Кульова блискавка

ДИБА

Наприкінці годинної процедури Бонд почувався так, немов його випотрошили, а тельбухи пропустили через прес для вичавлювання. Він натягнув одяг і, проклинаючи М., нетвердим поступом піднявся сходами, де, на відміну від середовища оголених у підвалі, панувала цивілізована атмосфера. Біля входу до центральної вітальні були дві телефонні кабінки. Він через комутатор зателефонував на єдиний номер Контори, який з’єднував її зі зовнішнім світом. Бонд знав, що всі дзвінки на цей номер записують. Попросив перемкнути його на архів — і почув знайому звукову луну, що означало: лінію прослуховують. Він сказав номер начальника архіву і поставив запитання, додавши, що об’єкт — азіат, найімовірніше, португальського походження. Через десять хвилин начальник архіву повернувся на лінію.

— Це — знак тонгів[18], — відповів трохи спантеличений голос. — А точніше — клан «Червоної блискавки». Дуже незвично для них мати членом нечистокровного китайця. Ця організація не є напіврелігійною, як інші, вона — суто злочинна. Відділок «Г» одного разу стикався з нею. Вони працюють на території Гонконгу, хоч їхня штаб-квартира міститься на іншому боці затоки, в Макао. Відділок «Г» заплатив великі гроші, щоби впровадити свого аґента в їхню кур’єрську службу на лінії Гонконґ — Пекін. Усе працювало ідеально, допоки вони не вирішили запустити цим ланцюгом насправді важливі речі. А тоді стався провал. Ми втратили двох аґентів. Виявилося, що комуняки уклали з цією організацією якусь угоду, і хтось був подвійним аґентом. Коротше, ситуація препогана. Відтоді ця група час од часу спливала в різних справах, пов’язаних з торгівлею наркотиками, контрабандою золота до Індії, торгівлею живим товаром. Хлопці вони серйозні, тож ми зацікавлені в будь-якій інформації.

— Дякую за довідку, — мовив Бонд. — Поки що не маю нічого конкретного. Я вперше чую про цю «Червону блискавку». Буду тримати вас у курсі, коли щось дізнаюся. Бувайте.

Бонд у роздумах повісив слухавку. Цікава ситуація вимальовується... Що цей тип робить у «Чагарниковому раю»? Коли Джеймс виходив з будки, його увагу привернув різкий рух у кабінці по сусідству. Граф Ліппе, спиною до Бонда, щойно зняв слухавку. Як довго він тут? Чув, про що питав Бонд? Чи його коментар наприкінці розмови? Десь усередині почало поширюватися добре знайоме відчуття — сигнал того, що він, ймовірно, допустив страшну та безглузду помилку.

Джеймс поглянув на годинник — пів на восьму. Пройшов крізь вітальню до столової зали під скляним дахом, де подавали «вечерю». Джеймс назвав своє ім’я немолодій жінці з обличчям тюремної наглядачки, що стояла за довгим прилавком. Вона знайшла його в списку і видала гарячий овочевий суп у пластиковому кухолі. Бонд узяв кухоль і стурбовано запитав:

— Це що, все?

Жіночка і не думала посміхатися.

— Вам пощастило, — відповіла серйозно. — При голодуванні ви би й того не отримали. А так вам призначена щоденна порція супу опівдні та дві чашки чаю о четвертій.

Бонд вимучено посміхнувся, відніс потворний кухоль до одного зі столиків біля вікна з видом на темний лужок, сів і почав сьорбати ріденький суп, роздивляючись товаришів по нещастю, які в’яло, безцільно тинялися залою. У нього прокинулися симпатія та співчуття до цих нещасних бідолах, бо тепер він став членом їхнього клубу. Пройшов, так би мовити, ініціацію. Джеймс випив суп до останнього кубика моркви і поплентався до кімнати, роздумуючи про ґрафа Ліппе, про те, як він спатиме, але найбільше — розмірковуючи, як засне на порожній шлунок.

Після двох днів такого життя Бонд почувався препогано. Йому постійно докучав слабкий головний біль, білки очей пожовтішали, язик сильно обклало. Масажист порадив не тривожитися, мовляв, усе триває за планом. Так отрута залишає тіло. Бонд, постійно перебуваючи в апатичному стані, не сперечався. Ніщо більше не становило цінності, крім апельсина та склянки гарячої води на сніданок, супу і чаю, який Бонд начиняв під зав’язку коричневим цукром— єдине послаблення, що дозволив містер Вейн.

На третій день після тортур масажу та шоку крижаної ванни Джеймс, згідно з програмою заходів, мав відвідати «остеопатичні маніпуляції та розтягування». Його скерували до іншої частини підвалу — порожньої та усамітненої. Бонд штовхнув потрібні двері, очікуючи потрапити до лап чергового волохатого З-молодика, який грав м’язами («З», як він дізнався, означало «здоровий» — і так називали себе справжні натуропати). На порозі зупинився, як укопаний. Біля кушетки на нього чекала та дівчина — Патриція, яку не зустрічав із першого дня. Зачинивши за собою двері, він сказав:

— Боже мій, ось, значить, чим ви тут займаєтеся.

Вона звикла до чоловічої реакції і сприйняла його зауваження за образу. Без тіні посмішки Патриція діловито відповіла:

— Майже десять відсотків остеопатів — жінки. Зніміть, будь ласка, одяг. Роздягайтеся до трусів.

Коли Бонд, трохи здивовано, виконав наказ, дівчина обійшла його кругом, роздивляючись чисто професійним поглядом. Залишивши без коментарів покрите шрамами тіло, вона звеліла лягти на кушетку обличчям донизу і точними, сильними відпрацьованими рухами почала його обробляти.

Дуже скоро Бонд усвідомив, що дівчина — справжній майстер своєї справи. Його мускулисте тіло, навмисно розслаблене, не становило для неї проблеми. Джеймс навіть відчув деяку протиприродну невідповідність у такому нейтральному протистоянні між привабливою дівчиною та напівоголеним чоловіком. Наприкінці сеансу вона наказала йому стати на ноги та зімкнути руки у неї за шиєю. Очі дівчини, лише за кілька дюймів від нього, не виражали нічого, крім професійної зосередженості. Вона сильно потягнулася назад, напевне, для того, щоб усунути затиснення у верхній частині хребта. Для Бонда це було занадто. Коли в кінці вправи вона попросила прибрати руки, він не послухався, а навпаки, стиснув їх міцніше, притягнув її голову до себе і поцілував у губи. Патриція підпірнула під його руками і випрямилася, щоки горіли, очі блищали від обурення. Бонд усміхнувся, розуміючи, що тільки швидка реакція врятувала його від найсильнішого ляпаса, який він будь-коли отримував, і мовив:

— Я просто не міг стриматися. Навіщо з такими губами йти в остеопати.

Лють у її очах трохи вщухла.

— Чоловік, який насмілився останнього разу таке вчинити, змушений був поїхати додому першим же поїздом, — сказала вона.

Бонд розсміявся і зробив крок уперед.

— Якщо це допоможе мені вирватися з цього клятого концтабору, я поцілував би вас іще раз.

— Не верзіть казна-що, — мовила дівчина. — Збирайте речі, у вас за розкладом — пів години витягування. — І похмуро додала: — Це вас трохи приборкає.

— Гаразд, гаразд, — відгукнувся Джеймс. — Тільки пообіцяйте мені побачення у свій найближчий вихідний.

— Поживемо-побачимо. Багато чого залежить від того, як ви сприймете наступну процедуру, — вона відчинила двері. Бонд зібрав одяг і вирушив слідом, ледь не наштовхнувшись на чоловіка, який ішов коридором. Ґраф Ліппе — власною персоною — у слаксах та вітрівці. Джеймса він проіґнорував, а Патрицію обдарував посмішкою і сказав з легким поклоном:

— Ось іду, як ягня на заклання. Сподіваюся, сьогодні ви мене катуватимете упівсили, — в очах на мить спалахнули вогники.

— Роздягайтеся поки що, — жваво відповіла дівчина. — Я повернуся за хвилинку, тільки-но відведу містера Бонда на розтягування. — І вона рушила коридором, Бонд — слідом.

Патриція завела його в маленьку кімнату, наказала Джеймсу покласти речі на стілець і відсунула пластикову завісу. За нею була дивного виду хірургічна шкіряна з алюмінієм кушетка. Бонду вона зовсім не сподобалася. Поки дівчина поралася з численними ремінцями, прикріпленими до обтягнутих тканиною частин на роликах, Джеймс з підозрою розглядав цей винахід інженерної думки. Під столом стояв потужний електричний двигун з табличкою, яка проголошувала, що це «Механічний стіл до розтягування «Геркулес». Силовий привід у формі спарених стрижнів тягнувся з верхньої кришки двигуна до кожної з трьох секцій кушетки окремо і закінчувався натяжними гвинтами, прикріпленими до кожного ременя. У передній частині столу біля припіднятого підголівника приблизно на рівні обличчя пацієнта була велика шкала тяги, розмічена на тиск у фунтах — до 200. Після позначки «150» цифри на шкалі проставлені червоною фарбою. Нижче підголівника прикріплені манжети для рук. Бонд похмуро відзначив, що шкіра на них — у темних плямах, найімовірніше, від поту.

— Лягайте обличчям донизу, будь ласка, — Патриція розстебнула манжети.

— Спочатку поясніть, як ця штуковина працює, — уперто заявив Бонд. — Мені не подобається, як вона виглядає.

— Це просто апарат для розтягування спинних хребців, — терпляче почала розтлумачувати дівчина. — У вас помірна травма хребта, і цей апарат допоможе її усунути. У крижовому відділі справа — крижово-клубова деформація. Її ми також усунемо. Боляче не буде, це просто розтягнення. Воно радше заспокійливе. Дехто з пацієнтів навіть засинає.

— Цей пацієнт не засне, — твердо сказав Джеймс. — І яку тягу ви хочете застосувати для мене? Чому ці цифри червоні? Ви впевнені, що мене не розірве на шматки?

— Не меліть дурниць, — трохи роздратовано мовила Патриція. — Звісно, якщо прикласти забагато сили, це може бути небезпечно, але ми з вами почнемо з дев’яноста фунтів, а за чверть години, коли я повернуся, може, збільшу до ста двадцяти. А зараз лягайте, на мене чекає інший пацієнт.

Бонд неохоче заліз на стіл, ліг на живіт і занурив голову в глибокий отвір у підголівнику.

— Якщо ви мене вб’єте, я подам на вас в суд, — його голос через шкіряну дірку прозвучав глухо.

Джеймс відчув, як вона туго затягнула ремені на грудях та стегнах, спідниця дівчини кілька разів легко доткнулася до його обличчя, коли вона схилилася, щоб повернути важіль керування під великим циферблатом. Запрацював двигун. Ремені натягнулися, потім ослабли і завмерли. Бонд відчував, як його тіло м’яко розтягують велетенські лапи. Відчуття було дивним, але неприємним його не назвати. Джеймс із трудом припідняв голову — стрілка стояла на цифрі «90». Тепер апарат почав видавати металеві гикаючі звуки, немов механічний осел, а важелі працювали ритмічно, по черзі то натягуючи, то ослаблюючи ремені.

— Усе гаразд?

— Нормально.

Джеймс почув, як зашелестіли пластикові занавіски та грюкнули двері, й віддався приємним відчуттям шкіряної подушки довкола обличчя, наполегливому ритмічному витягуванню спини та гіпнотичному гудінню пекельної машини. Насправді відчуття були приємні. Безглуздо боятися цієї штукенції.

Чверть години по тому він почув, як знову грюкнули вхідні двері, зашелестіли занавіски.

— Нормально?

— Усе чудово.

Рука дівчини потягнулася до важеля. Бонд підняв голову — стрілка підібралася до цифри «120». Тепер тягнуло сильніше, звук двигуна став голоснішим.

Патриція схилилася до нього і заспокійливо поклала долоню на плече.

— Ще п’ятнадцять хвилин — і все, — мовила, підвищивши голос так, щоб перекрити гудіння двигуна.

— Гаразд, — невпевнено відгукнувся Джеймс, відчуваючи, як його тіло розтягують із новою силою. Прошелестіли занавіски, стук дверей потонув у гарчанні двигуна. Бонд потроху розслабився, налагоджуючись на новий ритм.

Не минуло і п’яти хвилин, як він відчув на обличчі слабке коливання повітря. Розплющив очі — до ручки керування тягнулася чоловіча рука. Бонд дивився на неї здивовано, а потім із жахом. Клацнув важіль — ремені натягнулися. Він закричав, тіло пронизав пекучий біль. Джеймс відчайдушно підняв голову і загорлав голосніше. На циферблаті стрілка наблизилася до цифри «200»! Бонд знесилено опустив голову. Він крізь кривавий туман бачив, як чоловіча рука зафіксувала й відпустила важіль. Потім вона завмерла і наблизилася, щоб показати зап’ястя з маленьким червоним зиґзаґом, перекресленим двома лініями. Украдливо прозвучав знайомий голос:

— Іншим разом, друже мій, не втручайся не в свою справу.

Ревів двигун, стукотіли важелі, а парні стрижні вгризались у тіло, намагаючись розірвати його навпіл. Бонд слабо стогнав, піт котився зі шкіряних подушок на підлогу. Раптом запанувала темрява.