Довге темне передвечір'я душі

Розділ 32

З оглушливим гуркотом Тор пробився крізь стіну дальнього кінця великої зали Вальгалли й був готовий оголосити всім присутнім богам і героям, що він, нарешті, зміг дістатися до Норвегії й знайшов там копію контракту, який Одін заховав глибоко в горі. Але він не зміг цього зробити, бо всі вже пішли й нікого не залишилося.

— Тут нікого немає, — сказав він Кейт, випускаючи її зі своїх великих рук. — Вони всі пішли.

Він розчаровано повісив голову.

— Що… — сказала була Кейт.

— Треба пошукати в його покоях, — сказав Тор, жбурнув свій молот на балкон, і молот потягнув його за собою.

Він бродив по великих апартаментах, не зважаючи уваги на благання, обурення й відверті образи, що йому кричала Кейт.

Одіна там не було.

— Він десь тут, — сердито казав Тор, тягнучи за собою молот. — Ми пройдемо крізь розділ між світами, — сказав він і знову взяв Кейт.

Вони з'явилися в іншому світі.

Вони були у великому номері в готелі. На підлозі було сміття й шматки зіпрілого килима, вікна були брудні, бо їх уже кілька років не мили. Всюди був послід голубів, а відлущена фарба виглядала так, ніби на стінах вибухнули кілька маленьких родин морських зірок.

Посередині приміщення стояло покинуте ліжко на коліщатках, в якому на ідеально випраній лляній постілі лежав старий чоловік; він плакав своїм єдиним оком.

— Я знайшов твій контракт, виродку! — лютував Тор, розмахуючи перед ним документом. — Я знайшов укладену тобою угоду. Ти продав усю нашу могутність… адвокатові та… рекламодавцю та… та усіляким іншим людям. Ти вкрав нашу могутність! У мене ти не міг вкрасти все, бо я надто сильний, але ти тримав мене спантеличеним і кожного разу, коли я сердився, робив зі мною погані речі. Ти всіма доступними тобі способами заважав мені повернутися в Норвегію, бо знав, що я знайду це! Ти і той отруйний гном Лай Дак! Ти кривдив і принижував мене кілька років і…

— Так, так, ми всі це знаємо, — сказав Одін.

— Що ж… Добре!

— Торе… — сказала Кейт.

— Тепер я позбувся всього того! — крикнув Тор.

— Так, я розумію…

— Я відправився туди, де міг спокійно полютувати, бо знав, що ти в цей час будеш зайнятий і очікуватимеш, що я буду тут, і я до дідька добре накричався, розтрощив дещо, і тепер зі мною все гаразд! І для початку я розірву ось це!

Він розірвав контракт, підкинув його шматки в повітря й спопелив їх поглядом.

— Торе… — сказала Кейт.

— І я виправлю все те, що ти змусив трапитися, щоб я боявся розлютитися. Бідолашна дівчина-реєстраторка з авіакомпанії, яка перетворилася на машину для продажу напоїв. Вжу-ух! Бам! Вона повернулася! Реактивний винищувач, що намагався збити мене, коли я летів до Норвегії! Вжу-ух! Бам! Він повернувся! Бачиш, я знов контролюю себе!

— Який винищувач? — спитала Кейт. — Ти мені про нього не розповідав.

— Він намагався збити мене над Північним морем. Ми з ним билися, я на мить розпалився й… перетворив його на орла, який дошкуляв мені відтоді. Тож тепер усе це виправлено. Не дивись так на мене. Я робив усе, що міг тоді зробити. Я подбав про його дружину, вплинувши на одну з лотерей. Слухай, — сердито додав він, — мені це все було дуже важко. Добре. Що ще?

— Моя настільна лампа, — тихо сказала Кейт.

— І настільна лампа Кейт! Більше вона не буде кошеням! Вжу-ух! Бам! Як Тор сказав — так і буде! Що це було?

Над Лондонським обрієм поширювалося рум'яне світіння.

— Торе, мені здається, що з твоїм батьком щось не так.

— Я дуже на це сподіваюсь! О. Що не так? Батьку? З тобою все гаразд?

— Я був такий дурний, такий нерозумний, — плакав Одін. — Я був такий злий і…

— Так, я теж такої думки, — сказав Тор і присів на краєчку ліжка. — То що ми тепер робитимемо?

— Я не думаю, що зможу прожити без свого льону, без сестри Бейлі та… Це було так довго, а я такий старий. Лай Дак казав, що я мушу вбити тебе, але я… я б радше вбив себе. О, Торе…

— О, — сказав Тор. — Зрозуміло. Що ж. Я не знаю, що тепер робити. Дідько. До дідька все.

— Торе…

— Так, так, що таке?!

— Торе, я знаю, яких заходів треба вжити щодо твого батька й Вудсгеду; це дуже просто, — сказала Кейт.

— Невже? Що саме?

— Я скажу тобі лише за однієї умови.

— Та невже? І що це за умова?

— Ти скажеш мені, скільки в Уельсі каменів.

— Що?! — обурено скрикнув Тор. — Геть від мене! Мова йде про кілька років мого життя!

Кейт знизала плечима.

— Ні, — сказав Тор. — Що завгодно, тільки не це! До того ж, — сумно додав він, — я тобі вже казав.

— Ні, не казав.

— Казав. Я сказав, що збився з рахунку десь у Мід-Ґлеморґані. Ну що мені тоді було робити, наново все починати?! Думай, дівчино, думай!