Чорне й біле в сірих тонах

-9-

Нічний клуб «Астер». Він такий великий, що краще назвати його «нічний світ «Астер». Місто в місті. Добрик багато чув про нього. Тут збираються лише найбагатші і найзнаменитіші. Дорожчого закладу в Леополісі немає.

Вони йдуть із Сатою вздовж довгої сірої стіни. Цокають об бруківку Сатині каблуки. На цей цокіт озиваються інші каблуки попереду й позаду. Дорога до клубу відгороджена височезним парканом зі сталевої сітки. До сітки припали дуже красиві й дуже молоді дівчата. Їхній одяг більше схожий на спідню білизну. Старших і некрасивих жінок місцева охорона відганяє електрошокерами. Природний добір. Дівчата за парканом дивляться на тебе то благально, то спокусливо; покусують губи, облизують їх; гладять, мало не пестять свої звабливі тіла. Це повії, здогадується Добрик, причому другосортні. Перший сорт працює тут, за сіткою. Повз них із Сатою проходить багато людей. Від їхніх облич, від їхніх постав, від їхньої ходи віє упевненістю й погордою. Крутизна! Добрик іде зіщулившись. Він чужий тут, хоча й одягнутий не гірше за інших.

Нарешті в стіні відкривається ніша, а в ній — двері в клуб. Над дверима стара іржава вивіска «Астер». Біля входу невеличкий натовп. Два здоровані повільно запускають людей усередину.

Добрик розправив плечі й підняв голову. Навіщо виглядати як побитий, коли тебе ще не побили? Хай кишки собі скручуються від страху! Байдуже! Зрештою, чому цей похід у нічний клуб має виглядати як найважливіша подія в твоєму житті? Інші ж ідуть сюди, як до холодильника по стакан соку на ніч. Чого ти боїшся?

Просто погане передчуття!..

Добрик м’яко взяв Сату під лікоть і наблизився до фейс-контролю. Нехай усі бачать, з ким він прийшов, і не зиркають на нього скоса! Нехай ті, хто пожирає Сату очима, коли вона дивиться в інший бік, удавляться від заздрості.

Сата киває викидайлам на Лісового:

— Це зі мною.

Їх пропускають до дверей. Ніяких грошей за вхід, ніяких перепусток чи білетів. Чорна Королева фентезі своя у своєму світі. А ти? А ти разом із нею!

Широчезні металеві сходи ведуть униз, до осяяного електричним світлом переходу. На цих сходах уже відчувається ритм, дихання того, що відбувається за електрично-світловою завісою. Пустий, нудотний ритм, як падіння уві сні. Опускаєшся в цей пульс нічного клубу, ідеш у деко входу, за яким весь простір належить цим дозвуковим хвилям, які схожі на супровід до зішестя в пекло.

Вони зійшли зі сходів і проминули завісу зі світла. Клубна музика оглушила, ошелешила, наче впала водоспадом. У перші хвилини від цієї музики млостить, але потім звикаєш і сприймаєш її як іще один атрибут закладу.

Лісовий зупинився на платформі за входом, вражено роззираючись навкруги. Світ, який належить Саті Санті? Чи світ, якому належить Сата Санта, як безвольна полонянка?

Клуб величезний. Декілька гектарів танцювальних майданчиків, барних стійок, підвішених кліток з оголеними дівчатами, платформ для шоу-балетів і піджеїв, пандусів, сходів, переходів, закритих скляних кубів зі столиками всередині, вогненних відблисків, кольорового миготливого світла, лазерних променів, туману й моря людей. Оце і є верхівка багатої богеми Леополіса, верхівка крижаного айсберга великого міста.

Сата впевнено прямує повз столики, рури з дівчатами-зміями, плаци дискотек, піднімається пандусом на платформу з окремим столиком на її краю й сідає в шкіряний диванчик. Добрик тоне у сидінні біля неї. Шаль спадає з плечей Сати й десятки чоловічих поглядів умить впиваються в її безрукавку. Лісовий відразу ж наїжачується. Сьогодні Сата прийшла з ним і йому дуже не подобаються ці чоловіки, які так безсоромно зирять на його супутницю, навіть підморгують їй. Сама ж Сата Санта виглядає байдужою до цих поглядів.

Офіціантка у фартушку приносить тацю з коктейлями. За тонким склом бокалів піниться вогонь, неон, сяйво небесних світил; шари напоїв переливаються, переходять один в одного, міняться, показують свої скляні міражі. На пишних грудях офіціантки якась ганчірка, що літає туди-сюди з кожним її рухом. Дівчина залишає коктейлі, легенько вклоняється і йде геть. Добрик загальмовано розглядає її спину й нижче спини. Ззаду на офіціантці лише шнурочок від фартушка. Її голі сідниці якусь мить тримають погляд Лісового своїм пружним похитуванням під час ходи. Лісовий змушує себе дивитися на бокали з переливчастими напоями.

Королева чорного фентезі мовчить. Її коктейль залишається неторканим. Краєм ока вона спостерігає за своїм гостем і водночас розслабляється в рідній стихії. Гість також мовчить.

На платформу, скраю якої вони сидять, виходить ведучий.

— А зараз для вас танцюватиме зваблива Ельза! Ельза, яку ви так любите пожирати поглядами й мрієте про неї самотніми ночами. Але сьогодні це не останній сюрприз нашого еротичного шоу. Усі хочуть чогось нового. Після виступу Ельзи на нашій сцені розкриття нової квітки. Вперше в «Астері» з’явиться Колір Ночі! А зараз — неперевершена Ельза!

Сата бере тонкими пальцями свій бокал, робить з нього маленький ковток і киває Лісовому.

— Пригощайся й почувай себе вільно. Сьогодні все за рахунок закладу. Як тобі тут?

— Незручно. Я вперше у нічному клубі. Не люблю таких місць.

— А я не люблю птахожерок, шизофреників і тих, хто з них божечок ліпить.

— А я не люблю жінок, які продають себе за гроші й за становище в суспільстві. Так само, як і чоловіків, які їх купляють.

— Ага. Я помітила з якою нелюбов’ю ти розглядав зад офіціантки.

Добрик косо глянув на Сату. Добре, що вона не згадує того, як часто він дивиться на її принади, неспроможний перебороти себе. А погляди ці вона дуже добре помічає, бо навмисне їх провокує.

— До речі, — продовжує звабниця, — не всі тут продаються. Більшість пар разом тому, що вони або сподобалися, або підходять одне одному. А ти бачиш навколо лише продажництво, бо дев’яносто дев’ять відсотків цих жінок ти справді можеш отримати, лише заплативши їм. А таких грошей у тебе ніколи в житті не було й не буде. Тому тобі залишається сидіти й патякати про аморальність продажних жінок.

— Приємно, що ти такої високої думки про мене.

У Добрика склалося враження, що він грає в шахи й губить фігури одна за одною. Він узяв свій бокал і зробив великий ковток. Спочатку йому здалося, що коктейль складається лише з екзотичних соків, але наступної миті випита рідина вибухнула в роті, обпекла язик і піднебіння й вогнем шугнула в нутрощі. Добрик ледве стримався, щоб не закашлятись.

Вийшла танцювати Ельза. Доволі красива. Але Добрику вона відразу не сподобалась. Надто вже вульгарними були її рухи й макіяж. Танцювала абияк, не надто плавно, не зовсім у такт музиці, але це легко компенсувалося пишними грудьми й намотуванням чоловічих емоцій на повільне звільнення її тіла від одягу.

Лісовий тихенько потягував коктейль, намагаючись не надто витріщатись на стриптизерку. Він не міг не визнати, що йому подобається оголене жіноче тіло. Особливо після всіх сьогоднішніх спокус. Раніше так близько й такого красивого тіла він не бачив (його погляд знову мимоволі ковзнув по безрукавці Сати). Проте визнати це отак відразу — не міг і не хотів.

Дивлячись на танцівницю, Добрик ураз згадав, як танцює Єва, фея Зеленого Чаю. Єдиний реальний прототип доброго персонажа, який залишила йому Сата. У рухах Грінтик відбивається багато дивовижних речей цього світу. Вона описує танцем почуття, емоції, мрії, пристрасть (це їй вдається особливо!), описує так само, як Добрик робить це словом. У Євиних танцях є природна краса, природна відвертість, запал, вогонь, лід, якась незбагненна стихія, в якій поєднується все й одразу. Відточеність кожного поруху, що з’являється не лише з досвідом, а й завдяки вродженому хистові, внутрішній енергії танцюриста. І які б танці не виконувала Грінтик (а в багатьох танцях є дуже звабливі рухи), вона ніколи не виглядала вульгарною; бажаною — так, еротичною — так, але не розпусною. А Ельза — просто оголене тіло без душі.

Стриптизерка, вигинаючись навсібіч, підібрала свій костюм і побігла за куліси.

Цікаво, а як станцювала б Сата?..

На сцені знову з’явився ведучий.

— А зараз вийде довгоочікувана Колір Ночі, щоб відкрити вам всі свої секрети. Нова, незаймана богиня танцю! Зустрічайте!

— Бачу, ти вже освоївся? — з усмішкою запитала Сата.

Вона інколи вміє так по-доброму й щиро усміхатися.

У відповідь Добрик лише знизав плечима і відпив коктейлю, який дуже добре допомагав освоюватися в цьому місці.

Ґрати куліс розсунулись і на сцену граційною ходою вийшла нова дівчина. Вона зупинилася перед рурою, пропускаючи дикі овації повз себе. Завмерла, наче скеля в морі. Трико-кольчуга оголює в розрізах стегна й чітко окреслює під собою груди. Браслети зміями обвивають її ноги й руки. Невагома синя накидка опускається з плечей, ховаючи спину, й простирається по долівці.

Залунав музичний вступ до танцю — на диво мелодійний, приємний і… глибокий. Спочатку музика видалася ніжною, м’якою, несміливою, наче перший весняний струмочок, але друга тема в її глибині вже набирала обертів і враз зазвучала, вихлюпнулася з дна спокою вихором, справжнім ураганом і понеслася з вершин ніжності в провалля пекельної, жагучої пристрасті. І з початком звучання цієї другої теми накидка Кольору Ночі полетіла півколом услід за легким порухом руки, відкриваючи оголену спину.

Це тіло Добрик жадав бачити! Кожен рух. Зафіксувати в пам’яті кожну її позу в цьому танці.

Дівчина красива! Надзвичайно красива! Навіть маска на обличчі не може приховати цього. Як божественно вона рухається! Й інколи посеред танцю Добрик вихоплював погляд зелених очей із прорізей маски. Вони дивилися не в зал, а кудись… в нікуди. Сумний і жалісний погляд, який зовсім не в’язався з темпераментом музики й танцювального сюжету.

На чоловіків, що зібралися навколо сцени, полетіла накидка.

Танцюристка стрибнула на руру й закрутилася на ній, звісивши голову донизу. Її каштанове волосся замиготіло в променях прожекторів.

Лісовий вчепився за неї поглядом, наче потопаючий за соломинку. Він забув, навіщо сюди прийшов, забув про всі свої невдачі й успіхи. Його тілом розливалася щемлива насолода. Він бачив заборонене! Він насолоджувався цим. І мимоволі закохувався в діву на рурі. Як можна любити незнайомку, яка прийшла сюди, щоб прилюдно роздягнутися? Та ні, вона прийшла не роздягатися, а передусім танцювати. Вона чиста, незаймана, її можна любити, її можна обожнювати, вона вартує цього, незважаючи ні на що. Мабуть, це коктейль розбудив у ньому все чоловіче єство, підготувавши його до виступу Кольору Ночі.

Кольчуга зісковзнула з плечей дівчини й пелюстками закрутилася навколо її талії. Танцівниця притулила долоні до грудей, не бажаючи отак відразу відкриватися публіці.

Зал захоплено ревів. До сцени, оточеної щільним колом глядачів, вже неможливо було пробитися.

Дівчина випростала руки вгору, вперлася спиною в руру й повільно присіла. Ревіння залу переросло у скандування: «Колір Ночі! Колір Ночі! Колір Ночі!».

Музика виринула з безодні й м’яко послалась засніженими, залитими місячним сяйвом долинами. Потім ураз рвонула в заспані долини сніговою лавиною. Танець Кольору Ночі перетворюється на пульсацію. Її тіло здригається в такт музиці, в такт биття її серця. Її долоні поповзли-потекли по плечах, грудях, животі й занурилися під кольчугу. Танцівниця повільно йде на край сцени, звільняючи стегна від металевого одягу.

Вона все ближче і ближче. Вона прямує просто до їхнього з Сатою столика. Добрик відчуває, як з кожним її кроком його кров переплавляється на магму й розкручується у грудях смерчем. Кипляча хвиля піднімається й піднімається, крутить на своєму гребені серце, яке ось-ось розірветься від напруги.

Кольчуга з тихим брязкотом падає на скляні плити сцени. Колір Ночі завмирає, мав паралізована, втупившись зеленим поглядом у Лісового. Її очі переповнює жах, який за мить затоплюють сльози.

Сата підводиться, робить крок до танцівниці й зриває маску з її обличчя. Умить простір навколо сцени завмирає. Хоча публіка кричить від захвату, музика продовжує свій стрімкий лавинний біг, та Добрик уже нічого не чує. Для нього настає мертва тиша.

Фея Зеленого Чаю стоїть перед ним оголена, безсила, нездатна поворухнутися. Сата Санта біля них, уважно вивчає вираз обличчя Лісового. Їй потрібно запам’ятати його. Обов’язково запам’ятати. Саме так виглядають повержені добрі витязі в білих фентезі.

Танцівниця закриває руками груди. З її очей линуть потоки мовчазних сліз. З новим поворотом музичної теми Єва обертається й біжить до виходу. Але ґрати зачинені.

Десь з-під даху, якого не видно крізь кольоровий дим, лунає голос ведучого:

— Ну-у-у, так не можна. Кольоре Ночі! Ти маєш показати нашим гостям свою квітку, розкрити її.

Єва повільно сповзає по металевих прутах униз.

— Давайте всі разом попросимо нашу солодку танцівницю повернутися на сцену! — улесливо заливається невидимий ведучий.

Зал вибухає стоголосим ревом, наче на волю вирвався диявол із сотнею пащек.

Ґрати клацнули й прочинилися. Грінтик вповзла за них і, наче п’яна, пішла коридором геть. Хтось за пультом управління, вочевидь, пожалів її й випустив зі сцени.

Зіниці Сати перетворюються на дві щілини чорної магми, що затягує у свою глибінь твою душу. Біснуватий натовп трясе кігтястими пальцями, щось верещить у свинячі й цапині рила, в екстазі стукається рогами.

Серце Лісового з вершини розплавленої хвилі полетіло вниз, у крижану, холодну прірву, раз у раз пропускаючи удари. Він пройшов своє перше коло.