Поезії

ТІЙ, ЩО В РАЮ

Колись в твоїм коханні

Душа спізнала рай —

І острів в океані,

Й олтар, і водограй,

І квіти дивні та духмяні —

Моїм був той розмай.

О мрій сліпуча мить!

Надії зблиск! Без вороття

Майне і відлетить!

«Вперед! Вперед!» — із Майбуття

Лунає глас. Та дух мій снить

Минулим. І без відчуття

Закляк, німий, мовчить!

Вогонь життя не спалахне,

Згубив я бідам лік!

«Навік, навік, навік...»

(Так мовить море крижане

Сухим піскам здалік.)

Орел підбитий не змайне,

Не квітне громовик.

Удень я сню в замрії,

Ночами бачу сни,

Як десь твій зір зоріє,

Як десь під звук струни

Ведеш танки-завії

Чужої сторони.

О леле! В спінених валах

Про тебе зникли вісті.

Ти в хтиві руки віддала

Свої красоти чисті,

Забула край, де хмар імла,

Де верб плакуче листя.