Чорне й біле в сірих тонах

-4-

Вони повільно йшли червоними доріжками з товченої цегли, переходили через мостики над каскадами струмків, гуляли поміж яскравими квітниками, повз покручені стовбури вікових сосен, піднебесні колони багрянолистих буків, візерунки гілок магнолій, ажурні крони сизих модрин, довго стояли на березі ставка, оточеного плачем вавилонських верб, спостерігаючи за чорними лебедями й барвистими качками-мандаринками.

Нарешті Добрик почув за спиною знайоме «гуля-гуля!» Наталії Іларіонівни й обернувся. Бабця стояла в голубиному колі й сипала птахам зерно. Голуби з усіх куточків парку й навколишніх вулиць зліталися до неї й сотенним гарнізоном брали в облогу свою благодійницю. Бабця також побачила Лісового, помахала рукою, вітаючись, і обережно рушила йому назустріч, майже розсуваючи голубів ногами.

— Це Осінній Грибочок, — прошепотів Добрик на вухо Саті. — Вона піклується про тварин, збирає на вулицях гроші, за які годує їх і лікує.

— Мило, дуже мило! Фея, яка оберігає живі створіння, — Сата згадала цей персонаж із романів Добрика й додала свій коментар про його прототип. — Стара незайманка, яка сублімує, переносячи на тварин своє лібідо. Або просто захланна старушенція, яка збирає на тварин гроші й сама живе за їхній рахунок.

— Шукаєш злу мотивацію її добрих вчинків?

— Не злу, а природну.

Бабця підійшла зовсім близько й письменники замовкли.

— Привіт, синку! Давно тебе не бачила. Запрацювався? — Іларіонівна усміхнулася рідкозубим ротом і глянула на Добрика знизу вгору. Вона настільки кумедно й простодушно виглядала, що навіть крива посмішка Санти подобрішала.

— Та трохи є, працюємо, — погодився Лісовий. — Так само, як і ви. А як там ваші болонки? Їм вже зняли шини?

— Зняли. Правда, я за це стільки заплатила ветеринару! — Бабусині очі зволожилися від цієї згадки й вона шморгнула носом.

— До речі! — Добрик витягнув з кишені купюру в п’ять одиниць і подав її старенькій. Та відразу ж розквітла. Сховавши гроші в кишеню, Іларіонівна склала руки на грудях і прошепотіла. — Мої песики не забудуть тебе, синку!

— Пусте, — Добрик глянув на небо, не витримавши вдячного погляду бабці.

— А це, певно, твоя подружка! — Іларіонівна спробувала вщипнути Сату за сідницю, але та спритно відвела руку старої, одночасно зазирнувши в її сумку. — Я знала, синку, що хтось тебе обов’язково полюбить за твою доброту.

— У нього, крім доброти, є ще багато чеснот! — Сата оперлася на плече Лісового й раптом запитала. — А як ви ловите голубів?

— Я?! — Старенька відстрибнула на крок назад, наче побачила гадюку, а потім витягнула шию й то одним, то другим оком підозріло глянула на жінку перед собою. — А з чого ти це взяла?

У старої затрусилися руки, а її губи, наче самі по собі, почали плямкати й шамкати.

— Та не переживайте, що ж тут такого?.. Я сама обожнюю їсти голубів. Особливо, коли їх засмажити до золотистої шкуринки, — чорна фентезистка по-змовницьки підморгнула Іларіонівні. — Тому й мені цікаво, як саме ви їх ловите.

Осінній Грибочок визирнула з-під шапочки сивого волосся, глянула направо-наліво й зашепотіла, точніше, зашепотіли її губи:

— Я роблю пакетики з паперу, кульочки. А в них кладу горошинку або хлібчика кусничок. Голуб підходить, засовує дзьобика в пакетик і одягає його собі на голову. Тоді він нічого не бачить. А я підходжу до нього, скручую голову і пхаю в сумку. За день, буває, й десяток наловлю. І мені, й моїм собакам вистачає.

Птахожерка заплямкала ще більше, а потім заплющила очі й широко відкрила рота, ставши схожою на пітона, який готовий заковтнути все що завгодно. Добрик здригнувся. Йому стало кепсько.

— Якщо їх добре просмажити, то можна їсти разом із кісточками! — Іларіонівна входила в транс. — Головне, добре їх розжувати. — Раптом стара різко розплющила очі й вперлася поглядом у Добрика. — А мої болонки, Мушка й Любка, вижили, бо також їли багато м’яса. Взимку колі Поліна захворіла і здохла б, якби я її не добила. Нею я й годувала інших собак.

Лісовий відчув, як до горла підступає нудота з присмаком жовчі.

— А дітей ви їсти не пробували? — серйозно запитала Сата.

— Ні, не пробувала. Я їх зловити не можу, — також серйозно відповіла бабця й відразу ж вибухнула надтріснутим реготом. Голуби за її спиною здійнялися хмаркою й полетіли на іншу галявину. — То я пожартувала. Я ж не чудовисько, щоб дітей їсти. — Голос Іларіонівни знову став статечним і добрим. — А голуби… Люди ж їдять курей, свиней, корів, рибу, собак, коней і навіть мавп. Чому б мені не їсти голубів?

Бабця почимчикувала услід за своїми милими пташками.

— Ти ніколи не бачив убитих голубів у неї в сумці? — запитала Сата Санта, знімаючи руку з Добрикового плеча.

— Я ніколи не зазирав у її сумку.

— Підозрюю, що Осінній Грибочок у твоїх творах більше ніколи не буде рятувати й виходжувати різних звіряток.

На це ствердження Лісовий лиш мовчки кивнув головою й побрів до лавочок під зеленими водоспадами вавилонських верб. Там зараз мав би сидіти Дібровник Джордж.

На серці було важко й огидно. За якихось пару хвилин Осінній Грибочок із казкового персонажа перетворилася на наївну помилку. І звідки Сата знала, що Наталя Іларіонівна не є доброю феєю? Вона ж бачила її вперше й відразу розкусила. А він знав стару декілька років!

Поганий початок парі. Хоча йому байдуже, хто його виграє. Суть же не в самому парі (Добрик ніколи не був азартним гравцем), а в можливості довести Саті (й собі також!) власну правоту, підтвердити доцільність своєї роботи, свою участь у формуванні й корекції цього суспільства. А ця птахожерка так підвела його! Дрібниця! Погана цеглинка у хорошому фундаменті.

Птахожерка? Непогана назва для нового негативного персонажа. І готовий ментальний каркас під назву. «Налетіло плем’я птахожерок…» Звучить!

Вони зустріли Дібровника на старому місці й у звичний для нього час. Уже кілька хвилин Сата сиділа між задуманим Добриком і збентеженим Джорджем, який розповідав їй історію свого кохання, затинаючись і збиваючись раз у раз із думки. Мабуть, на нього також подіяла блузка Сати із розщепнутими ґудзиками. Сата слухала його розповідь напрочуд уважно й увага ця стерла всі емоції з її красивого обличчя. Добрику навіть здалося, що історія Дібровника глибоко запала Саті в душу, хоча на це, відверто кажучи, надії не було. Дослухавши про експедицію в Лапландію, жінка встала й відійшла убік, дістаючи із сумочки мобі-токі. Поки вона хвилину з кимсь спілкувалася, чоловіки перекинулися кількома репліками.

— Це твоя подруга? — запитав Джордж, якось хворобливо дивлячись на стрункий стан Сати.

— Ну… — письменник чомусь зробив паузу, хоча відповідь наче й була очевидною. — Просто знайома.

— Розкішна жінка! — Джордж нервово засмоктав мало не весь сигаретний фільтр.

— Так. Доволі красива, — швидко погодився Добрик.

Сата сховала телефон у сумочку і, повернувшись до лавки, зупинилася над Джорджем, змірявши його оцінюючим поглядом.

— Сто перша психлікарня на Кульпарці. Ваш лікар — Андріан Свінцінський. Діагноз — шизофренія. Ви багато курите, щоб заспокоювати себе на людях. Ліки сьогодні приймали? — Кожним словом Сата розстрілювала Дібровника впритул. — А лікар знає, що ви щодня тікаєте з лікарняної їдальні сюди, в парк?

Джордж зблід. Сигаретна пачка випала з-поміж його пальців. Так він сидів декілька секунд, а потім устав і важкими кроками побрів без стежки по газону.

— Ти ніколи не звертаєш уваги на очевидні речі? Усе прикриваєш своєю пелериною? — Тепер Сата говорила роздратовано.

— А як ти дізналася про хворобу Джорджа?

— По-перше, озеро Веттерн не у Фінляндії, а в Швеції. Я там відпочивала. Ніяких північних оленів там немає! Твій Дібровник живе у вигаданому світі, в якому сам погано орієнтується. По-друге, симптоми розладу його психіки відразу впадають у вічі.

Добрик нічого не сказав у відповідь, втупивши погляд у сигаретну пачку на цегляній стежці. Нарешті він промовив:

— Це випадковість.

— Подвійна випадковість? — криво посміхнулася Сата.

— А хоч потрійна!

— Дитяча наївність!

— Егоїзм і гординя!

— А я саме така і є! І не приховую. Це природно — бути такою! Ну що, ти ще хочеш вразити мене матеріалізованим у чиємусь тілі добром? Чимось, що переверне мою збочену уяву?

— Є! Принцеса! Ходімо, у неї заняття через п’ятнадцять хвилин. Це недалеко.

У тінистому закутку парку під кронами кучерявих лип загубився невеличкий майданчик, вкритий декорованим під дерево ламінатом. Стелею служив натягнутий тент. Із трьох боків майданчик оточували стіни з напівпрозорого пластику, четвертою стіною були дзеркальні двері з роздягальнею й душовими кабінками за собою.

Ось! Після стількох запрошень Добрик нарешті прийшов на заняття до Єви. Тільки б принцеса Зеленого Чаю не подумала, що Сата його дівчина. Хоча навряд чи таке можна припустити на здорову голову.

На майданчику вже товчеться Олько, хлопчина, що живе в будинку Лісового. Той зазирнув у прочинену хвіртку на майданчик і запитав малого:

— Привіт! Єва вже є?

— Хто припер! Вау! Мій сусід з офігенною біксою! Єва в душі! Заходьте обоє, зараз почнеться тренування. Добрику, ти начистив мешти до танцю?

— Я сьогодні просто дивлюся. Сато, проходь, — Добрик умить перетворився на галантного кавалера, запропонувавши Саті руку. — Посидимо он на тих лавочках.

Коли Єва вийшла з переодягальні, її танцюристи вже стояли рядочком. Побачивши тренера, усі чемно привіталися легкими реверансами і помахами рук. Грінтик відповіла їм кивком голови. Після кількахвилинної розминки вона наказала:

— Ноги в шосту позицію й деміпліє. Поїхали! — А сама підморгнула Добрикові й кинула оцінюючий і збентежений погляд на Сату.

Через годину, подивившись кілька танцювальних заготовок, фентезисти тихенько попрощалися з Євою й вийшли з майданчика.

Прогулюючись до виходу повз віковічні дерева й ставки з таємничими зеленими водами, Сата Санта першою порушила мовчанку.

— У ній справді щось є. Єва не бере гроші за ці заняття?

— Зі своїх танцюристів бере лише невелику суму для оплати за оренду цього майданчика.

— Вона справді добре створіння… До певної межі. Потрібно лише знайти цю межу.

— Ти не визнаєш, що побачила сьогодні хоча б одну по-щирому добру людину?

— Єва доволі красива й терпимо ставиться до тебе, тому автоматично ти зараховуєш її до касти добрих. Ти ж навіть не знаєш, яка вона всередині, на що здатна. Тобі вистачає її оболонки. А взагалі, це безглузде парі. Я придумала його заради тебе, як дивно це не виглядає. Ти ще не визначився сам із собою, твій світ не визначив своє відношення до світу загального. Для мене у цьому світі все очевидне. Зло — очевидне, добро — завжди під сумнівом. Ось так. Не знаю, чому це потрібно тобі доводити, чому ти сам не можеш сприйняти цього. Зустрінемося завтра після роботи. О десятій вечора я заїду за тобою. Тепер моя черга.

Сата пришвидшила крок і незабаром зникла в підземному переході. Лісовий зрозумів, що назад в агентство йому доведеться добиратися громадськими маршрутками.