Чорне й біле в сірих тонах

-13-

Ніч була безсонною. Вона прокидалася декілька разів і довго дивилася в стелю. Потім сон приходив знову. І знову вона будилася. Не могла згадати, що снилося, лише якесь дивне відчуття залишалося від тих сновидінь. Там було щось таке… незвичне… здається, не дуже страшне, але й не надто приємне. Може тому, що незрозуміле.

Прокинувшись вранці, Сата найперше підійшла до нового дзеркала в старій чавунній оправі. Цього разу не для того, щоб милуватися своїм тілом, а щоб зазирнути собі в очі. Можливо, в них залишилися якісь уривки нічних сновидінь? Але нічого в цих карих, майже чорних, очах не було. Ніч додала їм лише трошки здорового блиску.

Що ж то за вперте відчуття незадоволення?

І чому на останньому побаченні Він так мало сказав?

Її життя якесь не таке вже й солодке, як донедавна.

Вона вже тиждень не була з чоловіком…

Приїхала на роботу й дізналася від Айзеншпіка, що Добрик лежить у лікарні з ножовим пораненням і численними травмами від побоїв.

Живий!

«У цьому вереску потонуло декілька пострілів.

Дівчина відчула, як звільняється від цього огидного й жахного вторгнення в її плоть. Лапи відпустили її. Почувся грюкіт столів.

У морг зайшло декілька високих чоловіків, тримаючи в руках пістолети. Кілери Вищого Королівства, одного з найвпливовіших угрупувань Вініаліса. Фактична міська влада. Вони все-таки знайшли свою маленьку втікачку.

Але та, за ким прийшло Королівство, мала інші плани на своє життя. Вона скотилася зі столу, перевернувши його за собою, й поповзла попід інші стільниці, з яких то тут, то там звисали крижані руки. Білі простирадла ховали її, наче десятки занавісок.

Убивці перейшли на швидкий крок, рухаючись двома проходами між рядами столів. Вони кидали беземоційні погляди на тіла, з яких були зірвані простирадла. Один із них краєм ока помітив, що потвора, яку вони щойно застрелили, зводиться на ноги. Наступної миті на вбивць полетів один зі столів, запущений зеленими руками. Старий мертвий чоловік, що лежав на ньому, розкинув у польоті руки й ноги і гепнувся на якусь зморщену бабу, збивши її з останнього ложа. Стільниця розрубала шиї двом кілерам, третього поховала під своєю бляшаною поверхнею. Двоє в іншому проході відкрили прицільний вогонь по Дрину, але той раптом на мить зник у простирадло-трупному морі, а потім виринув з-під стола просто біля чоловіків. Він відкусив одному з найманих убивць щоку, другому розпоров груди своєю кігтястою лапою. Далі Дрин почав вечеряти. Білі простирадла вкрилися червоною росою.

Маленькі двері в кінці холодильної зали легенько прочинилися, пропускаючи голу дівчину, яка й досі повзла на колінах.

Тієї ночі Вище Королівство втратило п’ятьох елітних убивць. Їх з’їли повільно, з насолодою. Останній із них помер на світанку. Та збожеволіти він устиг значно швидше — від болю й видовища своїх обгризених ніг».

Отакої!

Сата ще раз переглянула щойно написаний уривок. Отакої!.. Ця малолітня повія вижила й несподівано стала головним персонажем. Вона ж планувала писати по-іншому. Сюжет змінився сам собою.