Кульова блискавка

СПЕКТР

Бульвар Осман[25], що пролягає через VIII та ІХ округи, тягнеться від Рю-дю-Фобур-Сент-Оноре[26] до Опери. Вулиця ця довжезна і скучна. Може, це найреспектабельніша вулиця Парижа, однак вона не найдорожча. Авеню д’Ієна їй не переплюнути, але багатії не обов’язково люди респектабельні, до того ж прізвища багатьох власників житла та мешканців орендованих квартир закінчуються на -еску, -ович, -ський, і -штайн, а такі закінчення часто-густо не є показником благородного походження. Більше того, авеню д’Ієна майже цілком житлова, а рідкісні скромні мідні таблички з назвами холдингових компаній з Ліхтенштейну, Багам чи швейцарського кантону Во розміщені тут лише з податкового резону; вони приховують родинні капітали, що намагаються послабити каральний тягар з доходу, іншими словами, задля ухилення від сплати податків.

Бульвар Осман — інша річ. Масивні будинки кінця ХІХ сторіччя, такі собі бастарди часів Другої Імперії[27], багато прикрашені різьбою по каменю, є «sieges» або штаб-квартирами великих компаній. Тут розташовані головні офіси промислових компаній з Лілля, Ліона, Бордо, Клермон-Феррану, значних сільськогосподарських та інших компаній, що торгують бавовною, штучним шовком, вугіллям, вином, сталлю. Якщо ж серед них і знайдуться несумлінні компанії, які не мають за душею солідного капіталу — des fonds sérieux — а лише респектабельну адресу, то такі компанії, що існують лише на папері, ховаються найчастіше і за не менш вражаючими фасадами на Ломбард-стріт[28] чи Уолл-стріт.

Цілком закономірно, що серед цієї респектабельної компанії орендонаймачів, достатньо вдало розбавленої парочкою церков, невеличким музеєм і французьким шекспірівським товариством, знайшлося місце для штаб-квартир кількох благодійних організацій. Так, до речі, у номері 136-біс розташувалась, як зазначено на скромно виблискуючій мідній табличці, «М.Т.П.П.» — «Міжнародне Товариство Протидії Пригніченню». Якщо ви зацікавилися цією організацією — хтозна, може, ви невиправний ідеаліст або торговець конторськими меблями — і натиснете чистеньку порцелянову кнопку дзвінка, двері вам незабаром відчинить типовий французький консьєрж. Якщо справа насправді важлива або характерна тільки добрими намірами, консьєрж проведе запиленим холом до високих подвійних дверей у стилі Директорії[29], поруч з переобтяженою декором клітиною хитливого ліфта. За дверима побачите саме те, що й очікували — величезну вицвілу залу, котра давно потребує нового шару фарби кольору кави з молоком; тут пів дюжини чоловіків за дешевими столами діловито друкують та пишуть, обкладені з усіх боків реквізитом будь-якої бюрократичної організації — лотками із вхідною та вихідною документацією, телефонами — у нашому випадку старомодними, як прийнято в конторах у цій частині Парижа, темно-зеленими металевими шафами, деякі шухляди в яких висунуті. Якщо ви людина спостережлива і помічаєте дрібні деталі, то відзначите: усі працівники тут — люди одного віку, від тридцяти до сорока років, а також те, що жінок, які зазвичай виконують переважну частину секретарської роботи, в цій залі нема.

Вас зустрінуть трохи насторожено, що притаманно клопітливим організаціям, у котрих звикли до різного роду диваків та нероб, які лише гають їхній дорогоцінний час; але якщо причина вашого візиту серйозна, обличчя чоловіка за стійкою біля дверей проясниться і стане обачливо люб’язним. Мета нашого Товариства? Організація, месьє, створена задля збереження ідеалів, які почали пропаґувати під час останньої війни члени Супротиву. Ні, месьє, ми поза політикою. На які кошти існуємо? На посильні внески наших членів та деяких приватних осіб, котрі поділяють наші ідеали. А, ви розшукуєте свого родича, члена Супротиву? Звісно пошукаємо, месьє. Його ім’я? Грегор Карлскі, якого востаннє бачили з Михайловичем улітку 1943. Жюль! (А може і просто підійти до одного зі службовців). Карлскі, Грегор. Михайлович, 1943. Жюль пориється в картотеці й після нетривалого пошуку повернеться назад. Помер. Убитий під час бомбардування Центрального штабу 21 жовтня 1943 року. Мої співчуття, месьє. Чим іще можемо допомогти? Візьміть нашу брошуру? Вибачте, що не маю змоги розповісти вам більше про нашу організацію. Але всю інформацію про «М.Т.П.П.» ви знайдете у брошурі. У нас сьогодні просто шалений день. Цей рік оголошено міжнародним роком біженців, і такі запити, як ваш, ми отримуємо з усього світу. Усього найкращого, месьє. Нема за що. Так або майже так закінчиться ваш візит, і на бульвар вийдете повністю задоволеним, навіть під приємним враженням від організації, яка займається благородною справою з такою відданістю та віддачею.

Наступного дня після завершення оздоровлення силами природи Джеймс Бонд відбув до Лондона після того, як отримав максимальне задоволення від спагеті «болоньєзе» з пляшкою «кьянті» в ресторані Люсьєна у Брайтоні, а також насолодився принадами міс Патриції Фіринг на задньому сидінні її малолітражки з чудовим видом на Даунс. Позачергове зібрання членів опікунської ради «М.Т.П.П.» призначили на сьому годину вечора. Чоловіки, а в правлінні засідали тільки чоловіки, які зібралися з усієї Європи — поїздом, автомобілем чи літаком, — заходили у будинок 136-біс поодинці або парами, хтось через передні двері, деякі з чорного ходу — весь день та ранній вечір. Кожному членові правління виділили певний час для прибуття — тривалістю дві години, та вхід — через парадні чи задні двері. Тепер біля дверей стояли по два «консьєржі», а також були вжиті менш помітні заходи безпеки — сигналізація, замкнуті системи телемоніторингу обох входів та повний набір фальшивих протоколів засідання «М.Т.П.П.», що сповна відповідали сфері діяльності організації на першому поверсі. Таким чином, за необхідності зустріч «опікунів» за частку секунди можна було перетворити з таємної на відкриту, таку ж відкриту, як будь-яке інше засідання голів компанії на бульварі Османа.

Рівно о сьомій годині двадцять чоловіків, які становили верхівку організації, хто — широко крокуючи, хто лінивою ходою, хто крадькома — залежно від особистості та складу характеру, — заповнили вишукану залу для засідань на четвертому поверсі. Голова правління був уже на місці. Обійшлися без привітань. Голова вважав привітання зайвим стрясанням повітря, а в організації такого роду — взагалі лицемірством. Чоловіки зайняли місця за столом згідно з номерами, від першого до двадцять першого, які й були їхніми єдиними іменами задля додаткової секретної перестороги, і цифри ці пересувалися на дві позиції по колу першого числа кожного місяця. Ніхто не пив — алкоголь був табу, а на курців дивилися з осудою. Ніхто не потурбувався заглянути у фальшивий порядок денний засідання, розкладений на столі перед кожним. Усі сиділи безмовно і дивилися через стіл на голову з виразом шанобливої уваги, а не улесливої пошани, як заведено у дрібних підлеглих.

Будь-хто, хто побачив би номера Другого вперше, а саме такий у цьому місяці був номер голови, дивився би на нього з подібним виразом зацікавленості, оскільки той належав до когорти людей, яких за все життя зустрінеш раз чи два; такі люди легко притягують погляди. Ці рідкісні персонажі мають три базових якості — неординарну зовнішність, внутрішню упевненість та випромінюють потужний тваринний магнетизм. Стадо одразу відзначає «потойбічність» такого феномена, і в первісних племенах людину, обдарованою цією рисою, зазвичай обирали вождем. Поодинокі видатні постаті в історії — Чингісхан, Олександр Великий, Наполеон та деякі інші політики мали подібні якості. Ймовірно, цим (а чим ще?) можна пояснити гіпнотичний вплив такої абсолютно мізерної особистості, як Адольф Гітлер, на вісімдесятимільйонну найобдарованішу європейську націю. Безсумнівно, Другий мав ці якості, що їх визнав би будь-який перехожий, не кажучи про двадцятьох відібраних соратників. Для них, попри цинічне ставлення та безжалісність до усього роду людського, зрощені їхнім ремеслом, цей чоловік, як не крути, був Верховним командувачем, тобто майже богом.

Звали цю людину Ернст Ставро Блофельд, і народився він у Ґдині від батька-поляка й матері-гречанки 28 травня 1908 року. Після закінчення факультету економіки та політичної історії у Варшавському технічному інституті він двадцятип’ятирічним отримав скромну посаду в міністерстві пошти і телеграфу. Такий вибір для безумовно обдарованої молодої людини здавався дивним, проте Блофельд мав власні уявлення стосовно майбутнього світоладу. Був упевнений, що влада в недалекому майбутньому ґрунтуватиметься на точних та швидких каналах зв’язку. Від отримання інформації раніше за інших — під час війни чи в мирний час — залежить прийняття правильного історичного рішення, і саме інформація є підґрунтям ділової репутації. Відповідно до своєї теорії він продивлявся каблограми і радіограми, що проходили через його руки на центральному поштамті — й час од часу використовував інформацію для гри на Варшавській біржі, але дуже обережно, тільки коли був упевнений на сто відсотків.

Аж раптом зміст поштових відправлень різко змінився. Польща мобілізувалася для війни, і коли через його відомство ринув потік розпоряджень на постачання амуніції та посипалися дипломатичні депеші, Блофельд змінив тактику. Це був справжній скарб, який нічого йому не вартував, але безцінний для супротивника. Спочатку незграбно, але з кожним разом усе вправніше він почав копіювати телеграми, відбираючи (бо зміст був прихований шифром) лише ті, що з поміткою «Негайно» чи «Секретно». Потім він ретельно розробив у своїй голові фіктивну агентурну мережу, до якої увійшли справжні, але дрібні службовці з низки посольств та компаній, що постачали озброєння, тобто з тих, кому були адресовані повідомлення, — молодший клерк Британської амбасади, перекладач, котрий працював на французів, особисті секретарі (справжні) великих компаній. Їхні імена було нескладно роздобути зі списків дипломатичних представництв, телефонуючи до компаній з вимогою уточнити ім’я особистого секретаря голови. Він видавав себе за представника Червоного Хреста, мовляв, бажає обговорити питання благодійного внеску з головою компанії. І так далі...

Коли список було завершено, Блофельд охрестив свою мережу «Тартар» і таємно увійшов у контакт з німецьким військовим та передав тому кілька прикладів своєї роботи. Його швидко перенаправили до Четвертого підрозділу абверу[30], і далі справи пішли просто пречудово. Коли горщик почав варити, а гроші (він приймав платежі тільки в американських доларах) потекли (і потекли швидко — він виправдовувався, що йому треба платити багатьом аґентам), Блофельд почав думати про розширення бізнесу. Росіян він одразу відкинув; чехи? — радше «ні», ті гальмуватимуть платежі. Натомість зупинив свій вибір на американцях та шведах, і тоді гроші в прямому сенсі полилися на нього золотим дощем. Скоро він зрозумів (а Блофельд мав особливо гострий нюх на небезпеку), що так довго тривати не може — одного дня обов’язково станеться витік інформації, і найімовірніше — через взаємодію шведської та німецької секретних служб, котрі, як було відомо (через свою мережу він збирав і чутки), тісно співпрацюють на деяких територіях. Витік може статися через контррозвідувальні служби союзників, або через їхні криптографічні служби, або хтось із його фіктивних «агентів» помре чи буде переведений, а він, не знаючи цього, і далі використовуватиме його як джерело інформації. Як там не є, а на той момент він зібрав двісті тисяч доларів, що стало для нього додатковим стимулом змінити дислокацію. Війна підбиралася все ближче, настав час явити себе світові, принаймні безпечній його частині.

Блофельд блискуче вийшов із гри. По-перше, він сповільнив надання своїх послуг, мотивуючи це тим, що посилилися заходи безпеки з боку англійців та французів. А може, взагалі десь стався витік, — з докором пояснив він, дивлячись в очі своєму контактеру; один секретар різко змінив погляди, інший вимагає більше грошей. Опісля навідався до біржі та, купивши мовчання брокера за тисячу доларів, придбав на всі гроші обліґації «Шелл» на пред’явника в Амстердамі, а потім розпорядився покласти їх до кодової депозитної комірки у Дисконто-банку в Цюріху. Перед завершальним кроком, коли він мав розказати своїм контактерам про те, що спалився і що польський Другий відділ «сів на хвіст», Ставро навідався до рідної Ґдині, завітав до архіву церкви, де його хрестили, і, під приключкою, що, мовляв, він шукає вигаданого товариша, акуратно вирвав з регістру сторінку зі своїм ім’ям і датою народження. Залишалося тільки знайти паспортну крамничку, котрих удосталь водиться в будь-якому великому морському порту, та придбати канадський паспорт моряка, що він і зробив, віддавши дві тисячі доларів. Звідти найближчим судном вирушив до Швеції. Після нетривалого перебування в Стокгольмі, де зібрався з думками та прикинув, у якому напрямку розвиватимуться воєнні дії, вилетів до Туреччини за польським паспортом, перевів гроші зі Швейцарії до Оттоман-банку[31] і спокійно чекав, коли впаде Польща.

Коли це сталося, він звернувся за статусом біженця і, витративши небагато грошей, швидко отримав необхідні папери. В Туреччині й оселився. На «Радіо Анкара» його досвід став у пригоді, і там Ставро започаткував «Рахір» — іншу шпигунську мережу, створену за принципом «Тартар», тільки досконалішу. Блофельд вчинив мудро, дочекавшись перелому у війні, перш ніж пропонувати свої послуги, і тільки коли Роммеля[32] турнули з Африки, звернувся до союзників. Закінчення війни зустрів у сяйві слави й фінансового успіху, та ще з нагородами і почесними грамотами від британців, американців та французів, а тоді, з півмільйоном доларів у швейцарських банках та шведським паспортом на ім’я Сержа Онгстрема вирушив до Південної Америки відпочити, підживитися та розробити наступні кроки.

І ось тепер цей чоловік, який вибрав ім’я Ернста Блофельда — найбезпечніше, на його думку, для повернення — сидів у тихій кімнаті для засідань на бульварі Османа й неквапливо вдивлявся в обличчя кожного з двадцяти людей у пошуках того, хто посміє відвести погляд. Очі Блофельда нагадували два чорних бездонних колодязі, оточені, як у Муссоліні, дуже чистими білками. Їхній ляльковий від незвичної симетрії вигляд підкреслювали дуже довгі чорні вії, яким позаздрила би будь-яка модниця. Ці лялькові очі дивилися м’яко і зрідка виказували емоції, серйозніші за просту цікавість. Вони повідомляли про спокійну впевненість власника, а також про його схильність до аналізу об’єкта розгляду. Невинному очі пропонували чудовий затишний кокон, в якому той може перепочити в повній упевненості, що потрапив у надійні руки, а винуватого чи брехливого вони роздягали і робили прозорим — таким прозорим, як акваріум, крізь стінки якого Блофельд з відтінком легкої зацікавленості спостерігав за новою рибкою, вишукуючи крихітки правди серед туману омани. Погляд Блофельда був своєрідним мікроскопом, вікном у світ ґрандіозного розуму, фокус якого загострився до краю за тридцять років перебування у небезпеці й завдяки котрому він завжди випереджав на крок супротивника. Цей погляд випромінював непорушну внутрішню самовпевненість, ґрунтовану на історії успіху будь-якої справи, за котру він брався.

Під очима, якими він зараз повільно обдивлявся своїх колеґ, мішків не було. На широкому білому ввічливому обличчі під по-військовому короткою зачіскою чорнявого волосся взагалі не було будь-яких слідів розпусти, хвороби чи старіння. Лінія щелепи втратила притаманну молодості гостроту, але свідчила про рішучість та незалежність. Не відповідав обличчю з великим приплюснутим носом лише рот — притаманний, радше, філософові чи науковцю. Гордовитий і тонкий, як погано загоєна різана рана, з міцно стиснутими губами, здатними складатися лише у фальшиву, незграбну посмішку, що вказувало на тирана, презирливого та жорстокого, майже в шекспірівському розумінні. У Блофельда все було великим.

Тіло Блофельда, вагою двісті вісімдесят фунтів, яке в молодості, коли він займався важкою атлетикою, складалося з м’язів, за останні десять років розпливлося; він відростив здоровецьке черево, котре приховували об’ємні штани і майстерно пошитий двобортний піджак, бежевий, з оленячої замші. Довгі руки та ноги Блофельда, за необхідності спроможні на різкі випади, зараз лежали непорушно й розслаблено. Щодо решти, то він не палив і не вживав алкоголю, а також ніхто не чув, щоб він парувався з представником тієї чи іншої статі. Їв небагато. Взагалі, коли йшлося про вади чи фізичну слабкість, Блофельд становив загадку для стороннього спостерігача.

Двадцятеро чоловіків, які, розсівшись довкола довгого столу, терпляче чекали, коли Блофельд заговорить, становили дивну суміш різних національностей. Але усі мали риси, що їх об’єднували, — вони належали до однієї вікової групи — тридцять-сорок років, були підтягнутими та фізично міцними, а також майже всі мали вигляд хижаків — вовків або яструбів, котрі вистежують здобич. Усі, крім двох, які нагадували вчених. Одним був Котце — фізик зі Східної Німеччини, який утік на Захід п’ять років тому й обміняв свої секрети на скромну пенсію та притулок у Швейцарії, іншим — Маслов (він же Кандинський), експерт із електроніки з Польщі, який у 1956-му звільнився з посади голови дослідницького відділу компанії «Філіпс АГ» в Ейндховені та зник із поля зору. Решта вісімнадцять становили шість трійок (Блофельд із застережень щодо безпеки впровадив у організації комуністичну систему розподілу) з кожної країни шести найбільших світових злочинних угруповань та підривних організацій. Три сицилійці з вищого керівництва Уніоне Сичіліано — від мафії; три французи-корсиканці з Уньйон Корс[33] — подібного до мафії таємного товариства, яке підім’яло під себе майже всю організовану злочинність Франції; три колишніх співробітники СМЕРШу — радянської організації, створеної для знищення зрадників та ворогів держави і розпущеної за наказом Хрущова у 1958[34], а на його місці створено Окремий виконавчий відділ МВС[35]; три вищих співробітника Зондердінст[36] із ґестапо; три міцних югославських оперативники, які служили в таємній поліції маршала Тіто, і три турки з гірського району (турки, котрі живуть на рівнинах, ні на що не здатні) — колишні учасники мережі Блофельда «Рахір», які потім відповідали за функціонування «Кристалу» — важливої близькосхідної мережі з торгівлі героїном із базою в Бейруті. Ці вісімнадцять чоловіків — майстри конспірації — володіли усіма засобами таємного зв’язку та польової роботи, а головне, вміли тримати язик за зубами й мали ще одну спільну рису — бездоганне прикриття. Кожний мав паспорт з дійсними візами до основних країн світу і незаплямоване досьє в Інтерполі та поліції своєї країни. Один цей аспект — чистота перед законом після бурхливого злочинного життя — був найкращою характеристикою для членства в СПЕКТРі[37] — СПЕціальному Комітеті з Тероризму та Розвідки.

Засновником та головою цього приватного підприємства, створеного задля особистого збагачення, був не хто інший, як Ернст Ставро Блофельд.

ФІАЛКОВИЙ ПРИСМАК

Блофельд завершив вивчати присутніх. Як він і очікував, лише одна людина відвела погляд. Ставро не помилився — усі рапорти з неспростовними доказами двічі перевірили, але своїм очам та інтуїції він довіряв більше. Не кваплячись, прибрав руки під стіл, одну поклав на коліно, а іншою витягнув з бокової кишені золоту коробочку і поклав на стіл перед собою. Підчепивши кришку нігтем, витягнув піґулку з фіалковим присмаком і кинув її в рот. За звичкою, коли чекала неприємна розмова, він намагався пом’якшити дихання.

Блофельд поклав під язик піґулку і спокійним звучним, добре поставленим голосом промовив:

— Я маю доповісти членам комітету про просування великої справи — операції «Омега» (Блофельд упускав такі вставні вислови, як «джентльмени», «друзі» чи «колеги», вважаючи їх нікчемними й зайвими), але перш ніж перейти до обговорення, пропоную з питань безпеки торкнутись іншої теми, — Блофельд ще раз оглянув присутніх — та сама людина знову відвела погляд. Він продовжив доповідь таким тоном, немов розказував якусь оповідку: — Думаю, комітет погодиться з тим фактом, що перші три роки нашої діяльності минули успішно. Завдяки нашому німецькому підрозділові ми таємно провели операцію з підняття з дна Мондзеє[38] коштовностей Гіммлера, які потім реалізували через наш турецький відділ у Бейруті. Дохід — 750 000 фунтів. Викрадення сейфа разом з його вмістом із штаб-квартири МВС у Східному Берліні, що здійснив російський підрозділ, і наступний продаж документів американському Центральному розвідувальному управлінню дав нам пів мільйона доларів. Перехоплення в Неаполі тисячі унцій героїну, які належали родині Пасторі, були продані родині Фірпоне у Лос-Анджелесі за вісімсот тисяч доларів. Британська Секретна служба заплатила нам сто тисяч фунтів за пробірку з біологічною зброєю, розробленою у Чехословаччині на державному хімічному заводі у Пльзені. Вдалий акт шантажу колишнього группенфюрера СС Зоннтаґа, який під ім’ям Сантоса мешкає в Гавані, приніс нам мізерні сто тисяч доларів — на жаль, це всі гроші, які у нього були; а вбивство у Берліні Перенга, французького фізика-атомника, який переметнувся на бік комуністів, завдяки важливості інформації, котра була в його розпорядженні, та, головне, тому, що він не встиг нею поділитися, дало нам мільярд франків від Другого бюро. Підсумовуючи сказане, а членам комітету ці цифри відомі, повідомляю: наш сукупний дохід нині становить, без урахування останніх нерозподілених дивідендів, півтора мільйона фунтів у швейцарських франках та венесуельських боліварах[39], в які — а ці валюти є найстабільнішими у світі — ми конвертуємо наші статки. Доводжу до відома членів комітету, що дохід буде розподілено згідно з нашими домовленостями, а саме — за винятком десяти відсотків накладних витрат, оборотного капіталу та десяти моїх відсотків, решта буде поділена рівними частками по чотири відсотки між усіма учасниками. Сукупний дохід кожного становитиме приблизно шістдесят тисяч фунтів. Звісно, цю суму не можна вважати адекватною компенсацією за участь у нашій організації, і двадцять тисяч фунтів на рік не відповідають нашим сподіванням, але позитивна реалізація плану «Омега» має дати значно більший дохід, і якщо буде на те воля членів комітету, ми зможемо розпустити нашу організацію і спрямувати енергію кожного в окреме русло. — Блофельд оглянув присутніх та люб’язно спитав: — Питання є?

Двадцять пар очей — а цього разу погляду не відвів ніхто — пильно дивились на голову. Кожний зробив підрахунок, обличчя залишалися непроникними. Щось коментувати не було потреби. Вони були задоволені, але розсипатись у похвалах суперечило їхній суворій натурі. Те, що казав голова, було їм відомо. Настав час для невідомого.

Блофельд кинув під язик другу піґулку і продовжив:

— Добре. Стосовно останньої операції, що завершилася місяць тому і принесла нам мільйон доларів... — Бло-фельд повернув голову вліво, відшукав очами потрібну особу і м’яко сказав: — Встаньте, Сьомий.

Маріус Домінік з Уньйон Корс, гордовитий оцупкуватий чоловік із спокійними очима, вдягнений у готовий костюм, напевне придбаний у модному бутику Галері Барбе в Марселі, повільно підвівся і безстрашно дивився в очі Блофельда. Його великі, грубуваті руки розслаблено звисали, ледь торкаючись стрілок на штанях. Блофельд, здавалося, дивився тому в очі, а насправді спостерігав за реакцією номера Дванадцять, який сидів поруч, — П’єра Боро. Останній сидів на іншому боці стола напроти Блофельда. Саме він двічі впродовж зібрання відводив очі. Тепер — ні. Тепер він спостерігав розслаблено і не виглядав наляканим.

Блофельд звернувся з поясненнями:

— Ця операція, якщо хтось не в курсі, передбачала викрадення сімнадцятирічної дочки Магнуса Блом-берґа — власника «Принсіпаліти-готель» у Лас-Вегасі, який завдяки членству в Детройтській Пурпурній банді має частку в низці інших американських підприємств. Дівчину було викрадено з номера батька в «Отель де Парі»[40] у Монте-Карло та вивезено на Корсику. Цю частину операції здійснив наш корсиканський підрозділ. Було призначено викуп — мільйон доларів, містер Бломберґ погодився і, за інструкціями СПЕКТРу мав покласти гроші до надувного рятувального плота та випустити його в присмерку на італійському узбережжі поблизу Сан-Ремо. Уночі пліт підібрало судно нашого сицилійського відділення. Особиста подяка хлопцям за те, що вони своєчасно віднайшли схований на плоті радіопередавач, який би дав змогу французькій береговій охороні відстежити й захопити наш корабель. Отримавши гроші та відповідно до згаданих домовленостей ми повернули дівчину батькам, на перший погляд, цілу та неушкоджену, за винятком хіба що перефарбованого волосся, що було необхідним для перевезення її з Корсики до Марселя. Я сказав «на перший погляд»... Наше джерело в поліцейському комісаріаті в Ніці повідомило, що дівчину під час перебування на Корсиці зґвалтували, — Блофельд зробив паузу, щоби присутні могли вникнути у його слова, і продовжив: — Так стверджують її батьки, але, можливо, той статевий акт відбувся за обопільною згодою. Організація пообіцяла, що дівчину повернуть неушкодженою. Я не збираюся копирсатися в деталях сексуальної обізнаності дівчини, але, на мою думку, — неважливо, відбувся той статевий акт за згодою чи ні — батькам її повернули ушкодженою, чи, краще сказати, використали. — Блофельд рідко застосовував жести і зараз лише трохи відірвав ліву руку від столу. Потім продовжив таким самим рівним голосом: — Ми — велика та могутня організація. Мене не хвилюють питання моралі чи етики, але усі члени мають зрозуміти, що я рекомендую і навіть вимагаю дотримуватися чітких правил. Нема кращої дисципліни, ніж самодисципліна. Міць нашої організації полягає в міцності кожного її члена. Слабкість одного — метелик смерті для усієї структури. Вам відоме моє ставлення до цього питання, й у разі чистки ви завжди підтримували мене. У цьому конкретному випадку я вжив потрібних заходів стосовно родини дівчини, а саме: повернув половину суми викупу, приклав до грошей записку з вибаченнями. Це, якщо не брати до уваги факт радіостеження — стандартну поліцейську процедуру, про яку родину не повідомили, стало єдиним порушенням домовленості з об’єктом нападу. В результаті дивіденди кожного з цієї операції будуть відповідно зменшені. Стосовно злочину, то вважаю, що провина беззаперечна і мають бути застосовані адекватні заходи.

Блофельд дивився через стіл на чоловіка, який підвівся. Корсиканець Маріус Домінік тримав погляд, не відводячи очей. Він знав, що невинний. Його тіло напружилось, але не від страху. Домінік свято вірив, як, до речі, й усі інші, у справедливість Блофельда і не розумів причини, з якої саме його вибрано як хлопчика для биття, але якщо Блофельд так вирішив — тому і бути. Шеф ніколи не помилявся.

Відзначивши мужність підопічного, Блофельд також не міг не помітити, як котиться градом піт по обличчю Номера 12, який сидів на початку столу. Добре. Піт лише підсилить контакт.

Під столом Блофельд підняв праву руку з коліна і намацав кнопку.

П’єра Боро пронизав залізний удар потужністю три тисячі вольт. Його тіло вигнулося дугою, густе чорне волосся стало дибки, наче щітка на якійсь ляльці-потворі з виряченими очима з фільму жахів. Очі на мить шалено спалахнули і згасли. З вищиреного рота повільно висунувся язик з-поміж зубів. Струминки диму потягнулися вгору з-під покладених на підлокітники рук та з-поза спини — там, де у кріслі були сховані електроди. Блофельд відпустив кнопку. Верхнє світло, яке змінило колір на тьмяно-оранжевий і перетворилося на потойбічне сяйво, знову спалахнуло. Кімнатою поширився запах підсмаженої шкіри й паленого одягу. Дванадцятий із зловісним хрустом завалився вперед і впав підборіддям на стіл. Екзекуція закінчилася.

У тиші, що запала, пролунав тихий, урівноважений голос Ставро. Він дивився на Сьомого, відзначивши, що той залишився стояти непорушно і жоден мускул не здригнувся на його обличчі.

— Сідайте, Сьомий, я вами задоволений. (Із уст Блофельда це пролунало як похвала.) Я мав відволікти увагу Дванадцятого. Він знав, що ми його підозрюємо, і я хотів уникнути ускладнень.

Дехто з присутніх кивнув головою. Блофельд мав слушність. Жахлива вистава нікого особливо не збентежила — шеф і раніше чинив суд прилюдно, на очах членів комітету. Таких випадків було два — обидва на подібних зібраннях і обидва через порушення дисципліни, що загрожувало згуртованості та існуванню команди. Одного разу Блофельд убив кривдника пострілом прямо в серце товстою голкою з пневматичного пістолета — непроста справа з відстані дванадцяти кроків, іншого винуватця посадив ліворуч від себе, а потім спритно накинув йому на шию удавку з дроту, зробив два швидких кроки і затягнув гарроту[41] за кріслом чоловіка. Ці смерті були справедливими та необхідними. Як і ця, третя. Отже, члени комітету, іґноруючи свіжий труп на краю столу, влаштувалися зручніше — пора переходити до справи.

Блофельд клацнув кришкою золотої коробочки і поклав її до кишені жилетки.

— Я чекатиму від нашого корсиканського підрозділу рекомендацій щодо заміни номера Дванадцятого. Але це почекає до реалізації плану «Омега». Зараз маємо обговорити деякі деталі. Наш оперативник «Г», якого завербував німецький відділ, допустив серйозну помилку, яка радикальним чином ламає весь розклад. Від цієї людини — члена тонгу Макао «Червона блискавка» — ми очікували абсолютного дотримання конспірації. Йому були надані інструкції щодо легалізації в одному зі санаторіїв на півдні Англії, який ідеально відповідає нашим потребам. Завдання — підтримувати періодичний контакт із льотчиком Петаччі — командиром бомбардувальника на базі ВПС Боскомб Даун, розміщеній неподалік від того санаторію. Він мав регулярно доповідати про стан здоров’я та моральний дух льотчика. Рапорти «Г» нас задовольняли, а льотчик, за його словами, був налаштований рішуче. Оперативник також мав відправити листа в день Д плюс один, тобто через три дні від сьогодні. На жаль, цей йолоп дозволив втягнути себе в безглузду сварку з іншим пацієнтом санаторію, в результаті якої — деталі я опущу — потрапив до центральної лікарні Брайтона з опіками другого ступеня. Таким чином, він вибув із гри принаймні на тиждень. Це призвело до затримки виконання плану «Омега». Факт прикрий, але поправний. Ми були змушені скориґувати плани, тому дали нові інструкції. Також передали Петаччі флакон з вірусом грипу, достатньо сильним, щоб покласти льотчика у ліжко на тиждень, і на цей час його відсторонять від випробувальних польотів. Про свій перший виліт він нас повідомить. Польотні дані будуть надані нашому оперативникові «Г», який на той момент має одужати і надішле листа згідно з планом. Члени комітету, — Блофельд знову обвів поглядом стіл, — внесуть відповідні зміни у польотні розклади до зони Зет. Стосовно оперативника «Г», — Блофельд уважно подивився на трьох колишніх ґестапівців, — то він виявився ненадійним аґентом, і німецькому підрозділові слід зробити відповідні заходи для його усунення впродовж наступних двадцяти чотирьох годин після відправлення листа. Зрозуміло?

Німці одностайно кивнули:

— Так, сер.

— Усе інше, — продовжив Блофельд, — триває за планом. Номер Перший влаштував собі надійне прикриття в зоні Зет. У леґенду про пошук скарбів там повірили, а екіпаж яхти, який ретельно добрали наші оперативники, дотримується дисципліни й заходів безпеки навіть краще, ніж ми очікували. Обрано підходяще місце для наземного базування — відлюдне і важкодоступне. Воно належить одному ексцентричному англійцеві, особисті уподобання якого та коло специфічних друзів потребують самотності. Ваше прибуття до зони Зет розплановане по хвилинах, а гардероб чекатиме на вас у зонах «Ф» та «Д» — відповідно до польотних планів. Одяг, продуманий до найменших деталей, відповідатиме вашій «леґенді» — спонсорів команди шукачів скарбів, які забажали завітати до цього місця, щоби взяти участь у пошуках. Ви не якісь довірливі мільйонери, а люди заможні, представники середнього класу — рантьє та бізнесмени, котрих довкола пальця не обведеш. Люди практичні, які дбають про зроблені інвестиції і бажають простежити, щоб жоден дублон не відкотився вбік. (Ніхто з присутніх не посміхнувся). Сподіваюся, кожен вивчив свою роль у нашій п’єсі.

Усі, хто сидів за столом, стримано закивали. Добре, що від них не вимагали грати непритаманні їм ролі. Один — заможний власник ресторану з Марселя (а він ним і був, тож міг з будь-ким обговорити підводне каміння ресторанного бізнесу); інший володів виноградниками в Югославії (він насправді виріс у місті Блед[42] і розумівся в сортах винограду та саджанцях від «Кальве»[43]з Бордо); третій займався контрабандою сигарет з Танжера (так і було, й він міг трохи припідняти завісу з цього приводу). Всім членам команди розробили детальні прикриття, які витримали б і подвійну перевірку.

— Стосовно плавання з аквалангом хочу почути звіти від кожного підрозділу окремо, — Блофельд поглянув на югославську трійку ліворуч.

— Задовільно.

— Задовільно, — відізвався німецький підрозділ, а за ним луною — інші трійки.

Блофельд пояснив:

— Фактор безпеки — основний у підводних операціях. Чи приділили ви йому достатньо уваги? А як тренування з новою пневматичною рушницею? Дуже добре. А тепер, — продовжив Блофельд, — заслухаємо звіт сицилійського підрозділу щодо підготовки доставки золотих зливків.

Фіделіо Шакка — худорлявий, блідий, як мрець, сицилієць із непроникливим обличчям — міг запросто виявитися шкільним учителем з лівими поглядами. Його обрали для доповіді, оскільки англійською — обов’язковою мовою для членів комітету — він володів найкраще. Фіделіо говорив повільно, дбайливо добираючи слова.

— Ми ретельно дослідили вибраний район і підтверджуємо, що він відповідає нашій меті. Тут маємо, — він поплескав по атташе-кейсу на колінах, — карти місцевості та детальний розклад, який ми передаємо голові і членам комітету, тому викладу факти стисло. Обраний район — зона «Т» — розташований на північно-західному схилі гори Етна вище лінії дерев, на висоті двох-трьох тисяч метрів. Ця ділянка на схилі вулкана, вище селища Бронте, безлюдна, її ніхто не обробляє, земля вкрита чорною лавою. Місце площею приблизно два квадратних кілометри пошукова група позначить смолоскипами, а по центру поставлять систему наведення ДЕККА[44] задля точнішого попадання в ціль. Золотий запас буде доставлено, за нашими розрахунками, на п’яти транспортних літаках «Марк IV»[45], які летітимуть на висоті десяти тисяч футів зі швидкістю триста миль на годину. З урахуванням ваги вантажу нам краще подвоїти або навіть потроїти число парашутів на кожному контейнері, а зливки додатково обгорнути поролоном. Парашути, разом з контейнерами, треба обробити фосфоресцентною фарбою, щоб легше було їх знайти. Ми сподіваємося, — сицилієць розвів руками, — СПЕКТР врахує такі наші рекомендації при підготовці та координації польоту.

— Розкажіть детальніше про пошукову групу, — голос Блофельда пролунав негучно, але наполегливо.

— Капо[46] мафії в тому районі — мій дядько. У нього вісім онуків, яких він обожнює. Я натякнув, що нам відомо, де мешкають ті діти. Чоловік зрозумів. Водночас, згідно з інструкцією, я запропонував йому мільйон фунтів за пошук вантажу та переправлення його до нашого складу в Катанії. Це — значна сума для «Юніоне», і капо погодився. Він упевнений, що йдеться про пограбування банку, і деталі не розпитував. Відтермінування операції жодним чином не вплине на нашу угоду, місяць буде все ще повним. Оперативник № 52 — дуже здібний агент, ми передали йому радіопередавач, щоби прослуховувати діапазон на вісімнадцяти мегагерц відповідно до графіка. Заразом він приглядатиме за капо, з яким його єднають родинні зв’язки.

Блофельд мовчав довгих дві хвилини. Потім повільно кивнув.

— Гаразд, я задоволений. На наступному етапі розміщенням золотих зливків займеться агент 201. Він — людина перевірена, йому можна довіряти. Теплохід «Меркуріал» має завантажитись у порту Катанії, а далі через Суецький канал попрямує до Гоа в португальській Індії. На шляху в призначеній точці Аравійського моря він зустрінеться з торговельним судном консорціуму бомбейських золотих брокерів. Вантаж перемістять на їхній корабель в обмін на суму готівкою за поточним курсом у швейцарських франках, доларах та боліварах. Гроші, поділені на стандартні паї, чартерними літаками доставлять із Гоа до депозитних комірок двадцяти двох різних швейцарських банків Цюріха. Ключі від тих номерних боксів члени комітету отримають після засідання. Від цього моменту та, звичайно, за умови дотримання звичайних заходів безпеки — тобто без нерозсудливих витрат та демонстрації багатства — ці вклади залишаться у розпорядженні членів комітету, — Блофельд повільно укотре обвів поглядом присутніх. — Усі згодні з такою процедурою?

Присутні стримано кивнули. Номер Вісімнадцятий, експерт із електроніки з Польщі, заговорив. Висловлювався він без тіні невпевненості, тут усі були рівні.

— Звісно, я не експерт, — почав серйозно, — але хіба нема ризику, що якийсь військовий корабель перехопить те судно — «Меркуріал» — та відбере золотий вантаж? Адже західні держави розуміють, що золото мають вивезти зі Сицилії, тож посилять охорону з повітря та моря.

— Не забувайте, — терпляче пояснив Блофельд, — що ні перша, ні, у разі потреби, друга бомба не будуть знешкоджені, допоки наші гроші не опиняться у швейцарських банках. Жодного ризику. Хоч я передбачаю іншу можливість: наш корабель може опинитися під загрозою нападу з боку незалежного гравця. Сподіваюся, що західні країни намагатимуться зберегти операцію в таємниці, оскільки її розголос викличе паніку. Ще питання?

— Ми розуміємо, — холодно мовив Бруно Баєр з німецької трійки, — що операцією в зоні Зет керуватиме номер Перший. Чи означає це, що ви надаєте йому всю повноту влади і призначаєте, так би мовити, Верховним головнокомандувачем?

«Типове німецьке питання», — подумав Блофельд. Німці готові виконати будь-який наказ, але мають розуміти ієрархію. Німецькі ґенерали, не замислюючись, виконували будь-який наказ Верховного головнокомандувача, якщо знали, що його віддав сам Гітлер.

Тому Ставро твердо сказав:

— Як я однозначно наголосив раніше, і члени комітету з цим одностайно погодилися, номер Перший стає правонаступником у разі моєї смерті чи недієспроможності. В операції «Омега» він є заступником голови СПЕКТРу, а, оскільки я залишаюсь у штабі, щоб відстежувати реакцію на наш лист, Перший виконуватиме обов’язки Верховного головнокомандувача в зоні Зет. Його накази мають виконуватися, як мої. Сподіваюся, непорозумінь у цьому питанні в нас не виникне, — очі Блофельда звузилися, він знову обвів поглядом присутніх. Заперечень не було.

— У такому разі, — мовив Блофельд, — оголошую збори завершеними. Команда зачищення подбає про останки Дванадцятого. Вісімнадцятий, з’єднайте мене, будь ласка, з номером Першим на частоті двадцять мегагерц. Після восьмої французька поштова служба цією частотою не користується.