Харків, Харків...

КОСТІ ГЕТЬМАНА МАЗЕПИ

И тщетно там пришлец унылый

Искал бы гетманской могилы.

Забыт Мазепа с давних пор.

А. Пушкін

Велика епічна поема В. Сосюри «Мазепа» не могла пробитися через цензуру, але зберігалася і в списках кружляла серед населення, коли я був там.

J. Kolasky, Two Years in Soviet Ukraine, Toronto 1970.

Багато ще маємо цікавого в нашому житті, не все ще заснувалося павутинням буднів. Особливо я ціню зустрічі з людьми і ті розмови, про які поет сказав: «А слова дружнього за гроші не купити».

Зацікавило мене оповідання одного мого приятеля про речі небуденні. Та й сам він не зовсім вкладається в стандартну мірку.

Почати з того, що він бився під Крутами. Ось він спокійно розповідає про той зимовий день 1918 року, і я дивлюся на його різьблене обличчя, на гостро закреслене широке підборіддя, яке більше говорить про завзяття, аніж про звичайну нашу впертість. Це обличчя твердої людини, і я легко уявляю собі його молодим, із шкільної лави, з рушницею в бою під Києвом. Здається, що про таких людей писав Євген Маланюк:

Потім, після всіх терпінь і злигоднів, які доля так щедро відважила молодим воякам молодої нашої держави, він був асистентом у Б. Іваницького й Ів. Шовгенева в Подєбрадах в Українській Сільсько-Господарській Академії.

Далі працював інженером у Румунії і Австрії. У віці понад п’ятдесятьох років, уже в Бразилії, дістав ще один диплом високої школи.

Цей наш Крутянин — Степан Іванович Матвієнко — зберігає в пам’яті багато цікавого, багато про українців, що колонізували Бессарабію.

Він шукав і знаходив грамоти господаря Молдавії Степана Великого, писані староукраїнською мовою. Знав козацькі українські села Казаклію, Волонтири або Старокозаче, де аж до часів румунської адміністрації зберігалися в сільській церкві запорозькі прапори. Розповідає про село Нерушай, де осіла частина наших козаків, що не послухали кошового Головатого і не схотіли йти на Кубань, гукаючи до нього: «Не рушай»!

Але найбільше притягають увагу в його оповіданнях місця і пам'ятки, пов’язані з гетьманом Мазепою.

Крутянський вояк старанно шукав усе, що зв'язане з Мазепою. Це для мене означає більше, ніж природну його цікавість.

Українець-інженер у Бендерах був вояком того самого війська, гетьманом якого був Мазепа давно, за інших, не менш бурхливих часів.

Так онуки приходять на могили дідів.

Я записав одно з його оповідань:

«Старослов'янська назва Бендер — Текін. Українці, татари і румуни звуть його Тягинею або Тіґіною. Турки назвали Бендер.

У Тягині на Протягайлівській вулиці стоїть старий, напівзруйнований дім-замок, що його люди називають Мазепиним домом. Але з міських архівів видно, що то був дім гетьмана Пилипа Орлика, а не Мазепи. Цей дім (Степан Іванович зробив з нього в 1931 році фото) стояв на Каушанській дорозі за містом, тепер уже в місті, бо воно виросло. Новий хазяїн переробив будівлю і покалічив первісний вигляд.

Про розташування українців у Бендерах точніші відомості виявила Шведська комісія для консервації історичних пам'яток, яка працювала там 1925 року.

Перший українсько-шведський табір після переправи через Дніпро був у молдавському селі Варниця — за 4 кілометри на північ від міста і фортеці. Біля залізничної колії, що веде до кар’єрів жорстви, ліворуч над Дністром стоїть розрита могила. Варничани звуть її «козацька могила». Під могилою на пологому березі Дністра є три криниці з довгими журавлями. Люди звуть їх по-румунськи «Мазепині криниці» — Fontanele Lui Mazepa.

Шведська комісія для охорони історичних пам'яток поставила на розритій могилі колону з написом: «Carolus XII Rex Sverige 1709». Про Мазепу і його козаків не згадано ані словом, хоча Мазепа тут і помер.

Мені в 1933 році довелося реконструювати цю колону (маю фото), при чому румунська влада румунізувала на ній латинський напис.

Переказ говорить, що козаки не мирились із шведами, і турки переселили шведів на південь, ближче до міста.

Восени 1709 року на Варниці помер гетьман Іван Мазепа. Його відспівали в Бендерах у Миколаївській церкві, що згодом, за чумної пошесті, згоріла. З решток цієї церкви зроблено каплицю, де завжди, за моєї пам’яті, горіла невгасима лампада. Ця каплиця стоїть на початку Миколаївської вулиці (за румунів — Strada Prof. Mateevici), коли йти до міста від фортеці, то з правого боку.

Після того, як гетьмана відспівали, його останки перевезли до Галацу. Везли з Бендер до Каушан, звідти трояном до Леови над Прутом і від Леови до Галацу за Дунаєм (троян — це граничний вал між татарським санджаком і Молдовою).

У Галаці останки гетьмана Мазепи поховано в ограді болгарської церкви св. Георгія. На могилі покладено кам’яну плиту з написом болгарською мовою.

Під час Прутського походу, кажуть, цар Петро І гатив по цій могилі молотом і розбив плиту на чотири нерівні частини. В такому вигляді могила існувала до 1877 року.

Під час російсько-турецької війни 1877–78 рр. російські офіцери розкопали могилу гетьмана, пограбували її і осквернили.

Кості гетьмана наказано вкинути до Дунаю. Наказ мали виконати два бунчужні козацького охочекомонного полку, Степан Булат і Мазепа (однойменець гетьмана). Про це оповідав самовидець події, настоятель церкви, старий священик болгарин юрисконсультові українського посольства в Букарешті д-рові Модр-Михальському.

Модр-Михальський переказав мені розповідь священика, і ми планували реставрувати могильну плиту, але зробити цього не вдалося. Ще 1930 року можна було бачити уламки розбитої плити в кутку церковної огради в Галаці.

Про дальшу долю останків гетьмана я сам чув 1930 року від доньки станового пристава з Бендер Кірілова, родом болгарина.

Російська комісія, що розкопувала могилу на Варниці, де був табір Мазепинської еміграції, довідалась, що кості гетьмана не були вкинені до Дунаю, а були поховані вдруге біля церкви, в поселенні колишніх охочекомонних козаків у селі Волонтирах.

Станового пристава послано до Волонтирів, бо село було в його стані (так звалися поліційні райони). Він мав перевірити справу, викопати кості і передати їх до комісії.

Коли населення підтвердило йому, що справді кості гетьмана тут були поховані, Кірілов викопав їх і повіз до Бендер. Але комісії вже не було,— вона виїхала, не докінчивши розкопів. Кірілов, не маючи де подіти кості, склав їх до скрині і заховав на горищі свого дому у Бендерах.

Розкопавши могилу у Волонтирах, Кірілов ніби не знайшов усіх костей, тільки череп, кості рук і ніг. Бракувало хребта, ребер, пальців. Кості переховувались аж до 1925 року на горищі дому Кірілова, що стоїть на Пушкінській вул., другий з правого боку, коли йти до Префектури (кол. Земства) від головної вулиці (Страда Реґіна Марія).

1925 року румунська поліція безпеки (сеґуранца), довідавшись про кості гетьмана в приватному домі, забрала їх і перенесла до Генеральної Сеґуранци в Букарешті, де й треба шукати слідів».

На цьому оповідання Степана Івановича кінчається.

Отже, не знали спокою кості гетьмана України Івана Мазепи. Охочекомонні козаки не виконали наказу росіян, не вкинули до Дунаю останків гетьмана, а поховали їх у козацькому селі, в церковній ограді.

Коли знову російська комісія натрапила на слід похорону, то поспішила надіслати станового пристава, щоб викопав їх. Але починались воєнні події, і комісія виїхала з прикордонного краю. Кості знайшли новий притулок на горищі в домі російського поліційного пристава, аж поки інша поліція, на цей раз румунська, не забрала їх.

Гетьман помер на чужині, могилу його розбили, розкопали, сплюндрували. На протязі двох століть російська влада ретельно нищила всі сліди, всі портрети Мазепи, навіть церкви, побудовані гетьманом. Не горда певність переможця, а страх перед іменем Мазепи наказував їй посилати поліційного пристава розкопувати могилу людини, що вмерла більше як двісті років перед тим.

Розповідь С. І. Матвієнка я дав до друку в кінці п'ятдесятих років. Через п’ятнадцять років, у 1973 році лікар Ярослав Конст. Туркало поїхав, краще сказати полетів з Америки до Румунії перевірити, чи існують залишки гетьманової могили.

Доктор Я. Туркало — людина з широкими інтересами, особливо в історії, невтомний мандрівник. Я дав йому копію моєї статті.

Йому вдалося побувати тільки в Галацу. Директор місцевого музею виявив знайомство з історичними фактами щодо Мазепи. Церкву в Галаці, де була могила, зруйновано, знесено з лиця землі після другої світової війни. Коли доктор питався, чи залишилося щось від могильної плити, йому показали купу каміння. Може, там щось залишилося. Це все.

__________________________