Щит і меч

65

Склад дислокованої на Бісмаркштрасе особливої групи при Вальтері Шеллеибергу за останні місяці набагато змінився. Люди непомітно зникали, і так само непомітно на зміну їм з'являлися нові.

Замість Густава групу тепер очолював Альфред Файєргоф — довгов'язий, худорлявий чоловік, з вузьким, подібним до мумії обличчям, на якому нерухомо застигла ввічлива усмішка.

Файєргоф був університетським товаришем Шелленберга і колись постояв за його честь. Хтось із студентів сказав йому, що Шелленберг — донощик і працює в службі безпеки. Обурений Файєргоф викликав цього студента на дуель і вийшов з неї переможцем. Відважним випадом рапіри він роздряпав до крові щоку противника.

Після закінчення університету Файєргоф відкрив у Бонні адвокатську контору, але провалився вже на першому судовому процесі: він не захищав свого клієнта, а звинувачував його, мов прокурор. Те саме сталось і на другий раз. І це не було випадковістю. Файєргоф хотів влади над людьми, а професія адвоката ставила його в становище людини, яка хитрує перед могутністю державних законів, ухиляється від них. Але стати прокурором він не наважився, боячись, щоб ті, хто відбув покарання, не почали мститись йому. Такі випадки бували, він знав це.

Вальтер Шелленберг, ставши начальником шостого відділу служби безпеки, запропонував Альфредові Файєргофу пост у секретній слідчій частині цього відділу.

До слідчої частини надходили донесення тих, хто потай наглядав за роботою агентів і резидентів іноземної розвідки шостого відділу СД. І на підставі таких донесень Файєргоф міг винести заочний вирок агентові або резидентові. Виконання покладалось на спеціально для того призначених співробітників, а прийоми та способи вони добирали самі.

Це була вже справжня влада над людьми, над їхнім життям, до того ж не доводилось вести полеміки з підсудними та їхніми захисниками.

Іноді агента, який, встиг проштрафитись, викликали в слідчу частину. Та це не був ні допит, ні слідство. Файєргоф зустрічався з агентом на будь-якій із затишних, добре обставлених конспіративних квартир. Чемно приймав гостя, витончено й вільно розмовляв з ним.

Викликаючи чергового смертника на відвертість, Файєргоф дозволяв собі такі гострі висловлювання про правителів імперії, за які будь-кого іншого повісили б негайно. Він твердив, що для людей їхньої професії не існує загальнолюдських норм. Вони обізнані з усіма таємницями влади імущих, і це дає їм право почувати себе особливою кастою. Для них не існує і обтяжливих передсудів совісті, честі і тому подібної дурниці, вигаданої, щоб держати людину у вузді.

Досягши мети, Файєргоф у вишуканих висловах дякував агентові, що став такий відвертий, за приємну розмову, міцно тиснув йому руку. Поки той спускався зі сходів, він підходив до вікна і, якщо це було вдень, спускав штору, а вночі ставив на підвіконня лампу з рожевим абажуром.

Люди, що чекали його знака, зустрічали агента на вулиці. Решта вже стосувалась їхньої роботи, надзвичайно вузько спеціалізованої.

Принципіальний аморалізм Файєргофа, яким він кокетував перед самим собою, був характерною рисою всіх фашистських лідерів. Вільгельм Хеттль, один з найближчих сподвижників Вальтера Шелленберга, маючи вже час подумати про минуле, у своєму зізнанні, зробленому публічно, говорив про одного з таких лідерів, Гейдріха, і, хоч його характеристика Гейдріха відзначалась улесливими перебільшеннями, вона все-таки давала змогу зрозуміти, що являли собою й інші фашистські ватажки.

«Він, — казав про Гейдріха Хеттль, який добре його знав, — безперечно, був видатною особою і провідною постаттю не тільки в націонал-соціалізмі, але й в усій концепції тоталітарної держави. В історичному плані його можна порівняти, мабуть, з Чезаре Борджіа.

Обоє вони ставилися з цілковитою зневагою до всіх моральних устоїв. Обоє були одержимі однаковою жадобою влади, обоє мали однаково холодний розум, крижане серце, однаково ощадливе честолюбство.

… Він не тільки не мав будь-якого християнського морального кодексу, але був позбавлений і елементарного почуття порядності. Не держава, а влада — особиста влада — була його богом. Це був тип людини епохи Цезаря, коли влада як ціль ніколи не ставилась під сумнів і вважалася самоціллю. Для нього не існувало такої речі, як ідеологія, він не думав про її правильність або цінність, а розглядав її виключно, як знаряддя, за допомогою якого можна було повелівати масами. Все в його мозку було підпорядковане одному прагненню — опанувати владу і використати її. Істина й доброта не мали для нього внутрішнього змісту, вони були тільки знаряддям, яке слід використати для дальшого оволодіння владою, і будь-які засоби в досягненні цієї мети були правильні й хороші.

Політика теж була для нього лише перехідним щаблем до захоплення й утримання влади. Суперечки про те, чи є будь-яка окрема дія правильна сама по собі, здавались йому такими дурними, що він, безумовно, ніколи не ставив собі такого запитання.

В результаті все життя цієї людини складалося з безперервного ланцюга вбивств людей, яких він не любив, убивств конкурентів, що претендували на владу, вбивств противників і тих, хто, на його думку, не заслужував довір'я. До цього слід додати ланцюг інтриг, вони були такі самі ганебні, як убивства, і часто були задумані ще злобливіше.

Людське життя не мало ніякої ціни в очах Гейдріха, і якщо хто-небудь ставав на його шляху до влади, він безжально знищував його. Він домагався влади тільки для самого себе. Він прагнув задовольнити лише власну жадобу влади».

Секретні досьє, зосереджені в руках Гейдріха, належали до тих документів, яких найбільше боялись правителі Третьої імперії.

Гітлер, прозорливо побоюючись Гейдріха, бо мав багато схожих з ним рис, послав його до Чехословаччини, де той зробився необмеженим володарем. І коли чехословацькі патріоти вбили Гейдріха, головних чинів його охорони навіть не покарали. Гітлер задовольнився розправою над чехословацьким народом, перетворив Лідіце у величезний ешафот і залив країну кров'ю. Наступником Гейдріха став Гіммлер — людина, споріднена йому по нахилах і по манері поведінки, але, з точки зору Гітлера, Гіммлер мав дуже цінний для такого роду служби дар — майже патологічне побоювання за своє життя.

Здоров'я Гіммлера залишало бажати кращого, і він ніколи не розлучався із своїм лікарем, а також з масажистом, яким довіряв більше, ніж будь-кому із своїх наближених.

В інтимному житті Гіммлер уникав надмірностей, і не тому, що вважав їх аморальними: просто він боявся за своє здоров'я.

Страх, який Гіммлер відчував перед Гітлером, виявлявся у найбезсоромнішій, принизливій формі. Навіть Кейтель, який одержав серед свити фюрера прізвисько Лакейтель, казав, що кожного разу, коли Гіммлер виходить з кабінету фюрера після чергового розносу, він відчуває гидливість, передаючи в дамські випещені тремтячі пальці рейхсфюрера склянку з водою.

Саме ця рабська боязкість навівала фюрерові впевненість у тому, що цей його обранець більш відданий йому, ніж Гейдріх.

Але, упадаючи перед фюрером, Гіммлер, слизький і гнучкий, як очкова змія, — у зовнішньому його вигляді навіть виявлялася схожість з цим черевоногим плазуном — успадкував багато рис свого попередника; адже правою рукою його він був протягом тривалого часу.

За довгі роки Гіммлер звик перебувати в покорі у дужчого, а Гейдріх, безперечно, був таким. Але, ставши главою служби безпеки Третьої імперії, Гіммлер зробився ще страшнішою фігурою, ніж Гейдріх. Він так боявся викликати невдоволення фюрера, що керувався в своїй діяльності тільки одним: прагненням угадати наперед його бажання. Тому він іноді допускав у своїй катівській ретельності такі надмірності, що зрідка навіть Гітлер змушений був висловити подив занадто поспішною ретельністю свого головного помічника.

Звичайно Гіммлер обеззброював фюрера, наводячи як доказ своєї правоти яку-небудь випадково сказану тим фразу або цитату з промови, виходячи з яких він начебто й підписував вироки.

Фюрер любив тих, хто добирав кожне його слово і проголошував його непохитним параграфом нового закону. І Гіммлер зумів розгадати це його дошкульне місце.

Та що більше він спілкувався з Гітлером, то більше помічав у ньому рис, властивих його колишньому шефові Гейдріху, отже, і йому самому. І поступово в серце Гіммлерові запала таємна заздрість до Гітлера: адже він сам міг стати першою людиною імперії. Роль другої йому вже не пасувала.

Найбільше за інших Гіммлер наблизив до себе Вальтера Шелленберга. Довіряти йому він став після того, як остаточно переконався, що в цієї молодої людини існують непохитні і тверді правила поведінки. Шелленберг служить не рейхові, не Третій імперії, не націстській партії, навіть не фюрерові. Він служить тільки одній, певній людині, на яку покладає всі свої надії. Він старанно і віддано працював на користь цій людині і, ведений нею, у нагороду за глибоку відданість одержував з її рук свою частку влади.

Такою людиною був для нього Гіммлер.

Шелленберг, недурний політикан, був невисокої думки про позитивні якості Гіммлера і чудово розумів усю низькість його натури. Але він знав, що пост начальника служби безпеки Третьої імперії займає кандидат у нові фюрери. Він тримає у своїх руках усі таємні нитки управління імперією, а міцність тотального режиму диктаторської влади грунтується на розгалуженій і всеосяжній системі секретних служб з її силами придушення.

Ще в 1939 році Шелленберг разом з невеликою групою спільників зав'язав контакти з англійською розвідкою. Удаючи з себе ворожих режимові німецьких офіцерів, вони зуміли встановити зв'язок з англійськими офіційними колами і, зацікавивши їх змовою проти Гітлера, мали намір пройти у вищі сфери ієрархії англійського уряду. Гітлер схвалив цю ідею, а англійські колеги запевнили Шелленберга, що найближчим часом до Голландії для зустрічі з ним прибуде з Англії високопоставлений представник. Це також було відомо Гітлерові.

Восьмого листопада, за кілька годин до вибуху бомби в Бюргербраухелі, де інсценізувався замах на фюрера, Гейдріх раптом дав вказівки припинити секретні переговори з англійською розвідкою. Англійські офіцери зв'язку були арештовані й переправлені в Німеччину.

Операція удалася в тому розумінні, що Гітлера німецька пропаганда почала підносити, як божественну особу, яку опікує саме провидіння, англійців зобразили ініціаторами нечуваного злочину, а Голландію було скомпрометовано. І все це разом стало немов прелюдією до того, щоб запалити німців планами широко задуманої війни.

Але подібні «подвиги» Шелленберга залишились у далекому минулому.

Під ударами Радянської Армії кренилась і падала будівля фашистської імперії. Війська союзників висадилися на материку. Керівники рейху, зокрема й сам Гітлер, гарячково вели з англійцями та американцями таємну дипломатичну торгівлю. Кожен з них, пропонуючи себе як главу нової імперії, зобов'язувався продовжувати війну з СРСР і вимагав підтримки від Англії та СІНА. Розходилися лише в тому, яких форм набере капітуляція Німеччини перед Заходом і яку частину своєї воєнної здобичі вона має уступити.

Всі дні Шелленберг проводив з Гіммлером, запалюючи і підштовхуючи його на рішення стати наступником Гітлера, і вів у Стокгольмі переговори з представниками таємної дипломатії Англії і США вже від особи майбутнього, нового фюрера. Деяких із цих представників Шелленберг привозив у штаб-квартиру Гіммлера в Хоенліхен, де можна було цілком безпечно домовлятися з рейхсфюрером.

Для успішного завершення цієї діяльності бригаденфюрерові потрібні були люди, які могли б віддано, надійно та швидко виконувати його доручення.

Альфред Файєргоф мав відібрати кілька чоловік з окремої особистої групи при Вальтері Шелленбергу.

Йоганн Вайс своєю стоїчною поведінкою в тюрмі засвідчив безумовну відданість Шелленбергові. Але прийняти остаточне рішення Файєргоф не поспішав. Чим більше подобався йому Вайс, тим більше підозрілою здавалась його стриманість і та гідність, з якими він поводився. Файєргоф був принципово переконаний, що чим благородніша оболонка людини, тим, виходить, більше ховається за нею погані. Його досвід підказував: що підліша людина, то ретельніше вона намагається додержувати всіх зовнішніх правил пристойності та моралі.

Одного вечора Файєргоф запросив Вайса покататися з ним човном на Ванзее і, спостерігаючи, як той гребе, спитав, чи не був він моряком. Вайс сказав, що перше жив у Ризі і часто виходив у море із своїм другом Генріхом Шварцкопфом.

Файєргоф заявив презирливо:

— Племінник Віллі Шварцкопфа? Оберштурмбанфюрера, в якого відкрився талант лабезника? Я думаю, він добре наживається на господарській роботі в СС.

— Віллі Шварцкопф — старий член партії, — заперечив Вайс.

— Тому він і встиг нахапати стільки арієзованого майна, що зробився багатієм!

— Він живе дуже скромно.

— Де?

— У своїй особистій канцелярії.

— А ви були в його новому особняку?

— Я дружу тільки з Генріхом.

— Даремно. Друзів слід вибирати не за потягом серця, а за тим місцем, яке вони займають в імперії.

— Але я не смію запропонувати свою дружбу фюрерові, — усміхнувся Вайс.

Файєргоф зареготав, але очі його лишились холодними. Раптом він спитав вимогливо:

— Ви справді ладні були віддати життя за Шелленберга, коли були у в'язниці?

— А що мені було робити? — у свою чергу запитав Вайс. — Я волів бути повішеним за відданість Шелленбергові, ніж за те, що не зберіг відданості йому.

— Це ви добре сказали, — схвалив Файєргоф. — А то, знаєте, особи, що вихваляються геройством, не навівають мені довір'я. В цьому завжди є щось протиприродне. Ще запитання: ви були знайомі з Хакке?

— Так.

— Що ви про нього можете сказати?

— Йолоп.

— Ну, а докладніше?

— Якщо ви про нього знаєте що-небудь інше, будь ласка!..

— А що саме ви про нього знаєте?

— Думаю, менше, ніж ви.

— Он як! — злісно вигукнув Файєргоф. — Так от: Хакке показав, що пропонував вам узяти досьє, які зберігались у нього в сейфі.

— Що означає «показав»? — спитав Вайс. — Хіба його хто-небудь допитував?

— Зараз я вас допитую.

— Про що?

— Чому ви відмовилися взяти в нього досьє? Ви ж знали, про кого вони.

— От через це я й відмовився, — відповів Вайс.

— Точніше, — звелів Файєргоф.

— Коли б я тільки подержав їх у руках, — сказав Вайс, — мене б давно ліквідували. Правда ж, так?

— Так, — підтвердив Файєргоф.

— Ну от вам моя відповідь на ваше запитання.

— А чому ви не донесли?

— Кому?

— Шефові.

— Як по-вашому: коли б Шелленберг не захотів зв'язати себе деякими відомостями про фюрера, які нікому не новинці бути відомі, що він зробив би зі мною? Ліквідував.

— А якби він захотів ознайомитися з досьє?

— Тоді навіщо йому, щоб про це знав я? І в цьому випадку він зробив би зі мною те саме.

— Слухайте! — вигукнув Файєргоф. — Ви мені подобаєтесь, ви просто розумний боягуз.

Вайс сказав переконано:

— А я не приховую цього. На нашій службі єдиний спосіб зберегти собі життя — старатися не вгадувати наперед, що тобі накажуть зробити, а робити тільки те, що наказують.

— Чудово, — з полегкістю погодився Файєргоф. — Але все-таки ви, напевне, хочете чогось більшого.

— Як і всі, — зітхнув Вайс. — Хочу, щоб мені наказувало якнайменше людей, а я щоб міг віддавати накази багатьом.

— От добре! — зрадів Файєргоф. — Ви просто відкрили універсальну формулу стимулу для кожної людини. — І, запалюючись звуками власного голосу, майже продекламував: — Людина може усвідомити себе особою тільки через владу над іншою людиною. А вбивство — це і б прояв інстинкту влади.

— Чудово! — сказав Вайс. — Можна подумати, що це ви допомагали фюрерові створити «Майн кампф».

— Книга написана погано, багатство німецької мови в ній зовсім не використане.

— Це біблія партії.

— Не ловіть мене на слові, — з насмішкою в голосі порадив Файєргоф. — Стилістичні тонкощі тільки затьмарюють суть політичного документа, кожне слово якого має бути гранично ясне і проникати в голову, як куля.

— Правильно, — погодився Вайс. — Ви на диво точно володієте енергійною фразеологією.

— Якби не моя довголітня дружба з Вальтером, я давно виявив би свої здібності теоретика.

— Як Розенберг?

Файєргоф поморщився:

— Геббельс дотепно сказав якось: «Соціалізм у нашій програмі — лише клітка для того, щоб спіймати пташку». Але я вважаю, що Розенберг занадто зловживав соціалістичною термінологією, і свого часу це відстрашувало од нас німецьких промисловців і фінансистів.

— А тепер?

— Ви ж знаєте, що промислові й фінансові магнати мали найбезпосередніше відношення до змови 20 липня. Але імперський міністр озброєння і військової промисловості Шпеєр, очевидно з відома фюрера, заборонив проводити розслідування про їхню участь у змові. Що не кажіть, в їхніх руках воєнна економіка країни, і це могло на ній позначитись.

Човен причалив до берега, і Вайс, підтримуючи Файєргофа під руку, щоб той не впав у воду, допоміг йому вийти на пристань. Коли вони вийшли на берег, він спитав:

— У вас ще будуть до мене запитання?

— Дозвольте, — запротестував Файєргоф, — я просто приємно провів з вами час.

— Ні, — рішучо сказав Вайс. — Для цього у нас тепер немає та й не може бути часу.

— Добре, — погодився Файєргоф. — У мене тепер немає ніяких заперечень проти вас.

— Тільки це я й хотів знати, — задоволено промовив Вайс. І додав: — Можете бути впевнені, що ваша проникливість і цього разу вас не підвела.

Виявилось, що «у вищій мірі секретне» завдання, яке Вайс виконував під наглядом Файєргофа, не вимагало ні особливої кмітливості, ні особливих зусиль.

Він змушений був стежити, щоб у певні строки на ділянці дороги та вулиці, що прилягають до вказаного йому будинку, а також біля входу в самий будинок не з'являлися люди, чиїх прикмет він не знав би заздалегідь. Або, перебуваючи в будь-якому пункті, він повинен був дочекатися, поки мимо пройде машина із заздалегідь названим йому номером, і сповіщати про це по радіо невідомому кореспондентові.

Неважко було помітити, що й за ним наглядають. Він ніби опинився у величезній в'язниці і, позбавлений волі, пунктуально виконував лише те, що йому було велено.

Незабаром Вайс одержав відрядження у Стокгольм, але завдання його лишалося попереднє. Він став часткою злагодженого і безвідмовно працюючого механізму стеження, в який Шелленберг включив найдосвідченіших агентів своєї секретної служби.

Випасти з цього механізму навіть на найкоротший час поки що не було змоги: всі його деталі були так точно з'єднані одна з одною, що найменше відхилення вмить викликало б сигнали тривоги по всьому ланцюгу. З поста нагляду негайно видаляли й агента, на якого падала тільки тінь підозри в порушенні правил служби. Розправа часто відбувалася тут-таки, на місці, і Вайсові, як і іншим, було видано для цієї мети безшумно діючий пістолет.

Повна ізоляція, в якій опинився Вайс, здавалась йому катастрофічною. Він знемагав від бездіяльності, від марності зусиль зв'язатися з ким-небудь із своїх. Зневірившись, він уже вважав, що звістка про перемогу Радянської Армії над фашистською Німеччиною спіткає його десь у Стокгольмі. А він, як і раніше, стоятиме самотньо біля ненависної йому будки телефоиу-автомата. Він користувався цим автоматом у тих випадках, коли треба було сповістити, що граф Бернадотт, племінник короля Швеції, виїхав із своєї резиденції для зустрічі з черговим довіреним посланцем Гіммлера. Найчастіше цим посланцем був сам Шелленберг.

Вайс знав, що граф займає не тільки пост голови шведського Червоного Хреста. Він був директором шведських філіалів американських фірм «Інтернейшнл бізнес машин», що належали трестові Моргана. Можливо, він був зв'язаний не тільки з діловими, але і з правлячими колами США, від яких і вів секретні переговори з гітлерівцями.

Обов'язки Вайса полягали в тому, щоб забезпечити посланців Гіммлера від стеження, бо Стокгольм був буквально переповнений агентами Ріббетттропа, Кальтенбруннера, Бормана, Геббельса та й самого фюрера. У свою чергу, особлива група шостого відділу СД, до якої належав Вайс, також наглядала за всіма цими агентами.