Убивство Роджера Екройда

Розділ двадцять другий Історія Урсули

Хвилину чи дві дівчина безмовно тупилася в Пуаро. Потім, цілковито втративши самовладання, кивнула і зайшлася риданнями.

Керолайн проштовхнулася повз мене і, обійнявши дівчину, співчутливо поплескала по плечі.

— Тихо, тихо, моя люба, — заспокійливо говорила вона, — все буде гаразд. От побачиш — усе буде гаразд.

У Керолайн багато доброти, похованої під допитливістю та скандальним пліткуванням. Від споглядання тих дівочих страждань навіть я на якусь мить утратив інтерес до відкриття Пуаро.

Невдовзі Урсула випросталась і витерла очі.

— Це слабкість і дурість з мого боку, — сказала вона.

— Ні, ні, дитино моя, — мовив Пуаро ласкаво. — Ми всі такі напружені цього останнього тижня.

— Це, напевно, жахливе випробування, — вставив я.

— Але ж ви знали, — опам’яталась Урсула. — Звідки? Від Ральфа?

Пуаро похитав головою.

— Знаєте, що привело мене до вас сьогодні ввечері? — запитала дівчина. — Це…

Вона простягнула зім’ятий клаптик газети, у якому я впізнав розміщену Пуаро статтю.

— Тут ідеться про арешт Ральфа. Отож, усе марно. Більше не треба прикидатися.

— Газетні замітки не завжди правдиві, мадемуазель, — засоромлено пробелькотів Пуаро. — Усе-таки, як на мене, ви вчините добре, щиросердно зізнавшись. Правда — ось що нам потрібно зараз.

Дівчина вагалася, із сумнівом дивлячись на нього.

— Ви не довіряєте мені, — лагідно констатував Пуаро. — Але прийшли сюди розшукати мене, чи не так? Навіщо?

— Тому що я не вірю в те, що це зробив Ральф, — дуже тихо відповіла дівчина. — А ще думаю, що ви розумні та з’ясуєте правду. А також…

— Так?

— Гадаю, ви добрі.

Пуаро кивнув декілька разів.

— Це дуже добре, так, дуже добре. Послухайте, я направду вірю, що ваш чоловік не винуватий, але справа просувається вкрай погано. Для його порятунку я мушу знати все, що слід, навіть коли здаватиметься, що це погіршить справу проти нього.

— Як добре ви все розумієте, — промовила Урсула.

— Отже, ви розповісте мені все, чи не так? Від початку.

— Сподіваюсь, мене не спровадять? — запитала Керолайн, зручно вмощуючись у кріслі. — Що мене цікавить, — продовжила вона, — то це те, чому ця дитина прикидалася покоївкою?

— Прикидалася? — перепитав я.

— Саме так. Чому ти повелася так, дитино? Через парі?

— Щоб вижити, — відкарбувала Урсула.

Підбадьорена, вона почала свою оповідь (я дотримуватимусь тут власного викладу).

Урсула Борн нібито була однією із сімох доньок зубожілого ірландського шляхтича. Після смерті батька більшість дівчат розлетілася світом у пошуках свого шматка хліба. Старша сестра Урсули вийшла заміж за капітана Фолліота. Саме її я бачив тієї неділі (тепер причина її збентеження була цілком очевидною). Вирішивши заробляти на життя і не спокусившись ідеєю стати гувернанткою (єдина професія, доступна неосвіченій дівчині), Урсула надала перевагу праці служницею. Вона зі зневагою називала себе «леді-служниця». Постати справжньою служницею їй допомогли рекомендації її сестри. У «Папороті», попри відчуженість, зумовлену, вочевидь, окремими її коментарями, вона добре виконувала свою роботу — швидко, компетентно та ретельно.

— Мені подобається робота, — пояснювала вона. — І я маю багато вільного часу.

А потім була її зустріч із Ральфом Пейтоном, і любовний зв’язок, кульмінація якого — таємний шлюб. Ральф переконав її в цьому, почасти проти її волі. Він твердив, що його вітчим не захоче й чути про шлюб із бідною дівчиною. Краще одружитися таємно та приголомшити його цією новиною згодом, за сприятливої нагоди.

Отож справу було залагоджено: Урсула Борн стала Урсулою Пейтон. Ральф заявив, що має намір виплатити свої борги, знайти роботу, а потім, коли буде спроможний підтримати її та здобуде незалежність від прийомного батька, вони повідомлять йому новину.

Утім, для таких людей, як Ральф Пейтон, перегорнути сторінку легше теоретично, ніж практично. Він сподівався переконати вітчима — доки той не знає про одруження — виплатити його борги, щоби зіп’ястися на ноги. Та названа Ральфом сума заборгованості просто розлютила Роджера Екройда, тож він узагалі відмовився чимось допомагати. Спливло декілька місяців, допоки Ральфа запросили до «Папороті» знову. Роджер Екройд не був дріб’язковим. Він щиро бажав одруження Ральфа з Флорою і відверто повідомив про це молодому чоловікові.

І саме цієї миті підвела голову внутрішня Ральфова слабкість: як завжди, він ухопився за легке та швидке рішення. Як я зрозумів, ні Флора, ні Ральф не вдавали закоханих. Це була обопільна ділова угода. Роджер Екройд продиктував свої бажання — вони погодились на це. Флора отримала шанс на свободу, гроші та розширення горизонту. Для Ральфа, звісно ж, усе було інакше: він ухопився за ті заручини як за шанс вибратися із вельми глибокої фінансової ями. Після виплати боргів він міг би почати із чистого аркуша. Ральфу невластиво було передбачати майбутнє, тож він, як на мене, нечітко уявляв собі, що заручини з Флорою буде розірвано після достатньо тривалого проміжку часу (вони з Флорою домовилися допоки тримати все в таємниці). Тож він прагнув приховати це від Урсули, інстинктивно відчуваючи, що з її сильною та непохитною вдачею, з успадкованою огидою до лукавства вона опиратиметься такому розвитку подій.

Потім настала та вирішальна мить, коли Роджер Екройд, владний, як завжди, вирішив оголосити про заручини. Про свій намір він не обмовився Ральфові жодним словом, сказав лише Флорі, а та, байдужа, не заперечувала. Для Урсули новина мала ефект бомби, що вибухнула. Терміново викликаний нею Ральф поквапливо примчав із міста. Вони зустрілися в лісі, де частину їхньої розмови підслухала моя сестра. Ральф благав її помовчати ще трохи, Урсула ж наполягала на відкритті правди: вона воліла негайно розкрити на неї очі містерові Екройду. Чоловік і дружина розійшлися гірко розчарованими.

Урсула, непохитна у своєму рішенні, домоглася зустрічі з Роджером Екройдом того самого дня і розповіла йому правду. Їхня розмова була бурхливою — вона стала б іще бурхливішою, якби Роджера Екройда не обтяжували власні клопоти. Однак усе склалося вкрай погано: Екройд був не з тих чоловіків, які подарують обман проти нього особисто. Він гнівався переважно на Ральфа, проте Урсула отримала свою порцію люті, позаяк він сприйняв її за дівчину, що навмисно «підчепила на гачок» прийомного сина заможного чоловіка. Непростимі слова було сказано обома.

Того самого вечора Урсула зустрілася з Ральфом у маленькій альтанці, для цього вислизнувши з будинку через бокові двері. Їхня розмова була всуціль взаємними докорами. Ральф звинувачував Урсулу в тому, що вона безповоротно зруйнувала його перспективи своїм невчасним правдолюбством. Урсула ж дорікала Ральфові лицемірством.

Нарешті вони розійшлися. За півгодини було виявлено тіло Роджера Екройда. Із тієї ночі Урсула не бачила Ральфа та не отримувала від нього жодних звісток.

Із розплутанням історії я вжахнувся послідовності фактів. Живим Екройд навряд чи не змінив би свій заповіт: я знав його достатньо добре, щоб припустити, що вчинити так було б його першим пориванням. Тож його смерть виявилася якраз вчасною для Ральфа й Урсули Пейтон. Трохи дивно, що дівчина тримала язика за зубами й зіграла свою роль так послідовно.

Мої роздуми перервав голос Пуаро. Із його тону я зрозумів, що він також повністю поринув у обмірковування складності ситуації.

— Мадемуазель, я поставлю вам одне запитання, а ви відповісте на нього правдиво, бо від цього залежатиме все. О котрій годині ви покинули капітана Ральфа Пейтона в альтанці? А тепер подумайте хвильку, щоб ваша відповідь була дуже точною.

Дівчина злегка, проте доволі гірко посміхнулася.

— Ви гадаєте, я не прокручую це подумки знову й знову? Було о пів на десяту, коли я вийшла зустрітися з ним. Майор Блант ходив туди-сюди терасою, тож, аби уникнути зустрічі з ним, я продиралася через кущі. Напевно, вже було за двадцять сім хвилин до десятої, коли я дісталась альтанки. Ральф чекав на мене. Я пробула з ним десять хвилин, не довше, тому що за чверть до десятої повернулась до будинку.

Тепер я зрозумів її запитання того дня. Якби довели, що Екройда було вбито раніше ніж за чверть до десятої, а не після.

Я побачив відблиск цієї думки в наступному запитанні Пуаро.

— Хто пішов із альтанки першим?

— Я.

— І покинули Ральфа Пейтона в альтанці?

— Так, але ви ж не думаєте…

— Мадемуазель, те, що я думаю, зовсім не важливо. Що ви робили після повернення до будинку?

— Я піднялась до своєї кімнати.

— І до якого часу перебували там?

— Приблизно до десятої.

— Чи може хтось підтвердити це?

— Підтвердити? Ви маєте на увазі те, що я була у своїй кімнаті? О, ні! Та звісно… Зрозуміло, мабуть, усі вважають… Вони, напевно, вважають…

Я побачив жах у її очах.

Пуаро закінчив речення за неї.

— Що це ви проникли через вікно й закололи містера Екройда, коли він сидів у кріслі? Так, напевно, думають саме так.

— Лише дурень може так вважати, — обурилася Керолайн.

Вона поплескала Урсулу по плечі.

Дівчина сховала обличчя в долонях.

— Жахливо, — бурмотіла вона. — Жахливо.

Керолайн по-дружньому струсонула її.

— Не хвилюйся, моя люба, — мовила вона. — Містер Пуаро насправді так не вважає. Щодо вашого чоловіка, то я про нього невисокої думки, і я зізнаюся вам про це щиро. Утекти, покинувши вас у скрутному становищі.

Урсула ж енергійно замотала головою.

— О, ні, — заплакала вона. — Усе було зовсім не так. Ральф сам би не втік. Я тепер розумію. Якби він почув про вбивство свого вітчима, то, мабуть, сам би подумав, що це зробила я.

— Нічого такого він би не подумав, — заперечила Керолайн.

— Я була така жорстока з ним того вечора, лиха та в’їдлива. Я не слухала того, що він намагався сказати, не вірила, що він справді хвилюється. Я просто стояла й кидала йому в обличчя найхолодніші та найжорстокіші звинувачення, все, що спадало мені на гадку, намагалася якнайдошкульніше образити його.

— Нічого з ним не сталося, — запевнила Керолайн. — Ніколи не переймайтеся тим, що говорите чоловікам. Вони такі самовпевнені, що ніколи не повірять у ваші слова, хіба що то лестощі.

Урсула продовжувала заламувати руки.

— Коли виявили вбивство, а він не прийшов, мене охопив розпач. На якусь мить я засумнівалась, а потім відкинула це. Він не міг, не міг… Як я хотіла, щоб він з’явився і відкрився, що не причетний до цього. Я знаю, він симпатизував докторові Шеппарду, тож, можливо, докторові Шеппарду відомо, де він переховується.

Вона повернулась до мене.

— Тому я розповіла вам про скоєне того дня. Я думала, якщо ви знаєте, де він, то перекажете йому повідомлення.

— Я? — вигукнув я.

— Чому Джеймс має знати, де він? — скинулася раптом Керолайн.

— Я знаю, це не дуже переконливо, — визнала Урсула, — але Ральф часто говорив про доктора Шеппарда, і вочевидь, вважав його найкращим другом у Кінґз-Ебботі.

— Моя люба дитино, — сказав я, — я не маю і найменшого уявлення, де перебуває Ральф Пейтон на цю мить.

— Це достатньо правдиво, — зазначив Пуаро.

— Але, — Урсула простягнула вирізку з газети.

— А! Це, — кинув Пуаро, трохи зніяковівши, — bagatelle[23], мадемуазель, rien du tout[24]. Я не повірив і на мить, що Ральфа Пейтона заарештовано.

— Але тоді, — повільно почала дівчина.

Пуаро швидко продовжив:

— Є одна річ, яку я б хотів знати: того вечора капітан Пейтон був у туфлях чи черевиках?

Урсула похитала головою.

— Я не пам’ятаю.

— Жаль! Але звідки вам знати? А зараз, мадам, — усміхнувся він до неї, схиливши голову на один бік і красномовно сварячись вказівним пальцем, — жодних запитань. І не мучте себе. Будьте мужньою і довіртесь Еркюлю Пуаро.