий вік

Ми го­рюємо;

Нехай сох­ну я,

Тато гор­биться,

Ти на світ пог­лянь,

Що там ро­биться, -

Та не всі ж, як ми,

В землі ри­ються, -

Може, є такі,

Що і ми­ються;

Та не всі ж, як ми,

Димом ку­ряться, -

Може, є такі,

Що й не жу­ряться.

Коли знай­деш їх,

Милий си­ноч­ку,

Ти скло­ни се­бе,

Як би­ли­ноч­ку,

Ти скло­ни се­бе,

Як би­ли­ноч­ку, прос­те­ли се­бе,

Як ряд­ни­ноч­ку.

Спина з по­хи­лу

Не іскор­читься,

Чоло з по­ро­ху

Не ізмор­щиться.

Спина з по­хи­лу

Не ізкри­виться,

Зато сту­пить пан

Та й по­ди­виться;

Зато сту­пить пан

На покірно­го

І прий­ме те­бе,

Як добірно­го.

І в го­ди­ноч­ку -

На дра­би­ноч­ку.

І підеш тоді,

Милий си­ноч­ку,

І з па­на­ми сам

Порівняєшся,

В сріблі-зо­лоті

Закупаєшся;

В сріблі-зо­лоті

Закупаєшся,

З по­лем батько­вим

Розпрощаєшся!"

Але ста­ло­ся

Друге свя­тонько:

Виряджав у світ

Мене ба­тенько.

Виряджав ме­не,

Путь по­ка­зу­вав,

Говорив мен

І при­ка­зу­вав:

"Видиш, си­ну мій,

Як пра­цюємо,

Видиш, си­ну мій,

Як го­рюємо.

Кождий на світі

На то ро­диться…

Не ди­вись на світ,

Що там ро­биться!

І на пчіл пог­лянь:

Є ро­бучії,

Але й трутні є

Неминучії.

Так і на світі:

Їдні ри­ються,

Другі по­том їх

Тілько ми­ються.

Будь ти прок­ля­тий,

Милий си­ноч­ку,

Як пігнеш та­ким

Свою спи­ноч­ку;

Як пігнеш та­ким

Свою спи­ноч­ку,

Як прос­те­лиш­ся

На ряд­ни­ноч­ку.

І чо­ло тобі

Нехай змор­щиться,

І хре­бет тобі

Нехай скор­читься!

Ти тікай від них,

Як від га­ди­ни,

Ти не жди від них

Перекладини;

Ти не жди від них

Перекладини,

Ти у світ іди

На ог­ля­ди­ни.

Ти у світ іди,

Милий си­ноч­ку,

Ти усе спізнай -

І би­ли­ноч­ку.

Тоді з світом ти

Порівняєшся,

В добрі-ро­зумі

Закупаєшся,

В добрі-ро­зумі

Закупаєшся,

З по­лем батько­вим

Привітаєшся!"