Чорне й біле в сірих тонах

-14-

Здається, місце свого перебування він збагнув ще непритомним, бо, коли перші думки зблиснули в свідомості, знав точно: він у лікарняній палаті. Попискування апаратури, голки в шкірі, бинти і пластирі, бандаж на грудях, тихий шум за дверима і ще тихіший, ледь чутний, за вікном, бежеві стіни (колір стін знав також до того, як уперше розплющив очі).

Радість, що залишився живим, проминула швидко. Події минулої ночі заборонили радість.

Роздивившись палату, Лісовий здивувався — лікарня була не з дешевих. Його медичне страхування не могло забезпечити такого рівня. Хто ж тоді постарався? Сата? Можливо. Дає своїй мишці час ожити до початку нової гри.

Щойно Добрик отямився, до палати зайшла медсестра. Вона розповіла, що його привезли сюди люди в білих плащах.

Ось і розгадка. За нього заплатили ті, що врятували його й нещасну дівчину на пустирі. Зі слів медсестри, його привезли самого. Отже з дівчиною все гаразд.

Добрик мав вельми приблизне уявлення про людей у білих плащах. Хоча й багато про них чув. Білі Ангели. Клуб багатих людей, які намагаються поліпшити суспільство, в якому живуть. Активні прихильники творчості Добрика Лісового. Вочевидь, ці четверо знали, кого підібрали на пустирі, тому й привезли його в лікарню для привілейованих.

Сценарій Сати, її злий умисел спрацював у несподіваному ракурсі. Випадковість довела, що його романи мають зв’язок із реальністю — його врятували люди, для яких людяність, добро не є вигадкою й абстракцією, і для яких те, про що пише він сам, переплітається з їхніми принципами.

Поранений усміхнувся й одразу скривився — його пересмикнуло від болю.

Втома теплою ковдрою огорнула тіло й затягла в сон, наче спрут під воду.

Перш ніж вдруге розплющити очі (вже після сну, а не після безтями), Добрик відчув, що поруч хтось є. Не лікар, не медсестра, а хтось близький, чия присутність дуже бажана. Підсвідомо…

Сата?

Від переляку, що він міг таке подумати, Добрик різко розплющив очі, втупившись у відвідувача.

Ні, не Сата. Єва.

Антагоністичні почуття радості, ненависті, зневаги, любові й байдужості накрили хворого одночасно, вчепились у серце своїми кігтями й потягли його в різні сторони. Але серце витримало.

Він мовчав. Вона розкрила рота, щоб щось сказати, але жоден звук не вилетів з її напіврозкритих губ. Так вони й дивились одне на одного довгу, неймовірно довгу для обох хвилину.

У його погляді читалися здивування і гнів. Гнів він вдало зображав, щоб приховати в очах біль утрати. В її погляді світилися вина, співчуття, очікування і… злість у відповідь на те, що читалося в його зіницях, на те, що він намагався показати. Його погляд був нечесним.

— Не треба на мене так дивитись, — промовила нарешті Єва, надуваючи щічки. Вона перевела погляд на табло медтестера. Тепер її обличчя спохмурніло від безвиході. — Я цього не заслужила.

— Не заслужила? Вчора ти зруйнувала мій світ, де була доброю музою! Я так любив тебе! А ти зробила мені дуже боляче! — прошепотів Добрик, дивлячись на ґудзики її блузки.

— Якби ти справді щось відчував до мене, то все не минуло б за одну мить… Я не прийшла сваритися, — Єва наче постаріла враз на декілька років. — Я сподівалася, що ти приймеш мене як друга. Я дуже переживала, дізнавшись, що ти у лікарні з ножовим пораненням. Моя вчорашня ганьба — а ганьбою мій виступ став, коли я побачила тебе, — відразу змінилася на страх.

— Ти…

— Так, я винна! Але винною мене зробило твоє ставлення до мого виступу! Дивився на мене з таким презирством! Фарисей! А я танцювала. Може, танцювала найкраще в житті, бо дуже боялася, бо мені було дико соромно! Ти дивився не на мій танець, ти дивився на моє тіло! Сприймав мене як повію!

— Ти постійно показуєш… стриптиз?

— Є велика різниця між «показувати» й «танцювати стриптиз». Це як на мене. А вчора я виступала біля рури перший раз. Якби ти знав, чому я туди пішла, скільки я пережила за вчорашню добу!..

— Ти ж нічого не розказувала.

— А хто ти такий, щоб я щось тобі розказувала? За той час, що я тебе знаю, ти навіть не спробував перетворити наше знайомство хоча б у дружбу. Інколи дивився на мене закоханими телячими очима й думав, що достатньо лише поглядів! А хто я для тебе? Навіть не людина. Вимріяний образ, відкоректований під твої погляди, вичищений від тих вад, які тобі не сподобалися б!

Лісовий мовчав.

— Що з тобою сталося? Чому тебе поранили?

— Колись розкажу, коли пробачимо зраду, яку… придумали одне для одного.

— Зраду? Це ти зрадив мене! Я була вимушена танцювати в клубі, а ти навіть не дав мені шансу пояснити чому!

Вона встала зі стільця, поклала на тумбочку пакунок з мандаринками й шоколадом.

— Ніколи не думала, що мені настільки важитиме твоя думка про мене, — Єва витягнула зі своєї сумки акуратно зібраний і склеєний нотепейдж і стосик аркушів. Усе поклала на підвіконня. — Це з твоєї квартири. Що ти — той самий Добрик Лісовий, я дізналася, коли ми з хлопцями вставляли двері до твоєї квартири. До речі, там хтось побував до нас, речей майже немає. Ось новий ключ.

Вона поклала блискучий ключик біля мандаринок і пішла до дверей. Узявшись за клямку, пересилила себе й обернулась.

— Пам’ятаєш Олька?

— Пам’ятаю, — Добрик згадав хлопця з цигаркою на сходах супермаркету.

— Вчора вранці він підібрав у кафе забутий гаманець. Його відразу ж накрили полісмени. До мене підійшла власниця гаманця, та сама чорна красуня, з якою ти був у клубі, й поставила ультиматум: або я танцюватиму стриптиз, або Олька запроторять у виправну колонію. Подумай якось, що за люди тебе оточують!

Грінтик вийшла з палати, гримнувши дверима.