Кульова блискавка

РУКАВИЧКА КИНУТА

Темні хвилі під поліцейським причалом облизували іржаві опори, місяць у третій чверті відкидав на воду ґратчасті тіні. Констебль Сантос — величезний чорношкірий тільки у плавках, з грудними м’язами завбільшки як супова тарілка — завдав на плечі Джеймса циліндр акваланга і закріпив ремені так, щоб не перетиснути шлейки підводного лічильника Гейгера. Бонд затиснув губами ґумовий мундштук, відрегульовуючи подання кисню. Потім перекрив клапан і витягнув мундштук. Пронизливі звуки музики з нічного клубу «Джанкану»[115]весело розносилися над водою — немов величезний павук витанцьовував на ксилофоні.

— Яка підводна живність плаває тут уночі? Великі риби є?

Сантос посміхнувся.

— Звичайна риба, що запливає в бухту, сер. Може, баракуда чи акула. Але ці тварюки тут ліниві — жеруть усілякий непотріб зі стоку. Вони вас не зачеплять, сер, якщо не зачують крові. На дні — плазуни різні: лобстери, краби, може, парочка восьминогів. Дно тут усе у водоростях, сміття з кораблів, пляшки, таке... Одним словом, звалище, сер. Але вода прозора, і з таким місяцем усе з вами буде хокей. Та й «Диско» світиться. Вважаю, хвилин за п’ятнадцять допливете. Смішно — я за яхтою биту годину пильнував — жодної душі ні на палубі, ні в рубці. Про бульбочки не хвилюйтеся — за такого бризу їх ніхто не помітить. Я міг би дати вам ребризер[116], але я ту штукенцію не поважаю. Він небезпечний.

— Гаразд, я пішов. Побачимося за пів години, — Бонд торкнувся ножа на поясі, поправив ремені на грудях і вставив у рот мундштук. Повернувшись, захляпав ластами по мулистому піску до води. Там нахилився, промив маску — щоби скло не запітніло, й надів на обличчя. Рушив далі, пристосовуючись дихати ротом. У кінці причалу вода дійшла до підборіддя. Він тихенько опустився під воду та, відштовхнувшись від дна, поплив, перебираючи ластами; руки — вздовж тіла.

Дно різко знижувалось, і Бонд стежив за рельєфом, допоки на глибині сорока футів не опинився за кілька дюймів од дна. Поглянув на великі люмінесцентні цифри — 12:10 — й у вільному ритмі поплив далі.

Бліде світло місяця пробивалося крізь дрібні брижі на поверхні, висвітлюючи мотлох: старі покришки, консервні бляшанки, пляшки, що відкидали нечіткі тіні. Маленький восьминіг, відчувши рух води, моментально змінив свій колір із темно-брунатного на блідо-сірий і прослизнув ув отвір старої каністри, яку зробив своєю домівкою. Драглеподібні поліпи, що ночами виростали, наче морські квіти на піску, ховались у щілини, коли на них падала чорна тінь Бонда. Інші маленькі морські істоти сердито пихкали вулканчиками з мулистого дна, зачувши незнайомий рух, а полохливі краби-пустельники зникали у власних мушлях. Він немов летів над поверхнею Місяця, на якій дивовижні істоти займалися своїми побутовими справами. Бонд роздивлявся навкруги, як підводний натураліст, намагаючись нічого не пропустити. Найпростіший спосіб зберегти під водою спокій і відволіктися від уявних морських монстрів, що ховаються у зловісних тінях — це зосередити увагу на реальних морських мешканцях.

Ритмічні рухи стали машинальними, і поки Джеймс дотримувався вивіреного курсу, маючи Місяць біля правого плеча, то думав про Доміно. Отже, вона — сестра пілота, який, імовірно, викрав літак. Можливо, навіть Ларго — якщо той задіяний у цій операції — не знав про їхній родинний зв’язок. Що це — випадковий збіг? А що ще? Її історія виглядає цілком правдоподібно, але цей факт доцільно віднести також до невеличкої купки напівдоказів. Як і реакцію Ларго на слово «спектр». Може, це такий італійський забобон, а може, й ні. У Бонда зростало відчуття, що всі ці дрібниці є лише верхівкою айсберга — невеличкий пагорбок на поверхні, а під водою — величезна брила. Може, варто доповісти? Чи краще зачекати? Мозок Бонда аж закипав од вагань. Як слід викласти ці факти? Як передати власні сумніви? Яку частку інформації викласти, а про що не слід згадувати?

Надчутлива антена, якою служить наше тіло, з інстинктами, розвинутими за мільйони років еволюції, раптово прокидається, тільки-но виникає загроза життю. Хоча подумки Бонд зосередився на матеріях, далеких від безпосереднього завдання, його органи почуттів підсвідомо сканували середовище, й одного моменту просигналили: «Увага, небезпека!»

Джеймс напружився, рука рефлекторно потягнулася до ножа, а голова повернулася направо — саме туди, куди підказувало чуття.

Величезна баракуда — від двадцяти фунтів і більше — найнебезпечніший морський хижак. Її струнке стрілоподібне тіло є смертоносною зброєю: жахливі щелепи розтуляються, мов у гримучої змії, на неймовірні дев’яносто градусів, а блакитно-сталевий корпус за допомогою хвостових пливців дає їй змогу зайняти п’яте місце серед найшвидших морських тварин. Саме така рибина зараз рухалася паралельно Бонду, ярдів за десять від нього, якраз на межі видимості, на тлі сірого туману, і виказувала усі прикмети небезпеки. Вона випливла на полювання — золоте з чорним тигрове око пильно та холодно спостерігало за просуванням Джеймса, витягнуте рило на дюйм привідкрилося, показуючи у місячному світлі низку найгостріших в океані іклів, тих іклів, якими баракуда не кусає жертву, а видирає з неї плоть шматками, глитає і хапає наступний шматок...

У Бонда занудило всередині від страху, а все тіло вкрилося мурашками. Він скосив око на годинник — до яхти ще хвилини три.

Зробивши різкий поворот, з ножем у витягнутій руці, він пішов на рибину. Баракуда ліниво махнула хвостом і відпливла убік, а коли Бонд поновив свій курс, глузливо рушила слідом, на ходу оцінюючи жертву та приміряючись, куди вчепитись — у плече, сідницю чи ногу.

Бонд напружив пам’ять, пригадуючи, що знає про цю хижу рибу. По-перше, йому в жодному разі не можна панікувати, треба залишатися спокійним. Риби відчувають страх не гірше за собак чи коней. Треба вибрати стриману модель поведінки і діяти згідно з нею. Не можна видавати сум’яття або робити щось непослідовно. Безглузда та метушлива поведінка у морі може означати, що ймовірна жертва запанікувала, а значить, є вразливою. Отже, необхідно тримати ритм. Риба, що тріпоче, є здобиччю. На краба чи мушлю, перекинутих хвилею, відразу знайдеться сотня охочих. Риба, яка пливе боком, — мертва риба. Бонд розмірено працював ластами — пливти, не зупиняючись, — запорука невразливості.

Місячний ландшафт змінився, попереду розстелялися луки морської трави. У підводних повільних течіях трава колихалася, немов хутро величезного монстра. Від гіпнотичного погойдування Джеймса трохи занудило. Розкидані то тут, то там чорні футбольні м’ячі мертвих губок росли на піску, як гігантські гриби-дощовики — вони становили єдину статтю експорту Багамів, допоки їх не знешкодив грибок — цілковито і фатально, як міксоматоз косить кроликів. Чорна тінь від Бонда незграбним кажаном летіла над хистким лужком: праворуч — пряма, наче стріла, тінь од баракуди.

Попереду замаячів щільний табунець мальків, які зависли в течії, немов шматочки м’яса у заливному. Коли два тіла наблизилися, табунець різко поділився, відкриваючи прохід, й одразу зімкнув фалангу, відновлюючи ілюзорну єдність. Пропливаючи крізь хмарину мальків, Джеймс поглянув на баракуду. Вона рухалася величаво, не відволікаючись на їжу — так лисиця підкрадається до курчати, іґноруючи кроликів у загоні. Бонд повністю зосередився на ритмі, подумки передаючи баракуді твердження про те, що він — велика і небезпечна риба, й хай білизна його тіла не вводить її в оману.

Посеред гойдливої трави чорний зубець якоря виглядав дивовижним монстром, а корабельний ланцюг піднімався з дна і губився в шарах туману. Бонд забув про баракуду і поплив нагору, радіючи, що нарешті дістався мети.

Він піднімався дуже повільно, придивляючись до білого відблиску Місяця на поверхні води. Обдивився навкруги — баракуди ніде не видно. Може, якір та ланцюг здалися їй ворожими. Продовгуватий корпус корабля проявився в тумані, як гігантський дирижабль, і набув обрисів. Підводні крила — тепер складені — виглядали незграбно, немов чужорідний предмет. Бонд ухопився за фланець на правому борті, щоб зорієнтуватися. Внизу ліворуч виднілися спарені гребні гвинти; блискучі та непорушні, вони дихали прихованою міццю. Бонд повільно рушив до них уздовж корпусу, ретельно роздивляючись борт яхти. І раптом затамував подих — нижче ватерлінії був край широкого люка. Бонд обмацав його — футів дванадцяти в поперечнику, розділений на дві секції. Цікаво, що всередині судна. Він увімкнув лічильник Гейгера і підніс апарат до сталевих пластин обшивки. Стрілка пристрою на його лівому зап’ясті здригнулася й відхилилась зовсім трохи. Лейтер попереджав: це нормальна поведінка приладу, що реагує на металевий корпус. Бонд вимкнув лічильник. Ось і все. Тепер — у зворотний бік.

Дві події — глухий металевий удар та різкий рух біля лівого плеча — відбулись одночасно. Бонд машинально відсахнувся від корпусу яхти і побачив металевий гарпун, що повільно опускався на глибину. Джеймс озирнувся — чоловік у чорному ґумовому костюмі, що у світлі місяця скидався на обладунки, шалено сукав ластами, засовуючи наступний гарпун у дуло пневматичної рушниці. Бонд кинувся до нього, збиваючи піну ластами. Чоловік відтягнув спускову скобу і навів рушницю. Не встигнути — Джеймс перебував за шість гребків від цілі. Він різко зупинився, згрупувавсь і пірнув донизу. Ударна хвиля безшумного вибуху трохи змінила напрямок руху, щось черкнуло по його нозі. Вперед! Джеймс шугнув угору, піднявши руку з ножем. Лезо увійшло в плоть. Кісточки пальців торкнулися чорної ґуми — і раптом приклад рушниці вдарив його позаду вуха, а рука нападника вчепилася в трубку подачі кисню. Бонд відчайдушно розмахував ножем, але його рука під водою рухалася нестерпно повільно. Лезо щось розпороло. Від боротьби маску перекосило, Джеймс осліп. Приклад рушниці вдруге опустився на голову. Воду навкруги заволокло чимось чорним — важка липка маса заліпила скло маски. Бонд, морщачись від болю, позадкував, спробував витерти скло. Нарешті вдалося. Чорна рідота йшла від нападника, витікаючи з його живота. Але той наводив рушницю — страшенно повільно, наче вона важила тонну, металевий наконечник гарпуна виблискував у дулі. Чоловік ледь перебирав ластами, і вони удвох повільно опускались, як бульбочки у в’язкій рідині. Бонд не мав сили ворушитися, руки налилися свинцем. Він труснув головою, відганяючи слабкість, але ноги та руки рухалися радше машинально, ніж свідомо. Він розгледів білі зуби нападника, що вчепилися в ґумовий мундштук, той підняв рушницю і зараз цілився Бонду в голову, горло, серце... Джеймс прикрив груди руками, повільно, немов перебитими крилами, перебираючи ластами.

Аж раптом чоловіка кинуло в бік Джеймса: щось ударило того у спину. Він розкинув руки, немов хотів обійняти Бонда, рушниця випала з рук і каменем пішла на дно, хмара чорної крові розповзлася з-за спини, руки здійнялись у жесті капітуляції, а голова розвернулася подивитися, хто його атакував.

За кілька ярдів позаду Бонд побачив баракуду, з її пащі стирчав шматок ґуми. Риба описала коло, блиснула сталево-блакитним торпедним боком семи-восьми футів завдовжки, довкола пащі розпливалася хмаринка крові, смак якої і спричинив її напад.

Баракуда холодно зиркнула на Бонда тигровим оком, перевела погляд на чоловіка, який повільно падав униз, потім широко позіхнула, щоб позбутися шматка ґуми, неспішно розвернулась і, здригнувшись усім тілом, шугнула вниз, як срібляста блискавка. Риба роззявленими щелепами вчепилась у праве плече плавця, люто закрутила головою, мов собака, яка спіймала щура, й відпливла. Нудота піднялася до горла Бонда, наче розтоплена лава. Джеймс угамував цей напад і, ледве перебираючи ластами, поплив геть.

Він устиг відпливти на кілька ярдів, як щось ударилось об воду зліва, і в місячному світлі зблиснуло сталеве яйце, котре, обертаючись, пішло вниз. Бонд не зрозумів, що сталося, проте лише через два гребки отримав у живіт страшенний удар, який відкинув його вбік. Вибух привів до тями, і Джеймс почав інтенсивніше працювати ластами, відходячи на глибину. Один за одним він отримав ще кілька ляпасів, але гранати кидали у криваву пляму під кораблем, тож із кожним ярдом вибухові хвилі слабшали.

Нарешті він дістався дна — знайомого лужка з чорними грибами мертвих губок і табунцями метушливих рибчин, які в паніці кинулись геть од вибухів. Бонд теж плив щосили. Будь-якої миті з яхти могли спустити шлюпку й послати нових дайверів. Була ймовірність, що вони не помітять слідів Бонда і зроблять висновок, що підводного вартового атакувала акула чи баракуда. Цікаво, які пояснення Ларго дасть поліції порту? Важкувато буде пояснити, навіщо прогулянковому судну в мирній гавані знадобився під водою озброєний вартовий.

Бонд уплав плентався над розкішним луком морської трави. Голова розколювалася від болю. Він обережно намацав дві здоровецьких ґулі. Шкіра, здається, непошкоджена. Якби не вода, що зіграла роль подушки, ті два удари прикладом його би точно звалили. У такому напівочманілому стані він добрався до краю лужка і далі поплив над місячним пейзажем з маленькими кратерами піщаних вулканів, що випускали полохливі донні мешканці. В замішанні краєм зору побачив різкий рух, який вивів його зі стану напівтрансу. Мимо промчала величезна баракуда, яка, здавалося, збожеволіла. Вона трусилася, звивалась усім тілом, хапала себе за хвіст, широко роззявляла пащу, клацаючи зубами, немов складний ніж лезом. Бонд провів її поглядом, поки та не розтанула в сірій імлі. Йому навіть стало шкода цієї величавої морської володарки, яка розгубила свій царський блиск, перетворившись на бездушний автомат. Ганебна сцена — немов нокаутований боксер, який наосліп молотить кулаками, перш ніж остаточно повалитися на ринг. Вибух пошкодив її нервову систему, порушивши тонку рівновагу в риб’ячому мозку. В такому стані довго вона не протягне — якийсь більший хижак, акула, наприклад, помітить ознаки втрати орієнтації та плавності руху, що в морі є фатальним, і переслідуватиме її, допоки судоми не послабшають, а потім зробить ривок. Оглушена баракуда реагуватиме мляво — і тоді їй кінець. Акула трьома різкими, як блискавка, прийомами проковтне її — спочатку голову, а потім — тремтливе тіло. Відтак неспішно попливе далі, випускаючи зі серпоподібної пащі шматочки плоті, які підберуть чорно-жовті рибки-пілоти, а може, риба-причепа — паразити, котрі стежать за своїм хазяїном і чистять акулам зуби, коли ті сплять і їхні щелепи розслаблені.

Унизу потягнулися посірілі, занесені мулом покришки, пляшки, консервні бляшанки і, нарешті, опори причалу. Бонд доплив майже до самого берега, став на коліна — голова вниз, не маючи сили вибратися на сушу через важкий акваланг, немов змордована тварина, яка ось-ось упаде.