Кульова блискавка

МЕНЕ ЗВАТИ ЕМІЛІО ЛАРГО

Пірога Лейтера насправді виявилася катером готелю — елеґантним швидкісним човном, оснащеним двигуном «крайслер» — з тарифом двадцять доларів за годину. Вони вийшли з гавані в західному напрямку, обминули Сілвер-Кей, Лонг-Кей та острів Балморал і пройшли довкола мису Делапорт. Потім іще п’ять миль уздовж повтиканого гламурними віллами узбережжя, де вартість землі, за словами керманича, коштувала чотириста фунтів за фут, довкола мису Старого Форту — і вдалині завиднілася біла з блакитним красуня-яхта, що стояла у глибокій воді за рифом на двох якорях.

Лейтер аж присвиснув і палко промовив:

— Оце так ляля! Не відмовився б від такої красави, щоб запускати у своїй ванні.

— Човник італійський за походженням, — пояснив Бонд. — Побудований на верфі Родригеса у Мессіні. Апарат називається «аліскафо». Має в корпусі висувні підводні крила і коли набирає швидкість, вони розкладаються, й корабель практично ширяє, у воді залишаються тільки гвинти та кілька футів корми. Комісар стверджує, що на спокійній воді може розвинути швидкість до п’ятдесяти вузлів. Звісно, для відкритого моря вона не годиться, але проектна місткість при комерційному використанні — до ста пасажирів. Думаю, цей корабель розрахований осіб на сорок, а площа, що залишилася, відведена під хазяйські апартаменти і вантажний відсік. Обійшлася, напевне, не менше чверті мільйона.

У розмову втрутився керманич катера:

— На Бей-стріт балакають, що вона ось-ось вирушить за скарбами. Компаньйони, які мають тут частку, вже з’їхалися кілька днів тому, а в море виходили лише разок уночі, мабуть, примірювалися. Кажуть, вони націлилися на Ексума-вей чи позаду острова Вотлінґ[93]. Гадаю, ви чули, що саме тут висадився Колумб у тисяча чотириста дев’яносто якомусь році. Але у нас тут де завгодно ті скарби знайти можна — біля хоч Реггід-Айленда, хоч Крукід-Айленда. Казали, що збираються в південному напрямку, але я чув, що вони пішли на схід через південний схід, — рульовий смачно сплюнув за борт. — Мабуть, жирний у них скарб, якщо вони стільки грошей викидають на вітер. Кажуть, що кожна заправка на Хойлінг обходиться їм у п’ятсот фунтів.

— А коли це вони востаннє виходили у море? — мимохідь запитав Бонд.

— Тієї ночі, коли її востаннє заправили. Тобто два дні тому. Відчалили о шостій.

Порожні ілюмінатори судна спостерігали за їхнім наближенням. Матрос, який драїв мідні частини на вигині закритого капітанського містка, пройшов через люк до рубки і заговорив у перемовний пристрій. На палубу вийшов високий чоловік у білих полотняних штанях та просторій сітчастій майці й навів на катер бінокль. Відтак щось сказав матросу, який зайняв місце біля сходів по правому борту. Коли катер наблизився, чоловік склав руки рупором і прокричав:

— Ви в якій справі? Домовлялися про зустріч?

— Мене звати Бонд, Джеймс Бонд, — прокричав Бонд у відповідь. — Я приїхав з Нью-Йорка. Зі мною мій повірений. Хочу запитати стосовно «Пальміри» — маєтку містера Ларго.

— Зачекайте хвилиночку, — матрос зник і повернувся з чоловіком у полотняних штанях та майці. Бонд упізнав його з опису в поліцейському досьє.

— Прошу на борт, — весело прокричав той чоловік і подав матросові знак спуститися та допомогти причалити.

Бонд із Лейтером вибралися з катера й піднялися сходами.

Ларго простягнув руку:

— Мене звати Еміліо Ларго. Містер Бонд, чи не так? А ви, прошу вибачення?

— Це — містер Ларкін, мій повірений із Нью-Йорка. Сам я англієць, але маю нерухомість в Америці, — вони потиснули один одному руки. — Вибачте, що турбую вас, містере Ларго, але ми бажали би поговорити про «Пальміру» — маєток, який ви орендуєте, якщо не помиляюсь, у містера Брайса.

— Не помиляєтеся, буду радий допомогти, — білосніжна посмішка Ларго випромінювала доброзичливість та приязнь. — Прошу до моєї каюти, джентльмени. Вибачте, що вдягнений не для прийому. — Він струсив з одягу невидимі порошинки і скривився. — Мої гості зазвичай попереджають мене завчасу, тож іще раз даруйте... — Ларго не закінчив фрази і провів гостей через низький люк, вони спустилися алюмінієвими сходами й опинились у головній каюті. Люк із шипінням зачинився.

Простора каюта була обшита дерев’яними панелями, на підлозі — глибокий винно-червоний килим, комфортабельні клубні крісла з темно-синьої шкіри. Сонячне проміння, що проникало крізь щілини венеціанських жалюзі на широких прямокутних ілюмінаторах, надавало приміщенню у стриманому чоловічому стилі деякої нарядності. Довгий стіл по центру каюти був завалений паперами й картами, у скляних шафах зберігалися рибальські снасті та цілий арсенал підводних рушниць, чорний ґумовий костюм для підводного плавання, немов скелет у келії алхіміка, разом з аквалангом висіли на вішакові в кутку. Кондиціонер нагнітав жадану прохолоду, і Бонд відчув, як волога сорочка нарешті відстає від спітнілої спини.

— Будь ласка, джентльмени, сідайте, — Ларго байдуже посунув карти вбік, немов вони не мали жодної цінності. — Сигарети? — Він поставив на стіл важку срібну скриньку. — Можу запропонувати вам напої... — підійшов до буфета з пляшками. — Щось прохолодне та помірно міцне? «Плантаторський пунш»[94]? Джин із тоніком[95]? Може, пива? Напевне, ви підсмажились у відкритому катері. Якби знав — надіслав за вами свій.

Бонд із Лейтером попросили чистого тоніку.

— Прошу нам вибачити, містере Ларго, — сказав Джеймс, — що вдерлися без попередження, але я гадки не мав, що сюди можна зателефонувати. Ми прилетіли сьогодні вранці, й у нас є лише кілька днів на прийняття рішення. Річ у тім, що я підшукує собі нерухомість на острові.

— Справді? — Ларго поставив бокали та пляшки з тоніком на стіл і сів з гостями. — Чудова ідея! Та й місце прегарне. Я тут уже шість місяців і мрію залишитися назавжди. Але ціни, що тут просять... — Ларго розвів руками. — Просто пірати з великої дороги. А ці всі мільйонери — вони найгірші. Ви правильно зробили, що приїхали наприкінці сезону. Може, хтось із власників і погодиться. Принаймні тепер вони вгамують свої апетити.

— Саме на це і сподівався, — Бонд влаштувався комфортніше й запалив сигарету. — Точніше, так запропонував мені мій повірений — містер Ларкін. — Лейтер із сумнівом похитав головою. — Він зробив кілька запитів і чесно попередив, що ціни на нерухомість тут просто космічні. — Джеймс увічливо повернувся до Лейтера, запрошуючи його до бесіди. — Чи не так?

— Чисте божевілля, містере Ларго, чисте божевілля. Вищі, ніж у Флориді. Вони невідомо на кого розраховані. Я в жодному разі не рекомендую моєму клієнтові інвестувати в нерухомість, коли ринкові ціни неадекватно високі.

— Саме так, — вочевидь, Ларго не мав бажання занурюватися глибше у царину нерухомості. — Ви щось казали стосовно «Пальміри»? Чим можу допомогти?

— Наскільки розумію, містере Ларго, — пояснив Бонд, — ви цей маєток орендуєте. Люди кажуть, що ви скоро вирушаєте звідси. Певна річ, це не більше, ніж чутки. Самі знаєте цих острів’ян. А те місце, де ви тепер мешкаєте, здається, більш-менш підходить мені за параметрами, і сподіваюся, його власник — той англієць Брайс — може віддати за хорошою ціною. Я хотів би попросити вас ось про що... — збентежено мовив Бонд. — Чи не дозволите нам під’їхати й оглянути це місце. Звісно, в будь-який зручний для вас час, оскільки ми ні в якому разі не хотіли б вас обтяжувати.

Обличчя Ларго розпливлося в посмішці, він розкинув руки.

— Будь ласка, друзі мої, в будь-який час. У резиденції нині мешкають лише моя племінниця та кілька слуг. А вона весь час проводить деінде. Тільки зателефонуйте їй заздалегідь, я її попереджу. Вілла чудова, облаштована з добрим смаком. Справжній витвір мистецтва. Якби й інші багатії мали такий гарний смак...

Бонд підвівся, Лейтер — за ним.

— Що ж, ми щиро вдячні вам за вашу гостинність, містере Ларго. А тепер залишимо вас у спокої. Можливо, ще зустрінемося — місто маленьке. Пообідаємо разом. Проте... — Бонд додав своїм словам захоплення, — з такою яхтою вам і на берег сходити, напевне, не хочеться. На цьому боці Атлантики таке судно, гадаю, єдине. Чи не ходять подібні між Венецією і Трієстом? Здається, я десь про них читав.

— Ви абсолютно праві, — Ларго задоволено посміхнувся. — Вони також курсують в Італії озерами. Перевозять пасажирів. Недавно їх почали купувати в Латинську Америку. Вони ідеально підходять для прибережного плавання — осадка при висунутих крилах лише чотири фути.

— У вас тут, напевне, тіснувато? Пристрасть до іграшок — слабкість, скоріш, чоловіча, ніж жіноча...

— Ну що ви, — відгукнувся Ларго ураженим тоном. — Можете самі переконатися, якщо маєте трохи вільного часу. На борту зараз немало людей. Можливо, ви чули, що ми вирушаємо на пошуки скарбів? — Він насторожено поглянув на гостей як людина, котра не допустить насмішок. — Зараз ми це обговорювати не будемо — впевнений, що ви у таке не вірите — але річ у тім, що на борту є мої компаньйони, яких, разом із командою, сорок. Ось і дивіться самі — тісно нам чи ні. Прошу, — Ларго показав на двері в кутку каюти.

Лейтер занервував.

— Містере Бонд, ви не забули, що о п’ятій у нас зустріч з містером Гарольдом Крісті?

— Містер Крісті — чудова людина, — відмахнувся Бонд. — Гадаю, він не образиться, якщо ми запізнимося на кілька хвилин. Я би радо оглянув корабель, якщо містер Ларго пропонує.

— Прошу, — Ларго, відчинивши двері, тримав їх розчахнутими. — Це займе лише кілька хвилин. А чудовий містер Крісті — мій приятель. Упевнений, він не образиться.

Бонд очікував, що гостей пропустять уперед, але це могло зірвати роботу лічильника. Тому твердо сказав:

— Прошу вас, містере Ларго, ведіть нас. Попередите, коли треба пригинатися.

Ларго люб’язно погодився. Кораблі, якими б модерновими не були, збудовані однаково — по обидва боки від моторного відсіку тягнуться коридори, куди виходять двері душових і кают (Ларго пояснив, що усі вони зайняті), камбуз (де двоє веселих італійців посміялися над жартами Ларго стосовно харчування та ввічливо відповіли на запитання гостей), величезне машинне відділення (де головний механік та його помічник — обидва, здається, німці — радо надали інформацію про потужні подвійні дизелі й пояснили, як працює гідравліка підводних крил. Одним словом, усе було, як на будь-якому іншому кораблі, якщо гості поспілкуються з екіпажем та полестять хазяїну.

На тісному юті притулилися маленький двомісний гідроплан — пофарбований темно-синім та білим, під колір яхти, крила забрані, двигун накритий кожухом від сонця, а також великий катер на двадцять осіб та електричний вантажний кран. Бонд, прикинувши водотоннажність і висоту надводного борту, спитав ніби між іншим:

— А в трюмі теж каюти?

— Тільки вантажний відсік. І, звісно, баки з пальним. Яхта — задоволення не з дешевих, нам треба возити зі собою кілька тонн. На суднах цього типу важливо дотримуватися правильного баласту. Коли ніс задирається, паливо переміщується на корму, тому нам потрібні довгі бортові баки, — пояснюючи технічні деталі зі знанням справи, Ларго повів їх назад правим бортом. Проходячи повз радіорубку, Джеймс запитав:

— Ви сказали, що у вас телефонний зв’язок із берегом. А яке ще обладнання маєте? Стандартна марконієвська приймально-передавальна станція? Можна подивитися? Радіо — моя слабкість.

— Якось іншим разом, — увічливо відповів Ларго, — якщо ви не проти. Радист зайнятий опрацюванням метеоданих. Нам зараз дуже важливо стежити за погодою.

— Розумію.

Вони піднялись у закриту рубку капітанського містка, де Ларго стисло пояснив особливості керування яхтою, а відтак вивів їх на вузьку палубу.

— Ось така моя «Диско Воланте», або «Літаюче блюдце». Вона і справді літає, можете повірити. Сподіваюся, ви з містером Ларкіним зможете днями приєднатися до нас на коротку морську прогулянку. Але трохи згодом, — він посміхнувся, немов ділився таємницею. — Тепер, як ви чули, ми зайняті.

— Пошук скарбів — захоплива справа. Ви високо оцінюєте свої шанси?

— Хочеться вірити, — відповів Ларго. — Бажаю розказати вам більше, — він винувато махнув рукою, — але, як мовиться, мої вуста запечатані. Сподіваюся, ви мене розумієте.

— Авжеж. У вас зобов’язання перед компаньйонами. Хотів би я мати змогу взяти участь у вашій експедиції. Може, знайдеться місце для ще одного інвестора?

— На жаль, ні. Розміщення акцій — завершено. Шкода, що не можу вас узяти, — Ларго простягнув руку. — Я помітив, що містер Ларкін під час нашої екскурсії раз у раз поглядав на годинник. Не варто зловживати терпінням містера Крісті. Було дуже приємно з вами познайомитися, містере Бонд. І з вами, містере Ларкін.

Розпрощавшись, вони спустилися в катер, що чекав, і відбули. Ларго востаннє махнув рукою і зник у люці капітанського містка.

Бонд із Лейтером сіли на кормі подалі від рульового. Лейтер похитав головою.

— Результат негативний. Стрілка показала активність у моторному відділенні та біля радіорубки, але це цілком нормально. Абсолютно ніяких відхилень. А в тебе яке враження склалося?

— Як і в тебе — усе цілком нормально. Він поводиться природно, членів екіпажу ми бачили небагато, і вони — люди або цілком звичайні, або першокласні актори. Але дві деталі я все ж таки зафіксував. По-перше, я не помітив сходів у трюм, хоча десь під килимом в одному з коридорів може бути прихований люк. Але як тоді вони завантажують туди припаси, про які він балакав? До того ж навіть на погляд абсолютно нетямущого в корабельній архітектурі той вантажний відсік страшенно об’ємний. Треба через митників поцікавитися на верфі, скільки пального бере яхта.

По-друге, дивним є те, що ми не зустріли жодного компаньйона. На яхту ми прибули близько третьої, коли у нормальних людей час сієсти. Але не вірю, що відразу в усіх дев’ятнадцяти. Чим вони в тих кабінах займаються?

Ще одна маленька деталь: ти помітив, що Ларго не палить і на борту не чути запаху тютюну? Дивно. На яхті сорок чоловіків — і жодного курящого? За інших обставин я би сказав, що це не випадковий збіг, а дисципліна. Справжні професіонали не палять і не п’ють. Визнаю: припущення безпідставне. Ти помітив, що у них установлені система Декка-навігації та луносонар? Страшенно дорогі іграшки. Звісно, вони цілком органічно виглядають на великій яхті, проте я очікував, що Ларго не промине похвалитися ними, коли запросив на капітанський місток. Багатії зазвичай пишаються своїми іграшками. Але я, звісно, хапаюся за соломинку. На мій погляд, тут комар носа не підточить, підозру викликає хіба що трюм, який нам не показали. А всі ті балачки про паливо й паливні баки — повна маячня. Що скажеш? — запитав Бонд, висловивши свої арґументи.

— Не можу не погодитися. Ми не побачили щонайменше половину корабля. Але тому є нормальне пояснення. Може, у нього в трюмі є таємне спорядження, потрібне для пошуків скарбів, яке він не бажає показувати. Пам’ятаєш випадок з торговельним кораблем біля Гібралтару в часи війни? Італійські водолази використовували його як свою базу. В корпусі під ватерлінією виявився таємний люк. Може, й у них є щось подібне?

Бонд пильно подивився на Лейтера.

— Аякже, пам’ятаю. «Ольтерра»[96]. Одна з прикрих помилок нашої розвідки за всю війну, — він помовчав. — «Диско» стоїть на якорях на глибині сорока футів. А якщо припустити, що бомби закопані в пісок під яхтою? Лічильник Гейгера засік би їх?

— Дуже сумніваюсь. У мене є підводний лічильник, можемо попливти туди, коли потемнішає. Але чи не здається тобі, Джеймсе, — Лейтер насупив лоба, — що ми трохи згущуємо барви і шукаємо грабіжників у себе під ліжком? Проти Ларго нема жодних доказів, хіба що виглядає він по-піратськи і, напевне, жінкам проходу не дає. У нас нічого нема. Ти відправив запит до архіву на нього та компаньйонів, а також на членів його команди?

— Відправив перелік усіх прізвищ через Дім уряду під грифом «нагально». Маємо отримати відповідь сьогодні увечері. Але подивись з іншого боку, Феліксе, — в голосі Бонда забриніли уперті нотки. — Тут є до біса швидкий корабель з гідропланом та сорока нікому не відомими чоловіками на борту. Довкола — жодної групи чи одинака, який виглядав би хоча б віддалено підозріло. Згоден, їхнє обладнання повністю відповідає запропонованій версії, але припустимо, що усе це вигадка — ідеально продумана, як і має бути в такого роду операції. Проте у нас купа збігів. Так звані компаньйони-акціонери прибувають сюди до третього червня. Тієї ж ночі «Диско» виходить у море і повертається лише вранці. А якщо припустити, що вони вирушили на рандеву з літаком десь на мілководді, підібрали бомби і десь заховали їх, хоча б у пісок під кораблем? Чи в іншому місці — надійному та зручному. Як тобі така версія?

— На мій погляд, це лайно собаче, Джеймсе, — Лейтер похмуро знизав плечима. — Звісно, можемо розробити твою версію, але я скоріше застрелюся, — він сардонічно хмикнув, — ніж викладу її у своєму рапорті. Якщо клеїти дурня, то краще робити це подалі від начальства. Гаразд, чим займемося далі?

— Поки ти встановлюватимеш зв’язок, я з’їжджу на верф. Потім зателефонуємо тій Доміно — напросимося на випивку, а заразом перевіримо наземну базу Ларго — віллу «Пальміра». Опісля відвідаємо казино і подивимося на пайовиків Ларго. Ну, а наостанок, — Бонд із викликом поглянув на Лейтера, — візьму собі в комісаріаті надійного помічника, натягну акваланг і поплаваю довкола «Диско» з твоїм лічильником Гейгера.

— Овва! Дестрі знову в сідлі[97]! Поїдемо разом, Джеймсе. Тільки заради нашої старої дружби. Але благаю — будь акуратним і не наступи на морського їжака, бо я побачив у нашому готелі оголошення про безоплатні уроки «ча-ча-ча». Треба бути у формі, а то, носом чую, в щоденнику і згадати не буде про що.

У готелі на Бонда чекав кур’єр з Дому уряду. Він браво відсалютував, вручив конверт із штемпелем «На Службі Її Величності» замість поштової марки, а Джеймс розписався про отримання. Всередині була каблограма з Колоніального офісу з позначкою «Особисто для губернатора» та приміткою «для Бонда».

«ЩОДО ОСІБ У ВАШОМУ ЗАПИТІ 1107 НЕ ЗНАЙДЕНО НІЧОГО ПОВТОРЮЮ НІЧОГО КРП ЖОДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ВІД НАШИХ ВІДДІЛІВ СТОСОВНО ОПЕРАЦІЇ КУЛЬОВА БЛИСКАВКА КРП ЧЕКАЄМО НА ВАШЕ ПОВІДОМЛЕННЯ».

Підписано: «ПРИЗМА», що означало: повідомлення схвалив М.

Бонд простягнув телеграму Лейтерові.

Той прочитав і прокоментував:

— Ну що я казав? Ми на хибному шляху, і нема чого робити, крім як груші обтрушувати. Зустрінемось в Ананасному барі на сухий мартіні з оливками завбільшки як кулак. А до Вашингтона я надійшлю листівку з проханням відрядити нам на підмогу парочку дівчат-резервісток. Треба ж якось час гаяти.