Чорне й біле в сірих тонах

-23-

Єва Грінтик. Яке в неї чудернацьке ім’я і прізвище. Коктейль з романтики, Біблії й екології.

Вулицею йшла красива дівчина у короткому пальто. Остап Забіла витягнув з нагрудної кишені фото і звірив дівчину на ньому з незнайомкою. Вона!

Зґвалтувати! Тоді буде власний загін, власна бригада. Ти сам вестимеш бійців білих ангелів на пустища, на кримінальні розбори, вести їх за собою, щоб зупинити відступників, зупинити тих, хто живе стражданнями інших.

Зґвалтувати? Так сказав Сегіт… Потім — власний загін.

Остап рушив слідом за дівчиною. Вона зачинила двері під’їзду якраз перед ним. Клацнув кодовий замок. Проте замок поламаний, просто клацає, як затвор пістолета без набоїв.

Почекавши, щоб Єва піднялася сходами на поверх вище, Забіла пішов за нею. Навіщо жертві бачити, що хтось піднімається, щоб її зґвалтувати. Хоча звідки їй про це знати?

Дивно, що дівчина, за якою залишається шлейф такого приємного аромату, заслужила на таке жорстоке покарання. Але тому, хто створив білих ангелів, хто вдихнув ідею добра в аморфну масу, краще знати, хто на що заслужив.

Зараз Єва Грінтик — те саме, що бандит, який відрізає у бідної жінки каблучку разом із пальцем, що кишеньковий злодій, який чиркає лезом по очах пасажира в маршрутці, який його викрив, що сутенер, який тероризує малолітню небогу перед її матір’ю, що полісмен, який пострілами по ногах змушує якогось місцевого бомжа чи алкоголіка підписати зізнання у вбивстві. Вона також належить до протилежного білим ангелам світу. І нічого дивного, що в неї таке покарання.

Хоча цю красуню хочеться не ґвалтувати — з нею хочеться кохатися. Втім, це пусті думки.

Остап часто читав Біблію. Але нічого схожого на його завдання там не було. Так, Юдиф танцювала еротичний танець заради помсти свого народу, але щоб Марію-Магдалену карали так, як вона грішила… Такого не було! Було навпаки!

Але власний загін і ти на чолі боротьби з диявольськими спокусами людства!..

У Єви задзвонив мобі-токі. Вона піднесла слухавку до вуха. Мобі-токі старенький, чути не лише Єву, а й її співрозмовника.

— Тренершо, привіт. Це Олько. Мені дуже прикро…

— За що? — у голосі Єви відразу зазвучали металеві нотки. Так розмовляє вчителька з учнем, який знає про неї занадто дорослі деталі.

— Мій сусід працює механіком в «Астері». Мені прикро, що ти танцювала там через мене.

— Ольку, проїхали. Чуєш!

— Я більше не буду красти!

— А я більше не буду танцювати в «Астері». Згода?

— І взагалі мені прикро, що ми не платимо тобі на танцях. Ти ж витрачаєш на нас свій час. І… і ми тобі більше, ніж учні.

— Це правда. Але забудь про «Астер». Інакше я не зможу з вами займатися далі.

— Добре. Я нікому не скажу. Але… але… я не знаю, що сказати.

— Більше нічого не кажи, досить… Я зроблю невелику перерву в заняттях. Тренуйтеся деякий час без мене.

Єва сховала мобі-токі в кишеню півпальта і зайшла у квартиру. Остап зупинився на сходах, постояв декілька секунд і пішов униз.

У Біблії, яку він почав читати після невдалої спроби самогубства (на те були страшні причини), про такі випадки нічого не сказано. Треба шукати відповіді на запитання, які ставить тобі життя, а не чинити наругу за наказом. Можливо, Сегіт цього разу помилився. Можливо, цього разу помилився Остап. У будь-якому випадку слід поміркувати над цим нелегким завданням.