В колишньому Комерційному Інституті, перейменованому на Комуністичний Університет ім. Артема, в 1922 році в читальні можна було дістати закордонні видання і я ходив туди. Часи були ще ліберальні. Зустрів там Миколу Терентійовича Улезка, він викладав у новому Ком. Університеті.
Улезко був моїм учителем історії, він з’явився в Єлисаветградській гімназії перед першою війною. Округла, негуста, чорнява борода, якась кошлата з початком сивини і дуже розумні, повні життя очі. Гострі рухи задовгих рук; він мав дефект спинного хребта, руки й ноги були непропорційні.
Іронічний і дотепний, він називав «преторіянцями» дежурних у класі, що стояли біля чорної дошки. Ми ж, уражені незвичайною постаттю нового історика, позаочі прозвали його «ахеєць»[9] — зв’язали його з Грецією.
Формений сюртук, хоч і незаношений, завжди в крейді, бо він любив писати на дошці дати і схеми. Проте він не був мундирний учитель.
Перед гімназистами сьомого і восьмого класу наш «ахеєць» читав замість звичайного «уроку» напівуніверситетські лекції. І за часів реакційного міністра освіти Л. А. Кассо ми, гімназисти, поза всякою програмою, слухали, як докладно і з любов’ю Улезко говорив нам про війни Хмельницького і писав на дошці назви великих битв, цифри реєстрів козацьких, етапи великої козацької війни.
Коли настала революція, М. Т. Улезко в залі Дворянського зібрання читав лекції про французьку революцію. У нього був готовий переклад на українську мову першої частини «Фауста» Й. В. Ґете — наш учитель-історик учився в Гейдельберзькому Університеті і любив літературу. У двадцятих роках, уже в Харкові цей переклад був надрукований.
Українська провінція порожніла. Багатьом не знайшлося звичної роботи. Де міг прикласти свої знання Улезко у провінційному совєтському Єлисаветграді, коли змінилася до кореня система освіти, змінилися люди?
В той час запустіння нашої провінції росли нові адміністративні центри — Москва, Харків.
Улезко був серед перших, що покинули провінцію.
Українці дуже поволі залишали сталі місця і дуже поволі приймали нову владу.