Таємничий суперник

РОЗДІЛ 26 Містер Браун

Слова містера Джеймса пролунали наче вибух бомби. Обидві дівчини однаково розгубилися. Адвокат підійшов до свого стола й повернувся з маленькою газетною вирізкою, яку простягнув Джейн. Через її плече Таппенс прочитала вирізку. Містер Картер упізнав би її. У ній йшлося про загадкового чоловіка, знайденого мертвим у Нью-Йорку.

— Як я казав міс Таппенс, — продовжив адвокат, — я взявся до роботи, щоб довести можливість неможливого. Величезним каменем спотикання був той неспростовний факт, що Джуліус Гершайммер — не вигадане ім’я. Коли я натрапив на цю статтю, мою проблему було розв’язано. Джуліус Гершайммер вирушив на пошук двоюрідної сестри. Він поїхав на Захід, де отримав відомості про неї та її світлину, що мало допомогти в пошуках. Напередодні від’їзду з Нью-Йорка він потрапив у засідку й був убитий. Його тіло вдягли у благий одяг, а обличчя спотворили, щоб не дати впізнати. Його місце зайняв містер Браун. Він негайно відплив до Англії. Жоден із друзів або близьких справжнього Гершайммера не бачив його перед відплиттям — хоча, звісно, якби побачили, це навряд чи щось змінило б — настільки ідеальною була підміна. Відтоді він, мов лялькар, грався з тими, хто поклявся його впіймати. Кожен їхній секрет був йому відомий. Лише раз він опинився на межі катастрофи. Місіс Вандемеєр знала його секрет. Те, що їй запропонують величезного хабаря, до його планів не входило. Якби плани міс Таппенс щасливим чином не змінилися, то до нашого прибуття до її квартири вона була б уже далеко. Викриття дихало йому в обличчя. Він пішов на відчайдушний крок, довіривши своєму вигаданому персонажу відвернути підозри. Йому майже вдалося — але не до кінця.

— Повірити не можу, — прошепотіла Джейн. — Він здавався таким чарівним.

— Справжній Джуліус Гершайммер справді був чарівним хлопцем! А містер Браун — неперевершений актор. Але спитайте міс Таппенс, чи не виникло і в неї підозр.

Джейн без слів обернулася до Таппенс. Та кивнула.

— Я не хотіла казати цього, Джейн, — знала, що тобі буде боляче. І, зрештою, я не могла бути впевнена. Досі не розумію, чому, якщо це містер Браун, він рятував нас.

— Отже, саме Джуліус Гершайммер допоміг вам утекти?

Таппенс переповіла серу Джеймсу захопливі події того вечора, закінчивши словами:

— Але я не розумію чому!

— Не розумієте? А я розумію. І юний Бересфорд теж, судячи з його дій. Остання надія для них — дати Джейн Фінн утекти, і цю втечу треба облаштувати так, щоб сама Джейн не запідозрила її фальшивості. Вони не заперечують проти присутності по сусідству юного Бересфорда і, якщо треба, його спілкування з вами. Вони подбають про те, щоб позбутись його, коли настане слушна мить. Потім Джуліус Гершайммер у дуже мелодраматичному стилі мчить і рятує вас. Кулі свистять, але нікого не ранять. Що сталося б далі? Ви поїхали б прямісінько до будинку в Сохо й дістали документ, який міс Фінн, імовірно, віддала б на зберігання своєму двоюрідному братові. Або якби він сам вів пошук, то вдав би, що схованка вже була пограбованою. Він знайшов би десятки способів владнати ситуацію, але результат був би той самий. І я цілком упевнений, що з вами обома сталося б якесь нещастя. Адже ви знаєте небезпечно багато. Ось приблизний сценарій. Визнаю, що мене заскочили уві сні, але дехто інший не дрімав.

— Томмі, — тихо промовила Таппенс.

— Так. Вочевидь, коли настав слушний момент його позбутися, він виявився надто спритним для них. І все одно, у мене нелегко на душі через нього.

— Чому?

— Тому що Джуліус Гершайммер — це містер Браун, — сухо відповів сер Джеймс. — А для того, щоб стримати містера Брауна, одного чоловіка з револьвером недостатньо...

Тапенс трохи зблідла.

— Що ми можемо зробити?

— Нічого, доки не побуваємо в будинку в Сохо. Якщо Бересфорд досі тримає ситуацію під контролем, нема чого боятися. Якщо ж ні, наш ворог прийде та знайде нас, але не беззбройними!

Із шухляди свого стола він узяв службовий револьвер і поклав до кишені пальта.

— Тепер ми готові. Я б навіть не подумав про те, щоб запропонувати піти без вас, міс Таппенс...

— Звісно, я теж так вважаю!

— Та все ж я пропоную міс Фінн залишитися тут. Вона буде в повній безпеці. До того ж, боюся, вона абсолютно виснажена всім, що пережила.

Але, на подив Таппенс, Джейн похитала головою.

— Ні. Гадаю, я піду з вами. Ті папери довірили мені. Я повинна довести справу до кінця. Та й мені зараз набагато краще.

Машину сера Джеймса було подано. Упродовж короткої поїздки серце Таппенс нестямно калатало. Попри швидкоплинні тривоги за Томмі, дівчина не могла не відчувати піднесення. Вони переможуть!

Машина під’їхала до рогу площі, і вони вийшли. Сер Джеймс підійшов до чоловіка в непримітному одязі, який стояв на варті разом з кількома іншими, й заговорив до нього. Потім повернувся до дівчат.

— Поки що в цей дім ніхто не входив. Із заднього боку за ним також стежать, тож вони цілком у цьому впевнені. Кожного, хто спробує увійти після нас, буде негайно заарештовано. Ходімо?

Полісмен дістав ключ. Усі вони добре знали сера Джеймса. Також мали накази щодо Таппенс. Лише третя учасниця дійства була їм невідома. Усі троє увійшли до будинку, зачинивши за собою двері. Повільно піднялися хиткими сходами. Нагорі висіла пошарпана завіса, затуляючи схованку, в якій того дня переховувався Томмі. Таппенс вже чула цю історію від Джейн у ролі Аннетт і з інтересом глянула на потертий оксамит. Навіть зараз вона могла майже присягтися, що той ворушиться — наче за ним хтось ховається. Такою сильною була ілюзія, що вона майже уявила собі, що бачить крізь неї обриси силуету... Припустімо, містер Браун — Джуліус — був там і лише чекав...

Звісно, це було неможливо! І все ж вона мало не повернулася, щоб відсунути завісу й переконатися...

Вони саме входили в кімнату для полонених. Тут нікому не сховатися, подумала Таппенс, зітхнувши з полегшенням, і одразу ж обурено висварила себе. Не можна піддаватися цій дитячій уяві — цьому химерному непозбувному відчуттю, що містер Браун у будинку... Цить! Що це було? Потаємні кроки на сходах? Хтось таки був у будинку! Абсурд! Вона стає істеричною.

Джейн рушила одразу до картини з Маргаритою. Твердою рукою зняла її з гачка. Пил товстим шаром лежав на картині, фестони павутиння висіли між нею та стіною. Сер Джеймс передав їй кишеньковий ніж, і вона віддерла бурий папір позаду картини... Звідти випала рекламна сторінка з журналу. Джейн підібрала її. Розділивши пошарпані внутрішні краї, дістала два тонкі аркуші, вкриті написами!

Цього разу не підробка! Справжні!

— Вони в нас, — промовила Таппенс. — Нарешті...

Тієї миті від емоцій їм перехопило подих. Забулися тихі скрипи, уявні шерехи, що лунали хвилину тому. Жоден з них нічого не бачив перед собою, окрім того, що тримала в руках Джейн.

Сер Джеймс взяв аркуші, уважно розгледів.

— Так, — тихо сказав він, — це той злощасний проект договору!

— Нам вдалося, — промовила Таппенс. У її голосі був захват і майже здивована невіра.

Сер Джеймс луною повторив її слова, обережно згорнувши аркуші й ховаючи до свого записника, а тоді з цікавістю обвів поглядом брудну кімнату.

— Це тут ваш юний друг був замкнений так довго? — спитав він. — Справді зловісна кімната. Ви зауважили про відсутність вікон і товщу добре підігнаних дверей. Що б тут не відбулося, зовні цього ніколи не почують.

Таппенс здригнулася. Його слова пробудили в ній неясну тривогу. Що, як у будинку справді хтось ховається? Хтось, хто може замкнути їху цій кімнаті й покинути вмирати, як щурів у пастці? А тоді вона усвідомила абсурдність цієї думки. Будинок оточений поліцією, котра, якщо вони не з’являться, не вагаючись ввійде в дім і ретельно все обшукає. Вона всміхнулася власній дурості — а тоді підняла очі й здригнулась, побачивши, що сер Джеймс дивиться на неї. Він виразно кивнув їй.

— Саме так, міс Таппенс. Ви відчуваєте небезпеку. Як і я. Як і міс Джейн.

— Так, — визнала Джейн. — Абсурдно, але я нічого не можу вдіяти.

Сер Джеймс кивнув знову.

— Ви відчуваєте — всі ми відчуваємо — присутність містера Брауна. Так... — коли Таппенс зробила рух, — у цьому немає сумніву — містер Браун тут...

— У цьому будинку?

— У цій кімнаті... Не розумієте? Містер Браун — це я...

Заціпенілі, вони, не вірячи очам, дивились на нього. Самі риси його обличчя змінилися. Перед ними стояв інший чоловік. Він усміхнувся повільною жорстокою посмішкою.

— Жодна з вас не покине цієї кімнати живою! Ви щойно сказали, що нам вдалося. Мені вдалося! Проект договору мій. — Його усмішка розповзлася, коли він глянув на Таппенс. — Розповісти вам, як буде? Рано чи пізно поліція ввійде сюди і знайде трьох жертв містера Брауна — трьох, а не двох, розумієте? Але, на щастя, третя жертва не буде мертвою, лише пораненою, і зможе описати напад в усіх подробицях! Договір? Він у руках містера Брауна. Адже ніхто не подумає обшукати кишені сера Джеймса Піла Еджертона!

Він обернувся до Джейн.

— Ви мене перехитрували. Віддаю вам належне. Але ви не зробите цього знову.

Позаду нього пролунав слабкий звук, але, сп’янілий від успіху, він не озирнувся.

Сунув руку до кишені.

— Шах і мат вам, Молоді авантюристи, — сказав він і повільно дістав великий револьвер.

Але, не встигнувши це зробити, він відчув, як його схопили ззаду залізною хваткою. Револьвер викрутили з його руки, і протяжно прозвучав голос Джуліуса Гершайммера:

— Здається, тебе впіймали на гарячому і з краденим на руках.

Кров вдарила в обличчя королівському адвокату, але він зберігав дивовижне самовладання, коли переводив погляд з одного на другого свого полонителя. Найдовше він дивився на Томмі.

— Ти, — видихнув він. — Ти! Я мав би здогадатися.

Побачивши, що він не схильний чинити опір, чоловіки послабили хватку. Швидка, мов блискавка, його ліва рука з великим перстнем-печаткою злетіла до губ...

—Ave Caesar! Те morturi salutant[24], — сказав він, не зводячи очей з Томмі.

А тоді його обличчя скривилося, і з довгим конвульсивним здриганням він згорбленою купою впав уперед. Повітря наповнив запах гіркого мигдалю.