Пiснi

Не знаєш ти го­ря,

Не відаєш жа­лю, -

Щасливий ти, дядьку

Прохоре-ковалю!

Заліза пу­да­ми

І на­чин­ня маєш,

Сядеш у світлиці -

Думоньку га­даєш.

І га­даєш ду­му:

Скільки пудів взя­ти,

Щоб, на ди­во світу,

Штабу ізку­ва­ти.

І вдруг твої слу­ги

Вугля на­си­па­ють,

Широкії міхи

Вогонь роз­ду­ва­ють.

Горить чор­не вуг­ля,

Горить, не зга­сає,

Залізо ка­литься,

Іскри роз­си­пає.

Залізо збіліло -

Хватаєш кліща­ми,

Кладеш на ко­вад­ло,

Вариш мо­лот­ка­ми.

І го­то­ва шта­ба,

І не маєш. Жа­лю…

Щасливий ти, дядьку

Прохоре-ковалю!

Пішов і я, дядьку,

Від батька на во­лю:

Сиджу на чу­жині

Кую свою до­лю.

Заліза і сталі

Я не по­ку­паю,

Начиння і куз­ню

Свою рідну маю.

Сильні міхи ду­ють,

Залізо біліє;

Кладу на ко­вад­ло -

Рука мені мліє.

І тяж­ко, і важ­ко

Молот підійма­ти,

Бо ніко­му, вид­но,

Мені по­ма­га­ти.

Підійму я мо­лот,

По залізу вда­рю,

Но шта­бу до шта­би

Ніяк не при­ва­рю.

Та як при­ва­ри­ти:

Піску я не маю.

І ся­ду я з го­ря,

Думоньку га­даю.

І га­даю ду­му:

Ой бо­же мій, бо­же!

До ко­го я вдам­ся?

Хто мені по­мо­же?

Піду я до батька,

До рідної неньки…

"Но, батьку мій, батьку,

Голубе си­венький!

Шістнадцять літ ру­ки

На ко­го ро­би­ли?

Чи ж ти іще досі

Не ви­ро­бив си­ли?"

А бра­ти мо­лодші,

Сестра моя рідна -

До ко­го приг­неться

Головка їх бідна?

І німіє сер­це,

І не зно­шу жа­лю, -

Вдаюся до те­бе,

Прохоре-ковалю.

Прохоре-ковалю,

Моя ти ро­ди­на,

Я ги­ну в чу­жині,

Як тая би­ли­на.

Я ги­ну, а міг би

Ще си­лоньку ма­ти

І не да­ром зем­лю

Сирову топ­та­ти.

Поможи, Про­хо­ре,

На до­лю хо­ро­шу;

Рублів п'ятьде­сят лиш

У те­бе я про­шу.

Рублів п'ятьде­сят лиш,

А більше не тре­ба;

Пошле тобі гос­подь

Сто раз більше з не­ба.

Будь спокійний, дядьку,

Я те­бе впев­няю:

Не пу­щу їх мар­не

І не про­гу­ляю.

Не пу­щу їх мар­не

І не про­гай­ную,

Складу на на­уку

Свою до­ро­гую.

І як гос­подь зво­лить

Кілька літ нам да­ти,

Віддам тобі гроші,

Як за­хо­чеш взя­ти.

Но як, не дай, бо­же,

Згину на чу­жині,

Зумилосердися

На моїй ро­дині!

На моїй ро­дині

Ти зми­ло­сер­ди­ся,

А за мою ду­шу

Богу по­мо­ли­ся.

Тим ча­сом, ко­ва­лю,

Здоров зос­та­вай­ся.

Пришли, не ску­пи­ся

Довго не ва­гай­ся.

Довго не ва­гай­ся,

Не зав­да­вай жа­лю,

Бо й так мені го­ре,

Прохоре-ковалю!..