Поезії

АННАБЕЛЬ ЛІ

Було це дуже і дуже давно

В тій прибережній землі,

Де панна жила — ви чули її

Імення — Аннабель Лі, —

Та панна любила мене, а я

Всім серцем любив її.

Були ми дітьми обоє тоді

В тій прибережній землі,

Та любов наша більша була, ніж любов

Для мене й Аннабель Лі —

І серафими позаздрили нам,

Уздрівши з небес її.

Від того дуже й дуже давно

У прибережній землі

Повіяв стужею вітер вночі

З-за хмар на Аннабель Лі,

І знатна рідня по неї прийшла,

І в мене забрали її;

В могилі замкнули її навік

У прибережній землі.

Не знали янголи в вишині

Й півщастя мого та її, —

Від того й сталося (знають це всі

У прибережній землі).

Що вітер з-за хмар повіяв і вбив

Кохану Аннабель Лі.

Та любов наша більша була, ніж любов

Тих, що, старші, стояли здалі,

Що, мудріші, стояли здалі, —

Ані янголи з неба словами намов,

Ані демони з-під землі

Не могли розлучити моєї душі

З душею Аннабель Лі.

Світла ніч з вишини все навіює сни

Про кохану Аннабель Лі;

Чисті промені зір все нагадують зір

Чарівної Аннабель Лі;

Плине днів течія, з нею вік буду я, —

Там кохана, жона, наречена моя

Під надгробком лежить у землі,

В тій прибережній землі.