Чорне й біле в сірих тонах

-19-

«Пам’ять залишилася десь унизу, в його слідах. Спогади відступили. Тут вони вже не мали сили. Спогади тримали його на болоті, але тут лише віра змушувала стискати онімілі пальці на кам’яних карнизах. Віра у щастя, заховане у Вежі Всіх Вітрів.

Скільки часу він піднімався, Дібровник не знав. Здерті нігті, роздряпані до живого ноги й руки, зсудомлені м’язи забули про час. Може день минув, може два. На цій скелі і день, і ніч були дуже схожі між собою. Коли чоловік підтягувався на останньому виступі, щоб нарешті виповзти на скелю, руки ковзнули на мокрому і слизькому камені, й раптом чоловік відчув, що не має сили втриматися і зараз розіб’ється. На мить жах оволодів його тілом, і на цю ж коротку мить Дібровник перестав вірити в те, що знайде Астеру. Ще декілька подихів і холодна безодня прийме його у свої крижані обійми. Серце стиснув жах, а чиясь рука стиснула зап’ястя.

Невідомий легко витягнув його нагору. Поки Дібровник лежав, важко дихаючи й збираючись з думками, рятівник сів біля нього. Дібровник підняв очі, очікуючи побачити небесного ангела, а натомість побачив Володаря Чорного Туману, який завмер, обхопивши голову руками й дивлячись згаслим поглядом крізь землю».

Вже три дні він гостював у Сегіта. Додому зовсім не тягнуло. Тут була Оллі, яка щовечора приходила й допомагала йому писати своїми вологими теплими губами. Втім, щоразу, коли він уже думав, що ось-ось оволодіє її тілом, Оллі прощалася й поверталася до себе в кімнату.

Добре, що вона не могла віддатися йому отак відразу, на початку їхнього знайомства. Це підносило її в очах Лісового і сповнювало його ще більшим бажанням. Такий розвиток подій розпалював набагато сильнішу пристрасть, ніж секс на першому ж побаченні.