Раніше я вже бувала в таких місцях. Власне, трохи скидалося на те, куди ми із Сі Джей ходили гратися з Енді й Люком, хіба що тут жило набагато більше собак, стеля була низька, і не було великого приміщення, щоб люди сиділи на стільцях, – лише тісні проходи, заставлені собачими клітками.
Мене посадили в клітку з цементною підлогою довжиною лише кілька футів від воріт до будки. У конурі був шматок килимка, що зберіг запахи багатьох собак, та й саме повітря навколо мене пахло собаками, і лунав нескінченний гавкіт.
Коли входила жінка з водою чи їжею, я кидалася до воріт, махаючи хвостом, сподіваючись, що вона випустить мене. Я хотіла бігати, гратися і щоб люди мене гладили. Жінка була милою, але мене не випускала.
Решта собак здебільшого також кидалися до своїх воріт, коли вона опинялася поблизу. Багато хто з них гавкав, деякі сиділи тихо, поводячись так добре, як уміли. Жінка не випускала і їх.
Я не розуміла, що відбується й чому я тут, у місці, повному галасливих собак. Я так сильно тужила за Сі Джей, що почала сновигати, тихо підвиваючи, а тоді увійшла до будки й лягла на клаптик килимка, але не заснула.
Гавкіт, що ятрив мені вуха, був сповнений страху, подекуди гніву, інколи болю, часом смутку. Коли загавкала я, у моєму голосі чулися розпач і благання, щоб мене випустили з цього місця.
Уночі більшість собак заспокоїлися, але потім один із них почав брехати – це був коричнево-чорний пес у сусідній клітці, високий, худий і безхвостий, – це розпалило інших собак, і вже скоро всі гавкотіли знову. Дуже важко було заснути за таких обставин.
Я уявляла собі, як лежу на ліжку в ногах у Сі Джей. Іноді вночі там ставало надто спекотно, і я зістрибувала на підлогу, але зараз, так сильно скучивши за нею, я хотіла знову лежати на тому ліжку, хай як спекотно там не було. Прагнула відчути дотик її рук на своєму хутрі й знайомий чарівний запах її шкіри.
Наступного ранку мене випустили з клітки, відвели далі по коридору й поставили на стіл, зовсім як Ветеринари. Чоловік і жінка погладили мене, і чоловік зазирнув у вуха. Жінка взяла паличку й піднесла до моєї голови, однак чоловік тримав мені морду з обох боків, тож я не могла роздивитися, чи це не іграшка.
– Є дані, – сказала жінка.
– Так і знав, що вона чипована, – додав чоловік.
Мене повернули до клітки. Я була настільки розчарована, що ледь змогла піти на місце й лягти на килимку. Трохи погризла будку, але навіть від цього не полегшало. Я зітхнула й зі стогоном уляглася.
За кілька годин чоловік повернувся.
– Привіт, Моллі, – сказав мені.
Я сіла й замахала хвостом, з насолодою почувши своє ім’я. Він накинув мотузку мені на шию.
– Ходімо, дівчинко, до тебе тут дехто прийшов.
Я відчула запах Сі Джей тієї ж секунди, як чоловік відчинив двері в кінці коридору.
– Моллі! – гукнула вона.
Я кинулася до Сі Джей, а вона впала на коліна й обхопила мене руками. Я цілувала її в обличчя й у вухо і все бігала навколо неї, а мотузка волоклася за мною, зовсім мене заплутавши. Мені полегшало, і я плакала, плакала. Моя дівчинка сміялася.
– Хороша собака, Моллі, та сиди вже.
Важко було всидіти, але я знала, що маю бути хорошою собакою. Я сіла, махаючи хвостом, доки моя дівчинка стояла й розмовляла з чоловіком.
– Я так хвилювалася, – казала вона. – Гадаю, вона вибралася за ворота, коли той чоловік прийшов розчищати тротуар після великого снігопаду, що в нас стався.
Позаду, у глибині коридору, загавкотів високий чорно-коричневий пес, і всі приєдналися до нього. Я сподівалася, що незабаром їхні люди теж прийдуть забрати їх додому.
– Жінка, яка привезла її сюди, сказала, що вона бігала по вулиці.
– Це так не схоже на Моллі. Скільки з мене?
– Шістдесят доларів.
Я замахала хвостом, почувши своє ім’я. Сі Джей нахилилася погладити мене.
– Зачекайте, жінка?
– Якась заможна пані, – сказав чоловік.
– Заможна?
– Ну, знаєте. Новенький «кадиллак», дорого вдягнута, гарне волосся. Багато парфумів.
– Біляве волосся?
– Так.
Сі Джей глибоко вдихнула. Вона щось пошукала у своїй сумочці. Я уважно стежила, бо там у неї часто бували коржики.
– Подивіться, це вона? – Сі Джей перехилилася через конторку.
– Не думаю, що можу казати.
– Жінка на фотографії – моя мати.
– Що?
– Так.
– Ваша мати забрала вашу собаку? Не сказавши вам?
– Так.
Повисла тиша. Сі Джей була сердита й сумна водночас.
– Мені шкода, – промовив чоловік.
– Так.
У машині я опинилася на передньому сидінні.
– Я так за тобою скучила, Моллі. Так боялася, що з тобою щось станеться! – сказала Сі Джей та обійняла мене, а я лизнула її в обличчя.
– О Моллі, Моллі, – прошепотіла вона. – Дурненький ти шнудель, а не пудель.
Їй було сумно, попри те, що ми знову були разом.
– Мені дуже, дуже шкода. Не знала, що вона скоїть щось подібне.
Хоч за вікном було багато цікавого, я дивилася на неї, лизала руку й клала голову на коліна, зовсім як колись, маленьким цуценятком. Так приємно було сидіти поряд із нею, що мене швидко зморив сон.
Я прокинулася, коли машина сповільнила хід і різко повернула, наповнившись знайомими запахами. Ми були вдома. Авто затихло, і Сі Джей потяглася до мене, узявши мою голову в обидві руки.
– Тобі тут небезпечно, Моллі. Не знаю, що робити. Не можу довіряти Ґлорії, щоб не зашкодити тобі. Я померла б, якби з тобою щось трапилося, Моллі.
Я злегка помахала хвостом. Сі Джей випустила мене з машини, і я покрокувала крізь талий сніг до парадних дверей – так приємно бути вдома. Сі Джей відчинила двері й увійшла, а тоді ахнула. Її миттєво охопив страх.
– Шейне!
У вітальні сидів друг Сі Джей Шейн. Він устав, але я не підійшла до нього й не стала махати хвостом. Було щось неправильне в тому, що він тут, сам у будинку.
– Привіт, Сі Джей.
– Як ти сюди потрапив?
Шейн опустився на коліно й плеснув у долоні.
– Цу-цу, Моллі.
Він нього пахло димом. Я залишилася біля Сі Джей.
– Шейне? Я спитала, як ти потрапив у дім?
– Просунув граблі крізь собачі двері й повернув засув, – сказав він сміючись.
– Що ти тут робиш?
– Чому ти мені не зателефонувала?
– Ти маєш негайно забиратися звідси. Не можна ввалюватися до мене в дім!
Сі Джей сердилася. Я уважно спостерігала за нею, питаючи себе, що відбувається.
– Ти не залишила мені вибору. Повністю ігноруєш мене.
– Так, саме так люди й роблять, коли розходяться, Шейне. Припиняють розмовляти між собою. Можеш поґуґлити.
– Нічого, якщо я тут закурю?
– Ні! Я хочу, щоб ти пішов.
– Я не піду, доки ми це не обговоримо.
– Не обговоримо що? Шейне, ти… – Сі Джей глибоко вдихнула. – Ти мені разів тридцять надзвонював о другій ночі.
– Справді? – розсміявся Шейн.
Я чула, як під’їжджає авто, і підійшла до вікна глянути, хто це. Двері машини відчинилися – то був Роккі! Трент теж вийшов. Роккі побіг задерти лапу на дерево.
– Хтось прийшов, – сказала Сі Джей.
– Мені зачекати нагорі?
– Що? Схибнувся? Я хочу, щоб ти пішов.
У двері легко постукали. Я підбігла до них і припала носом до шпарини, принюхуючись. По той бік дверей Роккі робив те саме. Сі Джей підійшла й відчинила двері.
– Ти знайшла її! – вигукнув Трент й одразу зупинився.
– Привіт, Тренте, – сказав Шейн.
Ми з Роккі обнюхували одне одного. Я підстрибнула й радісно вчепилась у зморшку на його загривку, смикнувши її.
– Пробач, може, я іншим разом зайду, – сказав Трент.
– Ні! – скрикнула Сі Джей.
– Так, у нас тут саме відбувається дещо особисте, – кинув Шейн.
– Ні, ти саме збирався йти, – заперечила Сі Джей.
– Сі Джей, ми маємо поговорити, – наполягав Шейн.
– Здається, вона хоче, щоб ти пішов, – сказав Трент.
Роккі завмер. Я вкусила його за морду, але він пильно стежив за Трентом, його м’язи були тверді й нерухомі.
– Може, я не хочу йти! – голосно сказав Шейн.
І тоді я відчула, як гнівається Трент. Сі Джей простягла руку й поклала йому на зап’ясток. Вуха Роккі нашорошилися, хутро на загривку ставало дибки.
Тієї миті мені спало на думку, що метою Роккі було любити й захищати Трента, як моєю – любити й захищати Сі Джей.
– Шейне, – сказала Сі Джей. – Іди. Побачимося завтра.
Чоловік не зводив очей із Трента.
– Шейне! – промовила Сі Джей голосніше.
Той кліпнув очима, а тоді глянув на неї.
– Що?
– Побачимося завтра там, де ти катаєшся на скейтборді. Гаразд? Після школи.
Шейн постояв якусь мить, потім кивнув. Він узяв своє пальто й перекинув його через плече. Виходячи, штовхнув Трента, який і далі дивився на нього, доки той не зник за дверима.
– Ти збираєшся зустрітися з ним завтра? – спитав Трент.
Він машинально гладив Роккі по голові. Я лизнула брата в губи.
– Ні! Завтра мене тут не буде.
– Що ти маєш на увазі?
– Ми з Моллі їдемо. Сьогодні, по обіді. Їдемо до Каліфорнії.
Сі Джей пішла до себе в кімнату, ми з Трентом і Роккі послідували за нею.
– Про що ти кажеш? – спитав хлопець.
Сі Джей підійшла до шафи й дістала валізу. Я знала цю річ: коли Сі Джей залишила мене на багато днів у будинку Трента, то теж брала її. Роккі готовий був гратися знову, але поява тієї валізи стривожила мене, і я не відходила від ніг Сі Джей. А вона тим часом стала все відчиняти, діставати одяг і складати туди.
– Моллі не тікала. Ґлорія відвезла її в притулок для тварин.
– Що?
– Я показала хлопцеві з притулку її фото. Можеш повірити?
– Ну, так, стосовно твоєї матері я повірив би в що завгодно.
– Ось і все. Ми їдемо до Каліфорнії. Поживемо на пляжі, доки роботу не знайду. А потім, коли мені буде 21, візьму татові гроші й піду в коледж.
– Ти чиниш непродумано, Сі Джей. Який коледж? Ти школу не закінчила.
– Візьму сертифікат про незавершену середню освіту. Чи там піду до школи, не знаю.
– Я поїду з тобою, – сказав Трент.
– Ну, звісно, це спрацює.
– Ти не можеш жити на пляжі – що ти собі думаєш?
Сі Джей не відповіла, але я відчувала, як вона сердиться. Кілька хвилин Трент спостерігав за нею.
– А з іншим як? – тихо спитав він.
Сі Джей зупинилася й глянула на нього.
– Ти про що?
– Про… їжу.
Сі Джей приголомшено подивилася на нього, глибоко вдихнувши.
– Господи, Тренте, кожен день свого життя я прокидаюся з тихим голосом у голові, який питає, що я в цей день їстиму. Ще й твій голос у голові я не витримаю. Просто не витримаю.
Трент опустив очі в підлогу. Він був сумним. Підійшов Роккі й тицьнувся носом у нього.
– Пробач, – сказав Трент.
Сі Джей дістала ще одну валізу й поклала на ліжко.
– Треба забиратися звідси, доки Ґлорія не побачила, що я привезла Моллі назад.
– Гей, я дам тобі гроші, які зараз маю.
– Ти не зобов’язаний це робити, Тренте.
– Знаю. Ось.
Я стривожено позіхнула. Я любила бути з Роккі й Трентом, але не тоді, коли Сі Джей збиралася взяти валізи й поїхати кудись без мене.
– Ти мій найкращий у світі друг, Тренте, – м’яко сказала Сі Джей і обняла хлопця. – Не знаю, що б я робила без тебе й Моллі.
Почувся гучний удар, і я впізнала грюкіт парадних дверей.
– Клеріті? – проспівав голос Ґлорії. – Це машина Трента?
Сі Джей і Трент приголомшено глянули одне на одного.
– Так, – гукнула Сі Джей і одразу прошепотіла: – Подбаєш, щоб Моллі не гавкала?
Я махнула хвостом.
– Так, – сказав Трент.
Він опустився на коліна переді мною, гладячи мої вуха.
– Моллі, тш-ш-ш, – дуже тихо сказав він.
Я помахала хвостом. Роккі ревниво висунув морду переді мною.
Сі Джей вийшла в коридор і перехилилася через перила. Я пішла була за нею, але Трент м’яко втримав мене. Я напружилася, відчуваючи, як усередині наростає скавчання. Я не хотіла відпускати Сі Джей навіть на два фути від себе, коли тут ці валізи.
– Ні, – мовив Трент приглушеним голосом. – Сиди тихо, Моллі.
– Люба, Джузеппе веде мене в кіно, а потім на пізню вечерю, тож не чекай на мене.
– Джузеппе, – промовила Сі Джей натягнутим від злості голосом.
– Ні, не починай, Клеріті Джун. Я залишила всі прикрощі позаду й цього ж очікую від тебе.
– Прощавай, Ґлоріє.
– І як це розуміти? Чому ти кажеш це таким тоном?
Я не втрималась і злегка завила, перебираючи лапами.
– Що це було? – спитала Ґлорія.
Сі Джей озирнулася на мене. Я знову завила, намагаючись дістати до неї.
– Це Роккі. Трент привів його побачитися зі мною. Він знає, що в мене серце розривається через Моллі.
– У нас постійно мають стирчати собаки?
– Ні, Ґлоріє, цього більше не станеться.
– Дякую. Бувай, Сі Джей.
– Бувай.
Сі Джей повернулася до кімнати й зачинила двері. Я кинулася до неї, лизнувши в обличчя.
– Моллі, я була в чотирьох футах від тебе, божевільна собако. Який ти після цього пудель? Кукурікудель – ось ти хто. – Сі Джей поцілувала мене в морду.
Трент відніс валізи сходами вниз і поклав їх у задню частину машини, доки я заявляла своє право на переднє сидіння. Роккі підійшов мене обнюхати, та не намагався залізти до мене – цього б я все одно не дозволила.
Трент здавався сумним, коли обіймав мене. Я лизнула його в обличчя. Знала, що побачу його та Роккі за день-два.
Хлопець нахилився до переднього вікна, яке опустила Сі Джей, сівши в машину. Моє вікно вона опустила теж, щоб я могла дихати прохолодним повітрям.
– Ти вже знаєш, куди їдеш? – спитав він.
– Я зберегла це в телефонному навігаторі, – відповіла Сі Джей. – З нами все буде гаразд, Тренте.
– Зателефонуй мені.
– А хіба вона не зможе відстежити мої телефонні дзвінки?
– Точно, просто зателефонує своїм інформаторам у ФБР.
Сі Джей розсміялася. Трент обійняв її крізь вікно.
– Будь хорошою собакою, Моллі, – сказав він мені.
Я помахала хвостом, почувши, що я хороша собака.
– Поїхали, Моллі, – мовила Сі Джей.