Твоя, Гелено, ніжна врода, —
Нікейська лодь із древніх днів,
Котра через рахманні води
Несе з утом чужих морів
До рідних берегів.
Ти вабиш із морів і зим
Лукавим поглядом наяди,
Античним профілем своїм
До слави вічної Еллади,
У величавий Рим.
Стоїш в осяянім вікні,
Як статуя легка й крилата,
В руках світильник із агату,
Віщуєш здалеку мені
Душевне свято.