Пiснi

Не зга­даю гад­ки,

Не змис­лю я мислі!..

Як чорнії хма­ри,

Чорні ду­ми звис­ли!

Порадь, ма­ти, що діяти,

Ой чи жи­ти, чи вми­ра­ти?

Порадь, моя ма­ти!

Розпукає сер­це,

Каменіють гру­ди.

Скажи, моя не­не,

Що зо мною бу­де.

Кажуть лю­ди: "В світі ча­ри;

В світі лю­ди, не та­та­ри -

Не бу­деш без па­ри!"

Ой світе мій, світе!

Лушпина оріха!

Де твої роз­коші

Та де твоя втіха?

Нудно в тобі, як в не­волі,

Тілько му­ка, тілько болі,

Ні волі, ні долі!

І ви, мої лю­ди,

Люди - не та­та­ри,

Чи хоч раз ви ру­ку

Сироті по­да­ли?

Кому го­ре - го­ре й бу­де,

Другим жа­лю не при­бу­де,

Люди ж мої, лю­ди!

Наоколо гля­неш -

Та й ка­ме­нем ста­неш,

А на се­бе гля­неш, -

Як би­ли­на, в'янеш.

Лист за лис­том опа­дає,

Рік за ро­ком уп­ли­ває,

Назад не вер­тає!

Не зга­даю гад­ки,

Не змис­лю я мислі,

Як чорнії хма­ри,

Чорні ду­ми звис­ли.

Порадь, ма­ти, що діяти:

Ой чи жи­ти, чи вми­ра­ти?

Порадь, моя ма­ти!