Чорне й біле в сірих тонах

-35-

З бару його викинули посеред ночі, майстерно перед тим побивши: йому не вистачило грошей, щоб заплатити за останню випиту пляшку дорогого коньяку. Викидайли відтягли його на задвірки «Ангельського Саду» й пожбурили у стічну канаву. Він спробував підвестися, але зміг лише виповзти на траву. Алкоголь і побої провалили сміття і бруд у рятівне безпам’ятство.

Світало, коли він нарешті прийшов до тями. Нічний холод прихопив кригою мокрий одяг, перетворивши його на бляшану труну. На щастя, в голові також прояснилося. І хоча світанок приходив без багатьох учорашніх моментів (не все втрималося в пам’яті), Добрик точно знав, що накоїв він стільки дурного і кепського, що ніколи не зможе собі цього пробачити. Хоча… Нашкодив-то він сам собі й навряд чи комусь від цього стало гірше.

Підвівшись на ліктях, Добрик побачив своє відображення в канаві. У першу мить йому здалося, що на нього дивиться учорашній бомж, що трапився йому по дорозі в бар. Але ні. Це підпухле й синювате обличчя — все-таки твоє! Ось і ти лежиш у канаві й мало чим відрізняєшся від жебрака-алкоголіка.

Добрик уперся руками в землю й помаленьку сів. Усе навколо хиталося і пливло перед очима. Щось останнім часом його надто часто б’ють. Нутрощі гарячою хвилею потекли до рота й Лісового знудило. Обтершись рукавом, він завалився на спину й дивився, як на темно-синьому тлі неба пливуть зірки: холодні, білі й чисті; як вони поступово бліднуть у передчутті ранку.

— Дивно, що з канави так добре видно зоряне небо, — прошепотів Добрик, усміхаючись. Спечені кров’ю губи від цього поруху потріскались.

— Вам погано? Вас хтось побив?

Добрик повернувся на голос і завмер. Його обличчя витягнулося від здивування. Перед ним стояв ангел, маленький і світлий.

— Погано, — відповів Лісовий, знову намагаючись сісти.

Дівчинка (насправді це була дівчинка, а не ангел) присіла біля нього й притримала за плече, щоб він не впав. Її біле кучеряве волосся виглядало надзвичайно чистим і доглянутим на противагу старенькому, полатаному в багатьох місцях, сірому пальто. Великі блакитні очі з-під довгих вій із непідробним жалем дивилися на Лісового.

— Чому ви вночі ходите тут? Невже ви не знаєте, що це небезпечно? — прошепотіла вона. Витягнувши з кишені носовичок, мала акуратно обтерла кров і багнюку з обличчя чоловіка.

— Скільки тобі років? — Добрик дивився на неї, не кліпаючи, боячись пропустити якийсь жест, якийсь порух, тріпотіння неслухняних кучерів від протягу, зміну виразу обличчя маленького бездомного ангела. Перед ним було диво, яке він так довго шукав. Потрібно запам’ятати його якомога точніше, поки воно не повернулося назад до свого раю.

— Сім, — відповіла дівчинка після невеличкої паузи.

— А як тебе звати?

— Делія. Тітка моя колись була в Індії й часто називала мене Делі. Там є таке місто.

— Чому ти тут сама?

— Я бездомна. Моя тітка була дуже добра, але вона померла й зараз виховує на хмарах маленьких ангелят.

З-під пальто, яке трималося на двох великих червоних ґудзиках, витикалася клітчаста спідничка. Худенькі ніжки в сіро-білих колготах різко контрастували з великими, розтоптаними кросівками. Дівчинка справді була бездомною, тільки не такою бездомною, як усі інші, а зовсім, зовсім іншою.

— Може, ви хочете їсти? — заговорила далі мала. — У мене є хліб. Правда, трохи черствий і підмоклий, але з кунжутом.

— Чому ти підійшла до мене?

Дівчинка знову задумалася на мить і відповіла, нічого не вигадуючи:

— Бо вам погано!

Добрик устав на коліна, обнімаючи Делію за худенькі плечі й гладячи шовковисте волосся. Вона притулилася до нього, обхопивши ручками за шию.

— Дядьку, а чому ви плачете?

— Бо ти диво для мене… Бо мені соромно!

Раптом усе навколо вибухнуло прожекторами, засвистіла гумова палиця й розтяла чоло, поліцейські боти загупали по грудях і боках, хтось декілька разів ткнув електрошокером під лопатки, хтось закрутив руки назад і закував кисті в наручники, хтось підняв закривавлену голову вгору, хтось відвів Делію набік, закриваючи їй долонею очі. Крізь чорні й червоні плями Добрик побачив навколо себе з десяток полісменів. Над ним залунав сухий і злий, до болю знайомий голос:

— Добрику Лісовий, вас звинувачують у жорстокому зґвалтуванні громадянки Б., у жорстокому побитті громадянина П., у крадіжці з бару «Ангельський Сад» і…

Мала вирвалася з рук полісмена й побігла до Лісового.

— Відпустіть його! Не бийте, йому боляче! Облиште його!

Хранитель порядку легко перехопив її й повернувся обличчям до Лісового. Сегіт! Перед Лісовим стояв Сегіт, переодягнений у поліцейську форму. Втримуючи дівчинку, він завершив перелік злочинів Добрика:

— …і в розбещенні малолітньої дитини, особа якої встановлюється!

Наступний удар кийком обірвав ці звинувачення. Добрик знову поринув у світ темряви й мовчання.