Вільям Ґібсон. Занулення

34. Дев'ятимильний ланцюг

Він допоміг Бовуарові винести Джекі на сцену, покласти перед вишневою барабанною установкою й накрити старим чорним пальтом із оксамитовим коміром, яке висіло в гардеробі так давно, що рукава вкрилися товстим шаром пилу.

— Man фе жубіле мнан, — сказав Бовуар, торкнувшись мертвого лоба великим пальцем, і глянув на Тернера. — Це самопожертва, — переклав і легенько підтяг край пальта, закриваючи обличчя.

— Швидка, — мовив Тернер, бо нічого іншого на думку не спадало.

Бовуар дістав із кишені сірої мантії пачку ментолових сигарет і підкурив одну золотою запальничкою «Данхілл». Запропонував Тернеру, але той похитав головою.

— Є одна креольська фраза...

— Яка?

— Зло існує.

— Чуєте, — глухо озвався Боббі Ньюмарк з-під скляних дверей, за які він визирав, піднявши краєчок завіси. — Щось спрацювало... Готичні починають тікати, більшість казуалів уже вшилася...

— От і добре, — лагідно сказав Бовуар. — Це твоя заслуга, Каунте. Попрацював ти на славу. Виправдав поганяло.

Тернер подивився на хлопця. Мабуть, ніяк не вийде з туману смерті Джекі. Коли з нього зірвали троди, він кричав, і Бовуарові довелося дати йому три добрячі ляпаси. Але про свій набіг, який коштував Джекі життя, він розповів лише, що передав Тернерові слова Джейлін Слайд. Тернер спостерігав, як Боббі на негнучких ногах іде до бару, намагаючись не дивитися на сцену. Вони були коханцями? Партнерами? Не схоже.

Він устав зі сцени й пішов у Джеммерів офіс, зупинившись на мить біля Енджі, яка спала на килимі під столом, загорнувшись у його випатрану парку. Джеммер теж спав — у своєму кріслі, поклавши на коліно обсмалену руку, вільно загорнуту в смугастий рушник. Крутий паршивець цей старий жокей, подумав Тернер. Увімкнув телефон одразу після того, як Боббі від'єднав троди, але Конрой так і не передзвонив. Уже й не передзвонить — бо Джеммер правду казав про швидкість, із якою Джейлін мститиметься за Раміреса. Конрой майже напевно мертвий. А тепер, якщо вірити Боббі, знімалася з місця і його армія патлатих селюків...

Тернер підійшов до телефона, набрав номер випуску новин і сів дивитися. Пором гідрофольги зіштовхнувся з мініатюрним підводним човном у Макао; рятівні жилети з гідрофольги виявилися неякісними, й майже п'ятнадцятеро людей потонуло. Круїзного підводного човна, зареєстрованого в Дубліні, поки не знайшли... Хтось випустив із безвідкатного гранатомета шквал запалювальних зарядів у двоповерховий кооператив на Парк-авеню. На місці досі працюють команди пожежників і оперативників. Імена мешканців не розголошують. Поки що ніхто не взяв на себе відповідальність... (Тернер прокрутив це повідомлення двічі). Дослідницькі команди Управління ядерної енергетики, які працюють в Аризоні, де нібито стався ядерний вибух, наполягають, що рівні радіації надто низькі, аби бути результатом використання будь-якої відомої тактичної боєголовки...

У Стокгольмі оголосили про смерть надзвичайно багатого мецената Йозефа Вірека. Оголошення спливло серед виру дивних пліток про те, що Вірек буцімто хворів останні кількадесят років, і його смерть стала результатом краху систем підтримки життєдіяльності в дуже закритій приватній клініці в передмісті Стокгольма... (Тернер прокрутив це ще раз, потім утретє, насупився й знизав плечима). Далі до оптимістичних новин. Поліція одного з передмість у штаті Нью-Джерсі повідомила, що...

— Тернере...

Він вимкнув новини й озирнувся до Енджі, яка стояла у дверях.

— Як ти, Енджі?

— Нормально. Нічого не снилося. — Вона накинула на плечі чорний светр і дивилась на нього з-під масних каштанових пасом. — Боббі показав, де тут душ. У якійсь роздягалці. Піду туди скоро. У мене на голові курник.

Тернер підійшов і поклав їй руки на плечі.

— Ти молодець. Скоро виберешся звідси.

— Виберуся? — відсторонилася вона. — Куди? В Японію?

— Ну, може, й не в Японію. Може, й не до «Хосаки»...

— Вона піде з нами, — сказав Бовуар позаду.

— Чого це я піду з вами?

— Бо ми знаємо, хто ти. Твої видіння реальні. В одному з них ти бачила Боббі, врятувала йому життя, вивільнивши з чорної криги. Ти казала «нащо вони з тобою отак?»...

Сполохані очі металися від Тернера до Бовуара.

— Це дуже довга історія, — сказав Бовуар, — довга й відкрита для тлумачень. Але якщо ти підеш зі мною, повернешся у Проекти, наші люди зможуть багато чого тебе навчити. Ми можемо навчити тебе різних речей, яких не розуміємо самі, але, можливо, їх зрозумієш ти...

— Чому я?

— Через те, що в тебе в голові. — Бовуар урочисто кивнув і підсмикнув пластмасову оправу. — Не хочеш — можеш не їхати. Ми тут, аби тобі служити...

— Служити?

— Як я вже казав, це довга історія... Що скажете, містере Тернер?

Тернер знизав плечима. Він не знав, куди ще вона могла піти.

«Маас» точно віддасть будь-що, аби отримати її живою чи мертвою, та й «Хосака» теж.

— Мабуть, так буде найліпше.

— Я хочу лишитися з тобою, — сказала вона Тернеру. — Мені подобалася Джекі, але потім вона...

— Я знаю, — сказав Тернер. Я нічого не знаю, закричав подумки. — Зв'яжемося... — Я більше ніколи тебе не побачу. — Мені краще сказати тобі ще дещо. Твій батько мертвий. — Він наклав на себе руки. — Його вбили маасівські охоронці, яких він затримував, доки ти не вилетиш із меси.

— Правда? Він їх справді затримував? Бо я відчувала, що він мертвий, але...

— Так, — відповів Тернер. Дістав із кишені Конроїв чорний гаманець і повісив їй на шию. — Там біософтове досьє. Подивишся, коли підростеш. Але не забувай, що це не вся історія. Усього ти нізвідки не дізнаєшся...

Боббі стояв біля бару, коли з Джеммерового офісу вийшов здоровань, підійшов туди, де дрімала дівчинка, забрав свою обвислу військову куртку, вдягнув і підійшов до краю сцени. Джекі під чорним пальтом здавалася зовсім маленькою. Чоловік сягнув рукою під куртку й дістав звідти велетенський «Сміт-Вессон Тактікал». Витяг обойму, дістав усі кулі, переклав у кишеню, а пістолет дуже-дуже тихо поклав поруч із тілом.

— Молоток, Каунте, — сказав, обернувшись до Боббі й тримаючи руки в кишенях.

— Дякую. — Боббі відчув у закрижанілому тілі теплу хвилю гордості.

— Бувай, Боббі. — Здоровань підійшов до дверей і став колупатися в замках.

— Хочеш вийти? — Боббі підбіг і собі. — Ось. Джеммер показав. Уже йдеш, чуваче? А куди?

Двері відчинились, і Тернер закрокував між порожніми ятками.

— Не знаю, — гукнув він, не обертаючись. — Спершу куплю вісімдесят літрів гасу, а тоді буде видно...

Боббі дивився чоловікові у спину, доки той спускався мертвим ескалатором, тоді зачинив двері й замкнув їх. Підійшов до Джеммерового офісу, зазирнув туди. Енджі плакала в Бовуара на плечі, й Боббі раптом відчув укол ревнощів. Телефон позаду Бовуара був увімкнений і показував повтор новин.

— Боббі, — озвався Бовуар, — Анджела поживе трохи з нами, нагорі Проектів. Може, й ти хочеш?

На екрані телефона з'явилось обличчя Марші Ньюмарк. Мамки Марші, його матері.

— ...оптимістичних новин. Поліція одного з передмість у штаті Нью-Джерсі повідомила, що місцева жителька, чиє помешкання нещодавно розбомбили, дуже здивувалася, повернувшись минулої ночі й диско...

— Так, — швидко відповів Боббі, — само собою.