Кульова блискавка

КОЛИ ЗАКІНЧУЮТЬСЯ ПОЦІЛУНКИ

Припіднявшись на ліктях, Бонд зазирнув у блаженне обличчя дівчини. Під очами й на скронях виступили крапельки поту. На шиї швидко-швидко билася жилка. Пестощі кохання змили з її обличчя самовпевненість і сарказм, воно пом’якшало, набуло дитячої миловидності. Мокрі вії розчепились, і в Бонда уп’ялися великі карі очі, в них проступало здивування. Доміно роздивлялася Джеймса, ніби бачила його вперше.

— Вибач, — мовив Бонд. — Не слід було цього робити.

Його слова розсмішили її. Ямочки на щоках поглибшали, вона сказала:

— Ти — немов дівчина після першого разу, яка боїться, що тепер у неї буде дитина і доведеться все розповісти матусі.

Нахилившись, Джеймс поцілував кінчики її губ, потім розтулені губи.

— Ходімо поплаваємо, — мовив. — Нам треба поговорити. — Він підвівся, простягнув руки, вона неохоче підкорилася. Бонд потягнув її до себе, вона трохи пручалася, граючись, потім бешкетно усміхнулась і почала розпусно тертися. Джеймс притягнув її до себе, щоб зупинити — він знав, що радіти життю їй залишилося недовго.

— Припини, Доміно! — мовив. — Ходімо в море. Одяг нам не потрібний, а пісок твоїй нозі не нашкодить. Я прибрехав.

— Я теж, — відгукнулася дівчина. — Насправді, нога зовсім не боліла, а шипи я й сама б витягнула, як рибалки роблять. Знаєш, як?

— Знаю, знаю, — розсміявся Бонд. — А зараз — хутко в море! — Він знову поцілував дівчину й відступив на крок, щоб помилуватись, яка вона гарна. Потім різко повернувся, розігнався й пірнув глибоко у воду.

Коли повернувся, Доміно вже одягалась у хатинці. Бонд витерся насухо. Вона жартувала, сміялася за перегородкою, а Бонд відповідав односкладово. Нарешті, помітивши зміну в поведінці, вона запитала:

— У чому справа, Джеймсе? Щось трапилося?

— Так, люба, — вдягаючи штани, Бонд почув, як у кишені дзвякнули монетки та золотий жетон на ланцюжку. — Виходь, треба поговорити.

Із сентиментальних міркувань Бонд цього разу вибрав інший бік хатинки. Доміно вийшла, стала перед ним, пильно вивчаючи його обличчя у спробі зрозуміти, що сталося. Бонд відвів очі, зчепив руки на колінах і дивився на море. Дівчина присіла поруч, але на деякій відстані.

— Ти збираєшся повідомити щось неприємне. Мусиш їхати, кажи? Обіцяю не плакати.

— Йдеться не про мене, Доміно, — відповів Бонд. — Мова буде про твого брата.

Джеймс відчув, як вона напружилася.

— Гаразд, кажи, — мовила тихим здавленим голосом.

Бонд витягнув з кишені жетон і мовчки вручив Доміно.

Вона взяла, ледь поглянула, і, трохи відвернувшись, сказала:

— Отже, він загинув. Що сталося?

— Історія ця паскудна та довга. У ній замішаний ваш приятель Ларго. Моє керівництво вважає, що йдеться про злочинну змову. Мене прислали сюди, щоб з’ясувати деякі деталі. Розумієш, я — свого роду поліцейський і розказую тобі це, бо інакше загинуть сотні, тисячі людей. Із твоєю допомогою ми зможемо цьому завадити. Саме тому я вирішив показати жетон, інакше ти не повіриш. Зараз я порушую присягу, і що б не сталося, яке б рішення ти не прийняла, прошу нікому не розповідати про нашу розмову.

— Ось, значить, чому ти зі мною кохався — намагаєшся перетягнути на свою сторону. А тепер ще й шантажуєш смертю мого брата, — останні слова вона процідила крізь зуби. І тихо, майже пошепки додала: — Ненавиджу тебе, ненавиджу тебе. Ненавиджу!

— Твого брата вбив Ларго, — холодним рівним тоном проказав Бонд, — і я приїхав, щоб це розказати. Але, побачивши — таку чарівливу та веселу, — Бонд завагався, — я зрозумів, що покохав і прагну тебе. Коли мрія почала втілюватись, я міг ще зупинитись. Однак не вчинив так. Бо розумів — це станеться зараз або не станеться ніколи. З тим, що я мав сказати, кохатися з тобою було підло, але я хотів відтермінувати розмову. Це єдине, що можу мовити для виправдання... — Бонд помовчав. — А зараз послухай, що я тобі скажу. Забудь про свою ненависть, бо ми в цій історії лише пішаки. Йдеться ось про що ...

Джеймс почав зі самого початку і детально описав низку подій, не оповівши лише про «Манту» — єдиний фактор, котрий насправді міг завадити Ларго здійснити план. Наприкінці Бонд сказав:

— Як бачиш, ми нічого не можемо вдіяти, допоки бомби не піднімуть на борт «Диско». До того моменту в Ларго бездоганне прикриття — пошук скарбів. Ніщо не пов’язує його ні з викраденим літаком, ані зі СПЕКТРом. Якщо втрутимося зараз і, скажімо, знайдемо зачіпку й заарештуємо корабель, це лише відтермінує реалізацію планів СПЕКТРа. Бо тільки Ларго та його підручним відомо, де сховані бомби. Якщо гідролітак вирушив за ними, пілот обов’язково підтримує радіозв’язок з яхтою, й у разі чого Ларго просто залишить бомби у схованці або в новому місці — просто скине їх на мілководді, щоб повернутися, коли закінчиться колотнеча. Навіть якщо вдасться вивести «Диско» з гри, вони невдовзі зможуть надіслати сюди інший корабель або літак. І СПЕКТР — де б не була його штаб-квартира — повідомить прем’єр-міністра про зміну планів, а за кілька тижнів надішле нового листа. Тільки цього разу термін значно зменшать і умови будуть жорсткішими. Нам доведеться їх прийняти. Отже, поки бомби в їхніх руках, загроза залишається. Розумієш?

— Розумію. А що треба робити? — голос дівчини звучав глухо, очі блищали. Хоча вона дивилася на Бонда, думками зосередилася на іншій мішені. Для неї Ларго був не терористом-заколотником, а вбивцею брата.

— Нам конче потрібно дізнатися, коли бомби завантажать на борт «Диско». Тільки тоді зможемо вдатися до найрішучіших засобів. Наша перевага в тому, що Ларго вважає себе в безпеці, а своє прикриття — бездоганним. Це нам на руку. Розумієш?

— А як ви дізнаєтеся, що бомби завантажені?

— Із твоєю допомогою.

— Зрозуміло, — мовила вона збайдужіло. — Але як про це дізнаюсь? І як повідомлю вас? Ларго не дурень. Хоча й зробив дурницю, запросивши на борт свою коханку, — вона презирливо виплюнула це слово, — коли на кону такі ставки. — Помовчавши, додала: — Його хазяї прорахувалися — Ларго на уявляє життя без жінки під рукою. Це — їхня помилка.

— Коли ти маєш повернутися на яхту?

— О п’ятій. За мною до «Пальміри» надішлють шлюпку.

Бонд поглянув на годинник.

— Зараз четверта. У мене зі собою лічильник Гейгера. Це дуже простий апарат — одразу покаже, коли бомби піднімуть на борт. Візьми його зі собою. Коли дізнаєшся, запали світло у своїй каюті — увімкни і вимкни кілька разів. За вашим судном спостерігатимуть, і нам одразу повідомлять. Тоді позбудься лічильника. Викинь за борт.

— План дурний, — заявила Доміно. — Такого роду мелодраматичну дурню зазвичай описують у шпигунських романах. А в реальному житті люди не замикаються в каютах удень і не вмикають світло. Ні, коли бомби піднімуть на борт, я вийду на палубу — хай ваші люди мене побачать. Поводитимуся природно. Якщо ні — залишуся в каюті.

— Гаразд. Зіграємо за твоїми правилами. Але чи зможеш ти поводитися природно?

— Звісно, зможу. Якщо лише стримаюсь, аби не придушити Ларго, тільки-но його побачу. Я все зроблю лише за однієї умови: він має бути вбитий, — Доміно говорила серйозно, буденно, немов з турагентом, замовляючи квитки на потяг.

— Навряд чи. Проте обіцяю, що кожна людина на тій яхті отримає довічне ув’язнення.

Доміно замислилася.

— Гаразд, — урешті погодилася. — Може, це й гірше за смерть. А тепер покажи, як працює лічильник. — Вона підвелась і пройшлася по піску, розмірковуючи, поглянула на жетон у руці, потім повернулася, підійшла до води і з хвилину постояла на березі, дивлячись на спокійне море. Промовила якісь слова, але Бонд не розчув, розмахнулась і щосили жбурнула жетон на ланцюжку далеко в синяву. Медальйон виблиснув на сонці та з тихим сплеском упав у воду — поверхнею пішли брижі, а потім вона перетворилася знову на дзеркало. Доміно відвернулася й пішла назад, залишаючи на піску сліди нерівної глибини.

Бонд показав, як працює лічильник. Від годинника з індикатором радіації Джеймс відмовився, запропонувавши покладатися лише на потріскування.

— Зміну радіаційного фону апарат зафіксує в будь-якому місці на кораблі, — пояснив, — але, звісно, найточніше працюватиме ближче до трюму. Скажи, наприклад, що хочеш зробити з корми кілька знімків Нассау та яхти на прощання. Лічильник нагадує «Роллейфлекс» і має усі атрибути фотоапарата — лінзи, спусковий механізм тощо. Бракує лише плівки. Зможеш?

— Так, — дівчина, яка уважно слухала інструктаж, зараз виглядала збентеженою. Вона нерішуче торкнулася руки Бонда й одразу відняла свою правицю. — Те, що я казала, що ненавиджу тебе, — мовила тихо, відводячи погляд, — неправда. Просто не повірила, не могла повірити... жахлива історія. Я й досі не можу повірити, що Ларго на таке здатний. Ми познайомилися на Капрі, у нас там був роман. Він — чоловік привабливий. Усі дівчата за ним сохнули, і мені закортіло його відвоювати. Потім він розказав про яхту, про пошук скарбів. Усе було, як у казці. Звісно, я погодилася. Хто б відмовився! Я готова була заплатити за казку. — Доміно кинула швидкий погляд на Джеймса і знову відвела очі. — Вибач, але це правда. А коли ми прийшли до Нассау, він висадив мене на берег. Я здивувалась, але не образилась. Чудовий острів, мені було чим зайнятися. Те, що ти розповів, багато чого пояснює — так, мені було заборонено заходити до радіорубки, команда сприйняла мене стримано, на борту я була небажаним гостем. А у Ларго з людьми команди — дивні стосунки, вони поводилися радше як рівня, ніж як роботодавець і наймані працівники. До того ж вони освіченіші, ніж звичайні матроси. Після твоїх пояснень усе сходиться. Тепер я розумію, чому тиждень перед останнім четвергом Ларго постійно нервувавсь і поводився дратівливо. Я подумала, що ми стомились одне від одного, і навіть планувала повернутися додому. Але за останні дні він змінився, а коли запропонував перебратися на яхту, я подумала, що, можливо, все налагодиться. Мені страшенно кортіло взяти участь у пошуку скарбів. А потім... — вона знову перевела погляд на море, — потім з’явився ти. Після того, що між нами сталось, я вирішила сказати Ларго, що не поїду з ним, а залишуся з тобою. — Доміно вперше подивилася в очі Бонду і не відвела погляд. — Ти дозволив би мені так вчинити?

Джеймс простягнув руку і торкнувся її щоки.

— Звісно, що так.

— Але що тепер буде? Коли ми побачимося?

Бонд боявся цього запитання. Відсилаючи дівчину на яхту, та ще й із лічильником Гейгера, він наражав її на подвійний ризик. Якщо Ларго викриє наміри Доміно, на неї чекає неминуча смерть. Коли ж дійде до погоні, а в цьому він не сумнівався, «Манта» потопить «Диско» і, найімовірніше, без попередження. З урахуванням таких двох сценаріїв ситуація виглядала кепсько. Але Джеймс відкинув гіркі думки і впевнено відповів:

— Тільки-но все завершиться, я тебе розшукаю, де б ти не була. Але ти наражаєшся на величезну небезпеку, тож подумай іще раз.

Доміно поглянула на годинник.

— Зараз пів на п’яту. Треба повертатися. Не проводжай мене. Просто поцілуй і залишся тут. Не переймайся, я все зроблю правильно. Або так, або ніж у спину цього мерзотника, — вона простягнула руки. — Ходи-но сюди.

За хвильку двигун «MG» запрацював. Бонд почекав, коли звук ущухне, а тоді вліз у «ленд-ровер» і поїхав слідом по Вестерн-Коуст-роуд.

Через милю, біля двох білих обелісків, що позначали в’їзд до «Пальміри», все ще курився пил. Бонд із зусиллям переборов бажання наздогнати дівчину і заборонити їй підніматися на яхту. Про що, чорт забирай, він думає! Джеймс повернув на шосе і помчав до Старого Форту, де поліцейські влаштували пункт спостереження в гаражі покинутої вілли. Один із них, сидячи на складаному стільці, читав книжку, інший крізь щілину в жалюзі на боковому вікні дивився на яхту в бінокль на тринозі. Поруч на підлозі у чохлі кольору хакі лежала переносна рація. Бонд провів з хлопцями короткий брифінґ, потім зв’язався по рації з комісаром. Той передав йому два повідомлення від Лейтера. Одне стосувалося візиту до «Пальміри», де нічого підозрілого він не виявив, хіба що прислуга повідомила, що речі дівчини перевезли на яхту, а в елінзі, який виглядав абсолютно невинно, були човен із прозорим дном та водний велосипед. Може, саме він залишив сліди, що їх вони помітили з повітря. У другому повідомляв про прибуття підводного човна за двадцять хвилин. Лейтер запропонував зустрітися на причалі Принца Георга, де планувалась пришвартуватися «Манта».

«Манта», яка з усіма пересторогами просувалася фарватером, аж ніяк не скидалася на звичайні підводні човни, які своїми елеґантними обводами нагадували гончаків, — була тупорилою, товстою та потворною. Її кирпатий ніс картоплиною, затягнутий від очей допитливих мешканців Нассау брезентом, що приховував останню модель радара, не давав жодної уяви стосовно її швидкості, яка, за словами Лейтера, становила сорок вузлів при зануренні.

— Але такої інформації, Джеймсе, тобі точно ніхто не надасть. Усе страшенно засекречено. Думаю, нас там навіть у сортир не пустять. Сьогодні морячки настільки поведені на секретності, що зайвий раз не чхнуть — через загрозу нацбезпеці.

— А що тобі відомо про «Манту»?

— Що ж, капітанові ми цього не скажемо, але, звісно, в ЦРУ нам розповідають деякі характеристики таких атомних субмарин, щоб ми могли розтовкмачити нашим агентам на що звертати увагу в донесеннях. Цей човен — класу «Джордж Вашингтон»[132], водотоннажність — чотири тисячі тонн, екіпаж — сто осіб, вартість — сто мільйонів доларів. Відстань необмежена, пливи куди завгодно, поки припаси не скінчаться або ядерні реактори не потребуватимуть дозаправки — миль отак через сто тисяч. Якщо у «Манти» таке ж озброєння, як у «Джорджа Вашингтона», то це — шістнадцять вертикальних пускових шахт, дві батареї по вісім, для твердопаливних ракет «Поларіс» з дальністю дії дванадцять тисяч миль. Команда називає пускові шахти Шервудським лісом, бо вони пофарбовані зеленим, а ракети у відсіку виглядають, як товсті стовбури дерев. Ці ракети запускають із глибини. Човен у той момент зупиняється і стоїть рівно. У ракети закладають точні координати корабля через хитромудрий пристрій, що називається астронавіґаційний перископ. Усю цю байду, разом з координатами цілі, вводять у пам’ять ракети автоматично, старший оператор натискає кнопку — і стиснене повітря вистрелює ракету через воду. Після виходу з води запускається твердопаливна ступінь, звдяки якій ракета летить до цілі.

— Насправді підводні човни — пекельна зброя, якщо подумати. Тільки уяви, що можна вистрелити з будь-якої точки світу і рознести столицю тієї чи іншої країни до чортів собачих. У нас таких човнів уже шість. Пречудовий стримувальний засіб. Ніхто не знає, де той човен і коли він ударить. Це тобі не авіабаза з пусковими установками, запуск із яких можна відстежити і вдатися до контрзаходів.

— Раніше чи пізніше вони знайдуть спосіб відсте-жити і човни, — зауважив Бонд. — Наскільки розумію, атомний заряд, підірваний у воді, надсилає таку потужну ударну хвилю, що знищує усе живе на площі у сотні миль. Чи є в них зброя меншої потужності, ніж ракети? Що можна застосувати проти яхти, якщо доведеться атакувати?

— Човен має шість торпедних апаратів спереду і, здається, кулемети чи щось подібне. Ось тільки чи погодиться капітан застосувати зброю проти неозброєного судна за наказом двох цивільних, причому один із них — лаймі. Сподіваюся, капітан отримав з військово-морського департаменту не менш однозначні накази, ніж ми з тобою.

Величезна субмарина м’яко ткнулась об причал. Із борту кинули ліні, спустили алюмінієвий трап; з боку різношерстого натовпу, який стримували поліцейські, почулися привітальні вигуки.

— Поспіли з козами на торг. Народ торжествує, а в нас навіть чепчиків нема, щоб кидати. Давай, ти реверанс роби, а я їм доземно вклонюся.