Подружжя по сусідству

Розділ 34

— Покажіть нам записку, — вимагає Марко.

— Що?

Здається, Річарда вдалося на мить спантеличити.

— Записку від викрадачів, сучий сину, — каже Марко. — Покажіть її нам! Доведіть, що спілкуєтеся з ними.

— У мене є телефон. Я не зберіг записку, — незворушно каже Річард.

— Ну правда, що ви зробили із запискою? — не відступає Марко.

— Я її знищив.

— І навіщо б вам це робити? — питає Марко. Усім у кімнаті очевидно, що він не вірить в існування записки, у те, що вона взагалі надійшла.

— Тому що вона компрометувала тебе, — каже Річард. — Це з неї я дізнався про те, що по інший бік слухавки будеш ти.

Марко сміється, але то не веселий сміх. То страшний сміх недовіри, що межує із люттю.

— І ви хочете, щоб ми повірили, що ви знищили записку через те, що вона доводила мою провину? Хіба ви не збиралися запроторити мене до в’язниці й тримати подалі від вашої доньки? — питає Марко.

— Ні, Марко, цього я ніколи не хотів, — каже Річард. — Не знаю, чому ти так вирішив. Я завжди намагався тобі допомогти, сам знаєш.

— Ох, скільки ж у вас лайна, Річарде! Ви погрожували мені по телефону — ви ж не будете цього заперечувати? Ви все це влаштували заради того, щоб мене позбутися. Ну бо, навіщо ж іще? Тож якби записка існувала, я більш ніж упевнений, що ви не знищили б її. — Марко нахилився до Річарда й загрозливим голосом продовжив: — Тож ніякої записки не було, правда ж, Річарде? І ніякі викрадачі не виходили з вами на звя’зок, бо ви і є викрадач. У вас був телефон Дерека — ви забрали його, коли вбили його, або хтось зробив це за вашим замовленням. Ви знали, де Кора, тому що ви зрежисерували усю цю п’єсу. Ви позбулися Дерека — можливо, це було заплановано від самого початку. Скажіть мені: скільки ви пообіцяли йому заплатити за те, що він допоможе посадити мене за викрадення?

Марко спирається на спинку канапи. Він бачить, що Еліс дивиться на нього великими наляканими очима.

Річард спокійно вислуховує звинувачення свого зятя. Потім повертається до Анни й каже:

— Анно, він вигадує все це, щоб відвернути нашу увагу від його провини. Я не маю до цього жодного стосунку, якщо не рахувати того, що зі шкіри пнуся, щоб повернути Кору. І захистити його від поліції.

— От брехло! — у розпачі каже Марко. — Ви знаєте, де Кора. Віддайте її нам! Подивіться на свою доньку! Погляньте лиш на неї! Поверніть їй дитину!

Анна підняла голову й дивиться тепер то на батька, то на чоловіка. Її обличчя спотворене горем.

— То, може, тоді зателефонуємо в поліцію? — кидає виклик Річард. — Нехай вони в усьому розберуться.

Марко зважує. Якщо Анна не визнає, що упізнала в Дереку товариша батька, або якщо вона не впевнена, то Марко нема на що сподіватися. Поліція вже й так вважає його головним підозрюваним. Річард, шанований успішний бізнесмен, піднесе його їм на срібній тарілочці. І Анна, і її батько знають, що Марко забрав Кору з ліжечка й передав Дереку. Марко досі вірить, що за всім цим стоїть Річард. Але на Річарда в нього нічого немає.

Марко в дупі.

І Кора досі деінде.

Марко вважає, що Річард ховатиме Кору вічно, якщо виникне така потреба, просто заради перемоги.

Як можна створити для Річарда ілюзію перемоги, щоб він віддав дитину?

Чи варто Марко здатися поліції? Це те, чого добивається Річард?

Можливо, щойно його заарештують, «викрадачі» якимось дивом озвуться й повернуть Річардові цілу та неушкоджену дитину? Тому що, попри те, що Річард каже в присутності Анни, Марко знає, що Річардові хочеться стерти його на порох. Він хоче, щоб Марко потрапив до в’язниці, але не хоче, щоб видавалося, що це через нього.

— Добре, викликайте поліцію.

Анна починає плакати. Мати гладить її по спині.

Річард бере свій мобільний.

— Вже пізно, та я думаю, що детектив Ресбак не проти буде приїхати, — каже він.

Марко знає, що його заарештують. Йому потрібен адвокат. І хороший. Будинок ще чогось вартий, якщо Анна дозволить його перезакласти. Але яка жінка погодилася б закласти будинок заради захисту свого чоловіка, якого звинувачують у викраденні власної дитини? Навіть якби вона й була не проти, батько б відмовив її.

Ніби читаючи думки Марко, Річард каже:

— Дуже хотілося б зазначити, що за твій захист ми більше не платитимемо.

У напруженій тиші вони чекають на детектива. Еліс, яка зазвичай заходжується готувати усім чай, навіть не встає з канапи.

Марко пригнічений. Річард переміг, от клятий маніпулятор. Анна повернулася в родину, напевне, уже назавжди. Поки вона лишатиметься з батьками, у неї все буде добре. Річард знайде спосіб повернути їй дитину. Він буде героєм. Вони забезпечуватимуть її та дитину, поки Марко гнитиме у в’язниці. Їй треба всього лише пожертвувати ним. Вона зробила вибір. Він її не звинувачує.

Нарешті у двері дзвонять. Усі підстрибують. Річард іде відчинити двері, поки решта з кам’яними обличчями лишаються у вітальні.

Марко вирішує в усьому зізнатися. Потім, після повернення Кори, він розповість поліції про роль Річарда. Повірять йому чи ні, завжди можна провести розслідування. Можливо, їм вдасться знайти зв’язок між Річардом і Дереком Гоніґом. Але Марко певен, що Річард добре замів сліди.

Річард запрошує детектива Ресбака до вітальні. Детектив, здається, одразу розуміє ситуацію: дивиться на Анну, що хлипає в обіймах матері, на Марко, що сидить на іншому кінці канапи. Марко знає, що блідий і спітнілий, напевне, видається детективу знищеним ущерть.

Річард пропонує детективу стілець і каже:

— Пробачте, я знаю, що вам не подобається, що ми маємо справу з викрадачами без вашого посередництва й повідомляємо вам уже постфактум, але ми боялися вчинити інакше.

Ресбак видається похмурим:

— Кажете, вони вам телефонували?

— Так, учора. Ми домовилися зустрітися сьогодні для передачі додаткових грошей, але вони не прийшли.

Марко дивиться на Річарда. Що, в біса, він робить? Телефонували йому? Або Річард бреше поліції, або Марко та Анні. Коли він збирається розповісти детективові про те, що це Марко викрав Кору з будинку?

Ресбак лізе в куртку й дістає записника. Він ретельно занотовує все, що каже Річард. Про Марко Річард не каже нічого. Він навіть не дивиться на нього. Це все заради Анни? Марко не розуміє. Він намагається показати, що навмисне захищає Марко, навіть знаючи про те, що він наробив? Що за гру затіяв Річард? Можливо, Річард і не збирався розповідати поліції про злочин Марко, а хотів лише поспостерігати, як він зігнеться від вітру. Невиправний мерзотник.

Чи він очікує, що Марко кинеться на амбразуру? Хоче перевірити, чи стане в нього сміливості. Це такий тест, який потрібно пройти заради повернення Кори?

— Це все? — нарешті каже Ресбак, встаючи й зі звуком закриваючи записника.

— Думаю, так, — каже Річард. Він бездоганно грає роль стурбованого батька й дідуся. Чисто: голки не підточиш. Досвідчений брехун.

Коли Річард проводжає детектива до дверей, Марко, спантеличений і виснажений, провалюється в подушки канапи. То була перевірка, якої він не пройшов.

На мить йому вдається вловити погляд Анни, а потім вона відводить очі.

Річард повертається до вітальні.

— Ну що, тепер ти віриш мені? — звертається він до Марко. — Я знищив записку, щоб не нашкодити тобі. Щойно я збрехав поліції. Я сказав їм, що викрадачі зателефонували мені, — щоб тебе захистити. Я не розповів їм про записку й телефон, який мені надіслали. Обидві ці речі компрометували тебе. Бачиш, Марко, поганий тут не я. А ти.

Анна виривається з материних обіймів і дивиться на Марко.

— Хоча я не знаю, чому так вчинив, — додає Річард. — Не розумію, Анно, чому ти за нього вийшла.

Марко треба вирватися звідси, щоб подумати. Він не знає, що замислив Річард.

— Ходімо, Анно, поїхали додому, — каже він.

Анна відвернулася й не дивиться на нього.

— Анно?

— Думаю, вона нікуди не поїде, — каже Річард.

Коли Марко думає про те, що поїде додому сам, душа йому тікає у п’яти.

Схоже, що Річард не хоче посадити його. Можливо, він намагається уникнути публічного приниження від того, що його зятя засуджено за злочин. Можливо, весь цей час він хотів просто показати Анні, що Марко за людина, щоб розлучити їх. Здається, йому це вдалося.

Усі разом вони дивляться на нього, ніби чекаючи, коли він уже піде. Марко відчуває ворожість і дістає мобільного, щоб викликати таксі. Його дивує, що коли таксі прибуває, вони виходять провести його на вулицю — можливо, заради того, аби переконатися, що він пішов. Вони стоять на в’їзді й спостерігають, як він їде.

Марко озирається на свою дружину, її батька та матір, що стоять по боках від неї. Він не може прочитати виразу її обличчя.

Марко думає: «Вона ніколи не повернеться до мене. Тепер я сам-один».

Коли Ресбак від’їжджав від маєтку Драйзів, щось муляло йому. В нього забагато питань без відповідей. І найголовнішим із них лишається: «Де викрадена дитина?» Здається, він не наблизився до рішення ні на крок.

Він думає про Марко. Про змучений вираз його обличчя. Марко виснажений, вичавлений. Не те щоб Ресбак йому співчував. Але він знає, що є ще щось, приховане від очей. І він хоче з’ясувати, що саме.

Ресбак підозрював Річарда майже від самого початку. На його думку, проте, можливо це й упередження, ніхто із середнього класу, звідки походить Ресбак, не заробляє таких грошей, не зловживши силою. Гроші значно простіше заробити, якщо не зважаєш, кому робиш боляче. Тим, хто надто дослухається до сумління, набагато важче розбагатіти.

На думку Ресбака, Марко не належить до типажу викрадачів. Ресбаку Марко завжди видавався відчайдухом, що зіткнувся з непереборними складнощами. Таким, хто міг би, зазнавши тиску, вчинити погано. Тоді як Річард Драйз — поміркований бізнесмен, заможна людина — постійно викликає в нього підозри, хоча й не зрозуміло, обґрунтовані чи ні. Часом через свою характерну зверхність такі люди вважають, що вони понад законом.

З Річарда не можна спускати очей.

Саме тому Ресбак поставив прослуховування на його телефони.

Він знає, що викрадачі йому не телефонували. Річард бреше.

Він приймає рішення приставити двох офіцерів таємно спостерігати за будинком.