Довге темне передвечір'я душі

Розділ 24

Спускаючись з ґанку свого будинку, Кейт звернула увагу, що температура суттєво впала. Важкі хмари висіли майже біля землі й хмурилися на неї. Тор швидко пішов у напрямку парку, а Кейт подріботіла слідом.

Дивлячись, як цей дивовижний персонаж прямує вулицями району Прімроуз Гілл, Кейт не могла не помітити, що той казав правду. Вони пройшли вже повз трьох людей, і вона чітко бачила, що їхні очі уникали погляду на нього, навіть попри те, що їм доводилося маневрувати, аби не зіткнутися з таким кремезним чоловіком. Він не був невидимий, де там. Він просто не вписувався.

Парк на ніч було зачинено, але Тор швидко перестрибнув через шпичасту огорожу, а потім підняв і Кейт — так легко, ніби вона була букетом квітів.

Газон був вогкий і м'який, але її міським ногам усе одно здавався чарівним. Кейт зробила те, що робила завжди, коли приходила до цього парку: присіла й на мить приклала долоні до землі. Вона ніколи не розуміла, навіщо це робить, і дуже часто поправляла туфлю або піднімала щось з землі, щоб виправдати це, але все, що їй насправді було потрібно — відчути долонями траву та вогку землю.

Парк з цього ракурсу був просто темним схилом, що здіймався перед ними, затуляючи самого себе. Вони зійшли на пагорб і стали на його вершині, дивлячись поверх темряви парку туди, де її поступово змінювало туманне світло центра Лондона, що був на півдні. Потворні башти й бетонні блоки нахабно стирчали над обрієм, домінуючи над парком, небом і містом.

Холодний сирий вітер дмухав над парком, час від часу хльостаючи його, наче хвіст темного мовчазного коня. Було в цьому щось неспокійне, нервове. Взагалі-то, все нічне небо здавалося Кейт схожим на табун неспокійних, дратівливих коней, чиї посторонки майоріли на вітрі. А ще їй здавалося, що всі посторонки виходять приблизно з одного центра, і що цей центр стояв біля неї. Вона докоряла себе за це абсурдне самонавіювання, але все одно не могла позбутися враження, що вся погода збирається й кружляє навколо них, чекає на них.

Тор знову вийняв свій молот і простягнув його перед собою, задумливий і віддалений — усе було так само, як кілька хвилин тому в її квартирі. Він нахмурився й наче прибирав з молота крихітні невидимі порошинки. Це було трохи схоже на те, як шимпанзе чистять одне одному шерсть, або на те, як… точно! Це порівняння було екстраординарне, але воно пояснювало, чому Кейт попереднього разу так напружилася. Це було схоже на те, як Джиммі Коннорс акуратно поправляє струни своєї ракетки перед тим, як зробити подачу.

Тор ще раз різко підвів погляд, відвів руку назад, чавкаючи п'ятами по багнюці обернувся навколо себе раз, вдруге, втретє, а потім із дивовижною силою жбурнув молот у небо. Той майже миттєво зник у похмурих хмарах. Глибоко всередині хмар уздовж його довгої параболічної траєкторії слабко спалахували вогники. У найдальшій точці параболи молот розвернувся й полетів униз, його далека крихітна цяточка рухалася тепер повільно, поступово набираючи швидкість для польоту назад. Затамувавши подих Кейт дивилася, як цяточка пролетіла за куполом собору святого Павла. А потім здалося, що вона зовсім зупинилася, неможливо зависла в повітрі й поступово почала збільшуватися в розмірі, прискорено рухаючись до них.

Повертаючись, вона відхилилася вбік, летіла вже не по параболі, а вздовж якоїсь іншої кривої, що була схожа на периметр величезної стрічки Мебіуса, яка завела її за башту Телекому. Потім молот раптово розвернувся й полетів прямо до них, несучись із ночі з неможливими вагою та швидкістю, наче поршень на промені світла. Кейт похитнулася й мало не знепритомніла, відхиляючись з його шляху, а Тор лише зробив крок уперед і спіймав молот, злегка буркнувши.

Від різкої зупинки вся земля злегка затремтіла, а потім знаряддя тихо заспокоїлося в руці хазяїна. Рука Тора теж злегка затремтіла й завмерла.

Кейт відчула легке запаморочення. Вона не знала, що саме щойно трапилося, але була до дідька впевнена, що її мати не схвалила б таке на першому побаченні.

— Це все має якесь відношення до того, що нам треба до Асґарду? — запитала вона. — Чи ти просто розважаєшся?

— Ми відправимося в Асґард… зараз, — сказав він.

Тієї ж миті він підняв руку, ніби хотів зірвати яблуко, але натомість зробив нею різкий рух, неначе щось крутнув. Ефект був такий, ніби весь світ обернувся на мільярдну долю мільярдної долі градуса. Усе зрушило з місця, на мить вийшло з фокусу, а потім раптом знову стало чітким, але було вже іншим світом.

У цьому світі було набагато темніше й холодніше.

Різко дмухав сильний неприємний вітер, від якого кожний подих мало не застрягав у горлі. Під ногами в них була вже не м'яка травиця пагорба, а смердюча багниста земля. Весь обрій було огорнуто темрявою, і лише подекуди виднілися окремі слабкі вогники й одне яскраве джерело світла приблизно за півтори милі від них на південному сході.

Там посеред темряви стирчали великі фантастичні башти; величезні шпилі й башточки мерехтіли в світлі, що променіло з тисячі вікон. Це була споруда, яка глумилася над логікою, висміювала реальність і глузувала з ночі.

— Палац мого батька, — сказав Тор. — Велика Вальгалла, куди ми мусимо піти.

Кейт хотіла була сказати, що щось у цій будівлі є дивно знайомим, аж раптом вітер приніс до них гупання копит по землі. У далечині, десь між ними й Великою Вальгаллою було видно невелику кількість смолоскипів, що рухалися до них.

Тор знов зацікавлено оглядав головку свого молота, водив по ній вказівним пальцем, тер її великим. Потім повільно підвів погляд, знову крутнувся навколо себе, потім ще раз і ще раз, а тоді жбурнув свою зброю в небо. Але цього разу він продовжував тримати руків’я правою рукою, а лівою обійняв Кейт за талію.