Таємничий суперник

РОЗДІЛ 15 Таппенс отримує пропозицію

Джуліус підскочив.

— Що?

— Я гадав, ви це знаєте.

— Коли вона поїхала?

—Дайте-но гляну. Сьогодні понеділок, так? Це мало бути минулої середи... ну точно... так, це було того ж вечора, коли ви... е-е... впали з мого дерева.

— Того вечора? До чи після?

—Дайте-но гляну... о, так, після. Надійшло вкрай термінове повідомлення від місіс Вандемеєр. Юна леді й медсестра, яка відповідала за неї, поїхали нічним потягом.

Джуліус знов опустився в крісло.

— Сестра Едіт... поїхала з пацієнткою... пам’ятаю, — буркнув він. — Боже мій, бути так близько!

Доктор Голл видався спантеличеним.

— Не розумію. Хіба юна леді, зрештою, не зі своєю тіткою?

Таппенс похитала головою. Вона готова була вже заговорити, коли застережний погляд сера Джеймса змусив її притримати язика. Адвокат підвівся.

— Я перед вами в боргу, Голле. Ми дуже вдячні за все, що ви нам розповіли. Боюся, що тепер ми мусимо шукати міс Вандемеєр знову. Як щодо медсестри, яка супроводжувала її? Гадаю, ви не знаєте, де вона?

Лікар похитав головою.

— Поки що ми не отримували від неї звісток. Я так зрозумів, що вона мала на якийсь час залишитися з міс Вандемеєр. Але що сталося насправді? Дівчину точно не викрадали.

— Це ми ще побачимо, — похмуро мовив сер Джеймс.

Інший чоловік завагався.

— Ви ж не думаєте, що мені варто піти в поліцію?

— Ні, ні. Найімовірніше, що юна леді зараз з іншими родичами.

Це не зовсім задовольнило лікаря, але він бачив, що сер Джеймс рішуче не бажає більше нічого казати, й усвідомив, що намагатися витягти додаткову інформацію зі знаменитого королівського адвоката — лише марнування зусиль. Відповідно він побажав їм усього доброго, і вони покинули готель. Кілька хвилин стояли біля авто й розмовляли.

— Яке безумство, — скрикнула Таппенс. — Подумати тільки — мабуть, Джуліус кілька годин перебував під одним дахом із нею.

— Я клятий ідіот, — похмуро буркнув Джуліус.

— Ви не могли знати, — втішила Таппенс. — Хіба міг? — звернулася вона до сера Джеймса.

— Я порадив би вам не хвилюватися, — лагідно промовив він. — Як-то кажуть, нема чого плакати за пролитим молоком.

— Важливо, що робити далі, — практично додала Таппенс.

Сер Джеймс знизав плечима.

— Можете розмістити оголошення про пошук медсестри, яка супроводжувала дівчину. Це єдиний хід дій, який я можу запропонувати, і мушу зізнатися: я не надто сподіваюся на результат. Більше нічого зробити не можна.

— Нічого? — ошелешено спитала Таппенс. — А як же... Томмі?

— Ми повинні сподіватися на краще, — сказав сер Джеймс. — О, так, ми повинні сподіватися.

Але поверх її похиленої голови він зустрівся поглядом із Джуліусом і майже непомітно похитав головою. Джуліус зрозумів. Адвокат вважав справу безнадійною. Обличчя молодого американця спохмурніло. Сер Джеймс узяв Таппенс за руку.

— Ви повинні дати мені знати, як щось проясниться. Листи завжди пересилатимуть мені.

Таппенс з нерозумінням глянула на нього.

— Ви їдете?

— Я ж вам казав. Не пам’ятаєте? До Шотландії.

— Так, але я гадала... — Дівчина завагалася.

Сер Джеймс знизав плечима.

— Моя люба юна леді, боюся, тут я нічого більше не можу вдіяти. Усі наші зачіпки розчинилися в повітрі. Можете повірити мені на слово, тут нічого більше не зробиш. Якщо щось нагодиться, я охоче дам вам пораду всіляко, як зможу.

Його слова викликали у Таппенс надзвичайний розпач.

— Гадаю, ваша правда, — мовила вона. — Хай там як, дуже дякую за те, що спробували нам допомогти. Прощавайте.

Джуліус стояв, схилившись над машиною. На мить у гострих очах сера Джеймса промайнув жаль, коли він дивився на пригнічене обличчя дівчини.

— Не будьте надто безутішною, міс Таппенс, — тихим голосом сказав він. — Пам’ятайте, час відпочинку — не завжди суцільна розвага. Іноді декому вдається і працювати.

Щось у його тоні змусило Таппенс різко підняти очі. Він із усмішкою похитав головою.

— Ні, більшого я не скажу. Забагато казати — велика помилка. Пам’ятайте це. Ніколи не кажіть усього, що вам відомо, навіть тому, кого знаєте найкраще. Зрозуміли? До побачення.

Він пішов геть. Таппенс приголомшено дивилася йому вслід. Вона починала розуміти методи сера Джеймса. Одного разу він вже кидав їй натяк тим самим недбалим тоном. Чи це зараз теж був натяк? Що саме ховалося за останніми короткими фразами? Чи мав він на увазі, що, зрештою, не облишив цю справу, потай і далі працюватиме над нею, доки...

Її роздуми перервав Джуліус, який благав її «сідати негайно».

— Вигляд у вас доволі замислений, — зауважив він, коли вона рушила надвір. — Старий сказав щось іще?

Таппенс імпульсивно розтулила рота, а тоді стулила знову. Слова сера Джеймса лунали в її вухах: «Ніколи не кажіть усього, що вам відомо, навіть тому, кого знаєте найкраще». І, наче спалах, у неї в голові промайнув інший спогад. Джуліус перед сейфом у квартирі, її власне запитання й пауза перед його відповіддю: «Нічого». Там справді нічого не було? Чи він знайшов щось, що хотів притримати для себе? Якщо він може приховати щось, то може й вона.

— Нічого конкретного, — відповіла дівчина.

Вона радше відчула, ніж побачила, як Джуліус скоса поглядає на неї.

— Як дивитесь на те, щоб зробити коло парком?

— Як хочете.

Якийсь час вони їхали під деревами мовчки. День був погожий. У жвавому русі повітря Таппенс відчула нове піднесення.

— Скажіть, міс Таппенс, як гадаєте, я коли-небудь знайду Джейн?

Джуліус говорив засмученим голосом. Цей настрій був настільки не властивий йому, що Таппенс обернулась і здивовано глянула на американця. Той кивнув.

— Так. У мене опускаються руки в цій справі. Сер Джеймс взагалі не мав сьогодні ніяких надій, це помітно. Мені він не подобається — ми чомусь не сходимось, але він надзвичайно розумний, і, гадаю, він не пішов би, якби був якийсь шанс на успіх, хіба не так?

Таппенс почувалася доволі ніяково, але трималася за переконання, що Джуліус теж щось від неї приховує, тож лишалася непохитною.

— Він запропонував дати оголошення про пошук медсестри, — нагадала вона.

— Так, тоном «облиш усіляку надію»! Ні — із мене, мабуть, досить. Я вже майже думаю негайно повернутися до Штатів.

— О, ні! — скрикнула Таппенс. — Ми маємо знайти Томмі.

— Точно, я забув про Бересфорда, — покаянно промовив Джуліус. — Це так. Ми повинні його знайти. Але потім — що ж, я марив від самого початку цієї подорожі, і ці мрії — гнила та безнадійна справа. Я вмиваю руки. Знаєте, міс Таппенс, хочу у вас дещо спитати.

— Так.

— Ви і Бересфорд. Що між вами?

— Я вас не розумію, — з гідністю відповіла Таппенс і доволі непослідовно додала: — І, хай там що, ви помиляєтеся!

— Не маєте якихось ніжних почуттів одне до одного?

— Точно ні, — з теплотою запевнила Таппенс. — Ми з Томмі — друзі, і нічого більше.

— Гадаю, кожна закохана пара казала це якоїсь миті, — зауважив Джуліус.

— Маячня! — гримнула Таппенс. — Невже я схожа на дівчину, що закохується в кожного стрічного?

— Ні. Ви схожі на дівчину, в яку частенько закохуються.

— О! — вигукнула Таппенс, доволі спантеличена. — Я гадаю, це комплімент?

— Звісно. А зараз поговорімо про це. Припустімо, ми ніколи не знайдемо Бересфорда, і... і...

— Гаразд — скажіть це! Я вмію приймати факти. Припустімо, він... мертвий! Так?

— І вся ця справа сходить нанівець. Що ви тоді робитимете?

— Не знаю, — розгублено відповіла Таппенс.

— Ви будете надзвичайно самотньою, бідолашна дитино.

— Зі мною все буде гаразд, — гримнула Таппенс, звично обурена жалістю до себе.

— Як щодо заміжжя? — спитав Джуліус. — Як ставитеся до такої ідеї?

— Я маю намір вийти заміж, звісно, — відповіла Таппенс. — Тобто, якщо... — Вона зупинилася, відчула миттєвий потяг відступитись, а тоді сміливо продовжила: — Якщо знайду когось настільки заможного, що це буде того варте. Відверто, так? Можу припустити, що ви зневажаєте мене за це.

— Я ніколи не зневажаю ділового інстинкту, — відповів Джуліус. — Які саме критерії ви розглядаєте?

— Критерії? — здивовано спитала Таппенс. — Тобто високий чи низький?

— Ні. Суму — дохід.

— О, я... я недостатньо це обміркувала.

— А як щодо мене?

— Вас?

— Звісно.

— Ох, я не можу!

— Чому ні?

— Кажу вам, я не можу.

— Знов-таки, чому ні?

— Це буде несправедливо.

— Не бачу в цьому ніякої несправедливості. Я називаю це блефом, ось і все. Я безмежно захоплююсь вами, міс Таппенс, більше, ніж будь-якою дівчиною, кого зустрічав. Ви достобіса хоробра. Я лише хочу дати вам справжнє, надзвичайно добре життя. Скажіть лише слово, і ми негайно ж поїдемо до висококласного ювеліра й купимо обручки.

— Не можу, — видихнула Таппенс.

— Через Бересфорда?

— Ні, ні, ні! Таппенс лише й далі несамовито хитала головою.

— Ви не можете серйозно розраховувати на більші статки, ніж маю я.

— О, річ не в тім, — видихнула Таппенс із майже істеричним сміхом. — Але з усією вдячністю й тому подібним, гадаю, я краще скажу «ні».

— Я був би вельми вдячний, якби ви зробили мені ласку й подумали про це до завтра.

— Немає сенсу.

— І все ж, гадаю, ми зупинимось на цьому.

—Дуже добре, — слухняно відповіла Таппенс.

Жоден з них не заговорив знову, доки вони не дісталися готелю «Рітц».

Таппенс піднялася нагору до своєї кімнати. Вона почувалася прибитою до землі після розмови з енергійним Джуліусом. Сівши перед дзеркалом, вона кілька хвилин роздивлялася своє зображення.

—Дурепа, — нарешті буркнула Таппенс і скривила гримасу. — Маленька дурепа. Це ж усе, чого ти хочеш — усе, на що ти сподівалась, а ти собі белькочеш «ні», як мала безмозка вівця. Це твій єдиний шанс. Чому б не скористатися ним? Не вхопити його? Не вчепитись у нього? Чого ще ти хочеш?

Немов у відповідь на це запитання її погляд упав на маленький знімок Томмі, який стояв на туалетному столику в обшмугляній рамці. Якусь мить вона силкувалась опанувати себе, а потім, відкинувши будь-яке вдавання, піднесла знімок до губ і розридалася.

— Ох, Томмі, Томмі, — ридала вона, — я так тебе люблю і можу ніколи більше тебе не побачити...

Минуло п’ять хвилин, після чого Таппенс сіла, висякала носа й відкинула волосся з обличчя.

— Ось і все, — суворо зауважила вона. — Погляньмо фактам в обличчя. Здається, я

закохалася — у хлопчиська-ідіота, якому, мабуть, ні на гріш не цікава.

Тут вона зупинилася.

— Хай там як, — продовжила вона, ніби сперечаючись із невидимим опонентом, — я цього не знаю. Він ніколи не насмілювався казати про це. Я завжди лаяла сентименти — а тепер сама стала сентиментальною, як ніхто. Дівчата такі ідіотки! Я завжди так вважала. Мабуть, я спатиму з його світлиною під подушкою, і він мені снитиметься всю ніч. Жахливо відчувати, що зраджуєш власним принципам.

Таппенс сумно похитала головою, обмірковуючи своє падіння.

— Геть не знаю, що сказати Джуліусу. Ох, якою дурепою я почуваюся! Доведеться йому щось відповісти — він американець і такий доскіпливий, що неодмінно захоче знати причину. Цікаво, чи знайшов він щось у тому сейфі...

Думки Таппенс перескочили на інше. Вона ретельно й наполегливо перебрала в пам’яті події останнього вечора. Якимось чином вони здавалися пов’язаними із загадковими словами сера Джеймса...

Раптом вона щосили здригнулася — колір збіг з її обличчя. Її очі зачаровано дивилися перед собою, зіниці розширилися.

— Неможливо, — прошепотіла вона. — Неможливо! Я, мабуть, збожеволіла, якщо взагалі думаю про таке...

Страхіття — але воно пояснювало все...

Після недовгих роздумів вона сіла й написала записку, зважуючи при цьому кожне слово. Нарешті кивнула з важким задоволенням і вклала записку в конверт, який адресувала Джуліусу. Пройшла крізь коридор до його вітальні й постукала у двері. Як вона й очікувала, кімната виявилася порожньою. Дівчина залишила записку на столі.

Коли вона повернулася, біля дверей на неї чекав маленький портьє.

— Вам телеграма, міс.

Таппенс узяла її з таці й недбало розгорнула. А тоді скрикнула. Телеграма була від Томмі!