Чорне й біле в сірих тонах

-22-

— Привіт!

Так привітатися з нею міг будь-хто на вулиці і нічого дивного в цьому не було б. Але тут, у капличці, це слово змусило Сату на мить завмерти, наче в очікуванні удару.

— Привіт, — прошепотіла вона, сідаючи на лавку.

Як завжди, на початку розмови повисла хвилинна пауза. Саті здавалося, що за цю хвилину Повелитель повністю сканує її фізичне й духовне єство, щоб кожне сказане Ним слово влучало в мішень її душі якомога точніше. Часто розмова з Ним відбувалася на межі її можливостей. Іноді нестерпно хотілося зірватися на рівні ноги й бігти з цієї каплички кудись далеко-далеко. Та знаєш, що це даремно. Його сила, всевладність, нещадна прямота і щирість знайдуть тебе всюди.

І вона ніколи навіть не спробувала зрозуміти, хто Він.

— Ти знаєш, що має статися завтра з твоєю колишньою зграєю! — Несподівано залунав Його голос.

Так, Сата Санта знала. І знала, як саме допоможе своїй зграї.

— Привези туди Добрика, але так, щоб він не знав, куди саме їде! — наказав Він.

— Там Добрик побачить білих ангелів у дії, розчарування своїми послідовниками остаточно зламає його і зруйнує віру в добро, — Сата криво посміхнулася.

— Ти…, — невже Він затнувся? — ти нахабнієш! Перекривлюєш Мене? Я чую сарказм у твоєму голосі!

Вперше вона спробувала прокоментувати Його слова наперед. Уперше Він сказав щось, що характеризувало Його ставлення до неї.

Дух бунтарства на мить затопив (о-о-о, знову ці хвилі!) свідомість Сати, але відразу ж розбився об думку: «Він — Повелитель! Усе інше — просто відмовки».

— Ти привезеш його на цю бійню! — Якщо порівняти перше сказане Ним слово з останніми, то вони відрізнялися між собою, наче штиль і цунамі. І чому Сата ніколи не могла встояти ні перед ласкою цього штилю, ні перед напором і силою цунамі Його слів? Вона була безвідмовною. Ніколи Йому не перечила.

— Бійню? — перепитала Сата. Завтрашня стрілянина чомусь не асоціювалася у неї з бійнею.

— Бійня! — ствердно відповів Він. — Ти прийдеш туди лише з Добриком і ніяких бойовиків на підмогу твоїй безпритульній банді!

— Але… — Сату накрила наступна хвиля, хвиля спротиву, і… залишилася всередині неї. Жінка кілька разів судомно хапала ротом повітря, але вдихнути його не вдавалося.

Це був Його чіткий, однозначний наказ стати свідком смерті її… зграї?.. її рідні?.. смерті її любові до єдиних людей, яким вона довіряла, яким обіцяла допомогти. Вона ж пообіцяла Малявці врятувати їх, а тепер…

Він наказав!

— Останнім часом ти декілька разів намагалася суперечити Мені подумки, а сьогодні збираєшся висловитися вголос?

Нове цунамі зруйнувало її останні оборонні мури на підступах до серця. Сата зіщулилася, відчуваючи, що ось-ось заплаче. Всередині диким вогнем пекли власні думки.

— Ти знаєш, ким для тебе є Я. І ким будеш ти без Мене!

Вона знала. Зараз вона єдине не могла збагнути — як це сталося! Як у неї з’явився Повелитель, Володар?! Як із посиденьок і бездомних ночівель у цій капличці народилися їхні розмови? Коли було перше Його слово, сприйняте нею на слух. І чим воно відрізнялося від її власних думок? А думки тоді звучали! Звучали ненавистю, образою, заздрістю, бажанням здобути владу над долею, піднятися вище за тих, хто тоді плював на неї згори. І десь між цими думками з’явився Він! Власне, Він був завжди, але одного разу просто заговорив. А вона послухалася. Можливо тому, що думала, ніби цей голос живе в її голові, що вона сама хоче робити те, що він наказує.

Він — це правда життя. Гірка, пекуча, гаряча, захоплива і єдина!

— Ти вкладеш Добрикові в руки зброю й він уб’є людину. Після кола гордині буде коло крові, — Його голос затих і затихла Його присутність. Так само зникають записані на магнітну плівку слова. А коли через магнітну головку проходить кінець плівки, зникає і шум тиші поміж словами.

Він закінчив сьогоднішнє побачення. Ні тіні на стіні, ні протягу, ні того ж таки «бувай».

І знову лише втома. І бажання закритися своїми романами, своєю уявою, своєю фантазією, своєю красою, своєю незалежністю від реальності. Сховатися від усього-усього-усього, замість відповідей на все-все-все.

І знову Сата майже вибігла з цієї дивної й моторошної споруди.

І вперше збагнула, наскільки слабкою може бути «Досконалість Зла», «Чорна Королева», «Жінка-пішли-всі-на…».