Довге темне передвечір'я душі

Розділ 16

Настала ще одна пауза, цього разу іншого, безладного характеру.

Пауза була довга. Вона нервово зависла, не певна, з якого боку її порушать. Потемніла вулиця набрала більш самозаглибленого, принишклого виразу.

— Що? — зрештою крикнула Кейт силуетові. — Я кажу… що?!

Великий силует поворушився. Кейт не могла як слід його роздивитися, бо перед очима в неї досі мерехтіли блакитні тіні, пропалені на сітківці оранжевим світлом.

— Я був приклеєний до підлоги, — сказав силует. — Мій батько…

— Це ви… Це через… — Кейт тремтіла від люті. — Через вас… Усе це? — обернувшись, вона сердито вказала рукою на вулицю, на той кошмар, який вона щойно перетнула.

— Дуже важливо, щоб ви знали, хто я.

— Справді? — спитала Кейт. — Що ж, скажіть мені своє ім'я, щоб я могла піти з ним прямо до поліції й звинуватити вас у порушенні громадського спокою абощо. У залякуванні. У перешкоджанні…

— Я Тор. Я Бог Грому. Бог Дощу. Бог Хмар, що височать. Бог Блискавки. Бог Стрімких Потоків. Бог Частинок. Бог Сил, що об'єднують і надають форму. Бог Вітру. Бог Урожаю. Бог Молота Мйольніра.

— Та невже? — скипіла Кейт. — Що ж, якби ви обрали для цієї заяви більш спокійний момент, то я могла б цим зацікавитися, але цієї миті мене це лише бісить. Увімкніть кляте світло!

— Я…

— Світло ввімкни, сказала!

Спочатку боязко, а потім на повну силу вуличні ліхтарі знов засяяли, у вікнах будинків теж з'явилося світло. Лампа над головою Кейт майже відразу лопнула й згасла. Жінка загрозливо глянула на чоловіка.

— Це була стара лампа, ненадійна, — сказав він.

Вона просто не зводила з нього лютого погляду.

— Ось, дивіться, — сказав він, — у мене є ваша адреса, — він простягнув отриманий в аеропорті папірець, неначе той якимось чином усе пояснював і повертав весь світ на правильну колію.

— Я…

— Назад! — крикнув він, здіймаючи руки перед обличчям.

— Що?

Повітря гучно зашелестіло й з нічного неба, націливши на чоловіка кігті, спікірував орел. Тор бив по ньому й відмахувався, доки велика птиця не відлетіла вбік, розвернулася, мало не врізавшись у землю, а потім оговталася й великими повільними змахами крил підняла себе в повітря й всілася на верхівку одного з ліхтарів. Міцно вчепившись за ліхтар кігтями, вона зупинила свій рух, від чого стовп ліхтаря затремтів.

— Геть! — крикнув на неї Тор.

Орел сидів і дивився на нього. Страхітливий монстр здавався ще страхітливішим через оранжеве світло лампи, на якій він сидів і яка відкидала на найближчі будинки його величезні крилаті тіні; на крилах птаха були дивні візерунки. Кейт здалося, що вона вже бачила ці візерунки, напевно в кошмарі, хоча звідки їй було знати, що зараз їй все це теж не сниться?

Безсумнівним було лише те, що вона зрештою знайшла чоловіка, якого шукала. Той самий величезний тулуб, ті самі льодовикові очі, та сама гордовита роздратованість у дещо спантеличеному погляді, але цього разу його ноги були взуті у величезні чоботи зі звірячої шкури, на плечах висіли великі хутра та ремені, на голові — великий сталевий шолом з рогами, а його роздратованість була цього разу спрямована не на дівчину-реєстраторку з аеропорту, а на величезного орла, що сидів на вуличному ліхтарі посеред Прімроуз Гілл.

— Геть! — знов крикнув він на птаха. — Це вже не в моїх силах! Усе, що я міг зробити, я вже зробив! Твоя сім'я забезпечена. Більшого я для тебе зробити не можу! Я й сам безсилий і хворий.

Кейт раптом із шоком усвідомила, що на лівому передпліччі у великого чоловіка були великі борозни в тих місцях, де орел устромив свої кігті й роздер йому шкіру. З подряпин набрякали краплі крові, неначе хліб підходив із форми.

— Геть! — знову крикнув Тор.

Ребром долоні він стер кров з іншої руки й змахнув важкі краплі на орла. Той відсахнувся, замахав крилами, але з місця не злетів. Раптом чоловік високо підстрибнув і вхопився за верхівку стовпа ліхтаря, який під їхньою загальною вагою почав небезпечно хитатися. Орел голосно кричав і люто дзьобав його, а чоловік сильними змахами вільної руки намагався прогнати птаха з його сідала.

Відчинилися двері — вхідні двері будинку Кейт. З-за них визирнув чоловік з акуратними вусами й в окулярах із сірою оправою. Це був Нейл, сусід Кейт з нижнього поверху, і він був не в гуморі.

— Знаєте, я думаю, що… — почав був він.

Але дуже швидко стало очевидно, що він не знає, що йому про це думати, тож він похапцем повернувся в будинок, забравши з собою і своє невисловлене незадоволення.

Великий чоловік зібрався з силами, відштовхнувся ногами, злетів у повітря й приземлився на сусідній ліхтар, який трохи прогнувся під його вагою й затремтів. Він присів, пильно дивлячись на орла, а той пильно дивився на нього.

— Геть! — знову закричав чоловік, махаючи рукою.

— Ґа-а-а! — кричав орел у відповідь.

Ще одним змахом руки чоловік вийняв з-під свого хутряного вбрання молот з короткою рукояткою й загрозливо кинув цю важку зброю з руки в руку. Головка молота була грубо відлитим шматком заліза розміром і формою приблизно як півлітра пива у великий склянці, а рукоятка була завтовшки як зап'ястя, зроблена зі стародавнього дубу, а знизу обмотана шкіряним ременем.

— Ґа-а-а! — знову закричав орел, але на молот позирав пильно і з острахом.

Тор почав повільно гойдати молотом, а орел у тому самому ритмі напружено переносив свою вагу з однієї лапи на іншу.

— Геть! — знову сказав Тор, цього разу тихіше, але з більшою погрозою. Він випростався на ліхтарі в повний зріст і дедалі швидше описував молотом великі кола. Раптом він жбурнув його прямісінько в орла. Тієї ж миті з лампи, на якій сидів орел, вдарив високовольтний розряд, змусивши птаха невдоволено скрикнути й шалено злетіти в небо. Молот пролетів під лампою, не завдавши нікому шкоди злетів угору, над темним парком, а Тор, утративши його вагу, захитався на верхівці стовпа, різко розвернувся й відновив рівновагу. Шалено ганяючи повітря величезними крилами, орел теж відновив контроль над своїм тілом, злетів вгору, востаннє спікірував на Тора — бог був змушений відстрибнути зі стовпа назад — а тоді птах набрав висоту й полетів геть у нічне небо, в якому швидко перетворився на маленьку темну цяточку, а зрештою зник.

Молот звалився з неба, вибив головкою з бруку іскри, двічі перевернувся в повітрі, а потім ткнувся головкою в землю біля Кейт і обережно притулився рукояткою до її ноги.

Літня жінка, яка разом із своїм цуциком терпляче чекала в тіні погаслого вуличного ліхтаря, цілком правильно зрозуміла, що найцікавіше вже скінчилося, а тому тихо пішла повз них геть. Тор ввічливо дочекався, доки вона пройде, а тоді наблизився до Кейт, яка стояла склавши руки на грудях і дивилася на нього. Було таке враження, що після всього, що відбулося за останні дві або три хвилини, він раптом не мав жодної гадки, що казати, а тому просто задумливо витріщався на простір між ними.

У Кейт з'явилася сильна підозра, що мислення для Тора було окремою від усього іншого активністю; роботою, що вимагала окремого часу. Його не можна було сумістити з такими діями як ходіння, або розмова, або купівля авіаквитків.

— Нам краще зробити щось із твоєю рукою, — сказала вона й пішла доріжкою до свого будинку.

Він покірно пішов за нею.

Відчинивши двері, вона знайшла в передпокої Нейла, який прихилився спиною до стіни й зі значущою похмурістю дивився на машину для продажу Кока-Коли, що стояла біля протилежної стіни, займаючи непомірну площу передпокою.

— Я навіть не знаю, що з цим робити, просто не знаю, — сказав він.

— Що вона тут робить? — спитала Кейт.

— Про це, боюсь, тобі краще знати, — сказав Нейл. — Я не знаю, як ти збираєшся підіймати її сходами. Не бачу взагалі такої можливості, якщо відверто. До того ж, кажімо правду: коли вона буде там, тобі це не подобатиметься. Я знаю, це дуже модерново та по-американськи, але ж подумай: у тебе є чудовий французький стіл з вишневого дерева, є канапа, яка буде дуже гарною, якщо ти (як я тобі багато разів казав, але ж ти не слухаєш) знімеш із неї те жахливе запинало, і я просто не бачу, яким чином з усім тим буде гармоніювати ця річ, не можу такого уявити. Я навіть не певний, чи маю я взагалі дозволяти це, бо це дуже важкий предмет, а ти ж маєш пам'ятати, що я тобі казав про перекриття в цьому будинку. Я б на твоєму місці подумав би ще раз, чесно.

— Добре, Нейле. Як воно сюди потрапило?

— В якому сенсі «як»? Ось цей твій друг доставив її сюди приблизно годину тому. Не знаю, де він так накачався, але мушу визнати, що я не проти теж відвідати той тренувальний зал. Я сказав йому, що все це здається дуже сумнівним, але він так наполягав, що зрештою мені довелося йому допомагати. Але я мушу сказати, що нам треба дуже серйозно обговорити цю тему. Я спитав твого друга, чи не є він шанувальником Вагнера, але його реакція була не дуже добра. Тож я навіть не знаю, що ти з цим робитимеш?

Кейт глибоко вдихнула. Вона запропонувала своєму величезному гостеві піднятися сходами, сказавши, що вона наздожене його трохи згодом. Тор розвальцем пройшов повз неї; на сходах він виглядав досить абсурдно.

Нейл пильно дивився в очі Кейт, сподіваючись знайти там якийсь натяк на те, що відбувається, але на обличчі Кейт не було жодної емоції.

— Вибач, Нейле, — прозаїчним тоном сказала вона. — Кока-Кольної машини тут не буде. Це непорозуміння. До завтра я з цим розберусь.

— Так, це все дуже добре, але що робити мені? — сказав Нейл. — Ти розумієш мою проблему?

— Ні, Нейле, не розумію.

— Ну, у мене тут ця… річ, у тебе там той… чоловік нагорі, і все це просто катастрофа.

— Що я можу зробити, щоб змінити щось на краще?

— Ну, все не так просто. Тобто, я вважаю, що тобі просто треба подумати про це трохи, от і все. Я маю на увазі все це. Ти сказала мені, що їдеш кудись. А сьогодні я почув, що біжить вода у ванній. Що я мав думати? І це після тих розмов про кішку, а ти ж знаєш, що я не вмію з ними…

— Я знаю, Нейле. Саме тому я попросила доглянути за нею пані Ґрей зі сусіднього будинку.

— Так, і подивись, що з нею сталося. Померла від серцевого нападу. Пан Ґрей сильно засмучений.

— Я не думаю, що це мало якесь відношення до того, що я попросила її доглянути за моєю кішкою.

— У будь-якому разі він дуже засмучений.

— Так, Нейле, — сказала Кейт. — Бо його дружина померла.

— Що ж, я нічого більше не казатиму. Я просто вважаю, що тобі слід подумати про це. І що ми в дідька робитимемо з ось цим? — додав він, знов звернувши увагу на машину для продажу Кока-Коли.

— Я вже сказала, що подбаю про те, щоб завтра її тут не було, Нейле, — сказала Кейт. — Якщо ти вважаєш, що це чимось допоможе, я можу стояти тут і голосно волати, але…

— Слухай, дорогенька, я просто висловив свою думку. І я сподіваюсь, що ви там нагорі не надто галасуватимете, бо мені сьогодні треба репетирувати, а ти ж знаєш, що для зосередження мені потрібна тиша, — він багатозначно подивився на Кейт поверх своїх окулярів і зник у своїй квартирі.

Кейт залишилася стояти й рахувати від одного до десяти, або ж хоча б до стількох, до скількох змогла наразі згадати, а потім рішуче пішла сходами за Богом Грому, маючи відчуття, що зараз у неї немає добрих почуттів ані до погоди, ані до теології.

Будинок почав здригатися й тремтіти під звуки головної теми «Польоту Валькірій», що виконувалася на бас-гітарі «Fender Precision».