Я віддав би життя за тебе (збірка)

Балетки (Балетні туфлі)

1923 року родина росіян (напівтеатральна) прибуває на острів Елліс[282] і затримується на невизначений час. Вісімнадцятилітня дочка, колишня балерина Імператорського балету[283], танцює для інших пасажирів під акомпанемент акордеона. Дівчина не має уявлення про Нью-Йорк і, щоб привабити чоловіка в невеликій моторці, який міг би доправити її до міста раніше, ніж туди потраплять її батьки, кидає в нього стару балетку.

Цей чоловік — відчайдушний молодий контрабандист спиртних напоїв[284] — каже: якщо дівчина забереться на борт його суденця, то він перевезе її до Нью-Йорка.

Вони потрапляють до Нью-Йорка, але наступного дня не можуть повернутися. Так дівчина втрачає свою родину. Контрабандист супроводжує її до пристані, й дівчина доходить сумного висновку, що батьків повернули до Європи.

Контрабандист пояснює дівчині нью-йоркські звичаї, водить її по театральних установах, але надаремно. Під час однієї з таких мандрівок вона рятує безпритульну дитину з-під коліс автомобіля й ламає собі щиколотку. Дівчина потрапляє в лікарню невідкладної допомоги, й контрабандист піклується про потерпілу. А та дізнається, що вже ніколи не зможе танцювати, бо щиколотка не витримуватиме навантажень.

Тим часом батькові дозволили в’їзд у США завдяки тому, що він змінив своє прізвище — був Крипйовський, а став Кресс. Зробив він так на пораду, почуту в першому епізоді на кораблі та на острові Елліс від комічного персонажа, не згаданого далі в цьому начерку, але упродовж кінокартини він фігурує як батьків приятель. Цей чоловік вважає, що все знає про США, але насправді нічого не може з’ясувати. Батько бродить вулицями в пошуках дочки і, вважаючи, що вона пустилася берега, розпитує стрічних дівчат. Він трохи вміє говорити англійською мовою і з часом стає театральним агентом.

Вийшовши з лікарні, героїня вирішила зробити з врятованої маленької дівчинки велику танцівницю, якою вона сама ніколи не зможе стати. Вона білить студію, схожу на конюшню, і започатковує уроки балету з допомогою контрабандиста. Він успадкував невелику фабрику взуття і став респектабельним. Але героїня не хоче виходити за нього заміж, глибоко захоплена балетом і майбутнім маленької дівчинки — заміни її самої.

Минуло шість років, дівчинка підросла. Балетна школа заледве, але таки діє.

До Нью-Йорка приїжджає велика Павлова[285], але героїня й дівчинка не можуть дозволити собі квитків на її виступ. Героїня також змінила своє прізвище, на пораду фабриканта взуття — залицяльника. Вона часто розмовляє з батьком по телефону. Він просить її забезпечити дюжину танцівниць на такий-то балет і не здогадується, що «мадам Сірін» — це його донька.

Настав час дебюту дівчинки. На цю справу героїня жертвує всі гроші, що в неї були. Дівчинка сидить у своїй квартирі на Сто двадцять п’ятій стрит[286] і відсилає свою останню пару туфель до шевця, бо колишній контрабандист має привезти їй пару туфель із власної маленької фабрики. Вона не знає, що цього благодійника з оберемком коробок із взуттям (серед усього іншого — й ті балетки, які він виготовив) зупинив на Сорок восьмій стрит детектив. Той хоче, щоб нинішній фабрикант свідчив про деякі порушення закону, скоєні шість років тому, ще за часів його контрабандної діяльності.

Часу дедалі менше. Молоденька протеже виявляє, що єдине взуття у квартирі — це пара зношених балеток. Взувши їх, вона вирушає до театру, маючи п’ять центів на проїзд у метро. Вона ронить цю монету в каналізаційну решітку й мусить іти пішки від Сто двадцять п’ятої стрит до театральної секції. Юна танцівниця добирається туди виснаженою й заплаканою. Росіянка жахається, побачивши її ноги.

Однак вони удвох спробують. Завіса підіймається на номер дівчинки, а росіянка (героїня) підтанцьовує за кулісами, щоб морально підтримати юну танцівницю й, коли треба, прийти їй на допомогу. Номер має успіх.

Стається раптова перерва перед другим номером. Герой, маючи намір доставити взуття, вирвався від детектива, але той пустився навздогін.

Тим часом батько в залі глядачів захопився виступом молоденької балерини й пішов за куліси, щоб заангажувати її. Він застає суперечку, під час якої виявляє, що талановиту дівчинку навчала його донька. З усього видно, що батько може вагомо вплинути, аби звільнити молодого чоловіка від того, що було лише помилковим обвинуваченням.

Виступи закінчилися, сцена спорожніла. Росіянка танцює одна на сцені перед батьком, який сидить за фортепіано й грає для неї. Фабрикант і дівчинка дивляться з-за куліс. Звучить музика Сен-Санса, «Лебідь» здіймається[287] до крещендо, і в очах батька сльози…

…тоді як картина закінчується.