Харків, Харків...

СТЕЖКА НА ЦВИНТАРІ

У Харкові не було кремлівського муру, де замуровують великих людей теперішньої влади. І цвинтарі харківські мало історичні. На міському цвинтарі є могила з погруддям М. Л. Кропивницького. А от могили нашого милого поета («Пан та Собака» — як я любив його з дитинства) і університетської широкої людини Петра Гулака-Артемовського я не міг знайти.

За наших часів на цьому цвинтарі вже ховали і комуністів і євреїв. Є покійники, що за ними влада гониться і в могилі.

Як зайти з Пушкінської вулиці на міський цвинтар і повернути першою стежкою праворуч, можна було побачити пам’ятник дуже добрий, як на совєтський стандарт; гарно виблискував лабрадор і напис вирізьблено. Там покоїлася мати командарма Якіра, як люблять висловлюватися деякі письменники — «легендарного» Якіра. Він мав різні заслуги. Це він наказав розстріляти полонених українців під Базаром, про це не всі ентузіасти легендарної доби знають.

Мати командарма вмерла, коли командарм був великою людиною. Але через недовгий час його судили похапцем інші командарми і за зраду розстріляли. Пам’ятник на могилі його матері ще стояв. Але дивний пам’ятник стояв на харківському цвинтарі — невідомо кому. Сказати б: безпам’ятник. Весь напис, кожну літеру дбайливо видовбано різцем — партійний наказ ретельно виконано. І зникло ім’я старої жінки з Кишинева, що була матір’ю партійного героя.[7]

Надибав я на цю демонстрацію людського благородства, коли шукав могилу Хвильового. Вона на тій самій стежці. Пам'ятника нема. Дерев'яні штахети, без таблички, без напису. Горбок землі. Не довго протривають ці штахети і могила скоро заросте травою забуття. Ховали самогубця Хвильового поспішаючи. Тіло стояло в Будинку Літератури імені Блакитного. Про винесення тіла оголосили на певний час, а винесли скоренько на годину раніше. Так було певніше. Хоч, здається, ніхто з «інженерів людських душ» не наважився демонструвати.

Цю людину ніколи не реабілітує московська Луб’янка. Експерти українських справ, що сидять в засекречених її кабінетах, знали ціну його революційної фразеології про комуну, про соціальну революцію і пролетарський клас. Вони уважно читали його і не знаходили там обов’язкової любові до Росії. Якщо він і був революціонер, він був революціонер тільки український, а з-під його соціального фанатизму проступав національний максималізм.

Ще в 1927 році задовго до самогубства Хвильовий написав передмову до поезій В. Еллана (Блакитного). Про цю передмову мало згадують, але вона варта уваги. Пишучи про Еллана, Хвильовий мав на думці і себе самого. В одному місці він прямо говорить: «В той час, як Хвильові йшли в суспільство з туманними далями «загірних комун» і цими «далями» обезволювали своє і без того безвольне суспільство — Еллан сховав шляхетну панну — поезію в темну шухляду і пішов у життя з холодним розумом реального політика».

Далі: «Цей новий шлях є не що інше, як реальна політика без сентиментів, без «вишневих садків» та іншої карамельної беліберди. Тільки цим шляхом ми дійдемо «електридів комунізму», зможемо виховати нашу розляпану психіку і перебороти її рабську природу».

Хіба не про себе говорив Хвильовий?: «Василь Еллан добре знав, серед якого суспільства він працює. Він, як рідко хто, ненавидів нашу хахлацьку розляпаність і сахаринну сахаринність, що породжувала до цього часу тільки безвольних людей, які вміли говорити прекрасні слова, але ніколи не були людьми діла, які були на 100% поетами й ніколи реальними політиками».

В 1927 році Хвильовий ще міг сподіватися, що він може бути реальним політиком, забувши про свої загірні комуни. Дуже скоро він побачив, що реальну політику роблять не в столиці Харкові, а в іншій північній столиці. Він переконався, що Чернишевська 19 це єдина реальність в його політиці.

Хвильовий міг не дожидатися того дня, коли з Чернишевської 19 прийдуть забрати його ближчого друга Ялового і що завтра прийдуть по нього. Хвильовий був приготований давно до цього дня. Рішення застрелитись мусіло з’явитися давно. Дехто думає, що самогубство Хвильового було демонстрацією проти чужої влади. Проте це не була чиста демонстрація незв'язаної нічим людини. Мотиви Хвильового в день самогубства вже були залежні від його особистої ситуації власного безвихідного становища, його неминучого арешту. Його трагічний вчинок не можна цілком уважати актом демонстративним, бо він затьмарений страхом арешту. Застрелився і Гамарник, і Томський, і Скрипник також перед неминучим арештом. В їхніх пострілах не так багато протесту. Більше керував такими Гамарниками страх, страх перед створеною ними самими системою тортур і перед кулею в підвалі.

Хвильовий і Скрипник могли надати своїм пострілам політичного значення, коли б їхня совість наказала їм стрілятися з гострим висловом протесту проти замучування голодом мільйонів українців хліборобів. Тоді вони могли б умирати, принаймні, з надією, що їхня партія і егоїстичний далекий світ почують сухий тріск револьвера в українському місті Харкові.

■

Пишу тут найбільше про Харків, хоч і не завжди тільки про Харків.

Проте назву книги вибрав з розмислом, не випадково. Тема моя не обмежується контурами міста. Може колись, як говоритимуть про Україну, про двадцяті, тридцяті роки нашого століття, хтось замислиться і, помовчавши, скаже:

— Так, то були харківські часи.

Директиви з Москви, перекладені на українську мову, нові заводи, переорані всі межі, земельні, господарські й психологічні. Великий спротив України — і мовчазний і з обрізом у руці. Великий голод був саме за харківської доби.

Для мене було в ті чорні роки всього подостатком. Робота в судах, люди на всіх перехрестях, всякі люди, всякі перехрестя.

Під хруст поламаних людських існувань минала молодість. Читалося книги, працювалося, думалося, любилося. Були хмари й сонце, тюрми й звільнення, війна й порятунок. Багато чого згоріло, зітліло в пам’яті. Що не згоріло, хочеться записати. Своєю звичкою, на клаптиках паперу, уривками. Так адвокати в судах люблять записувати на клаптиках. Справа розвивається швидко і рвучко, подробиці накопичуються.

В протоколі не все буде, а з тих папірців може буде додаток, заувага до офіційного протоколу про минуле, про минулі події і людей.