Кохана, серед лютих бід,
Що облягли мій шлях земний
(На нім не стрівсь — за стільки літ! —
Ні жодної троянди цвіт.),
Розрадою душі сумній
Про тебе мрії — як привіт
З Едему в безталанний світ.
Ті пам'ятні тобою дні
Для мене — острів у морській
Буремній далині,
Де шторми люті й навісні
Розшаленілись. Та в стрімкій
Небесній чистій вишині
Над ним — одвічний супокій.