Кульова блискавка

ПОРА ПРИЙМАТИ РІШЕННЯ

Підводний човен виявився надзвичайно просторим, а всередину вели справжні сходи, не драбина. Тут було затишно, стіни пофарбовані двома відтінками зеленого, а комунікації — в яскраві кольори, що створювало майже святкову атмосферу. В супроводі вахтового офіцера — молодика років двадцяти восьми — вони спустилися на дві палуби вниз. Повітря (70 градусів за Фаренгейтом та 46% вологості — за поясненнями офіцера) приємно освіжало. На нижній палубі вахтовий повернув ліворуч і постукав у двері з табличкою «Командер П. Педерсен, ВМФ США».

Капітан виглядав років на сорок. Квадратне, типове скандинавське обличчя з коротким волоссям, що тільки почало сивіти, очі проникливі, веселі, рот та підборіддя — рішучі. Він сидів за металевим столом, на якому були акуратно розкладені папери, та курив люльку. Перед ним стояла порожня філіжанка кави та лежав блокнот для рапортів, у якому він щось писав. Капітан підвівся, потиснув руки гостям і жестом запросив сісти у крісла, а офіцерові мовив:

— Будь ласка, Стентоне, принесіть кави. А це відправте, — і простягнув аркушик з блокнота. — Терміново. — Він сів. — Що ж, джентльмени, радий вітати вас на борту. Командере Бонд, мої особливі вітання представникові Королівського флоту. Ходили на підводних човнах раніше?

— Ходив, — відповів Джеймс, — але хіба що як баласт. Я служив у розвідці Королівського військово-морського резерву, спецпідрозділ.

Капітан розсміявся.

— Супер. А ви, містере Лейтер?

— Жодного разу, капітане. Але в дитинстві мав свою субмарину, запускав її у ванні. На жаль, батьки не дозволяли використовувати її на повну котушку.

— Як і хлопці з Морського департаменту. Не дають розгулятися. Хіба що на випробуваннях. Тільки-но розженешся, а стрілка вже на червоній лінії. Гаразд, джентльмени, — капітан поглянув на Лейтера, — то що тут за гармидер? Такої кількості секретних депеш я не отримував з часів корейської війни. Остання, наприклад, була від командувача ВМФ, особисто. У ній повідомлялося, що я переданий у повне ваше розпорядження, а в разі вашої смерті чи недієздатності, — у розпорядження командера Бонда, допоки о 19.00 не прибуде адмірал Карлсон. То про що йдеться? З рапортів мені відома лише назва — «Операція «Кульова блискавка». Що за операція така?

Бонду сподобався командер Педерсен, легкий у спілкуванні, з почуттям гумору, та й із тим, що зветься старим словом, — харизма. Поки Лейтер розповідав історію від початку аж до відльоту Ларго на літаку-амфібії та домовленостей з Доміно Віталі, він розглядав його безпристрасне насмішкувате обличчя.

Сюди долинала мішанина корабельних звуків — тонке завивання генератора доповнювала музика «Інк Спотс»[133], які співали «Люблю каву, люблю чай». Час од часу гучномовець над капітанським столом оживав і проспівував додаткові строфи: «Робертса до старшини», «Головний інженер викликає Оппеншоу», «Блакитна команда — до відсіку Ф», а також звідкілясь із періодичністю дві хвилини лунало якесь смоктання та булькання від механізму на кшталт помпи. Скидалося на те, що перебуваєш у голові в робота, гідравліка та механіка якого відповідала на команди невидимих операторів.

Хвилин через десять командер Педерсон відкинувся у кріслі, узяв люльку і почав неуважно її набивати.

— Нічого собі історія, — мовив, посміхнувшись. — Дивно, але навіть якщо б мене не засипали депешами з Морського департаменту, я би повірив. Раніше чи пізніше щось таке мало статися. Чорт забирай, я, капітан атомної субмарини, тягаю ядерні ракети по усьому світі. Але мене така доля не може не лякати, бо на березі в мене є дружина та двоє дітлахів. Ядерна зброя надто небезпечна. Та що казати, будь-який із цих карликових островів може вимагати від Сполучених Штатів викуп, якщо націлить хоча б одну з моїх ракет на Маямі. І ось я, такий собі Пітер Педерсен, тридцяти восьми зроду-віку, може, сповна розуму, а може, й ні — хтозна, маю на кораблі цілих шістнадцять таких штукенцій — достатньо, щоби стерти з лиця землі, скажімо, Англію. Але все це, так би мовити до слова, — він поклав руки на стіл перед собою. — У вашому бездоганному плані, джентльмени, бачу один прокол. Ваш план ґрунтований на припущенні, що цей Ларго має з хвилини на хвилину повернутися на літаку з бомбами на борту. Якщо бомби у нього, а з того, що ви розказали, сумнівів у мене не залишилося, дівчина має нам просигналити. Коли це станеться, ми наблизимся і заарештуємо судно або підірвемо його до дідька. Правильно? А якщо він ті бомби не привезе або, з якоїсь причини, ваша дівчина нам не просигналить, що тоді?

— У такому разі, — спокійно відповів Бонд, — ми простежимо за яхтою, сядемо їй на хвіст до завершення терміну ультиматуму, тобто протягом наступних двадцяти чотирьох годин. Це все, що ми можемо зробити в рамках закону. Коли термін закінчиться, передамо справу нашим босам, і хай уже уряди вирішують, що робити з «Диско», «Віндікатором» та усім іншим. Правда, може статися, що до того моменту якийсь непоказний чоловічок у моторному човні дістанеться узбережжя Америки, і Маямі злетить у повітря. Або бомба вибухне деінде у світі. У них більш як достатньо часу, щоб відвезти бомби з літака на тисячі миль звідси. А це означатиме, що ми провалили справу. Наше становище нагадує мені ситуацію зі сищиком, який відстежує людину, котра, на його думку, замислила вбивство, але він навіть не впевнений, чи має та зброю. У детектива нема іншого виходу, ніж ходити за тією людиною по п’ятах і чекати, коли вона витягне нарешті пістолета. Тільки того моменту сищик може або пристрелити її, або заарештувати. Так, Феліксе? — звернувся Бонд до Лейтера.

— Усе правильно. Річ у тім, капітане, що командер Бонд і я на сто відсотків упевнені, що з Ларго ми не помиляємось і саме йому доручено доставити бомбу до цілі. Через це ми трохи запанікували й викликали субмарину. Можу закластися на соточку, що він перевозитиме бомбу сьогодні, бо завтра спливає термін. До речі, капітане, як довго вам розкочегарювати машину, чи як це називається на атомних підводних човнах?

— Можемо відчалити за п’ять хвилин. Мене тривожить інше, джентльмени, — капітан похитав головою. — Не знаю, як нам відстежити «Диско»...

— Як це? Хіба не доженете? — Лейтер ледь не ткнув у капітана сталевим гаком, але вчасно оговтався й опустив руку на коліно.

— Думаю, наздоженемо, — посміхнувся капітан. — Ми зможемо позмагатися з яхтою на прямій дистанції, але, на мій погляд, джентльмени не до кінця розуміють, з якими навіґаційними перешкодами маємо справу в цій частині океану. — Він махнув рукою на карту Британського адміралтейства на стіні. — Дивіться самі. Коли-небудь бачили карту з такою кількістю цифр? Як павуче кубло. Це — відмітки глибин, джентльмени, і мушу зазначити, якщо тільки «Диско» не піде Атлантичним язиком, протоками Норт-Вест-Провіденс чи Норт-Іст-Провіденс, ми яхту не наздоженемо. Решта карти може й виглядає синьою, — він махнув рукою, — але після польоту на літакові ви вже знаєте, що там насправді. Майже все море тут у мілинах і банках, а над ними води — на три, максимум на десять сажнів. Якби мені набридло служити на флоті, я, можливо, ризикнув би провести човен над десятьма сажнями. Але для цього треба ще підкупити штурмана та вимкнути до дідька ехолот. Якщо навіть і знайдемо прохід на десяти сажнях, треба не забувати, що карта ця стара, її складали ще за часів вітрильників, а за п’ятдесят років банки сильно зісунулися. Не кажучи про припливно-відливні течії, зарості коралів, які не покаже жоден ехолот, допоки не наскочите на них або не пошкрябаєте бік. — Капітан розвернувся до столу. — Ні, джентльмени, італійське судно ідеально підходить для цих вод. Із підводними крилами її осадка становить хіба що сажень, тож якщо вони підуть мілководдям, шансів у нас нема — і крапка. — Капітан провів очима з одного обличчя на інше. — Бажаєте, щоб я зв’язався з Морським департаментом і попросив для прикриття надати вам винищувачі?

Бонд з Лейтером перезирнулися.

— Бортові вогні на яхті не запалять, — зауважив Джеймс, — і вночі з повітря виявити її буде важкувато. Що скажеш, Феліксе? Може, нам і справді краще їх підняти — хай хоча б патрулюють американське узбережжя, а ми, коли «Диско» відійде, попрямуємо протокою Норт-Вест-Провіденс до ракетної бази, яка, найімовірніше, стане мішенню № 1.

Фелікс Лейтер пробіг п’ятірнею по копиці солом’яного волосся.

— Чорт забирай! — сердито буркнув. — Щоб я здох! Ми вже пошилися в дурні, коли викликали сюди «Манту», то чому б тепер не підняти ескадрилью винищувачів! Гарна ідея. Треба ж якось обґрунтувати підозри стосовно Ларго та його яхти. Давай разом із капітаном складемо повідомлення, яке не виглядатиме недоумкуватим, і відправимо копії — я в ЦРУ, ти — своєму шефові. Пропонуй!

— Адміралтейству для М., операція «Кульова блискавка», — Бонд витер рукою спітніле обличчя. — Краще було б розворушити зміїне кубло. — Він поглянув на металевий годинник на стіні. — Шоста. У Лондоні — північ. Саме час трубити тривогу.

Увімкнувся внутрішній зв’язок.

— Вахтовий офіцер — капітану. Кур’єр із поліції з терміновим повідомленням для командера Бонда.

Капітан натиснув кнопку і заговорив у мікрофон на столі:

— Проведіть до мене. Приготуватися віддати швартові. Екіпажу стояти на місцях, — капітан вислухав підтвердження команди і вимкнув мікрофон. — Як там звати вашу дівчину, Доміно? — посміхнувся до Бонда. — Що ж, чекаємо гарних новин від Доміно.

Двері розчинилися. Поліцейський капрал з картузом під пахвою витягнувся на сталевій підлозі у стійці «струнко» і простягнув конверт. Бонд узяв, пробіг очима повідомлення, написане рукою комісара, і прочитав вголос:

«ЛІТАК ПОВЕРНУВСЯ О 17.30 і ПІДНЯТИЙ НА БОРТ, «ДИСКО» ВІДПЛИВЛА О 17.55 НА ПОВНІЙ ШВИДКОСТІ У ПІВНІЧНО-ЗАХІДНОМУ НАПРЯМКУ КРП ДІВЧИНА НА ПАЛУБУ НЕ ВИХОДИЛА ПОВТОРЮЮ НЕ ВИХОДИЛА».

Бонд попросив у капітана бланк для рапортів і написав:

«МАНТА» ВИХОДИТЬ ЗА ЯХТОЮ ПО ПРОТОЦІ НОРТ-ВЕСТ-ПРОВІДЕНС КРП ЧЕРЕЗ МОРСЬКИЙ ДЕПАРТАМЕНТ МИ ВИКЛИКАЛИ З ФОРТ-ЛОДЕРДЕЙЛ ЕСКАДРИЛЬЮ ВИНИЩУВАЧІВ ДЛЯ ПАТРУЛЮВАННЯ В РАДІУСІ ДВОХСОТ МИЛЬ ВІД УЗБЕРЕЖЯ ФЛОРИДИ КРП «МАНТА» ПІДТРИМУВАТИМЕ КОНТАКТ ЧЕРЕЗ ВІНДЗОРСЬКИЙ АЕРОДРОМ КРП МОРСЬКИЙ ДЕПАРТАМЕНТ І АДМІРАЛТЕЙСТВО ПОВІДОМЛЕНІ КРП ПРОШУ ПРОІНФОРМУВАТИ ГУБЕРНАТОРА Й АДМІРАЛА КАРЛСОНА ТА БРИГАДНОГО ГЕНЕРАЛА ФЕЙРЧАЙЛДА ПІСЛЯ ЇХНЬОГО ПРИБУТТЯ».

Бонд підписався, простягнув телеграму капітанові, той — Лейтеру, потім поклав аркушик у конверт і вручив капралові. Той живо розвернувся і клацнув каблуками.

Коли двері за ним зачинилися, Педерсен натиснув клавішу інтеркому й наказав зніматися з якоря та в надводному положенні вирушати курсом на північ, швидкість — десять вузлів. За мить усе ожило, фоновий шум посилився, озвалися боцманські свистки, щось металево заскиглило, у коридорі затупотіли. Підводний човен здригнувся.

— Що ж, джентльмени, — спокійно мовив капітан, — полювання починається. Гуска у нас дика і літає швидко, але для мене честь — загнати її для вас. А зараз давайте займімося тим рапортом.

Намагаючись підібрати правильні слова для депеші, Бонд розмірковував над повідомленням комісара, а також про Доміно. Передчуття були поганими. Або літак повернувся без бомби — і тоді їхня витівка з «Мантою» та ескадрильєю винищувачів виглядала абсолютно безглуздим запобіжним заходом, який недолугі докази неспроможні виправдати. У найгіршому випадку викрадення «Віндікатора» з бомбами на борту було справою зовсім іншого угруповання, і поки вони розробляють версію з «Диско», у СПЕКТРа цілком розв’язані руки. Хоча інтуїція підказувала Бонду, що він не помиляється. На повірку легенда Ларго здавалася стовідсотково неспростовною. Не підкопаєшся. Що само собою викликало у Джеймса підозру. Операція такого масштабу та зухвальства просто зобов’язана мати бездоганне прикриття аж до найдрібніших деталей. Ларго міг скористатися літаком для фінальної повітряної розвідки місця знаходження скарбів, щоби перевірити перед відправленням у похід, чи є поблизу, наприклад, рибальські човни. Або він міг відпливти на яхті, щоб закласти бомбу і встановити годинниковий механізм за кілька годин до терміну, аби мати час знешкодити бомбу в разі, якщо Англія й Америка в останній момент погодяться заплатити викуп чи, навпаки, забратися подалі від зони ураження, щоб забезпечити собі алібі.

Але де ж бомба? Може, її все-таки привезли літаком, а Доміно просто не змогла вийти на палубу? Чи, може, бомбу підберуть на шляху до мішені? Курс на захід від Нассау каналом Беррі-Айленд відповідав обом можливостям. «Віндікатор» лежав західніше, на південь від Біміні, як і Маямі — інша можлива мішень на Американському узбережжі. Пройшовши каналом п’ятдесят миль на захід від Нассау, «Диско» могла різко повернути на північ та через інші п’ятдесят миль плавання мілинами — що зробить неможливим переслідування — повернути назад і протокою Норт-Вест-Провіденс вийти прямцем до Ґранд Багами з її ракетною базою.

Бонд, роздратований таким різноманіттям варіантів та страхом, що вони з Лейтером припустилися катастрофічної помилки, змусив себе зосередитися на одній певній речі — зараз вони втягнулись у гру з неймовірно високими ставками. Якщо бомба на борту, а «Диско» поверне на північ до Ґранд Багами з ракетною базою, «Манта», пройшовши протокою, встигне перехопити яхту.

Проте, якщо вони поставили на правильну карту, чому ж тоді Доміно не подала сигналу? Що сталося?