Пiснi

Не ди­вуй­тесь, добрі лю­ди,

Добрі лю­ди, ви, сусіди,

Що за­ду­му­юсь між ва­ми,

Що жу­рю­ся я завсігди.

Літа мої мо­лодії…

Що ж по то­му? Що ж по то­му,

Як без щас­тя, як без долі

Жити в світі мо­ло­до­му?

Моє щас­тя за го­ра­ми,

Може, дру­гим по­ма­гає.

Моя до­ля враз з Ду­наєм

В синє мо­ре уп­ли­ває.

Життя моє! Жит­тя моє!

Ти - по­ко­ше­ная ни­ва.

Не зос­та­лась, не приг­ну­лась

Жадна квіточ­ка щас­ли­ва.

Серце сох­не, сер­це чах­не,

Душа ра­да в хо­ло­до­чок;

Но де гля­ну, по­див­лю­ся -

Тільки камінь та пісо­чок.

Серце сох­не, сер­це чах­не,

Як в полі би­ли­на тая,

Поки йо­го не при­гор­не

Де мо­ги­ла си­ро­вая.

І при­гор­не мо­ги­лонька!..

Хто ж рідненький там зап­ла­че?

Хіба во­рон чор­нок­ри­лий,

Пролітаючи, зак­ря­че!..

І при­гор­не мо­ги­лонька!..

Хто ж за ме­не спо­га­дає?

Як по­ду­маю за сеє,

З жа­лю сер­це роз­пу­кає…

Не ди­вуй­тесь же ви, лю­ди,

Не ди­вуй­тесь ви, сусіди,

Що за­ду­му­юсь між ва­ми,

Що жу­рю­ся я завсігди!