Чорне й біле в сірих тонах

-27-

Вона сиділа на лавці й розглядала тріщинки в сірій стіні перед собою. Вперше капличка Його одкровень та істин здалася їй звичайною занедбаною будівлею.

Він кликав її кілька разів, але Сата не поспішала. Страх перед Ним, покора Йому, обожнення Його минули після того, як чорна фентезистка вперше пішла проти Його волі. Він був сильним у її послуху. Коли ж послух зник, Він виявився не всесильним. І ніякої провини Сата не відчувала. Просто довелося зробити нарешті вибір між Ним і… І ким? Між Ним і Собою! Звісно, цим вибором вона накликала на себе Його гнів. Байдуже — зате зберегла себе. А це значно важливіше, ніж багатство, влада, вседозволеність.

Зберегла себе? А якою ти була? І що від тебе залишилося? Якою ти є насправді?

Сьогодні після лікарні вона одразу пішла додому і глянула на себе у дзеркало. Шрами від опіків «прикрашали» обгоріле обличчя — ще вчора таке красиве, з такою ніжною, шовковистою шкірою! Від розкішного волосся залишилися якісь хвости й вистрижені в лікарні ділянки голої шкіри. Потвора! Але це байдуже. Ти — це не тільки волосся й ефектне обличчя.

Із щілини в стіні вибіг тарган і задріботів по білих літерах графіті. Але далеко він не забіг — задимівся, впав, почорнів і догорів уже на запльованій підлозі. Слідом за ним із щілин повалили інші прусаки. Вони сотнями намагалися від чогось втекти, загорялись і падали чорними вуглинками донизу. Скоро гидкий запах паленого наповнив усю капличку. Сата скривилася й прикрила обличчя надушеним носовичком.

Накочувалася хвиля — гаряча, липка, задушлива, дика і неймовірно могутня. Хвиля Його гніву.

Потріскана штукатурка розлетілася шматтям, вогонь вирвався з-поміж оголених цеглин і живою змією заструменів по них, повертаючись у різні боки, зливаючись, залишаючи за собою вогненні літери.

Сата відвела носовичок від обличчя і прочитала:

— ТИ ПРОКЛЯТА!

— Я проклята? — перепитала вона, встаючи з лавки. Шрами на обличчі перекосилися від посмішки. — Та ти сам проклятий навіки-вічні, тому й мучишся вже тисячі років!

Обернувшись, Сата пішла до виходу. Від стіни, поміж вогню, відділилася тінь.

— Зупинися! Ти моя! — його голос був надто емоційним, щоб залишатися впевненим.

— Іди ти нахер! Я вільна! — проказала Сата і вийшла з каплички. Слідом за нею з дверей повалив їдкий густий дим.