Пiснi

Спи, ди­тя моє, ти - жит­тя моє!

Спи, ди­тя моє крас­не!

Поки со­неч­ко не за­па­литься,

Поки місяць не згас­не!..

Спи, ди­тя моє, ти - жит­тя моє!

Тілько щас­тя і долі!

Будеш цілий вік, як той чор­ний віл,

У ярмі і не­волі!

Тілько гу­бонька за­ле­пе­четься,

Слаба ніженька ста­не,

Слаба ру­ченька пе­рех­рес­титься -

Твоє го­ре нас­та­не.

Не підеш з дітьми, не по­ба­виш­ся

На пу­ховім пісоч­ку,

Не прий­деш сю­да, не по­ло­жиш­ся,

Не зас­неш в хо­ло­доч­ку!..

Не з дітьми підеш - панську че­ре­ду

Поженеш ти на по­ле!..

Не пісок м'який - стер­ня ост­рая

Босі но­ги на­ко­ле!..

І від со­неч­ка не схо­ваєшся

За відо­ра­ну ски­бу;

Зав'ялить те­бе в полі со­неч­ко,

Як ту в'ялую ри­бу!..

І не раз сльоза із очей спа­де

На за­па­лені гру­ди,

І сльозу твою тілько бог їден

З не­ба видіти бу­де!

Станеш хлоп­цем ти, ста­неш па­руб­ком,

Тобі все їдна до­ля:

Череда ми­не, най­де пан­щи­на -

Їдна й тая ж не­во­ля.

І що бо­жий день оса­ву­ла йде:

Ти вста­вай до ро­бо­ти!..

Ти вста­вай, ро­би від неділеньки

До са­мої су­бо­ти…

І що бо­жий день бу­деш до світа

До ро­бо­ти вста­ва­ти;

Свою си­лоньку ні собі, ні мні,

А па­нам ви­роб­ля­ти.

А там па­нові не впо­до­бав­ся,

Писарині яко­му, -

Ноги зди­ба­ють, ру­ки спу­та­ють

І зве­зуть до прий­ому.

Станеш го­лий ти у при­сутствії,

Як ро­ди­ла тя ма­ти…

І зач­нуть те­бе па­ни з дох­то­ром,

Мов ко­ня, ог­ля­да­ти!..

І заб­ри­ють лоб - і до церк­ви враз,

Там при­ся­гу про­ка­жуть;

У мун­дир вбе­руть, оруж­жо да­дуть,

Світ навіки зав'яжуть!

Поженуть те­бе в чу­жу сто­ро­ну,

І зач­нуть мушт­ру­ва­ти,

І при­каз да­дуть - мо­ву рідную

На чу­жую зла­ма­ти…

І на­ло­миш­ся, і за­бу­деш ти

Свою мо­ву рідненьку,

Спом'янеш не раз не по-рідно­му

Свою рідную неньку…

А прий­де війна - зло­жиш го­ло­ву!..

Де і хто по­хо­ває?

Не зга­дає мир, не спи­тається,

Хіба бог спам'ятає!..

Спи ж, ди­тя моє, ти - жит­тя моє!

Спи ж, ди­тя моє крас­не!

Поки світ стоїть, по­ки з міся­цем

Враз і сон­це не згас­не!..