Харків, Харків...

Митрофан Малюга

Шпиг викличе його на поєдинок,

На прю з ним стане царський суд неправий,

А бойовищем буде в них застінок,

А переможцем вийде кат кривавий.

Адам Міцкевич (1830)

Був серед нас Митрофан Малюга. Працював агрономом у радгоспі десь у районі Барвінкова чи Балаклеї.

Я вперше побачив його в квітні 1938 року у камері внутрішньої тюрми НКВД на Чернишевській. Свіжий був арештант — обличчя ще здорового кольору людини з донецьких степів. В його торбі, як останній подих волі, ще пахтіла домашнього виробу шинка, покладена рукою дружини в останню мить перед розлукою.

Широкі плечі, міцні кістки, на зріст високий. На лиці вираз спокійної гідності, не дуже балакучий, з тих наших людей, що думають і діють поважно, знають людей не з книжок, уміють рішати справи самостійно.

Були в мене родичі такого стилю. Я любив таких людей. В основі своїй вони хлібороби і воїни, творці і оборонці життя. Щоб краще уявити таких людей, треба вжити контрасту. Я думаю, що вони завжди були і будуть протилежністю тим, мовляв Гоголь, «низьким малоросіянам, які видираються з дігтярів, крамарів, наповнюють, як сарана, палати і присутственні місця, наповнюють Петербург ябедниками, наживають, нарешті, капітал і урочисто додають до прізвища свого, що кінчається на О, склад в».

З біографії Малюги важило те, що він в 1933 році уже був арештований. Його тримали довго. Тоді мучили тільки тим, що не давали спати, та й цього було досить. Але його, щоб він підписав признання, водили вночі в підвал, ніби на розстріл. Значить, і тоді серйозно бралися за нього. Він не підписав, випустили. Справа залишилася, так би мовити, недокінчена. Український націоналізм не прощається, не забувається.

Тепер мали докінчити цю людину. Нібито спокійний, Малюга в душі, видно був до краю напружений і під великим тягарем. Якось я ззаду легко торкнувся його плеча. Він здригнувся, як од важкого удару. Саме тільки чекання чекістських операцій, що сповняє нас нудотною огидою, за кілька днів так заголило вразливість міцної сорокалітньої людини.

Скоро мене перевезли до іншої тюрми.

Знову побачив я Малюгу восени 1938 року, уже на Холодній Горі, в набитій людьми одинадцятій камері спецкорпусу. Уже він пожовк, як усі, схуд надзвичайно, осталася від нього половина.

Про справу ми не встигли поговорити. Як він намагався свою справу спрямувати, я довідався пізніше. Способом тюремним, ліплячи картину з окремих шматків, зі зустрічей по різних камерах різних людей, міг я зробити реконструкцію його справи.

Влітку я сидів був на Тюремній вул. (тюрма номер 2) в спецкорпусі в двійнику. Замість двох там сиділо нас двадцять два.

Прийшов у камеру селянин з того самого Радгоспу, де агрономом був Малюга. Петро, назвімо його так, розказував, що його завербував Малюга і на очній ставці підтвердив вербовку, але якось невиразно, плутано.

Цей Петро був мало годящий для чекістських комбінацій. Він був малописьменний, ще молодий, бідняк, не петлюрівець. Для організації навколо Малюги, що мала б бути створена в паперах НКВД, він був поганий матеріал.

Схему Малюги я зрозумів пізніше, через довгий час, майже через рік, коли в одній із камер знову довелося мені побачити Петра. Тепер уже було багато шансів, що він піде на волю. На повторних очних ставках Малюга ще плутаніше говорив про вербовку, і на кінець зрікся своїх перших свідчень про Петра.

Тепер можна було зрозуміти наміри Малюги. Коли його домучили до того, що він мусів вигадати «вербовку», він умисно вербував людину просту, без минулого. Він давав плутану очну ставку, щоб не дати матеріалу ні проти себе, ні проти Петра. І, нарешті, він зрікся вербовки Петра. Думаю, що Петра він врятував. І це вже була заслуга Малюги.

Себе самого він не міг врятувати. Його підключили до інших національно виразних українців, придумали, певне, і вербовки проти нього. Різних людей тулили нахабно і цинічно до одної справи без усяких підстав.

Спроба Малюги не вдалася. Міцний був чоловік, але не встояв. Для мене він зостається одним із тих, хто намагався рештки своєї духовної сили протиставити апаратові убивців.

Міцний чоловік був Митрофан Малюга. Не підставляв покірно потилицю під кулю. Мав розум, волю до боротьби, боровся як міг до останнього. Упав у боротьбі.