Кишеня, повна жита

Розділ дев’ятий

— Схоже на те, що віку йому вкоротила дружина, — сказав заступник комісара поліції, після того як уважно вислухав рапорт інспектора Ніла.

Рапорт був надзвичайно стислий, але точний, нічого істотного не було пропущено.

— Так, — повторив заступник комісара. — Дуже схоже, що отруїла його дружина. А ви якої думки, Ніл?

Інспектор Ніл сказав, що так здається і йому. Він цинічно міркував, що зазвичай убивцею виявляється дружина — або чоловік, залежно від конкретної справи.

— Вона мала нагоду, у цьому сумніватися не доводиться. А мотив? — Заступник комісара помовчав. — Мотив у неї був?

— О, думаю, що так, сер. Містер Дюбуа, як вам уже відомо.

— Він теж брав участь в отруєнні?

— Ні, не думаю, сер. — Інспектор Ніл обміркував таку можливість. — Він надто любить свою шкуру, аби наважитись на таке. Він, мабуть, здогадався, що в неї на думці, але навряд, щоб він її підбурював.

— Надто обережний?

— Обережний до крайнощів.

— Нам, звичайно, не слід робити передчасних висновків, але, схоже, ми маємо добру робочу гіпотезу. А як щодо інших двох, які теж мали нагоду?

— Це дочка й невістка. Дочка зустрічалася з молодиком, але батько не хотів, щоб вона одружилася з ним. А молодик не збирався одружуватися з нею, якщо вона не матиме грошей. Це наділяє її мотивом. Щодо невістки, то тут я нічого не можу сказати. Я поки що надто мало знаю про неї. Але всі троє могли його отруїти, і я не бачу, щоб це міг зробити хтось інший. Покоївка, дворецький, кухарка — усі вони мали стосунок до приготування сніданку або подавали його, але я не бачу, як котрий завгодно з них міг бути переконаний у тому, що таксин дістанеться містерові Фортеск’ю, а не комусь іншому. Якщо, звичайно, то був таксин.

Заступник комісара сказав:

— То був таксин, а не якась інша отрута. Я маю попередній рапорт.

— Тоді все гаразд, — сказав інспектор Ніл. — Ми можемо продовжувати своє розслідування в цьому напрямку.

— Зі слугами все гаразд?

— Дворецький і покоївка, здається мені, нервують. Але в цьому нема нічого незвичайного. Так буває часто. Кухарка вчинила на мене лютий напад, а прибиральниця висловила похмуру втіху. Усе цілком природно й нормально.

— Ви більш нікого не знаєте, кого можна було б запідозрити так чи інак?

— Ні, сер, не знаю. — Незалежно від нього думка інспектора Ніла помандрувала до Мері Дав та її загадкової усмішки. Там, безперечно, був слабкий, але незаперечний вияв антагонізму. Уголос він сказав: — Тепер, коли ми знаємо, що то був таксин, треба отримати якусь інформацію про те, як його роздобули або приготували.

— Саме так. Продовжуйте своє розслідування, Ніл. До речі, містер Персівал Фортеск’ю уже приїхав. Я перекинувся з ним словом або двома, і він чекає на зустріч із вами. Ми знайшли також другого сина. Він живе в паризькому готелі «Бристоль» і сьогодні виїжджає звідти. Думаю, вам слід зустріти його в аеропорту, ви не проти?

— Ні, сер, не проти. Це була моя ідея…

— Отже, вам буде ліпше зустрітися з Персівалом Фортеск’ю якомога раніше. — Заступник комісара тихо засміявся. — Вони називають його «манірний Персі».

Містер Персівал Фортеск’ю виявився акуратним і вродливим молодиком, віком років тридцяти, зі світлим чубом та віями і з дещо педантичною манерою розмовляти.

— Я пережив жахливий шок, інспекторе Ніл, як ви, певно, можете собі уявити.

— Так воно й мало бути, містере Фортеск’ю, — сказав інспектор Ніл.

— Я можу тільки сказати, що мій батько був у чудовому стані здоров’я, коли я позавчора виїхав із дому. Те харчове отруєння — чи що там було — спостигло його, либонь, цілком несподівано.

— Воно сталося цілком несподівано, так. Але йдеться не про харчове отруєння, містере Фортеск’ю.

Персівал спохмурнів і подивився на нього здивованим поглядом.

— Ні? То в чому ж… — і він урвав свою фразу.

— Ваш батько, — сказав інспектор Ніл, — був отруєний, і отруїли його таксином.

— Таксином? Я ніколи не чув про таку отруту.

— Дуже мало людей чули про неї, як мені здається. Це отрута, яка діє дуже раптово й згубно.

Персівал спохмурнів ще дужче.

— Ви хочете сказати мені, інспекторе, що мій батько був умисне кимось отруєний?

— Схоже, так воно й було, сер.

— Який жах!

— Так, це справді жахливо, містере Фортеск’ю.

Персівал промурмотів:

— Тепер я розумію, чому в лікарні вони нічого мені прямо не сказали. Мовляв, повертайтеся додому й там про все довідаєтеся. — Він замовк. — А як бути з похороном? — запитав після паузи.

— Офіційна частина розслідування призначена на завтра після розтину тіла. Процедура буде суто формальною й не триватиме надто довго.

— Розумію. Так буває завжди?

— Атож, сер. Принаймні, у наш час.

— Ви дозволите мені запитати, чи сформували якесь уявлення, чи маєте підозру, хто міг?.. Я справді… — і він замовк на півслові.

— Поки ще рано робити висновки, містере Фортеск’ю, — пробурчав Ніл.

— Атож, я думаю, що так.

— Разом із тим ви неабияк нам допоможете, якщо поінформуєте нас про ті розпорядження, які ваш батько зробив у своєму заповіті. Або, можливо, допоможете мені сконтактуватися з його адвокатом.

— Його адвокатами є фірма «Білінґслі, Горсторп і Волтерс» на майдані Бердфорд-сквер. Щодо його заповіту, то, думаю, я з більшою або меншою точністю зможу назвати вам його головні пункти.

— Якщо ви будете таким добрим, то назвіть мені їх, містере Фортеск’ю. Боюся, це та частина процедури розслідування, крізь яку ми муситимемо пройти.

— Мій батько зробив новий заповіт після свого одруження два роки тому, — сказав Персівал, не ухиляючись від точної інформації. — Він заповів сто тисяч фунтів своїй новій дружині й п’ятдесят тисяч моїй сестрі Ілейн. Решта грошей має дістатися мені. Адже я — співвласник фірми.

— А він не склав окремого заповіту для вашого брата Ланселота Фортеск’ю?

— Ні, мій батько й мій брат давно не спілкувалися один з одним.

Ніл скинув на нього гострим поглядом — але Персівал, схоже, був цілком переконаний у правдивості своїх слів.

— Отже, згідно із заповітом, — сказав інспектор Ніл, — спадщину мають поділити між собою троє людей — місіс Фортеск’ю, міс Ілейн Фортеск’ю і ви?

— Боюся, моя частка спадщини буде вельми скромною, — сказав Персівал, зітхаючи. — Буде похорон, а ви розумієте, інспекторе, що це вимагає чималих грошей. А крім того, останнім часом мій батько був… я можу тільки сказати, вельми нерозважливим у деяких своїх фінансових оборудках.

— Ви з вашим батьком останнім часом не сперечалися віч-на-віч про те, як треба вести бізнес? — запитав інспектор Ніл, намагаючись, щоб його запитання пролунало з цілком недбалою природністю.

— Я виклав йому свої погляди, але… — сказав Персівал, стенувши плечима.

— Ви їх виклали досить гостро, чи не так? — запитав Ніл. — Власне, ви не просто виклали свої погляди, а влаштували йому справжній скандал, якщо мої відомості правдиві?

— Я так не сказав би, інспекторе.

Червоний колір роздратування піднявся до чола Персівала.

— Тоді, можливо, ваша суперечка з батьком стосувалася чогось іншого, містере Фортеск’ю?

— Не було ніякої суперечки, інспекторе.

— Ви впевнені, містере Фортеск’ю? Ну, гаразд, це не має значення. Я правильно зрозумів, що ваш батько й ваш брат досі не спілкуються один з одним?

— Так воно і є.

— Тоді, можливо, ви зможете пояснити мені, що це означає?

І він подав йому текст телеграми, який записала Мері Дав.

Персівал прочитав, і в нього вихопився крик подиву та роздратування. Він був приголомшений і розгніваний.

— Я не розумію, нічого не розумію, я навіть не можу повірити, що це правда.

— А таки правда, містере Фортеск’ю. Ваш брат сьогодні прилітає з Парижа.

— Дивовижно, справді дивовижно. Ні, я все-таки неспроможний у це повірити.

— Ваш батько нічого вам не сказав?

— Звісно, не сказав. Як негарно він учинив. Заховався в мене за спиною й викликав Ланса.

— Я думаю, ви собі не уявляєте, навіщо він так зробив?

— Звичайно, не уявляю. Але такий фокус цілком узгоджується з його поведінкою в останні дні. Божевільною! Незбагненною! Його слід зупинити… Я…

Персівал зненацька замовк. Червоний колір зійшов із його блідого обличчя.

— Я забув… — сказав він. — На якусь мить забув, що мій батько мертвий.

Інспектор Ніл співчутливо кивнув головою.

Персівал Фортеск’ю наготувався йти. Одягаючи капелюха, він сказав:

— Телефонуйте мені, якщо я зможу вам чимось допомогти. Але думаю, — він зробив паузу, — ви ще з’явитеся в «Тисовій хатині».

— Так, містере Фортеск’ю. Один із моїх помічників зараз перебуває там.

Персівал гидливо стенув плечима.

— Як це неприємно. І чому така прикра подія мала відбутися в нашій родині…

Він зітхнув і попрямував до дверей.

— Я буду в офісі протягом більшої частини дня. Зараз мене там чекає сила-силенна роботи. Але увечері я повернуся до «Тисової хатини».

— Гаразд, сер.

Персівал Фортеск’ю зачинив за собою двері.

— Манірний Персі, — промурмотів Ніл.

Сержант Гей, який непримітно сидів біля стіни, підвів голову й сказав з інтонацією запитання:

— Сер?

А що Ніл нічого не відповів, то він запитав більш конкретно:

— То що ви конкретно думаєте про все це, сер?

— Я не знаю, — сказав Ніл. І тихо процитував: — «Усі вони дуже неприємні люди».

Сержант Гей здавався трохи спантеличеним.

— «Аліса в країні чудес», — пояснив Ніл. — Ти забув про малу Алісу, Гею?

— Це класика, сер, чи не так? — сказав Гей. — Третя програма радіо. Я не слухаю третьої програми.